Джон Сінглтон Коплі, Хлопець з літаючою білкою (Генрі Пелем), 1765

Джон Сінглтон Коплі, Хлопець з літаючою білкою (Генрі Пелем), 1765, 77.15 x 63.82 см / 30-3/8 x 25-1/8 дюймів (музей мистецтв, Бостон)

(звучить фортепіано)

Уявіть, що хочете бути художником

але ви живете у місті, де нема
художників, художніх шкіл, музеїв, галерей

і нікого, хто хоче купувати серйозні
картини.

Це точно ситуація, в яку потрапив сам
Джон Сінглтон Коплі у Бостоні у 1760-х.

Ми дивимося на портрет зведеного
брата Коплі.

Це Генрі Пелем і назва картини
"Хлопчик з літаючою білкою".

Тож для тих, хто вчився самостійно,
ця картина досить вражаюча.

Мій погляд спочатку на його обличчя,
далі на червону завісу

що притягує мою увагу і на рамки,
які чудово виглядають, але після цього

мої очі спускаються нижче плечей,
по руці до його лодоні

і дивляться на точність, з якою ці
пальці були змальовані

і вони так гарно і вільно тримають
золотий ланцюжок.

Мої очі опускаються до білки. Вона премила
і гризе невеличкий горішок,

який далі переходить до місця, де
темне хутро на спині білки

зустрічається з білим на животі

і віддзеркалює край манжета натурщика.
І далі на манжеті з одного боку є

падаюче світло і на іншому - місце у тіні,

які прекрасно чергуються одне з одним.

Однак це не лише портрет зведеного брата
Коплі, а й експонат витавки.

На момент, коли Коплі написав його (1765),
він був поважним професійним портретистом

у Бостоні, але він хотів більшого. Коплі
також знав, що портрети були дном

ієрархії об'єктів, створеної академією
у Європі. Найвищими картинами були

релігійні, міфологічні й історичні, а
портрет і натюрморт були найнижчими.

Але у нових американських містах
люди хотіли саме портретів.

Отже, бостонськікупці, заможна еліта
почали усвідомлювати цінність портретів.

Коплі хотів вийти за межі цього. Він знав,
що в Європі мистецтво було чимось більшим.

І тому ця картина була створена,
як вже було сказано, як експонат,

щоб побачити чи він може конкурувати
з європейськими академіями.

Тому він упакував її до багажу людини,
яка їхала у Лондон, де картина була добре

прийнята Бенджаміном Вестом, успішним
американським художником, який жив

у Лондоні, і сером Джошуа Рейнольдсом,
президентом Королівської академії в Англії

Перша річ, яку ми помічаємо,
це те, що ми не дивимося на

обличчя хлопця спереду, ми дивимося
на нього зі сторони.

Ми думаємо, Коплі хотів показати,
що він може малювати не лише портрети,

але й жанровий живопис, тобто
сцени щоденного життя.

Я думаю, Коплі показував що він може
зробити з ракурсом, який дійсно складно

передати. Якщо подивитися
на праву руку натурщика,

видно, що її ракурс, так само, як і
кутка столу, бездоганно окреслений.

Коли ця картина була у Лондоні, сер
Джошуа Рейнольдс похвалив її,

але сказав: "Краще приїхати у Лондон і
добре потренуватися тут перед тим, як ваші

манера і смак зіпсуються або закріпляться
подібною роботою у Бостоні.

у Бостоні". Думаю, це доводить, що Англія
залишалася важливим центром мистецтва.

Коплі відчував, що атмосфера у Бостоні
була ворожою, він сказав, що до художників

ставилися, як до шевців. Коплі були відомі
обмеження у Бостоні, обмеження в колоніях.

Він знає, що портрети, які він писав,
були низькими форма мистецтва

але він дуже практичний. Він знає, чого хочуть люди і

він у змозі зробити це майстерно і чудово

але це був затяжний сенс, що він не
змальовує історію, релігію та
міфологічні картини

європейської традиції та, можливо, не
досягне таких висот.

Тому ми маємо цю гарну, амбіційну картину, яка показує Джона Сінглтона Коплі у той специфічний історичний момент

(звучить фортепіано)

Переклад на українську: Вячеслав Маринич, рев’ювер Оксана Кузьменко, благодійний фонд “Magneticone.org”