Дивні відповіді на запитання тесту на психопатію

Чи є чітка лінія, що відділяє божевільне від нормального? У виступі, від якого волосся стає дибки, Джон Ронсон, автор книжки "Тест на психопатію", висвітлює сірі плями між ними. (З живим музичним супроводом Джуліана Трежера та анімацією Евана Ґранта.)

Ця історія почалася з мого
візиту до однієї подруги.

На полиці в неї був довідник

з психічних розладів ("DSM Manual").

Це список усіх відомих розладів психіки.

Колись давно, ще в 50-х роках,
це була дуже тонка брошурка,

але потім вона росла і збільшувалася,

а тепер там аж 886 сторінок.

Цей довідник наразі нараховує
374 психічні розлади.

Отже, я гортав його сторінки,

і мені було цікаво, чи є в мене
якісь розлади психіки,

і виявилось, що в мене їх аж дванадцять.

(Сміх)

У мене патологічний тривожний розлад,

що й так видно.

У мене розлад нічних жахів,

який діагностується,

якщо когось уві сні постійно переслідують,
або звинувачують у неспроможності,

а в мене що не сон, то люди, які женуться
за мною на вулиці

і кричать: "Ти - невдаха"!

(Сміх)

У мене проблеми в сфері
спілкування дітей і батьків,

в яких я звинувачую своїх батьків.

(Сміх)

Жартую. Не жартую.

Жартую.

Також я симулянт.

І мені здається, що поєднання

симуляції і патологічної тривожності
- це доволі рідкісний стан,

тому що саме через симуляцію хвороби
я почуваюся дуже тривожно.

Але, так чи інакше, я гортав
цю книжку

і уявляв, чи я насправді набагато божевільніший,
ніж я собі думав,

і чи взагалі варто було б діагностувати
себе самого з приводу психічних розладів,

не маючи відповідної освіти,

або чи в професійній психіатрії
був цей дивний потяг

накладати на нормальну людську поведінку
тавро психічного розладу.

Я не знав, що з цього було правдою,
але мені було насправді цікаво,

і я подумав, що, можливо, варто було б
зустрітися з критиками психіатрії,

щоб дізнатися їхню думку,

і саме так я опинився на обіді з Саєнтологами.

(Сміх)

Там був чоловік на їм'я Браян, який керує
першокласною командою Саєнтологів,

які планують викорінити психіатрію
звідусіль і назавжди.

Вона називаються CCHR -
Громадська комісія з прав людини.

І я запитав в нього: "Чи можете ви довести мені, що

психіатрія - це псевдонаука, якій не можна довіряти?"

І він відповів: "Так, ми можемо тобі це довести".

Я спитав: "Як?"

Він відповів: "Ми познайомимо тебе з Тоні".

І я спитав: "Хто такий Тоні?"

І він сказав: "Тоні зараз у Бродмурі".

Поясню: Бродмур - це божевільня Бродмур.

Раніше вона була відома як Бродмурська психіатрична лікарня
для душевнохворих злочинців.

Саме туди відправляють серійних вбивць

і людей, котрим вже неможливо допомогти.

І я запитав у Браяна:
"А що ж Тоні накоїв?"

І він відповів: " Майже нічого.

Він когось чи щось там побив

і вирішив зімітувати божевілля,
щоб уникнути ув'язнення.

Але він перестарався і зараз
застряг у Бродмурі,

і тепер ніхто не вірить йому,
що він нормальний.

Хочеш, щоб ми постаралися
і організували тобі зустріч із Тоні?"

І я сказав: "Так, будь ласка".

Тож я сів на потяг до Бродмуру.

Десь коло Кемптон-парку я почав
неконтрольовано позіхати,

і мені здається саме це роблять собаки,
коли їм тривожно -

неконтрольовано позіхають.

Ми дісталися Бродмуру.

Мене провели крізь ворота за воротами
за воротами за воротами

до лікувально-оздоровчого центру, де й
відбуваються зустрічі з пацієнтами.

Він виглядає як гігантський Гемптон-Інн.

Скрізь усе таке солодке і виконане
в пастельних кольорах.

Єдине, що жевріло різким червоним, - панічні кнопки.

Аж ось почали заходити пацієнти.

Більшість з них мали зайву вагу і
носили спортивні штани,

при цьому виглядали вони досить покірними.

І саєнтолог Браян прошепотів мені:

"Вони заліковані",

що для саєнтологів - найбільше зло у світі,

але мені здається, що це не така вже й погана ідея.

(Сміх)

А потім Браян сказав: "Ось і Тоні".

В ту мить до кімнати зайшов чоловік.

В нього не було зайвої ваги, він був
у дуже добрій фізичній формі.

І він не був одягнений в спортивні штани -

на ньому був костюм у тонку смужку.

Він простягнув свою руку так, ніби був зіркою

реаліті-шоу "Учень" мільярдера Дональда Трампа.

Він виглядав як людина,
яка одягнула екіпірування,

що запевнить мене в тому,
що він сповна розуму.

Він сів поруч.

І я запитав: "То це правда, що ви потрапили
сюди через симуляцію?"

І він відповів: "Так. Так. Саме так.
Я побив декого, коли мені було 17.

Був у в'язниці, очікуючи суду,

і мій співкамерник сказав мені:

"Знаєш, що ти маєш зробити?

Прикикнутися божевільним.

Скажи їм, що ти божевільний, і вони відішлють
тебе у якусь пухнасту лікарню.

Медсестри приноситимуть тобі піццу,
в тебе буде персональна PlayStation".

Я сказав: "Хм, і як саме тобі це вдалося?"

Він відповів: "Ну, я попросив консультацію
психіатра в'язниці.

Саме тоді я подивився фільм "Зіткнення",

в якому люди отримують сексуальне задоволення від того, що розбивають машини об стіну.

Тож я сказав психіатру:

"Я отримую сексуальне задоволення,
коли розбиваю машини об стіни".

І я запитав: "Що ж іще?"

Він відповів: "Так-так. Я сказав психіатру,

що я хотів дивитися на те, як помирають жінки,

тому що таким чином я відчував себе нормальним".

Я спитав: "Звідки взагалі взялася ця ідея?"

Він сказав: "Та, з біографії Теда Банді,

яку взяв у в'язничній бібліотеці".

Так чи інакше, він симулював божевілля занадто добре,
зауважив він.

І вони відправили його не до пухнастої лікарні.

Його відправили до Бродмуру.

І в ту саму мить, коли його доправили туди,

тільки поглянувши на те місце,
він попросив про зустріч з психіатром,

і сказав, що відбулося страшенне непорозуміння.

"Я зовсім не психічно хворий".

Я спитав: "Скільки часу ви вже тут?"

Він відповів: "Ну, якщо б я відбував
свій термін у в'язниці

за первинний злочин, я сидів би п'ять років.

У Бродмурі я провів вже 12 років".

Тоні сказав, що переконати когось
в тому, що ти нормальний,

набагато складніше, ніж у тому,
що ти божевільний.

Він сказав: "Я думав, що найкращий спосіб
виглядати нормальним,

це нормально розмовляти з людьми про нормальні речі,

про футбол, або про те, що йде по телебаченню.

Я маю підписку на журнал "Новий Вчений",

і нещодавно в ньому була стаття

про те, що Армія США тренувала
бджіл винюхувати вибухівку.

Тож я, говорячи з медсестрою, зауважив:

"А ви можете собі уявити, що американська
армія тренує бджіл

винюхувати вибухівку?"

А коли я читав свою історію хвороби,
я побачив, що там було написано:

"Вірить у те, що бджоли можуть винюхувати вибухівку".

(Сміх)

Він сказав: "Знаєте, вони постійно
вишукують невербальні

ознаки мого психчного стану.

Але як можна сидіти в нормальний спосіб?

Або як можна нормально перехрестити ноги?

Це просто неможливо".

Коли Тоні сказав мені все це,

я подумав про себе: "А чи я сиджу по-журналістськи?

Чи перехрещую я ноги як журналіст?"

Він сказав: "Знаєте, у палаті з одного боку від мене знаходиться Стоквелський душогуб,

з іншого боку від мене -

насильник на прізвисько "той, що навшпиньки
крокує крізь тюльпани".

Тож я схиляюся до того, щоб залишатися
у своїй кімнаті, бо вважаю їх досить жахливими.

І вони приймають це за ознаку божевілля.

Кажуть, що це підтверджує,
що я відчужений та претензійний.

Тож у Бродмурі те, що ти не хочеш
ошиватися з серійними вбивцями,

- це безумовна ознака божевілля.

Попри все, він здавався мені абсолютно
нормальним, але що я розумів?

І коли я дістався дому, я написав його лікарю,
Ентоні Мейдену.

Я запитав, у чому була справа?

І він відповів: "Так. Ми погоджуємся з тим,
що Тоні сфальшував божевілля,

щоб уникнути ув'язнення, тому що його галюцинації -

самі по собі такі кліше -

зникли в ту саму мить, коли він потрапив до Бродмуру.

Все ж, ми провели обстежнення

і визначили, що він

психопат".

До речі, фабрикування божевілля -

це саме та хитрість і маніпуляція,
що є ознакою психопата.

Це є у списку: хитрий, маніпулятивний.

Тож симуляція того, що у вас хворий мозок -

це доказ того, що у вас хворий мозок.

Також я говорив з іншими експертами,

які сказали, що костюм у тонку смужку
- класична психопатія -

говорячи про пункти один і два у списку ознак:

красномовність, вдаваний шарм і грандіозна
самооцінка.

І я запитав: "Чому ж тоді він не спілкується
з іншими пацієнтами?"

Класичний психопат - це говорить про помпезність
і відсутність емпатії.

Тож всі характеристики, які здавалися найбільш
нормальними в портреті Тоні,

були ознаками, якщо вірити його лікарю,

що в цей новий спосіб він був божевільним.

Він був психопатом.

Також його лікар сказав мені: "Якщо ви хочете
дізнатися більше про психопатів,

ви можете відвідати курс з виявлення психопатів,

що його веде Роберт Геар, який і винайшов
список ознак психопатії".

Я так і зробив.

Пішов на курс із виявлення психопатів,

і тепер я сертифікований -

і маю зазначити дуже вмілий - навідник психопатів.

Тож ось вам статистика:

Один із сотні звичайних людей - психопат.

Тож у цій кімнаті 1 500 людей.

15 з вас - психопати.

Ця цифра зростає на 4 відсотка,
якщо це стосується виконавчих директорів і бізнес-лідерів,

тож я думаю, що є доволі висока ймовірність того,

що в цій кімнаті 30-40 психопатів.

До вечора тут може розігратися кривава бійня.

(Сміх)

Геар сказав, що причина в тому, що капіталізм у своєму найжорстокішому прояві

схвалює психопатичну поведінку -

відсутність емпатії, красномовність,

хитрість, маніпулятивність.

До того ж, капіталізм, можливо,
у своєму найбезжальнішому прояві,

це фізична маніфестація психопатії

Це подібно до форми психопатії, яка діє на всіх нас.

Геар сказав: "Знаєте що? Забудьте про
якогось хлопця з Бродмуру,

який нібито сфальшував божевілля.

Яке кому діло? Це все дрібниці.

От що вартує уваги, - сказав він, -
то це корпоративна психопатія.

Ви б краще йшли і брали інтерв'ю у декількох корпоративних психопатів".

Тож я спробував! Я написав людям з Енрону.

Запитав: "Можна мені приїхати поспілкуватися
з вами у в'язниці,

щоб з'ясувати, чи ви психопати?"

(Сміх)

Вони не відповіли.

(Сміх)

Тож я змінив пластинку.

Я написав імейла Елу "Бензопилі" Данлопу,

знищувачу активів з 1990-х.

Він був відомий тим, що приходив
до занепадаючого бізнесу

і звільняв 30 відсотків робочої сили,

що спустошувало американські містечка.

Тож я написав йому, зауваживши:

"Я думаю, що у вас дуже специфічна
аномалія мозку,

яка робить вас... особливим,

безстрашним, і надає хист до хижого грабіжництва.

Можна мені приїхати і взяти у вас інтерв'ю
з приводу цієї особливої аномалії?"

Він відповів: "Та приїзди вже"!

(Сміх)

Тож я прибув до величезного маєтку
Ела Данлопа у Флориді.

Він був заставлений скульптурами хижих тварин.

Там були леви, тигри - він вів мене крізь свій сад -

там були соколи, орли,

а він пояснював: "Там в нас акули та -

- вже не таким чуттєвим голосом -

" там іще акули і знову тигри".

Це було як в Нарнії.

(Сміх)

А потім ми пішли до нього на кухню.

Тож, Ела Данлопа запрошували
рятувати занепадаючі компанії,

він досягав цього, розпускаючи 30 відсотків персоналу.

І доволі часто він звільняв людей жартома.

Наприклад, про нього є одна відома історія:

хтось прийшов до нього і каже:
"Я щойно купив собі нову машину".

А він каже: "Ну, в тебе, може, і є нова машина,

але я скажу, чого в тебе немає - роботи!"

Тож у його кухні -

він сидів там із дружиною Джуді і охоронцем Шоном -

я запитав: "Пам'ятаєте, у своєму листі я сказав,

що в вас може бути особлива аномалія мозку, яка робить вас особливим?"

А він каже: "Так, це чудова теорія, наче Стар Трек.

Ви йдете на територію, на яку раніше
ніхто не ступав".

А я кажу: "Ну --" (Покашлює)

(Сміх)

деякі психологи вважають,

що це робить вас -- " (Бурмоче)

(Сміх)

А він питає: "Що?"

А я кажу: "Психопатом".

І додаю: "В мене в кишені є список ознак психопата.

Можна ми з вами пройдемося по ньому разом?"

А він був настільки заінтригований,

що відповів: "Ану, ану зробімо це".

І я кажу: " Добре. Грандіозна самооцінка".

Яку, мушу наголосити, йому було б
надзвичайно складно заперечити,

тому що він стояв під гігантським портретом
самого себе, написаним олією.

(Сміх)

Він сказав: "Ну, людина має вірити в себе!"

І я продовжив: "Маніпулятивність".

Віе сказав: "Це лідерство."

(Сміх)

А я не вгавав: "Поверхневі прояви почуттів,

невміння відчувати різноманіття емоцій".

Він сказав: "Хто хоче, щоб якісь дурнуваті
емоції тягли його вниз?"

Тож він просувався по списку ознак психопата,

фактично перетворюючи його на
історію з книги "Хто вкрав мій сир?"

(Сміх)

Але я помітив, що щось відбувалося зі мною
у той день, який я провів з Елом Данлопом.

Все, що він колись казав мені,
здавалося цілком нормальним -

наприклад, він казав "ні" юнацькій злочинності,

він сказав, що його прийняли до
Вест-Пойнту (військової академії США),

куди не приймають правопорушників.

Він був "проти" багатьох короткострокових
шлюбних відносин.

Він сам був одружений тільки два рази.

Правда, його перша дружина зауважила
в паперах про розлучення,

що одного разу він погрожував їй ножем,

і казав, що завжди хотів спробувати
на смак людське м'ясо,

але люди часто кажуть одне одному дурниці

у розпалі сварки в поганому шлюбі,

а його другий шлюб триває 41 рік.

Тож кожного разу, коли він говорив мені щось,
що здавалося не психопатичним,

я думав, що не писатиму про це у своїй книжці.

А потім до мене дійшло, що навчившись
впізнавати психопатів,

я сам почав поводитися трохи як психопат.

Тому що я відчайдушно намагався запхати його у коробку з маркуванням "Психопат".

Я конче хотів визначити його за
найбожевільнішими ознаками.

І я зрозумів, мій Боже --

саме цим я займався останні 20 років.

Саме це роблять всі журналісти.

Ми подорожуємо світом з блокнотами в руках

у пошуках коштовностей.

І коштовні саме найбільш нетипові

риси характеру людини,
в якої беруть інтерв'ю.

Ми сплітаємо разом саме їх,
ніби середньовічні монахи,

залишаючи нормальні речі на підлозі.

І знаєте, у цій країні деякі діагнози

про психічні розлади ставлять занадто часто.

Дитяче роздвоєння особистості -

дітей діагностують як біполярних,
починаючи з 4 років,

через те, що в них бувають спалахи роздратування,

що враховується як значна ознака
в списку біполярності.

Коли я повернувся до Лондона,
мені зателефонував Тоні.

Він спитав: "Чому ти жодного разу
не передзвонив мені?"

Я сказав: "Знаєш, говорять, що ти психопат".

І він відповів: "Я не психопат".

Він сказав: "Знаєш що?

Одна з ознак у списку - відсутність каяття,

але інша ознака у списку - хитрість, маніпулятивність.

Тож коли ти кажеш, що відчуваєш
каяття у своєму злочині,

вони кажуть: "Типова поведінка психопата -

хитрістю намагатися переконати, що він відчуває каяття,
коли насправді він його не відчуває.

Це як полювання на відьом -
вони все перевертають догори дригом".

Він сказав: "Скоро мій суд.

Ти прийдеш на нього?"

Я погодився.

І пішов на слухання.

І після 14 років у Бродмурі, його відпустили.

Вони вирішили, що не варто
утримувати його довічно,

тому що в нього високий бал
у списку, який визначає,

що вірогідність рецидиву
в нього вища за середню.

Тож його відпустили.

У коридорі він сказав мені:

"Знаєш, Джоне,

кожен насправді трохи психопат".

Він сказав: "Ти, я. Я - це точно".

Я запитав у нього: "Що ти збираєшся
тепер робити?"

Він відповів: "Поїду до Бельгії.

Там є жіночка, яка мені до вподоби.

Але вона заміжня, тож мені треба
розлучити її з чоловіком".

(Сміх)

У будь-якому разі, це відбулося
два роки тому,

і на цьому закінчилася моя книжка.

Протягом останніх 20 місяців
все було прекрасно.

Нічого поганого не сталося.

Він жив із дівчиною у передмісті Лондона.

Займався, як повідомив саєнтолог Браян,

тим, що надолужував згаяний час,
що звучить дещо лиховісно,

але це не обов'язково саме так.

На жаль, через 20 місяців

він знову потрапив на місяць до в'язниці.

Він втрутився у "гучну сварку" в барі,
як він це сам описав.

Все закінчилося тим, що на місяць його ув'язнили,
що саме по собі погано,

але беручи до уваги те,
що це був всього місяць,

сварка була не такою вже й гучною.

А потім він зателефонував мені.

І знаєте, я думаю, що правильно,
що Тоні на волі.

Тому що божевільні риси
не повинні визначати людей.

А Тоні насправді напів-психопат.

Він - сіра пляма у світі,
який не любить сірих плям.

Але саме сірі плями є ускладненням.

Саме там є людяність,

і саме там можна відшукати правду.

Тоні сказав мені:

"Джоне, чи можу я пригостити тебе випивкою?

Я просто хочу віддячити тобі
за все, що ти для мене зробив".

Але я не пішов.

А що б зробили ви?

Дякую.

(Оплески)