Життя - це більше, ніж пошук щастя

Наша культура одержима щастям, але що, як існує шлях, який приносить більше задоволення? "Щастя швидкоплинне", - каже письменниця Емілі Есфахані Сміт, - "але наявність сенсу життя - служіння чомусь поза собою та розвиток найкращого всередині себе - дає вам щось, за що можна триматися". Дізнайтеся більше про різницю між "бути щасливим" та "мати сенс життя" у виступі Сміт про чотири стовпи сенсу життя.

Раніше я думала,

що мета життя - гнатися за щастям.

Усі казали, що шлях до щастя - успіх,

тож я шукала ідеальну роботу,

неперевершеного хлопця та дивовижне житло.

Але замість задоволеності, хоча б інколи,

я відчувала стурбованість та розгубленість

І я така була не одна - мої друзі
теж з цим стикалися.

Врешті-решт, я вирішила піти
у магістратуру на позитивну психологію,

щоб дізнатися, що ж насправді
робить людей щасливими.

І те, що я там дізналася,
змінило моє життя.

Статистика показала, що гонитва за щастям
може зробити людей нещасними.

І що мене дійсно вразило:

світовий рівень самогубств зростає

та нещодавно досяг свого піку за
останні 30 років в Америці.

Хоча життя стає об'єктивно кращим

за майже кожним з можливих стандартів,

все більше людей почуваються безнадійно,

пригнічено та самотньо.

Порожнеча роз'їдає людей

і не потрібно бути у клінічній депресії,
щоб відчути це.

Рано чи пізно, думаю, нам всім стає цікаво,

чи це все, що нам потрібно?

І, згідно з дослідженнями,
про відчай сигналізує

не нестача щастя,

а нестача чогось іншого -

нестача сенсу життя.

Це викликало у мене декілька питань.

Чи є в житті щось важливіше,
ніж бути щасливим?

Та у чому різниця між "бути щасливим"

та "мати сенс життя"?

Багато психологів визначають щастя
як стан комфорту та легкості,

коли почуваєшся добре тут і зараз.

Проте сенс життя - глибше поняття.

Відомий психолог Мартін Селігман каже, що

сенс життя з'являється, коли ти є частиною
чогось та служиш чомусь поза собою

та розвиваєш усе найкраще в собі.

Наша культура одержима щастям,

але я зробила висновок, що пошук сенсу
життя дарує більше задоволеності.

Дослідження показують, що люди,
які мають сенс життя,

є більш стійкими,

вони краще навчаються в школі та працюють,

вони навіть довше живуть.

Усе це змусило мене поцікавитися,

як саме кожен з нас може жити осмисленіше?

Щоб знайти відповідь, я витратила 5 років,
беручи інтерв'ю у сотень людей

та читаючи тисячі сторінок
книжок з психології,

нейронауки та філософії.

Зводячи це все докупи,

я прийшла до того, що називаю
чотири стовпи осмисленого життя.

Кожен з нас може створити осмислене життя,

будуючи деякі чи всі ці стовпи
у своєму житті.

Перший стовп - приналежність.

Приналежність виникає зі стосунків,

коли тебе цінують за те,
хто ти є внутрішньо,

та коли ти сам так само цінуєш інших.

Але деякі групи та стосунки надають
дешеву форму приналежності:

тебе цінують за те, у що ти віриш,

за те, кого ти ненавидиш,

але не за те, хто ти є.

Справжня приналежність виникає з любові.

Вона живе у моментах,
що виникають між особистостями,

і це - вибір: ти можеш обрати
культивування приналежності з іншими.

Наприклад,

кожного ранку мій друг Джонатан
купує газету

в одного й того ж продавця у Нью-Йорку.

Однак вони не просто розраховуються.

Вони зупиняються на хвилину, розмовляють

та ставляться одне до одного по-людськи.

Але одного разу у Джонатана не було
потрібних дрібняків

та продавець сказав,

"Не хвилюйся про це".

Джонатан наполягав, що має заплатити,

тож він пішов до магазину
та купив щось непотрібне,

щоб отримати дрібняки.

Але коли він віддав гроші продавцю,

той відсунувся.

Він був ображений.

Він намагався зробити щось добре,

але Джонатан відмовив йому.

Я думаю, всі ми відмовляємо людям
у таких дрібницях без задньої думки.

Я відмовляю.

Я можу пройти повз когось знайомого
ледь помітивши його.

Я можу перевіряти телефон,
коли хтось говорить зі мною.

Такі дії знецінюють інших,

змушують їх почуватися
невидимими та нічого не вартими.

Проте, коли ти починаєш з любові,
ти створюєш зв'язок,

який дарує крила кожному з нас.

Для багатьох людей приналежність
є найголовнішим джерелом сенсу життя,

ті зв'язки з родиною та друзями.

Для інших, ключем до сенсу життя
є другий стовп - мета.

Так ось, знайти свою мету - це
зовсім не те ж саме,

що знайти роботу, яка робить тебе щасливою.

Мета - це більше про те, що ти віддаєш,
ніж про те, що ти хочеш,

Куратор лікарні сказала мені,
що її мета - лікувати хворих.

Багато батьків говорять мені:

"Моя мета - виростити моїх дітей".

Ключем до мети є використання
своїх сильних сторін для служіння іншим.

Звісно, для багатьох з нас
це відбувається через працю.

Так ми робимо свій внесок та
відчуваємо себе потрібними.

Це також означає, що такі проблеми,
як байдужість до роботи,

безробіття,

низький відсоток працюючого населення -

не просто економічні проблеми,
а ще й проблеми буття.

Без чогось вартого бути зробленим

люди збиваються зі шляху.

Звісно, ви не зобов'язані
знайти мету на роботі;

навпаки, мета дає вам щось,
для чого ви живете,

якесь "навіщо", яке змушує йти вперед.

Третій стовп сенсу життя - також
про вихід за рамки себе,

але зовсім по-іншому:

трансцендентність.

Трансцендентні стани - це ті рідкі миті,

коли ви підноситесь над
метушнею буденності,

ваше відчуття самого себе зникає

та ви почуваєтесь спорідненими
з більш високою реальністю.

Один мій співрозмовник пізнав
трансцендентність, споглядаючи мистецтво.

Іншій людині допомогла церква.

У мене, як у письменниці,
це відбувається через письмо.

Іноді я занурююсь у цей стан настільки,
що втрачаю почуття часу та простору.

Такі трансцендентні відчуття
можуть змінити вас.

В одному дослідженні студенти дивилися
вгору на 200-футові евкаліптові дерева

одну хвилину.

Згодом вони почувалися
менш егоїстичними

та навіть поводилися щиріше,

коли мали нагоду комусь допомогти.

Приналежність, мета, трансцендентність.

Ось четвертий стовп сенсу життя,
який я знайшла,

зазвичай він дивує людей.

Четвертий стовп - це вміння розповідати

історію про себе самому собі.

Створення оповідання про події свого життя
вносить ясність,

допомагає зрозуміти, як ви стали собою.

Але ми не завжди усвідомлюємо,
що ми - автори своїх оповідань

та можемо змінити манеру розповіді.

Ваше життя - не просто перелік подій.

Ви можете редагувати, інтерпретувати
та переповідати свою історію,

навіть, якщо ви обмежені фактами.

Я зустріла хлопця на ім'я Емека,
якого паралізувало під час гри у футбол.

Після травми Емека сказав собі:

"Моє життя було дивовижне,
коли я грав у футбол,

але подивіться на мене зараз."

Люди, що розповідають історії такого типу:

"Моє життя було гарним, а зараз - погане",

зазвичай є більш
стурбованими та пригніченими.

Таким був і Емека до пори до часу.

Згодом він почав ткати іншу історію.

Його нова історія звучала так:

"До моєї травми
моє життя не мало мети.

Я багато ходив на вечірки та
був досить егоїстичним хлопцем.

Але моя травма допомогла мені усвідомити,
що я можу бути кращою людиною."

Таке редагування його історії
змінило життя Емеки.

Після того, як він
розповів нову версію собі,

Емека почав навчати дітей,

і він відкрив для себе, що
його мета була

служити іншим.

Психолог Ден МакАдамс
називає це "історія спокути",

коли погане спокутується добрим.

Люди, які живуть осмисленим життям,
за його словами,

схильні розповідати про своє життя

історії, що базуються на спокуті,
розвитку та любові.

Але що саме спонукає людей
змінювати свої історії?

Деяким допомагає психотерапевт,

але ви можете зробити це й самі

просто ретельно роздумуючи про своє життя,

як ваш визначальний досвід сформував вас,

що ви втратили, що набули.

Так зробив Емека.

Ви не зміните свою історію за ніч -

це може тривати роками та бути болючим.

Урешті-решт, усі ми страждали
та всі ми боремося.

Але прийняття цих болючих спогадів може
привести до нового розуміння та мудрості,

до знаходження того добра,
яке підтримує вас.

Приналежність, мета, трансценденність,
вміння розповідати -

це чотиири стовпи сенсу життя.

Коли я була молодшою,

мені пощастило бути оточеною
усіма цими стовпами.

Мої батьки організовували Суфійські збори
у нашому будинку у Монреалі.

Суфізм - це духовна практика, що
ассоціюється з дервішами, що кружляють,

та поетом Румі.

Два рази на тиждень суфійці
приходили до нашого дому,

щоб медитувати, пити перський чай
та ділитися історіями.

Їхня практика також включала в себе
служіння всьому створеному

через маленькі прояви любові,

що означає бути добрим,
навіть, коли люди ганьблять тебе.

Але це дало їм мету:
перемогти своє его.

Зрештою, я поїхала з дому,
щоб навчатись у коледжі,

та без щоденного вкорінення суфізму
у моє життя

я почувалася розгубленою.

Тоді я почала шукати ті речі,
які роблять життя вартим того, щоб жити.

Це й змусило мене розпочати цю мандрівку.

Дивлячись назад, я зараз усвідомлюю,

що суфійська парафія мала справжню
культуру сенсу життя.

Стовпи були частиною архітектури

та наявність цих стовпів допомагала
нам усім жити глибше.

Звісно, той самий принцип діє

і в інших сильних спільнотах -

добрих і поганих.

Банди і культи -

це культури сенсу життя,
які використовують ці стовпи

та дають людям щось,
за що вони живуть та вмирають.

Саме тому ми, як суспільство,

повинні надати кращі альтернативи.

Нам потрібно розбудовувати ці стовпи
у наших сім'ях та установах,

щоб допомогти людям стати кращими.

Проте, щоб жити значущим життям,
потрібно працювати -

це неперервний процес.

День за днем ми постійно
створюємо своє життя,

додаємо щось до своєї історії.

Іноді ми можемо оступитися.

Коли це стається зі мною,

я згадую важливий досвід,
який я здобула разом з батьком.

Через декілька місяців після
закінчення коледжу

у мого батька стався серйозний серцевий
напад, який ледь його не вбив.

Він вижив. І коли я спитала його,
про що він думав

за крок до смерті,

він відповів, що міг думати лише,
що йому потрібне життя,

щоб він був разом зі мною та моїм братом,

і це дало йому сили боротися за життя.

Коли він лежав під анестезією
у хірургії швидкої допомоги,

замість того, щоб рахувати від 10 назад,

він повторював наші імена як мантру.

Він хотів, щоб наші імена були останнім,
що він скаже на землі,

якщо він помре.

Мій батько - тесляр і суфій.

Це скромне,

але гарне життя.

Лежачи там, дивлячись в обличчя смерті,
він мав причину жити -

любов.

Його відчуття приналежності до родини,

його мета - бути батьком,

його трансцендентна медитація,
повторення наших імен -

за його словами, це причина того,
що він вижив.

Це історія, яку він сам собі розповідає.

Це є сила сенсу життя.

Щастя виникає і минає.

Але коли життя є дійсно гарним та

коли справи є дійсно поганими,

наявність сенсу життя дає вам те,
за що можна триматися.

Дякую.

(Оплески)