Новий сміливий дієтичний підхід до боротьби з діабетом | Ніл Барнард | TEDxFremont

Цей виступ відбувся на локальній конференції TEDx, яка була створена незалежно від конференції TED.

Сьогодні 100 мільйонів американців мають потенційний або наявний діабет, а одна дитина з трьох дітей, народжених після 2000 року матиме діабет. Ніл Барнард, клінічний дослідник і засновник Комітету лікарів за відповідальну медицину (PCRM), виявляє причини цього серйозного питання і надає рекомендації щодо того, як ми можемо боротися з цією статистикою.

Сьогодні я хотів би поговорити про
покращення епідеміологічної ситуації.

Наразі сто мільйонів американців
хворіють на діабет або мають такі порушення метаболізму, що передують діабету,

що, своєю чергою, становить для них
загрозу ампутації,

інфаркту, сліпоти,

а ми експортуємо
цю епідемію в інші країни.

Слово "epidemic" походить
з давньогрецької мови:

"epi" значить "на",
"demos" значить "люди",

тож епідемія - це те, що ми вивчаємо за допомогою безрезультатної статистики, мап та графіків,

але правда полягає у тому, що це те,

що вдаряє по людях,
живих істотах, які дихають.

Але насправді моя історія починається
з підвалу госпіталю в Міннеаполісі.

За рік до вступу до медичного інституту
я працював в морзі оператором або,

як я себе називав,
"помічником з розтину".

Мається на увазі, що

коли хто-небудь помирав,
я діставав тіло з холодильника

та клав його на
діагностичний стіл,

після цього в приміщення
заходив патологоанатом.

Одного дня в госпіталі від важкого
серцевого нападу померла людина.

Можливо, це сталося через їжу, яка подається в госпіталі,
але це вже інша історія.

(Сміх)

Для вивчення серця
треба витягнути ребра,

що робиться зовсім не ніжно:

треба взяти інструмент,
схожий на садові ножиці,

та трощити, трощити, трощити
ребра з однієї сторони, а потім

трощити, трощити, трощити
ребра з іншої сторони.

Потім патолог діставав
ці роздроблені ребра з грудної клітки та

клав їх на стіл.

Так як він знав, що я
збираюсь вступати до медичного інституту,

він хотів впевнитися,
що я бачив усе.

Тож він сказав: "Ніле, подивись на це!"
Це коронарні артерії,

які називаються коронарними
через те, що вони увінчують серце;

потім він зробив розріз на одній з них, відкрив її
та сказав: "Дивись".

Я поколупався своїм пальцем в рукавичці
та виявив, що артерія не була відкритою:

схоже було на те, що всередині неї є
щось подібне до жувальної губки,

тільки тверде,
як каміння. Він сказав:

"Ніле, це твій бекон та яйця,
це - атеросклероз".

Ми подивились на артерії каротидного басейну,
які йшли до мозку,

ніг,
нирок.

У всіх цих
артеріях був атеросклероз.

Він сказав: "Початок цієї хвороби ми бачимо
у 2/3 людей у віці 23-х років",

а це був якраз мій вік
у той самий момент.

(Сміх)

Далі він детально описує
отримані результати розтину,

а саме тяжку форму атеросклерозу та
гострий інфаркт міокарда,

та залишає кімнату.

Тож я взяв ребра,
помістив їх назад в грудну клітку,

спробував втиснути їх
поряд з іншими ребрами,

зшив шкіру, привів тіло в порядок,

а потім вийшов з кімнати
та пішов до кафетерію, де,

як виявилось,
на обід були ребра.

(Сміх)

А зараз я хотів би розповісти вам те, що
я дізнався про ребра.

Я виріс в місті Фарґо, штат Північна Дакота.
Походжу я з довгої династії крупних фермерів,

тож я пам'ятаю запах
корів у полі,

пам'ятаю їх запах
в корівнику мого дідуся, пам'ятаю, як ми

з моїм дядьком
вели череду худоби до

Національного скотного двору
в місті Іст-Сент-Луїс,

пам'ятаю також готель Національного
скотного двору, 2 долари за ніч,

та запах в кімнаті того готелю.

(Сміх)

Треба зазначити, що кожного дня мого життя
на нашому столі була

смажена яловичина,
печена картопля та кукурудза.

Окрім особливих випадків, коли на столі була
смажена яловичина, печена картопля та горох.

(Сміх)

І це була наша повсякденна їжа,

але моєму батькові не подобалось
займатися скотарством, тож він залишив сімейну справу,

покинув ферму
та вступив до медичного інституту.

Все своє життя він пропрацював в клініці
в місті Фарґо, де лікував діабет,

та став відомий у всьому регіоні,
як фахівець з питань діабету.

Я мушу сказати, що
мій батько був дуже засмучений

через те, що пацієнтам давали дієти,
які їм не подобались.

Ми казали, або вони казали,

що діабет - це такий стан, коли в крові
підвищується рівень цукру,

тож не треба їсти нічого, що перетворюється
на цукор, тобто хліб, фрукти,

пасту, рис, солодку картоплю,

звичайну картоплю,
боби, моркву;

треба обмежити споживання цих продуктів,
зменшити кількість калорій, і це та дієта, якої

хворі люди повинні дотримуватися,
і яка набридає вже на третій день.

Також пацієнти отримували ліки,
голки

та інструкції,
як треба вводити інсулін.

Але незважаючи на все це,
покращення ніколи не наступало,

діабет завжди прогресував,

а потім це стало тією хворобою,
яку ми поширюємо за межами нашої країни.

Коли я закінчив навчання в медичному інституті,
в світі було більше ліків,

думаю також, що голки стали гострішими,
але, правду кажучи,

результат був той самий -
ми бачили нещасливих пацієнтів

і ніколи не могли вилікувати
цю хворобу, покращити стан пацієнта,

тож діабет завжди вважався
прогресуючою хворобою.

Але є два наукових відкриття,
які дійсно змінили цю ситуацію на краще.

Першим відкриттям було те, що треба дивитись
на проблему через найбільшу лінзу мікроскопу.

Якщо ви подивитесь на ситуацію у всьому світі,
то побачите, що

в країнах з найменшим рівнем
захворювання на діабет, наприклад, у Японії,

люди не дотримуються жодних

дієт, які ми приписуємо
нашим хворим пацієнтам.

Вони не кажуть: "Я не буду їсти рис, я не буду
їсти локшину";

вони їдять таку їжу повсякчас,
вона головна на їхньому столі.

Друге відкриття
прийшло після вивчення нутра клітини,

особливо - м'язової клітини.

Ми вирішили вивчити, що знаходиться всередині
саме м'язової клітини

через те, що саме туди йде глюкоза,
саме туди йде цукор крові,

це паливо для всіх наших рухів.

Ви знаєте про людей,
які біжать марафон?

Що вони роблять протягом тижнів, що
передують марафону? Вони сидять на вуглеводній дієті.

Тобто їдять макарони,
їдять хліб,

щоб доставити глюкозу
в свої клітини та отримати енергію.

Це і є проблемою діабету,

тому що глюкоза поза межами
клітини намагається потрапити усередину клітини.

Для того, щоб потрапити усередину, їй потрібен ключ.
І цим ключем є інсулін.

Якщо я приїду додому,
підійду до вхідних дверей,

дістану з кишені свого ключа і
спробую відкрити вхідні двері -

але зачекайте, він не працює.

Але з моїм ключем все добре,
і я дивлюсь на замок та бачу,

що поки мене не було,
хтось заліпив його жуйкою.

Тож що я буду робити?
Залазити та виповзати через вікно? Ні.

Я почищу замок.

Тож, коли людина хворіє на діабет,
її інсуліновий ключ не працює.

Чому так стається?
Чому інсулін не сигналізує?

Повинно було б статися наступне:
глюкоза повинна була б потрапити до клітини.

А (інсулін) є тим самим ключем,
що дає змогу цьому статися.

Але цього не трапляється

не через те, що всередині клітини
жувальна гумка.

Причиною є жир.
Жир, маленькі жирові кульки.

Треба зазначити, що лікарі ненавидять такі
слова як "жир" через те, що вони мають один склад.

(Сміх)

Тож ми називаємо його -
інтраміоклітинний ліпід.

(Сміх)

"Інтра" означає "всередині", "міо" означає
"м'язи", "клітинний" означає "клітинний".

(Сміх)

"ліпід" означає жир.

Інтраміоклітинний ліпід - це жир
всередині ваших м'язових клітин,

який заважає

інсуліну бути ключем та подавати сигнали
про надходження глюкози.

В 2003 році

Національний інститут здоров'я
надав моїй дослідницькій команді грант зі словами:

"Спробуймо щось
зовсім інше.

Що буде, якщо замість обмеження хлібобулочних виробів
та іншої подібної їжі,

вважаючи жир причиною проблеми, ми розробимо
ефективну безжирову дієту?"

Тож, із яких продуктів ми отримуємо жир?

Ми отримуємо його з двох джерел:

тваринні продукти, тваринний жир,
та рослинні жири.

Тож ми запросили 99 людей
та попросили їх зробити дві речі:

дійсно їсти багато їжі
та не хвилюватись щодо її кількості,

бо ми не рахували калорій,

ми не рахували вуглеводи
або інші подібні речі.

Натомість,

ми зовсім не давали тваринних продуктів, а рослинні жири тримали на низькому рівні

Дуже просто.

Одним із наших учасників
був чоловік на ім'я Венс,

батько якого помер у 30 років.

Венсу було 31, коли в нього
діагностували діабет,

та йому було під 40,
коли він прийшов до нас.

Тож, він сказав: "Це не важко!"

На відміну від будь-якої іншої дієти, якої він дотримувався,
ми не слідкували за кількістю спожитих вуглеводів,

калорій або
порцій їжі.

Якщо він їв чилі,
то був не м'ясний,

а бобовий чилі,
великий овочевий чилі.

Якщо він їв спагетті,
замість м'яса він

додавав
артишоки

та лісові гриби,
а також велику кількість томатного соусу.

І вся дієта була такою; дуже, дуже легко.

За один рік він схуд на 27 кілограм,

у нього
постійно знижувався цукор крові,

і одного дня його лікар
посадив його та сказав:

"Венсе, я знаю, що у вас були
родичі, які померли від діабету".

"Але" - продовжив він, "я дивлюсь на ваші аналізи крові,
і у вас його вже більше немає".

Ви можете собі уявити, як це:
мати родичів, які вважають,

що це шлях тільки в один кінець,
а потім повернути все назад?

Коли я запитав дозволу у Венса
розповісти про цю історію, він сказав:

"Вам треба обов'язково теж розповісти всім про те, що я позбавився також еректильної дисфункції".

(Сміх)

Запишіть це.

(Сміх)

Тож, ми опублікували наші результати
в наукових журналах, що рецензуються, а

Американська діабетична асоціація дає на нас посилання
та погоджується з тим, що наш метод є ефективним.

Люди по всьому світу
почали використовувати цей метод,

і я почув про одного чоловіка в Англії,

який хотів поділитися зі мною
своїм досвідом.

Раніше в нього був діабет, і він вже

спробував, без особливого успіху,
всі види дієт.

Потім він почув про наш підхід, спробував його
використовувати протягом декількох тижнів,

пішов до лікаря,
і той взяв у нього низку аналізів крові.

І пішов додому.

Задзвонив телефон:
"Це з кабінету лікаря.

Чи не могли би ви приїхати прямо зараз?"

Він вигукнув: "О, Боже!
Що знайшли в моєму аналізі крові?"

Він несеться до кабінету лікаря,

думаючи про те, яку хворобу вони знайшли
в його аналізі крові, що вони там знайшли...;

він вбігає до кабінету.

Йому говорять: "Сядьте, будь-ласка.
Поясніть, що саме ви робите".

Всі ознаки діабету зникли.

Лікар сказав:
"Ваші аналізи крові кращі за мої,

а в мене немає діабету,
як це можливо?"

Лікар пояснив йому ось що:
"Ми ніколи не можемо сказати, що людина вилікувалася від діабету,

тому що всі ми знаємо, що це неможливо, але,
згідно з аналізами, його у вас немає".

Лікар був дуже скептично налаштований,

він сказав: "Повертайтесь за два місяці,
я хочу знову взяти у вас аналізи".

Він вже ніколи туди не повернувся.

А тепер заждіть хвилинку.

Діабет - це генетична хвороба, вірно?

На нього хворіють сім'ями.

Насправді
є окремі гени, які відповідають за діабет,

але тут важливо
пам'ятати про те, що

гени діляться на дві категорії.

Окремі гени є диктаторами,

я говорю про такі гени, які відповідають за
"блакитні очі" або "чорняве волосся".

Ці гени - диктатори,
вони віддають накази, ви не можете сперечатися.

Але гени, які відповідають за діабет, є опікунами.

Вони пропонують.

А ви можете сказати: "Заждіть хвилинку.

Я дійсно не думаю, що
хотів би мати діабет".

Насправді більшість генів, які відповідають за хвороби, чи то гени, які відповідають за серцеві напади,

діабет, підвищений артеріальний тиск,
окремі форми раку,

навіть хворобу Альцгеймера,

вони не є диктаторами, а є виконавцями.

Тож їхня діяльність залежить від того,
що ми вкладаємо в наше тіло.

Я маю на увазі те,

що ми споживаємо
таку їжу, яка не дуже пасує нашому організму.

Через що виникає питання:
а яка їжа пасує нашому організму?

На це питання можна
дивитись з різних ракурсів.

Наприклад, з використанням зубного тесту.
Ви знаєте, що таке зубний тест?

Все, що вам треба зробити, це почекати, поки
ваш кіт почне позіхати,

потім зазирнути в його відкритого рота
та зауважити,

що з кожного боку рота
дуже дуже довгі ікла,

що стирчать та
що схожі на вила,

дуже добрі вила для захвату жертви,
убивання маленьких тварин,

зняття шкури
та поїдання м'яса.

А тепер подивіться у вашого власного рота.

Ви побачите,

що ваші ікла
не довші за ваші різці.

І ця зміна виникла,
щонайменш, 3,5 мільйона років тому.

Отже, наші корінні зуби дуже добре підходять
для того, щоб гризти яблука,

але вони зовсім не такі класні, якщо вам треба
покінчити з вбитою на дорозі твариною.

Також є ще тест кроля.
Ви знаєте про тест кроля?

(Сміх)

Ви берете кроля,

ставите його
навпроти вашого кота.

(Сміх)

І бачите ось що:

незалежно від віку вашого кота,
в нього буде нестримне бажання

піймати, атакувати, вбити
та проковтнути того кроля.

А потім ви берете того ж самого кроля та ставите його
навпроти малюка або немовляти. (Сміх)

І ви побачите, що
дитина кричить: "Кролик, кролик!"

Вона хоче гратися з ним, а немовля
просто зовсім зачароване,

тож воно ніколи не додумається
вбити та з'їсти кролика, навіть

через мільйон років.

З цього ми можемо зробити деякі висновки.

Ви знаєте про тест на вологість?
(Сміх)

У кожній коробці
від електронного обладнання

ви знайдете
на дні силікагель.

Силікагель потрібен
для поглинання вологи в коробці.

І виявляється, виробники
силікагелю зрозуміли, що

люди такі нерозбірливі
в своїх харчових звичках,

що на пакетиках з силікагелем треба писати
- "Їсти не можна!".

(Сміх)

Тож, я доходжу наступного висновку:

люди за своєю природою травоїдні,
але нам часто можна забити баки.

(Сміх)

Суть справи в тому,
що до Кам'яної доби

люди були, мабуть,
дійсно просто жахливими мисливцями.

Ви знаєте, що це правда,
тому що ми не швидкі.

Лев, лев швидкий;

в лісі
лев може спіймати газель.

Яструб або сокіл
може легко спіймати мишу.

Людина може легко тільки схопити застуду.
Такі ми є. (Сміх)

Ми не дуже добре знаходимо здобич,
у нас не має гострого нюху.

Якщо ви подивитесь на собаку:

в неї дуже
розвинений нюх,

вона може знаходити здобич
на великих відстанях,

саме тому ми використовуємо
їх в аеропортах

для пошуку бомб, наркотиків
та інших подібних речей.

Їхній слух
набагато кращий за наш,

вони споряджені
для знаходження добичі.

Ми ж, люди, маємо
гарненькі носи та гарненькі вуха,

але ми дійсно жалюгідні
в якості мисливців.

А якщо ви хочете бути гарним
хижаком,

вам потрібні гострі пазура,
добрі гострі зуби,

потрібно бути дуже-дуже швидким

та мати
гострий слух, нюх та зір.

І з цього виникає таке питання:

Як ви вважаєте? Яка частина
тіла людини є найчутливішою?

Як ви вважаєте?

Я маю таку відповідь.

Коли я приїхав сюди
і був в аеропорту,

Працівник Управління транспортної безпеки відтягнув мене в бік
і сказав: "Мені треба зробити особистий огляд.

Коли я дійду до чутливої частини
вашого тіла,

я використаю тильну сторону долоні".

Тож я зрозумів, що, мабуть,

найчутливіша частина нашого тіла
знаходиться ззаду.

В будь-якому випадку, з усього вищесказаного я дійшов висновку, що ми якось почали їсти м'ясо.

Як це сталося?

Я поставив це питання Річарду Лікі.

Річард Лікі -
видатний палеоантрополог,

і ось що він мені відповів:

"Ви знаєте, що людині, як травоїдній,
не потрібно бути дуже швидкою,

не потрібно бути
дуже стрімкою або чутливою,

бо ж в людини дійсно немає необхідності
підкрадатися до полуниці,

все, що треба - це сидіти і нічого не робити.

Але для того, щоб стати хижаком,
треба дійсно попрацювати.

Можливо, все почалося з порпання в смітті".

Іншими словами,
лев не з'їдає усе.

Коли лев залишає
маленьку купку кісток,

на них ще залишається трохи м'яса,

і люди можуть
досить легко підкрастися

та відшматувати собі трохи м'яса.

Але для цього потрібно мати
якісь інструменти.

Тож після настання Кам'яної доби,

це стало
можливо для нас.

Після того, як у нас з'явилися
стріли, сокири та подібні інструменти,

ми стали спроможні дійсно це робити.

І тоді м'ясо почало багато значити.
Але наші тіла походять з докам'яної доби.

До сьогодні так і є, що коли людина
споживає рослинну їжу,

її артерії знову відкриваються,
діабетичний стан покращується,

вага починає знижуватись,
а тіло починає одужувати.

На жаль, американці дійсно не дотримуються
такої дієти, яка б сприяла зникненню діабету.

Сьогодні американці з'їдають
більш ніж мільйон тварин на годину.

В Центрі контролю
та запобігання хворобам кажуть,

що кожна з трьох дитин, народжених
у 2000 році та наступних роках,

захворіє на діабет
в певний період свого життя.

Ви можете побачити, що це правда,
якщо увімкнете телевізор:

там йде половина реклами бургерів,
курячих крилець, снеків,

а інша половина - реклама
ліків для

зниження впливу
всієї тої їжі, що ми споживаємо.

Тож, ось де ми знаходимося.

А що буде,

якщо не
сто мільйонів американців

будуть хворіти на діабет
або мати переддіабетичний стан,

а всі американці
хворітимуть на діабет?

Або ще більша кількість людей?

Всі вони потребують ліків, аналізів,
госпіталізації та іншого.

З фінансової точки зору, це - катастрофа.

Але з індивідуальної точки зору
окремі особисті витрати незліченні.

Думаю, що ми починаємо
справлятися з ситуацією:

моя сім'я продавала м'ясо покоління
за поколінням.

Однак

у 2004 році ми споживали найбільшу кількість м'яса -
913 кілограм.

Це дорівнювало тому, скільки
споживала того року звичайна людина.

Надалі, рівень споживання м'яса
все падав і падав,

і зараз ми споживаємо менш ніж 190,

тож сподіваюсь,
що така тенденція триватиме й далі.

Але сьогодні лікарі,
дієтологи та медсестри скажуть:

"Діабет - це дорога в один кінець,
від нього неможливо вилікуватися".

Але це було до того,
як ми подивились навкруги

та побачили,
що в світі існують інші дієти, які більше допомагають.

Це було до того, як ми дізналися:
якщо ми подивимось у середину клітини,

ми зрозуміємо, як це виникає,

та зможемо зрозуміти,
як змінити цей процес.

І це було до того, як ми дізналися,

що пацієнти матимуть більше шансів,
ніж ми раніше вважали.

Отже, такі сім'ї, як моя,

які поколіннями
продавали м'ясо, можуть

замість цього продавати моркву,
спаржу, солодку картоплю, квасолю,

і тоді, сподіваюсь, кімната для розтину
буде менш популярна, ніж раніше,

тому що люди будуть жити довше,
виглядати краще,

а в кафетерії госпіталю може будуть
подавати не ребра,

а велику кількість корисної їжі,

а ми, замість вивчати епідемію,

зможемо радіти
відновленню здоров'я.

Дуже вам дякую.

(Оплески)