Моя життя серед шрифтів

Візьміть до рук книжку, журнал чи пристрій з екраном, і ви точно натрапите на шрифти, які створив Метью Картер. У цій чарівній промові творець шрифтів Verdana, Georgia і Bell Centennial (той, що був розроблений тільки для телефонних довідників - пам'ятаєте, що це таке?) розповідає нам про свою кар'єру, упродовж якої він пильнував кожен піксель у кожнісінькій літері шрифта.

Шрифт - це те, що ми споживаємо

в гігантських обсягах.

У більшості країн

цього не уникнути.

Але мало кого зі споживачів цікавить,

звідки взявся конкретний шрифт,

або коли чи хто його створив,

якщо, звісно, в його створенні взагалі брала участь

рука людини, а не сам шрифт зійшов

із програмних небес.

Але мене це цікавить.

Це моя робота.

Я належу до тієї жменьки людей,

які страшенно засмучуються,

коли бачать поганий проміжок

між ось цими літерами T та E.

Я мушу вимкнути той слайд.

Терпіти його не можу. Та й Кріс також.

Ось так. Добре.

Отож поговоримо про зв'язок

між технологією і дизайном шрифта.

Технологія змінювалася

не один раз, відколи я почав працювати:

фото, цифра, десктоп, екран, веб.

Я мусив пережити ці зміни і спробувати

зрозуміти їхні наслідки для моїх

занять дизайном.

Цей слайд показує вплив інструментів на форму.

Дві літери, дві K,

та, що ліворуч від вас, а від мене праворуч - сучасна,

зроблена на комп'ютері.

Всі прямі лінії абсолютно прямі.

Вигини по-математичному гладкі,

неначе криві Без'є.

Праворуч - стародавня готична літера,

вручну викарбувана з тривкого матеріалу - сталі.

Жодна з прямих ліній не є насправді прямою.

Вигини непомітні для ока.

Та літера має іскру життя,
яку їй дарувала людська рука,

і якої ніколи не дасть машина

чи програма.

Яка ж велика різниця.

Якщо чесно, я збрехав.

Брехня на TED. Прошу вибачення.

Обидві літери зроблені на комп'ютері,

ті ж самі програми, ті ж самі криві Без'є,

той самий формат шрифта.

Літеру ліворуч

створила Жужана Ліко з компанії Emigre,

а ту, що праворуч - я.

Інструменти ті ж самі, а літери - різні.

Літери різні,

бо дизайнери різні.

Ось і все. Жужана хотіла,
щоб її літера виглядала так.

А я хотів, щоб моя виглядала так.
Кінець історії.

Шрифт дуже легко змінюється.

На відміну від образотворчого мистецтва,
наприклад, скульптури чи архітектури,

шрифт приховує свої методи.

Я вважаю себе промисловим дизайнером.

Те, що я створюю, виготовляється

і має функцію:

бути прочитаним, передавати значення.

Але це ще не все.

Існує ще естетична складова.

Що робить ці дві літери різними

від різних тлумачень різних дизайнерів?

Що надає роботам окремих дизайнерів

характерного особистого стилю,

що його можна помітити в творіннях модельєра

чи дизайнера автомобілів?

Мушу зізнатися, що було кілька випадків,

коли я як дизайнер

відчув вплив технології.

Це з середини 60-х,

перехід від металевих літер до фото,

від гарячого до холодного.

Це дало певні переваги

та водночас мало великий мінус:

систему проміжків, яка виділила

лише 18 окремих елементів,

де мали бути розташовані літери.

В той час мене попросили розробити

серію ущільнених шрифтів без зарубок

з якомога більшою кількістю варіантів

в межах того блоку на 18 елементів.

Кинувши оком на розрахунки,

я зрозумів, що зможу розробити тільки три шрифти

подібного вигляду. Вони перед вами.

У шрифтах Helvetica Compressed, Extra Compressed

і Ultra Compressed ця жорстка система з 18 елементів

обмежила мене рамками.

Вона визначила пропорції

дизайну.

Ось ці шрифти, принаймні малі літери.

Ви дивитеся на них і зітхаєте:

"Бідолашний Метью, він мусив підкоритися вимогам

і, їй-богу, воно й видно в результаті"?

Сподіваюсь, що ні.

Якби я отримав це завдання сьогодні,

то замість 18 місць для літер,

я мав би 1000.

Ясно, що я б намалював більше варіантів,

але чи ці три члени родини шрифтів
виглядали б краще?

Важко сказати, не зробивши цього,

але вони не виглядали б краще

в пропорції 1000 до 18, це я точно знаю.

Моя інтуїція підказує, що будь-яке поліпшення

було б незначним, бо ці шрифти були розроблені

як функції системи, якій вони мали пасувати,

а як я вже казав - шрифт легко пристосувати.

І він приховує власні методи.

Всі промислові дизайнери обмежені рамками.

Це не образотворче мистецтво.

Питання в тому, чи обмеження

змушують іти на компроміс?

Визнавши існування обмежень,

чи ви продукуєте нижчий стандарт?

Я так не думаю. Мене завжди підбадьорювали

слова Чарльза Імза.

Він сказав, що погоджується

з певними обмеженнями,

але не готовий іти на компроміс.

Різниця між обмеженням

і компромісом ледь вловима,

але це основа мого ставлення до роботи.

Пам'ятаєте, як ми це колись читали?

Телефонний довідник. Я натисну на паузу,

щоб ви насолодилися давно забутим відчуттям.

Це середина 70-х, перші випробування

шрифта Bell Centennial, що його я розробив

для американських телефонних довідників.

То був мій перший досвід цифрового шрифта,

таке собі бойове хрещення.

Як я вже казав, шрифт був створений
для телефонних довідників,

його мали друкувати малесеньким розміром
на газетному папері

на швидкісних ротаційних друкарських машинах

фарбою з гасу і лампової сажі.

Не дуже дружнє середовище

для дизайнера поліграфії.

Тому я отримав складне завдання - розробити шрифт,

що якнайкраще виглядатиме

за таких несприятливих виробничих умов.

Нагадую, тоді лишень з'явилися перші цифрові шрифти.

Я мусив малювати кожен символ вручну

на папері в клітинку -

Bell Centennial мав чотири різні товщини -

піксель за пікселем, а потім перетворити їх
- кожен рядок пікселів растру -

для клавіатури.

Я потратив на це два роки, але чимало навчився.

Ці літери виглядають так, ніби їх пожував

пес чи якась інша істота,

але пікселі, яких бракує на перетині

штрихів чи на згинах -

це результат моїх досліджень

того, як фарба виглядатиме на дешевому папері,

і відповідних змін до шрифта у відповідь.

Ці дивні взірці повинні були компенсувати

небажані ефекти масштабування

і процесу виробництва.

Спочатку компанія AT&T хотіла

друкувати телефонні довідники шрифтом Helvetica,

але як сказав мій друг Ерік Шпікерманн

у фільмі "Helvetica" - може ви його бачили -

у шрифті Helvetica літери намальовані так,

щоб бути дуже схожі одна на одну.

Це не буде читабельно в малому розмірі.

Він виглядає дуже елегантно на слайді.

Я мусив зробити так, щоб у шрифті

Bell Centennial цифри мали різну форму -

я наче розкрив їхні обриси, як ви бачите

на нижній частині слайду.

Тепер ми вже в середині 80-х,

коли з'явилися перші цифрові контурні шрифти,

векторна технологія.

У той час була проблема

з розміром шрифтів,

кількістю даних, потрібних для того, щоб знайти

і зберегти шрифт у пам'яті комп'ютера.

Кількість шрифтів, що їх можна було

встановити в системі набирання тексту, була обмежена.

Я проаналізував дані

і виявив, що типовий шрифт із зарубками,

який ви бачите ліворуч,

потребував майже вдвічі більше даних,

ніж шрифт із зарубками посередині,

через усі ті точки,

що окреслюють фігурні зарубки.

До речі, цифри внизу слайду -

це кількість даних,

потрібних для збереження шрифта.

Отож шрифт без зарубок - той, що посередині -

шрифти без зарубок, були значно економніші,

81 до 151.

"Ага, - подумав я. - Інженери мають проблему.

Дизайнер їм у поміч".

Я розробив шрифт із зарубками - той, що праворуч -

без заокруглених зарубок.

Я зробив їх багатокутними, з відрізків прямої лінії,

з закругленими кутами.

І дивіться - такий самий економний
як і шрифт без зарубок.

Той шрифт, що праворуч, має назву Charter.

Тоді я подався до головного інженера,

прихопивши свої розрахунки, і гордо сказав:

"Я розв'язав вашу проблему".

"О, - здивувався він. - Яку проблему?"

А я відповів: "Ну, проблему з тим,

що шрифти з зарубками вимагають цілої купи даних".

"О, - сказав інженер. - Ми розв'язали цю проблему минулого тижня.

Ми написали програму, яка стискає дані

і зменшує розмір усіх шрифтів на одну величину.

Тепер можна мати в системі стільки шрифтів,

скільки душа забажає".

"Ну добре, дякую, що повідомили мене", - відповів я.

Знову все закінчилось нічим.

Я залишився із проектним рішенням

для неіснуючої технічної проблеми.

Але з цього моменту починається найцікавіше.

Я не пожбурив свого дизайну геть

спересердя.

Я наполегливо продовжив почату справу.

Те, що почалося як технічна вправа,

перетворилося на виправу естетичну.

Іншими словами, мені почав подобатися цей шрифт.

Хай там звідки він взявся. Чорт з ним.

Мені подобався той дизайн сам по собі.

Завдяки спрощеним формам, Charter

став чітким

і вільним від лишніх деталей,

що було мені до вподоби.

Знаєте, в часи технічних новаторств

дизайнери хочуть відобразити те,

що витає в повітрі.

Ми хочемо якось відреагувати. Хочемо вирушити

на пошуки чогось нового.

Тож для мене Charter - це своєрідна алегорія.

Врешті-решт, не було ніякого нерозривного причинного зв'язку

між технологією та дизайном шрифта Charter.

Я просто не зрозумів технології.

Технологія на щось натякала,

але не змушувала мене до дії,

як це частенько трапляється.

Інженери дуже розумні,

і хоч мені кілька разів було прикро,

що я не такий мудрий, як вони,

мені завжди подобалося працювати з ними

і вчитися в них.

Між іншим, у середині 90-х

я завів розмову з Microsoft

про екранні шрифти.

До того часу всі шрифти на екрані були,

звичайно ж, адаптовані з уже наявних

друкарських шрифтів.

Але Microsoft зумів передбачити

рух, масовий перехід

до електронного зв'язку,

до того, що читатимуть і писатимуть на екрані,

а друковані матеріали вважатимуться

чимось другорядним.

В той час пріоритети схилялися на той бік.

Microsoft хотів, щоб кілька основних шрифтів

було не адаптовано, а розроблено для екрану,

і щоб при цьому було враховано проблеми екрану -

а саме дисплеї з низькою роздільною здатністю.

Я сказав Microsoft'у, що шрифт, створений

під конкретну технологію,

відразу застаріє.

В минулому я вже розробив не один шрифт,

що мав на меті подолати технічні труднощі.

Завдяки інжеренам ті проблеми зникли.

Але мої шрифти зникли теж.

Вони були лише тимчасовим рішенням.

Тоді Microsoft відповів,

що дешеві комп'ютерні монітори

з ліпшою роздільною здатністю

з'являться років за десять.

Тоді я подумав: десять років, хм, не так вже й погано,

значить, то не буде тимчасове рішення.

Так мене запевнили, переконали,

і я почав працювати над шрифтами,
що згодом отримали назву

Verdana і Georgia.

Я вперше працював не на папері,

а відразу на екрані, піксель за пікселем.

В той час екрани були бінарні.

На них або відображався піксель, або ні.

Перед вами ескіз літери,

великої H,

це тонка чорна лінія, контур,

саме так вона зберігається в пам'яті.

Потім вона накладається на растрове зображення -

оту сіру ділянку -

і так відображається на екрані.

Растрове зображення растеризується з ескізу.

У великій літері H, яка складається з прямих ліній,

растрове зображення ідеально співпадає з ескізом

на декартовій прямокутній сітці.

Але з літерою O не так.

Це нагадує більше мурування цегли, ніж дизайн шрифта,

але повірте мені, це гарна растрова літера O,

з тієї лише причини, що вона симетрична

за віссю x та y.

Це все, що потрібно

для бінарного растрового зображення.

Часом я робив

три-чотири версії складної літери,

як-от маленької А,

а тоді відходив крок назад і вибирав найкращу.

Ну, найкращих варіантів не існує,

це я з погляду дизайнера

намагався визначити,

яка з них найменш погана.

Це компроміс?

Не думаю, якщо ви дотримуєтесь у роботі

найвищих стандартів, що їх дозволяє технологія,

навіть якщо ці стандарти

далекі від ідеалу.

На цьому слайді ви бачите

два різні растрові шрифти.

Літера "a" у верхньому з них, на мою думку,

ліпша за "a" в нижньому шрифті,

але всеодно не дуже гарна.

Може, вам буде краще видно,

якщо я зменшу картинку. Але мабуть ні.

Отож я прагматик, а не ідеаліст,

через необхідність.

Люди певного темпераменту

отримують задоволення,

коли роблять те, що не може бути досконалим,

але що можна зробити якнайкраще.

Ось маленька H зі шрифту Georgia Italic.

Растрове зображення виглядає нерівним і грубим.

Та й воно є нерівним і грубим.

Але я, експериментуючи, виявив,

що існує оптимальний нахил

для курсиву на екрані,

тому штрихи ламаються

на стиках пікселів.

Подивіться - на цьому зображенні, хоч як грубо воно виглядає,

ліва та права ноги літери

закінчуються на одному рівні.

Це перемога. Добра робота.

Звичайно, що з маленькими буквами

у вас немає широкого вибору.

Ось, наприклад, літера S.

Ось уже 18 років,

відколи з'явилися шрифти Verdana і Georgia.

Microsoft мав рацію -

минуло добрих десять років,

але теперішні дисплеї таки мають

ліпшу просторову

і фотометричну роздільну здатність

завдяки згладжуванню і всьому решта.

Тепер, коли їхня місія завершена,

чи це означає смерть

для екранних шрифтів, що їх я розробив тоді

для дисплеїв із нижчою роздільною здатністю?

Чи вони переживуть тепер вже застарілі екрани

і засилля нових веб-шрифтів

на ринку?

Чи може вони створили власну

еволюційну нішу,

незалежну від технології?

Тобто, чи вони влилися

у масову типографію?

Я не впевнений у цьому, але досі вони добре себе проявили.

18 років - то дуже багато для будь-чого,

зважаючи на те, як швидко тепер все старіє.

Тому я не скаржуся.

Дякую.

(Оплески)