Ода неквапливості

Я б хотів почати з одного спостереження:

якщо я і навчився чогось за останній рік,

це того, що є велика іронія в тому,

що публікуючи книгу про неквапливість,

треба швидко бігати, популяризуючи її.

Здається, що зараз більшу частину свого
часу

я проводжу, ганяючи з міста до міста, із
студії до студії,

із зустрічі на зустріч,

представляючи свою книгу якомога
лаконічніше.

Бо в наш час кожен

хоче знати, як сповільнити темп життя,

і при цьому дізнатися, як зробити це справді
швидко... Тож...

я недавно виступав на CNN,

де мене гримували довше, ніж я говорив
в прямому ефірі.

І я думаю -- це не так вже і дивно, правда?

Бо це такий світ, в якому ми живемо зараз,

світ, в якого заклинило кнопку
"перемотати вперед".

Світ одержимий швидкістю,

тим, щоб робити все швидше, встигнути
все більше і більше

за меншу кількість часу.

Таке відчуття, наче кожна хвилина
нашого життя -

це перегони з часом.

Керрі Фішер сказала таку фразу, яка

є в моїй біографії в книзі; скажу її ще раз --

"Цими днями навіть миттєве задоволення
триває надто довго." (Сміх)

І,

якщо подумати: Що ми робимо для
того, щоб все покращити?

Ми все пришвидшуємо, правда? У нас є ф-ція
швидкого набору замість набирання номера.

Замість звичного читання - швидкісне читання;
замість колишніх прогулянок - спортивна ходьба.

І звичайно, замість побачень -- міні-побачення.

І навіть ті речі, які є повільними за природою --

ми також намагаємось пришвидшити;

Я нещодавно був у Нью-Йорку і проходив
повз тренажерний зал;

там висіла реклама про нові курси,
вечірні курси.

Це були заняття, як ви вже здогадались,
швидкісної йоги.

Ідеальна ідея для людей з фахом,
котрим не вистачає часу,

котрі хочуть, знаєте, "привітатись
із сонцем",

але можуть виділити на це хвилин 20.

Це вже крайні випадки,

вони кумедні, з них можна посміятися.

Але є дуже серйозна річ:

гадаю, що в щоденній метушні

ми випускаємо з уваги ту шкоду,

яку заподіює нам життєва біганина.

Ми вже так звикли до культу швидкості,

що не помічаємо його згубного впливу

на кожен аспект нашого життя --

на наше здоров'я, харчування, роботу,

стосунки, оточення і нашу спільноту.

І іноді треба

попередження з боку, правда?

.. що зверне нашу увагу на те, що ми пробігаємо
наше життя

замість того, щоб його проживати; що ми

живемо швидко, замість того, щоб жити добре.

І, я думаю, для багатьох людей цим
попередженням

стає хвороба.

Щось на кшталт "емоційного вигорання", коли
тіло врешті-решт каже:

"Я більше не можу витримати", і здається.

Або стосунки сходять нанівець,

бо у нас не вистачало часу, чи терпіння,

чи спокою

бути з іншою людиною, дослухатися до неї.

Для мене попередженням був момент,
коли я почав

читати синові казки на ніч

і усвідомив, що в кінці дня

йду до його кімнати і просто не можу
сповільнити темп -- знаєте,

читаю нашвидку "Кота в капелюсі".

Тут я пропускав рядки,

там абзаци, іноді цілу сторінку,

і так, як мій хлопчик знає книжку напам'ять,
ми часто сперечалися.

І те, що мало бути найспокійнішим,
найдушевнішим,

найніжнішим моментом за день,

коли тато сідає почитати синові на ніч,

стало натомість гладіаторською битвою
бажань,

зіткненням моєї швидкості

і його повільності.

І так все було протягом певного часу,

поки я не спіймав себе на тому, що
пробігаю очима газетну статтю

з порадами економії часу для швидких
людей.

В одній з порад автор звертався до серії
книг під назвою:

"Казка на ніч за хвилину."

Я здригаюся, кажучи ці слова зараз,

але тоді моя перша реакція була зовсім
іншою.

Я тоді подумав:

"Боже -- яка чудова ідея!

Це саме те, що мені потрібно, щоб ще більше
скоротити свій час із сином перед сном."

Але, на щастя,

я отямився і моєю наступна реакція була
зовсім іншою.

Я ступив крок назад і подумав:

"Ого -- невже все дійшло до такого?"

Невже я справді так спішу, що готовий

задурити свого сина кількома словами
перед сном?"

І я відклав газету --

і сідаючи на літак -- я сидів там,

і робив те, що вже давно не робив -- не
робив нічого.

Я просто думав, думав багато і довго.

І ще перед посадкою я вирішив, що
хочу з цим щось зробити.

Я хотів розібратися в цьому
культі швидкості,

і в тому, що він робив зі мною
і з усіма іншими.

У мене виникло два запитання.

Перше -- як ми стали такими швидкими?

І друге -- чи можливо,

чи навіть треба -- сповільнити темп?

Якщо ви зараз подумаєте про те,

як наш світ так прискорився, то назвете
звичні причини.

Ви звісно подумаєте про урбанізацію,

споживацтво, робочі місця, технологію.

Але, думаю, якщо копнути

глибше, можна підійти до

джерела, до суті питання

про те, як ми думаємо про час.

В інших культурах, час - циклічний.

Відповідно до їхнього світобачення
він рухається неквапливо

великими колами.

Він постійно самооновлюється.

В той час, як у західній культурі час -
лінійний.

Це обмежений ресурс;

Він постійно стікає.

Ви або його використовуєте, або
втрачаєте.

"Час - гроші," як казав Бенджамін Франклін.

І, я думаю, через це, на психічному рівні,

у нас створюється рівняння.

Часу обмаль, то що ми робимо?

Ми прискорюємось, правда?

Ми стараємось зробити якомога більше
за менший проміжок часу.

Ми перетворюємо кожну хвилину
кожного дня

в перегони до фінішної прямої --

до фінішної прямої, яку ми, між іншим,
ніколи не досягаємо,

але тим не менш, біжимо до неї.

Гадаю, постає таке питання:

Чи можливо звільнитися від цього
способу мислення?

На щастя, можливо, бо

коли я почав розбиратися в цьому,
я виявив, що є

глобальне невдоволення цією культурою,
котра

каже нам, що швидше завжди краще, а
найзайнятіша людина - найкраща.

У всьому світі люди роблять щось
неймовірне:

вони сповільнюють темп і розуміють,

що всупереч стереотипній думці "якщо
зменшиш темп, тебе зіб'ють з ніг",

якраз протилежне виявляється
правильним:

сповільнюючи темп в потрібний час,

люди усвідомлюють, що роблять все краще.

Вони харчуються краще, кохаються краще,
тренуються краще;

працюють краще.. живуть краще.

І в цьому горнилі

моментів, місць, сповільнень

лежить те, що багато людей зараз
називає

"Міжнародним Рухом за Повільність."

Зараз, якщо ви мені дозволите трохи
лицемірства,

я зроблю дуже швидкий огляд того,

що відбувається всередині цього руху.
Що стосується їжі,

багато з вас можуть почути про рух за
Повільне Харчування.

Він розпочався в Італії і поширився
по всьому світу.

Зараз є 100,000 прихильників
цього руху

в 50-ти країнах.

Він керується дуже простим і доцільним
принципом:

ми отримуємо більше задоволення і
користі

від їжі, коли ми

вирощуємо, готуємо і споживаємо її
з розумною швидкістю.

Я також думаю, що стрімке
зростання

руху за натуральну сільськогосподарську
продукцію і відродження фермерських ринків,

і є ще інші приклади того,

що люди відчайдушно намагаються
перестати

вирощувати, готувати і споживати
їжу

у промисловому режимі.

Вони хочуть повернутися до повільнішого
ритму.

І за прикладом руху за Повільне Харчування
виник

рух Повільних Міст, який розпочався в
Італії

і поширився Європою та за її межами.

Міста-прихильники цього руху

починають заново обмірковувати дизайни
міських ландшафтів,

так, щоб люди хотіли сповільнити
ходу,

вдихнути запах троянд і побути
один з одним.

Вони можуть обмежити дорожній
рух,

поставити лавку, чи влаштувати
зелену зону.

І, певною мірою, ці зміни приносять
з собою щось більше,

бо, коли Повільне Місто офіційно
стає таким, -

воно робить щось на кшталт
філософської заяви,

кажучи решті світу і жителям того міста:

ми віримо в те, що в 21-му столітті,

неквапливість має своє місце в житті.

В медицині, я думаю, багато людей
глибоко розчаровані

намаганням "швидко підлікувати",

яке зараз побутує.

І мільйони у всьому світі звертаються

до різних форм альтернативної медицини,

яка, як правило, практикує

повільніші, м'якші і більш комплексні
методи лікування.

Очевидно, що питання щодо альтернативних
методів лікування ще не вирішено,

і я, особисто, сумніваюся, що
кавова клізма

коли-небудь здобуде всезагальне
схвалення.

Але інші види лікування,

такі як голкотерапія і масаж, і навіть
просто релаксація

без сумніву приносять певну користь.

І престижні медичні коледжі у
всьому світі

починають вивчати ці практики, щоб
вияснити, як вони працюють

і чого ми можемо від них навчитись.

Секс. Зараз дуже багато швидкого сексу,
правда?

Я вже майже закінчував --

ой -- обмовився ненароком.

Я під'їжджав, скажімо так, повільно
до Оксфорда

і в одному газетному кіоску
побачив журнал,

чоловічий журнал, на обкладинці
якого писало:

"Я довести партнера до оргазму
за 30 секунд."

Отож, бачите, навіть секс

зараз за секундоміром.

Чесно, то

мені подобається швидкий секс
так само, як і іншим,

але, вважаю, що багато чого
може дати

повільний секс -- сповільнення у
спальні.

Ви зануритесь у -- ті глибші,

типу, психологічні, емоційні, духовні
потоки

і з часом будете досягати
кращого оргазму.

Більше задоволення за менші гроші,
скажімо так.

Pointer Sisters сказали про це більше
промовисто, правда?

коли оспівували "коханця з
повільними рухами."

Ми всі сміялись із Стінга,

коли він зайнявся тантрою,

але перемотайте вперед на декілька
років -- з того часу пари різного віку

збираються на семінарах, або
просто

самостійно у спальні шукають
способи

пригальмувати і мати кращий
секс.

І, звичайно, в Італії, -- італійці,
здається, завжди знають

як отримати задоволення --

започаткували офіційний
рух за Повільний Секс.

Робота.

Багато-де у світі --

Північна Америка є помітним
винятком --

кількість робочих годин
зменшується.

Європа є прикладом цього,

і люди розуміють, що якість
їхнього життя покращується,

коли вони менше працюють, і
також,

що продуктивність праці зростає.

Очевидно, що є проблеми

з 35-годинним робочим тижнем
у Франції --

занадто багато, занадто рано,
занадто негнучко.

Але інші країни Європи, особливо
скандинавські,

демонструють, що можливо

мати приголомшливу економіку,

не будучи трудоголіками.

І Норвегія, Швеція,

Данія і Фінляндія зараз є

одними з шести найбільш конкурентно-
спроможних націй у світі,

і вони працюють стільки часу, що
середньостатичний американець

заплаче від заздрощів.