У мене 99 проблем..параліч тільки одна з них

"У мене церебральний параліч. Мене весь час трусить," - Мейсун Заїд починає свій неймовірний, жартівливий виступ (направду, дуже веселий). - "Я наче Шакіра на зустрічі з Мохаммедом Алі". З вишуканою дотепністю американська комедійна акторка арабського походження розповідає нам про свої пригоди як акторки, комедіантки, філантропа та захисника неповносправних.

Доброго дня, TEDWomen, як поживаєте?

(Cхвальні вигуки)

Не надто добре.

Доброго дня, TEDWomen, як поживаєте?

(Привітальні вигуки)

Моє ім'я Мейсун Заід,

і я не п'яна,

але лікар, який приймав пологи у моєї матері, був.

Він порізав мою маму шість разів

у шести різних місцях,

придушуючи нещасну маленьку мене в процесі.

Як результат, у мене церебральний параліч,

що означає - мене весь час трусить.

Гляньте.

Це виснажливо. Я наче Шакіра,

Шакіра, яка зустрілась з Мохаммедом Алі.

(Сміх)

Церебральний параліч не зумовлюється генетично.

Це не дефект від народження. Ним не можна заразитися.

Ніхто не накладав прокляття на матку моєї мами,

і я хвора не через те, що мої батьки були кузинами першої лінії,

хоч вони ними є.

(Сміх)

Це стається тільки через нещасні випадки,

як це трапилося зі мною у день мого народження.

Мушу попередити вас, я не викликаю натхнення,

і я не хочу, щоб хто-небудь у цій залі

почувався зле через мене,

бо в якийсь момент вашого життя

ви мріяли бути неповносправними.

Я розкажу вам, як це.

Уявіть передріздвяний вечір, ви в торговому пасажі,

кружляєте на авто, шукаючи, де б припаркуватись,

і що бачите?

Шістнадцять порожніх місць для інвалідів.

І ви думаєте, "Боже, чи не міг би я бути

трішечки неповносправним?"

(Сміх)

Мушу також вам сказати,

що у мене 99 проблем, і параліч то тільки одна з них.

Якби були Олімпійські ігри з Пригнічення,

я б виграла золоту медаль.

Я палестинка, мусульманка, жінка, неповносправна,

і живу в Нью-Джерсі.

(Сміх) (Оплески)

Якщо вам здається, що у вас все погано, може, варто змінити думку.

Моє рідне місто Кліфсайд Парк, Нью-Джерсі.

Мені завжди подобалося те,

що моє місто та моя вада

мають однакові ініціали (англ. C.P.)

Також мені подобається те, що, якби я хотіла пройтися

від мого будинку до Нью-Йорку, я б могла це зробити.

Багато людей з церебральним паралічем не ходячі,

але мої батьки не повірили у "не зможе".

Мантрою мого батька було

"Ти можеш робити це, так, ти можеш могти".

(Сміх)

Тож, якщо мої три старші сестри мили підлогу,

я мила підлогу.

Коли мої старші сестри пішли в державну школу,

мої батьки подали в суд на шкільну систему,

щоб гарантувати, що і я туди ходитиму,

і якщо ми не приносили усі відмінні оцінки,

всі були биті маминим тапком.

(Сміх)

Мій батько навчив мене ходити, коли мені було п'ять років,

ставлячи мої п'ятки собі на ноги

і просто крокуючи.

Він використовував також й іншу тактику, підвішував доларову купюру

переді мною і змушував дістати її.

(Сміх)

Мій внутрішній доларознімальний механізм був сильний.

(Сміх)

Так. З першого дня в дитсадку

я ходила як чемпіон,

якого нокаутували багато разів.

Коли я підростала, в моєму містечку було тільки шість арабів,

і всі вони були з моєї сім'ї.

Зараз в місті є 20 арабів,

і все це й досі мої родичі. (Сміх)

Не думаю, що хтось помітив, що ми не були італійцями.

(Сміх) (Оплески)

Це було перед 11 вересня і перед тим,

як політики вирішили, що фраза "Я ненавиджу мусульман" годиться

як гасло для кампанії.

Люди, з якими я виросла, не мали нічого проти моєї релігії.

Тим не менше, вони переймалися тим,

що я можу вмерти з голоду під час Рамадану.

Я пояснювала їм, що в мене достатньо жиру,

щоб прожити цілих три місяці,

тож постити від світанку до смеркання дуже просто.

Я танцювала чечітку на Бродвеї.

Так, на Бродвеї. Це неймовірно. (Оплески)

Мої батьки не могли дозволити собі фізіотерапії,

тож вони послали мене в танцювальну школу.

Я навчилася танцювати на каблуках,

це значить, що я можу ходити на каблуках.

А я ж з Нью Джерсі,

у нас люди справді стараються виглядати шикарно,

так як мої друзі носили каблуки, я теж це робила.

А коли мої друзі їхали на канікули

на узбережжя Джерсі, я не їхала.

Я проводила літо в зоні воєнних дій,

бо мої батьки боялися,

що, якщо ми не будемо повертатися до Палестини

кожнісінького літа,

ми виростемо Мадоннами.

(Сміх)

Літні канікули частенько були зайняті

спробами мого батька вилікувати мене,

тому я пила оленяче молоко,

мені ставили гарячі горнятка на спину,

мене окунали у Мертве море,

і я пам'ятаю, як вода пекла мені очі,

і я думала "Це працює! Працює!"

(Сміх)

Ми виявили, що йога робить чудеса для лікування.

Мушу вам сказати, це дуже нудно,

але перед йогою

моя зоря як комедіантки вставала, а сама я не могла стояти.

А зараз я можу стояти на голові.

Мої батьки підсилили в мені переконання,

що я можу робити все,

що немає неможливих мрій,

а моєю мрією було зіграти

у популярній тоді мильній опері "Центральний госпіталь".

Я навчалася в коледжі в рамках програми підтримки рівних можливостей

і отримала бажану стипендію до ДУА,

Державного університету Арізони,

бо підійшла по кожнісінькому критерію.

Я була наче плюшевий ведмедик на театральному факультеті.

Усі мене любили.

Я робила домашні завдання для учнів, які відставали,

отримувала відмінні оцінки на всіх своїх заняттях,

і відмінні оцінки на усіх їхніх заняттях.

Щоразу, як я грала у сцені

з п'єси "Скляний звіринець",

мої викладачі плакали.

Але я так і не пройшла кастинг.

Нарешті, у мій випускний рік,

в університеті Арізони вирішили поставити п'єсу

"У Джексоні танцюють справжній слоу".

Це п'єса про дівчину, хвору на церебральний параліч.

Я була дівчиною, хворою на церебральний параліч.

Тож я вже била у всі дзвони,

"Я нарешті отримаю роль!

У мене церебральний параліч!

Нарешті вільна! Нарешті вільна!

Дякую всемогутньому Богові, я нарешті вільна!"

Я не отримала роль. (Сміх)

Її дали Шеррі Браун.

Я побігла до керівника театрального факультету,

ридаючи в істериці так, ніби хтось застрелив мого кота,

щоб спитати чому,

вона відповіла,

що комісія думала, я не зможу виконувати трюки.

Я мовила, "Пробачте, якщо я не можу робити трюки,

то персонаж тим паче".

(Сміх) (Оплески)

Я була буквально народжена для цієї ролі,

а вони віддали її здоровій акторці.

В коледжі імітувалося життя.

Голлівуд має похмуру репутацію

обирати на кастингу акторів з гарними тілами,

щоб грати неповносправних на екрані.

Після завершення навчання я повернулася додому,

і моїм першим виступом

стала участь у масовці до мильної опери.

Моя мрія ставала реальністю.

І я знала, що моя слава

не забариться.

Але натомість я залишалась розрекламованим предметом інтер'єру,

який можна впізнати тільки з потилиці,

і мені стало ясно,

що директори з кастингу

не наймають справжніх неповносправних акторів, які погано стоять на ногах.

Вони наймають тільки досконалих людей.

Проте були винятки з правил.

Я виросла на фільмах з Вупі Ґолдберг,

Розан Бар, Еллен,

і всіх цих жінок об'єднувало одне:

вони були комедійними акторками.

Тож я стала коміком.

(Сміх) (Оплески)

На перші концерти я привозила відомих коміків

з Нью-Йорка на шоу в Нью-Джерсі,

я ніколи не забуду обличчя першого коміка,

якого я везла, коли він усвідомив,

що мчить на шаленій швидкості по автостраді Нью-Джерсі,

а везе його дівчина з церебральним паралічем.

Я виступала у клубах по всій Америці,

а також виступала арабською на Близькому Сході,

без цензури і без покритої голови.

Дехто каже, що я перша

комедійна акторка в арабському світі.

Мені ніколи не подобалося гнатися за першістю,

але я знаю, що вони ніколи не чули

тої прикрої чутки, що жінки не вміють бути смішними,

і вони вважають нас істеричками.

У 2003 році я з моїм братом від іншої матері та батька,

Діном Обейдаллахом, заснували

Нью-Йоркський арабо-американський фестиваль комедії,

якому вже 10 років.

Ми прагнули змінити негативний образ

американців арабського походження у медіа

і нагадати директорам з кастингу,

що вихідці з Південної Азії та араби, не одне і те ж.

(Сміх)

Актуалізація теми арабів була набагато простішим завданням,

ніж подолати упередження

щодо неповносправних.

Я добилася успіху у 2010 році.

Мене запросили гостею

на шоу теленовин

"Зворотний відлік з Кейт Олберман".

Я прийшла туди, вбрана як на випускний бал,

вони провели мене в студію

і посадили на стілець на колесиках.

Я подивилася на менеджера по сцені і спитала

"Перепрошую, а можна мені інший стілець?"

Вона подивилась на мене, і стала рахувати

"П'ять, чотири, три, два.."

А це була пряма трансляція.

Тож я мусила схопитися за поручні,

щоб не звалитися зі стільця під час зйомки,

коли інтерв'ю закінчилося, я була смертельно бліда.

Я врешті отримала свій шанс і провалила його,

я знала, що мене ніколи більше не запросять.

Проте містер Олберман не тільки знову запросив мене,

а й взяв мене на повну ставку на роботу

і зафіксував мій стілець.

(Сміх) (Оплески)

Виступаючи в ефірі з Кейт Олберман,

я дізналася про те,

що люди в інтернеті можуть бути виродками.

Кажуть, що діти жорстокі,

але з мене ніколи не насміхалися ні як з дитини, ні з дорослої.

Раптово, моя неповносправність стала об'єктом нападів у мережі.

Я дивилася кліпи онлайн

і бачила такі коментарі:

"Ов, чому вона смикається?"

"О, вона якась відстала?"

Ось ще мій улюблений: "Нещасна придуркувата терористка.

На що вона хвора?

Нам треба за неї помолитися".

Один коментатор навіть припустив,

що я додаю неповносправність у список своїх заслуг:

сценарист, комедійна акторка, неповносправна.

Неповносправність кидається в очі так само як і раса.

Якщо людина в інвалідному візку не може зіграти Beyoncé,

то й Beyoncé не може зіграти людину в інвалідному візку.

Неповносправних найбільше -

так, поплескайте в долоні за це. Давайте.

(Оплески)

Люди з вадами є найбільшою меншиною у світі,

і ми найменше представлені

у сфері розважальних програм.

Лікарі казали, що я не ходитиму,

але ось я перед вами.

Проте якби я росла з соцмережами,

не думаю, що змогла б.

Я сподіваюся, що разом

ми можемо створити позитивніший образ неповносправності

у медіа та у повсякденні.

Можливо, якби було більше позитивного бачення,

не було б стільки ненависті в інтернеті.

А, може, й ні.

Можливо, і зараз все ще потрібно багато зусиль,

щоб добре виховати наших дітей.

Мій викривлений шлях привів мене

у деякі неймовірні місця.

Мені довелося іти по червоному килимі

обік із дівою мильних опер Сюзанною Луччі

та взірцевою Лорен Арбюс.

Довелося грати у фільмі з Адамом Сендлером

і працювати з моїм кумиром,

чудовим Дейвом Метьюсом.

Я мала світові тури в якості хедлайнера

у комедії "Араби збожеволіли".

Я представляла

прекрасний штат Нью-Джерсі

у 2008 році у Демократичному національному комітеті.

Я заснувала "Діти Мейсун",

благочинну організацію,

котра намагається дати дітям палестинських біженців

хоча б крихту такого шансу, який батьки дали мені.

Але одним із найвидатніших моментів

було потрапити - до цього моменту на TED -

(Сміх) (Оплески) -

одним з найвидатніших моментів був,

коли я виступала

для чоловіка, який літає як метелик

і жалить як бджола,

має хворобу Паркінсона і труситься як я,

Мохаммед Алі.

(Оплески)

Це був єдиний раз,

коли мій батько бачив мій виступ наживо,

я присвячую цей виступ його пам'яті.

(арабською)

Моє ім'я Майсун Заїд,

і, якщо я можу могти, ви можете могти.

(Оплески)