Чому віддавати наше багатство - це найбільше задоволення з усього, що ми робили?

У 1993 році Білл та Мелінда Ґейтс - на той час заручені - пішли на прогулянку пляжем у Занзібарі, де прийняли рішення про те, як витратять своє багатство від Майкрософту, щоб повернути гроші в суспільство. В розмові з Крісом Андерсоном подружжя розповідає про свою роботу у Фонді Білла та Мелінди Ґейтс, а також про свій шлюб, дітей, невдачі та задоволення від того, що вони віддають своє багатство.

Кріс Андерсон: Отож, це інтерв'ю буде особливим.

Як кажуть, одна картинка заміняє тисячу слів,

тому я попросив Білла і Мелінду

витягнути зі свого архіву

кілька фото, які б могли пояснити

дещо з того, що вони зробили,

і так ми поговоримо.

Отож, почнемо ось тут.

Меліндо, коли і де це було,

і хто цей симпатичний чоловік поруч з Вами?

Мелінда Ґейтс: В цих величезних окулярах?

Це в Африці, наша перша подорож,

ми обоє були в Африці вперше,

восени 1993 року.

Ми вже були заручені.

Ми одружилися через кілька місяців,

і в цю подорож ми вирушили,

щоб побачити тварин і савану.

Це було неймовірно. Білл ще ніколи не брав

такої довгої відпустки.

Але що нас насправді схвилювало,

це люди і страшна бідність.

Ми почали запитувати себе,

чи все так має бути?

І вкінці подорожі

ми поїхали до Занзібару

і пішли на прогулянку пляжем,

а ми часто це робили,

поки зустрічалися.

І вже тоді ми говорили про те,

що багатство, яке прийшло від Майкрософту,

буде повернене в суспільство.

Але саме під час тієї прогулянки пляжем

ми почали говорити,

що ми можемо зробити і як саме.

КА: Беручи до уваги, що ця відпустка

привела до створення

найбільшого в світі приватного фонду,

як на відпустку, вона досить дорога. (Сміх)

Мабуть, так. Вона нам сподобалась.

Хто з вас був ключовим ініціатором?

Чи вам обом спала на думку така ідея?

Білл Ґейтс: Думаю, ми втішилися,

що в нашому житті буде період,

коли ми станемо разом до праці

і вияснимо, як повернути ці гроші.

На цій стадії ми говорили про найбідніших,

і те, чи можна було значно вплинути на їхнє життя?

Чи є щось таке, що не було зроблено?

Багато речей ми не знали.

Наша наївність була просто неймовірною,

коли ми згадуємо минуле.

Але ми були сповнені ентузіазму,

що такою буде ця стадія,

що пост-Майкрософтівська стадія

буде нашою доброчинністю.

МҐ: Білл завжди думав, що вона підійде,

коли йому виповниться 60,

але йому ще немає 60-ти,

тому дещо міняється в процесі.

КА: Все почалося там, але потім набрало швидкості.

Отож, це був 1993-ій, а насправді в 1997 році

фонд був заснований.

МҐ: Так, у 1997 році ми прочитали статтю

про шлунково-кишкові хвороби, які вбивають багато дітей у всьому світі,

і ми безперестану говорили собі,

"Так не може бути.

В Америці ми просто йдемо в аптеку".

І ми почали збирати науковців,

почали збирати інформацію про населення,

вивчати вакцини,

аналізувати, що спрацювало, а що ні,

і якраз тоді ми все розпочали,

в кінці 1998-1999.

КА: Отож, у вас була купа грошей

і світ зі стількома різними проблемами.

Як ви вирішили, на чому зосередитися?

БҐ: Ми вирішили вибрати дві проблеми,

де несправедливість була глобальна,

і зупинилися на дитячій смертності,

дітях, яким бракує харчів для розвитку,

і країнах, які справді загнані в кут,

бо з таким рівнем смертності,

батьки мають стількох дітей,

населення зростає,

а діти такі хворі,

що не можуть отримати освіти

і підняти свій рівень життя.

Отож, це був наш глобальний вибір,

тоді в США

у нас обидвох прекрасна освіта

і ми розуміли, що США

може виконати обіцянку рівних можливостей

завдяки феноменальній освітній системі,

і що далі, то більше ми усвідомлювали,

що насправді ця обіцянка не виконується.

Отож, ми взялися за ці дві проблеми,

і вся діяльність фонду

зосереджена на них.

КА: Я попросив вас обидвох вибрати фотографію,

яка вам подобається та ілюструє вашу роботу,

і Ви, Меліндо, вибрали ось це.

Що на ній?

МҐ: Коли я подорожую, мені подобається

їздити в сільські райони і розмовляти з жінками,

нехай це буде Бангладеш, Індія, країни Африки,

я подорожую як безіменна західна жінка.

Я не кажу їм, хто я така. В штанах кольору хакі.

І я постійно чула від жінок,

знову і знову, що більше я подорожувала,

"Я хочу отримати цей укол".

Я говорила з ними про дитячі вакцини,

а вони зводили розмову до

"А як щодо уколу?",

вони отримували укол під назвою Депо-Провера,

контрацептив.

Я поверталася і розмовляла зі світовими експертами у сфері здоров'я,

а вони казали: "О ні, в країнах, що розвиваються,

є достатньо контрацептивів".

Довелося вчитуватися в звіти,

і ось із цим прийшла до мене команда,

а саме, що річ номер один,

якої потребують жінки в Африці,

відсутня понад 200 днів на рік.

Це пояснює, чому жінки говорили мені:

"Я пройшла 10 кілометрів, нічого не сказавши чоловікові,

прийшла в лікарню, а там нічого не було".

Африка була забезпечена презервативами

завдяки усій роботі з профілактикою СНІДу, яку підтримували

США та інші країни.

Але жінки постійно говорили нам:

Я не можу говорити про презерватив з чоловіком.

Це буде означати, що або він хворий на СНІД, або я,

і мені потрібен цей препарат, бо тоді я можу

відкласти народження дітей, зможу прогодувати їх

і отримати шанс вивчити їх".

КА: Меліндо, Ви римо-католичка,

і Вас часто втягували

в полеміку щодо цього питання,

і щодо питання про аборти,

насправді, з двох сторін.

Як Ви даєте собі з цим раду?

МҐ: Так, я вважаю, це справді важливий момент,

що ми, як світова громада,

відмовилися від контрацептивів.

Ми знали, що 210 мільйонів жінок

говорили, що хочуть мати доступ до контрацептивів,

навіть до тих контрацептивів, які ми маємо в США,

а ми їх не постачали

через політичну полеміку в нашій країні,

і, на мою думку, це був просто злочин,

я далі намагалася знайти людину,

яка виведе все на глобальну сцену,

і нарешті я зрозуміла, що я сама це маю зробити.

І хоча я є католичкою,

я вірю в контрацептиви,

як більшість жінок-католичок у США,

які користуються контрацептивами,

і я не можу дозволити, щоб ця полеміка

стримала нас.

Раніше в США ми мали згоду

щодо контрацептивів,

тому ми повернулися до глобальної згоди

і насправді зібрали 2,6 млрд доларів

саме для розв'язання цієї проблеми жінок.

(Оплески)

КА: Білле, це Ваш графік. Про що він?

БҐ: У моєму графіку є цифри.

(Сміх)

Мені справді він подобається.

Це кількість дітей,

які щороку помирають у віці до п'яти років.

І тут видно

феноменальну історію успіху,

яка є маловідомою,

а саме - неймовірний прогрес.

За рік вмирало 20 млн дітей

в час, коли я народився,

зараз кількість зменшилась до шести мільйонів.

Отож, це історія

переважно про вакцини.

Віспа вбивала кілька мільйонів дітей щороку.

Цього ми позбулися, отож та цифра зійшла до нуля.

Кір вбивав кілька мільйонів на рік.

Цифра знизилася до кількох сотень тисяч.

У всякому разі, це графік,

де хочеться бачити це зниження,

і це є можливим

з наукою про нові вакцини,

з постачанням вакцин для дітей.

Ми насправді можемо пришвидшити цей прогрес.

Останнє десятиліття

ця цифра зменшувалася швидше,

ніж будь-коли в історії,

і мені подобається говорити про те,

що якщо можна придумати нові вакцини,

їх можна і доставити,

скористатись останніми розробками

і налагодити постачання, і так ми можемо створити чудо.

КА: Тобто, все можна порахувати,

думаю вийде, що буквально

дві тисячі дитячих життів рятується щодня

порівняно з попереднім роком.

Про це не повідомляється.

Літак, в якому загинуло понад 200 людей,

є набагато важливішою історією за ось цю.

Хіба це не зводить з розуму?

БҐ: Так, тому що довкола тиша.

Дитина, одна дитина на раз.

99 відсотків випадків

не мають нічого спільного з природніми катастрофами,

однак, людська доброчинність

при таких природніх лихах є дивовижною.

Неймовірно, як люди думають,

я міг бути на їхньому місці, і гроші пливуть рікою.

Наші добрі справи менш помітні.

Тепер, коли є програма Цілі розвитку тисячоліття

та інші справи ідуть в дію,

ми помічаємо дещо більшу щедрість,

отож, метою є опустити цифру нижче мільйона,

що є можливим за нашого життя.

КА: Мабуть, потрібен хтось,

кого надихають цифри і графіки,

а не просто велике, сумне обличчя,

щоб викликати співчуття.

У своєму листі цього року Ви використали

цей аргумент, щоб довести, що допомога -

на відміну від нинішнього стереотипу,

що вона є дещо марною і розпорошеною, -

насправді - ефективна.

БҐ: Так, люди можуть робити висновок,

що ось була допомога, наміри якої були хороші,

але не склалося.

Ось були венчурні інвестиції,

наміри яких були хороші, але не спрацювали.

Але не можна казати, що через те,

що ми не маємо досконалої репутації,

спроба була поганою.

Треба глянути, а якою була ваша мета?

Як ви намагаєтесь покращити харчування,

рівень виживання та письменності,

так, щоб ці країни могли подбати самі за себе,

і сказати, прекрасно, все йде добре.

Треба бути розумнішими.

Ми можемо розумніше використовувати допомогу.

Це не панацея.

Думаю, ми можемо придумати щось краще за венчурний капітал,

включаючи ось такі успішні.

КА: Традиційно вважається,

що одруженій парі важко працювати разом.

Як вам це вдається?

МҐ: Багато жінок казали мені,

"Не думаю, що змогла би працювати зі своїм чоловіком.

Просто нічого не вийде".

Знаєте, нам це подобається, і ми не...

цей фонд став досвідом для нас обидвох

в цій тривалій навчальній подорожі,

і насправді ми не подорожуємо разом

для фонду настільки багато, як це було,

коли Білл працював на Майкрософті.

У нас тепер більше окремих подорожей,

але я завжди знаю, що коли повертаюся додому,

Білл буде цікавитися, про що я довідалася,

чи йдеться про жінок, чи про дівчат,

чи щось нове про мережу постачання вакцини,

чи якусь людину, що є прекрасним лідером.

Він буде слухати і справді цікавитиметься.

І він знає, що коли він повертається додому,

захоче поговорити про свою промову,

чи про дані, чи про те, що довідався,

мені буде дійсно цікаво,

і я думаю, що в нас справжня співпраця.

Але ми не разом щохвилини, це точно.

(Сміх)

КА: Але зараз ви разом, і ми дуже раді, що це так.

Меліндо, на початку Ви самі

здебільшого правили балом.

Здається, шість років тому

Білл перейшов на повну зайнятість,

пішов з Майкрософту і став займатися цим повний день.

Мабуть, було важко

призвичаїтися до цього. Ні?

МҐ: Так. Насправді я думаю,

що працівники фонду

набагато більше за мене переживали

через прихід Білла.

Я насправді була дуже рада.

Тобто, Білл прийняв це рішення

до того, як оголосив про нього в 2006 році,

і насправді це було його рішення,

але, знову ж таки, під час відпустки,

коли ми гуляли пляжем,

він почав думати про цю ідею.

А для мене, захоплення Білла,

який докладав свій розум і серце

до цих велетеньких глобальних проблем,

до нерівності, це для мене було радістю.

Так, працівники фонду переживали через це.

(Оплески)

КА: Чудово.

МҐ: Але все минуло через три місяці

після приходу Білла.

БҐ: І для декого з працівників.

МҐ: Я саме це сказала, працівників,

все відійшло для них через три місяці після того, як ти прийшов.

БҐ: Ні, я жартую. МҐ: О, ти маєш на увазі, що працівники не відійшли.

БҐ: Кілька з них пішло, але...

(Сміх)

КА: А про що ви сперечаєтесь?

Неділя, 11 година,

Ви не на роботі,

що відбувається? Про що суперечка?

БҐ: Через те, що ми збудували цей проект

разом з самого початку,

наше партнерство прекрасне.

В мене було таке з Полом Аленом

в перші дні Майкрософту.

А ще зі Стівом Балмером, коли Майкрософт розрісся,

і тепер Мелінда, вона навіть сильніший,

рівний партнер,

отож ми говоримо багато про те,

на що варто витрачати більше,

які групи працюють добре.

Вона дуже прониклива.

Вона багато спілкується з працівниками.

Ми їздимо в різні подорожі, як вона описала.

Ми багато співпрацюємо.

Я не можу пригадати чогось, де один з нас

мав супер непохитну думку

з якогось питання.

КА: А як Ви, Меліндо? Можете пригадати? (Сміх)

Всяке може бути.

МҐ: Ось в чому суть.

Ми підходимо до справ з різних боків,

і я гадаю, що це добре.

Білл може подивитися на велику кількість даних

і сказати: "Я хочу діяти на основі цієї глобальної статистики".

Я ж підходжу інтуїтивно.

Я зустрічаюся з багатьма людьми на місці,

Білл навчив мене брати інформацію,

і прикладати до глобальних даних і дивитися, чи вони співпадають,

і я думаю, я навчила його

брати ці дані,

і зустрічатися з людьми особисто, щоб зрозуміти,

чи можемо ми дійсно доставити цю вакцину?

Чи можемо ми переконати жінку давати

своїй дитині краплі від поліомієліту?

Тому що постачання

є настільки ж важливим, як наука.

Тому я вважаю, що з часом ми навчилися приймати

точку зору одне одного,

і, щиро кажучи, завдяки цьому робота налагодилася.

КА: Отож, з вакцинами, поліомелітом і так далі,

ви мали певні вражаючі успіхи.

А як щодо невдач?

Чи можете ви розповісти про невдачі

і, можливо, про те, яку науку вони вам дали?

БҐ: Так. На щастя, ми можемо дозволити собі кілька невдач,

бо ми, безперечно, мали їх.

Ми проводимо багато роботи з ліками і вакцинами,

і ви знаєте, що будуть різні невдачі.

Наприклад, справа, що набула великого розголосу,

про створення кращого презерватива.

Ми мали сотні ідей.

Можливо, кілька з них спрацюють.

Ми були дуже наївними, звичайно, я був, щодо ліків

від захорювання в Індії, лісцеральний лейшманіоз,

коли подумав, що, отримавши ці ліки,

ми зможемо просто знищити цю хворобу.

Виявилося, що треба робити уколи

кожен день упродовж 10 днів.

На створення вакцини пішло на три роки більше, ніж ми сподівалися,

а тоді виявилося, що немає шансу,

що хвороба відійде.

На щастя, ми довідалися,

що якщо знищити комарів,

можливо добитись успіху,

але ми витратили п'ять років,

можна сказати, змарнували п'ять років

і приблизно 60 мільйонів

на шлях, що, як виявилося, приніс

дуже скромну користь.

КА: Ви витрачаєте десь мільярд доларів на рік

на освіту, думаю, десь так.

Історія про те, що відбувалося добре,

достатньо довга і складна.

Чи були якісь невдачі, про які ви можете розповісти?

МҐ: Я б сказала, що великим уроком для нас

з наших перших проектів є те, що ми думали,

що маленькі школи могли вирішити проблему.

Маленькі школи, безперечно, допомогли.

Вони зменшили кількість тих, хто кидає навчання.

В цих школах менше насилля і злочинів.

Але те, що ми зрозуміли з цієї роботи,

і що виявилося ключовим,

це хороший вчитель у класі.

Якщо у вас немає ефективного вчителя

в класі,

то байдуже, наскільки великим чи маленьким є будинок,

ви не зміните шанси того,

чи цей учень буде готовим до коледжу.

(Оплески)

КА: Меліндо, це Ви

з Вашою найстаршою донькою Джен.

Фото зроблено десь три тижні тому,

три або чотири тижні тому. Де це було?

МҐ: Ми поїхали до Танзанії.

Джен раніше була в Танзанії.

Насправді, всі наші діти часто бували в Африці.

І ми робили щось зовсім інше,

тобто, ми вирішили провести

дві ночі і три дні з сім'єю.

Анна і Санаре - батьки.

Вони запросили нас в гості у свою хижу.

Думаю, раніше там були кози,

жили в цій маленькій хижі

на маленькому господарстві, до нашого приїзду.

Ми гостювали в їхній сім'ї

і справді, справді зрозуміли,

яким є життя в сільській Танзанії.

Різниця просто між поїздкою

і відвідинами упродовж півдня

чи трьома чвертями дня

і ночівлею була разючою,

дозвольте мені вам пояснити.

Вони мали шість дітей, і коли я розмовляла з Анною

на кухні, ми куховарили близько п'яти годин

у хижі для готування їжі в цей день,

я довідалася, що вона з чоловіком запланувала

народження через певні проміжки часу

п'ятьох дітей.

Це були дуже віддані стосунки.

Воїн Масаї і його дружина,

але вони вирішили одружитися,

в стосунках була повага і любов.

Їхні діти, шестеро дітей,

двоє в центрі - двійнята по 13 років,

хлопчик і дівчинка на ім'я Ґрейс.

Коли ми йшли на вулицю рубати дрова,

і робити все те, що робила Ґрейс та її мама,

Ґрейс не виглядала на дитину, вона була підлітком,

але не була дорослою.

Вона була дуже-дуже сором'язливою.

Тому вона постійно соромилася розмовляти зі мною і Джен.

Ми намагалися розбалакати її, але вона соромилася.

А проте ввечері,

коли в сільській Танзанії згасли всі світла,

і тієї ночі не було місяця,

і не було зірок в цю першу ніч,

Джен вийшла з нашої хижі

з начільним ліхтариком,

Ґрейс тут же вийшла

і дістала перекладач,

підійшла просто до моєї Джейн і сказала,

"Коли ви поїдете додому,

чи можу я взяти ваш ліхтарик,

щоб вчитися вночі?"

КА: О, вражаюче.

БҐ: Її батько сказав мені,

як він боїться, що на відміну від його сина,

який здав випускні екзамени в школі,

через свої домашні обов'язки

вона не так добре вчиться

і ще не вступила до державної школи.

Він сказав: "Не знаю, як буду оплачувати її навчання.

Я не можу оплатити приватну школу,

і врешті-решт, вона може опинитися на цій фермі, як моя дружина".

Отож, вони дуже добре

розуміють різницю,

яку може зробити освіта.

КА: Це інше фото

двох ваших інших дітей, Рорі та Фібі,

разом з Полом Фармером.

Виховання трьох дітей,

будучи найбагатшою сім'єю у світі,

видається соціальним експериментом

без значної попередньої підготовки.

Як вам це вдалося?

Яким був підхід?

БҐ: Загалом я б сказав,

що діти отримують прекрасну освіту,

але треба подбати,

щоб вони мали відчуття власних здібностей

для діяльності в майбутньому,

і наша філософія така,

щоб вони чітко розуміли -

більшість грошей ідуть на фонд -

і допомогти знайти їм щось, що їх захоплює.

Ми хочемо знайти рівновагу, де вони мають

свободу робити все,

але не засипати їх грошима,

щоб вони могли розважатися і нічого не робити.

І наразі вони достатньо старанні,

раді вибирати свою власну дорогу.

КА: Ви, звичайно, оберігали їхню приватність через очевидні причини.

Мені цікаво, чому ви дали мені дозвіл

показати цю фотографію тут на TED.

МҐ: Так, цікаво.

Дорослішаючи, вони розуміють,

що наша сім'я вірить у відповідальність за те,

що ми перебуваємо в неймовірній ситуації,

просто живучи в Сполучених Штатах

і маючи прекрасну освіту,

і ми маємо відповідальність віддати щось світові.

І коли вони дорослішають,

ми вчимо їх -

вони побували в багатьох країнах світу -

вони кажуть,

ми хочемо, щоби люди знали, що ми віримо

в те, що ви робите, мамо і тату,

і нормальним є показати нас більше.

Отож, ми отримали їхній дозвіл показати цю фотографію,

і я думаю, що Пол Фармер, мабуть, збирається

згодом додати її до якоїсь своєї роботи.

Але вони також справді глибоко сприймають

місію фонду.

КА: Ви легко зберете досить грошей,

попри ваш великий вклад у фонд,

щоб зробити їх мільярдерами.

Чи ви це для них плануєте?

БҐ: Ні. Вони нічого такого не матимуть.

Вони повинні мати відчуття,

що їхня власна робота має сенс і вагу.

Давно, до нашого одруження, ми прочитали статтю,

де Ворен Бафет говорив про цю тему,

і ми доволі переконані, що це не було б добрим

ні для суспільства, ні для дітей.

КА: Говорячи про Ворена Бафета,

щось справді дивовижне сталося в 2006 році,

коли якимось чином ваш єдиний супротивник

за найбагатшу людину в Америці

раптом передумав і погодився віддати

80 процентів свого багатства

вашому фонду.

Як це сталося?

Думаю, існує довга і коротка версія цієї історії.

Ми маємо час на коротку версію.

БҐ: Гаразд. Ворен був близьким другом,

і він хотів, щоб його дружина Сюзі

усе це роздала.

На жаль, вона померла до того моменту,

а він робить багато чого з розмахом...

(Сміх)

він сказав...

КА: Викладіть в твітері.

БҐ: Якщо би він мав когось, хто робив би щось добре,

і готовий робити це безплатно,

мабуть, він погодився б. Але ми були вражені.

МҐ: Вкрай вражені. БҐ: Ми такого не очікували,

це було неймовірно.

Це дало нам змогу значно збільшити свої сподівання

стосовно того, що може зробити фонд.

Половину ресурсів, які ми маємо,

прийшли від запоморочливої щедрості Ворена.

КА: Я думаю, ви пообіцяли,

що до вашої смерті

більшість, чи 95 процентів вашого багатства

буде передано на фонд.

БҐ: Так.

КА: З таким відношенням, це вражаюче...

(Оплески)

І нещодавно Ви і Ворен

намагалися переконати

інших мільярдерів та успішних людей

пообіцяти віддати

більше половини їхніх активів на доброчинність.

Як ідуть справи?

БҐ: Ми маємо біля 120 людей,

які дали таку обітницю.

Прекрасно, що ми збираємося

щороку і говоримо,

чи наймаєте ви штат, скільки ви платите?

Ми не намагаємося зробити все однорідним.

Тобто, краса благодійності

в цій вражаючій різноманітності.

Люди дають на щось.

Ми дивимося і кажемо "неймовірно".

Але це прекрасно.

В цьому і є роль доброчинності -

брати різні підходи,

навіть в одній сфері, такій як освіта.

Нам потрібно більше експериментувати.

Це чудово - знайомитися з цими людьми,

розділяти з ними їхню подорож до філантропії,

як вони залучають своїх дітей,

де вони роблять щось по-іншому,

і успіх є набагато більшим, ніж ми сподівалися.

Тепер здається, що фонд буде лише зростати

в наступні роки.

МҐ: Показуючи людям, що інші

щось міняють за допомогою благодійності,

тобто, це ті люди, які створили

власні бізнеси,

доклали власну винахідливість до неймовірних ідей.

Якщо вони докладають свої ідеї та свою голову

до доброчинності, вони можуть змінити світ.

І вони починають бачити, як інші це роблять, і кажуть:

"Ого, я хочу зробити це з допомогою своїх грошей".

Для мене, саме ось це є неймовірним.

КА: Мені здається, що насправді важко

деяким людям вияснити

хоч приблизно, як витратити стільки грошей

на щось інше.

Можливо, в цьому залі є мільярдери

і, звичайно, є успішні люди.

Мені цікаво, Ви можете звернутися до них?

Що Ви скажете?

БҐ: Це те, що ощасливлює нас

більше за все, що ми будь-коли робили,

і цього не можна забрати з собою,

і якщо воно не підходить вашим дітям,

давайте зберемося і подумаємо разом

про те, що можна зробити.

Світ нині є набагато кращим місцем

завдяки доброчинцям минулого,

і в цьому сильна американська традиція,

яка викликає заздрість усього світу.

І одна з причин мого оптимізму -

це те, що я вважаю, що доброчинність

зростатиме

і візьме на себе дещо з того,

з чим не добре справляється уряд і чого не помічає,

і пролиє світло в цьому напрямку.

КА: У світі жахлива нерівність,

проблема щораз більшої нерівності,

яка видається структурною.

Мені здається, що якби більше ваших прихильників

скористалися підходом, який обрали ви,

це значно вплинуло б

і на цю проблему, і, безперечно,

на сприйняття цієї проблеми.

Чи це справедливе зауваження?

БҐ: О, так. Якщо взяти в найбагатших

і віддати найбіднішим - це добре.

Це спроба внести рівновагу, і це справедливо.

МҐ: Але треба змінити систему.

У США ми намагаємося змінити систему освіти,

це працює для кожного

і для всіх студентів також.

На мою думку, це справді міняє

баланс нерівності.

БҐ: Це найважливіше.

(Оплески)

КА: Я справді думаю, що більшість людей тут

і багато мільйонів по всьому світу

захоплюються тим,

як ви живете,

і тим, як сильно

впливаєте на майбутнє.

Щиро вам дякую, що прийшли на TED,

і за вашу розповідь і за все, що ви робите.

БҐ: Дякую. МҐ: Дякую.

(Оплески)

БҐ: Дякую. МҐ: Щиро дякую.

КА: Ви молодці! (Оплески)