Один день із життя римського солдата - Роберт Ґарланд

Повну версію уроку можна переглянути за посиланням: https://ed.ted.com/lessons/a-day-in-the-life-of-a-roman-soldier-robert-garland

Надворі 15 рік нашої ери і Римська Імперія процвітає. Більшість слави дістанеться імператору, проте цей успіх був би неможливим без таких відданих солдатів, як Сервій Фелікс. Роберт Ґарланд демонструє нам яким було життя для солдата у Римській армії.

Урок Роберта Ґарланда, анімація - Бретта Андерхілла.

Зараз 15-ий рік нашої ери
і Римська Імперія процвітає.

Більшість слави дістанеться імператору,

проте цей успіх був би
неможливим

без відданих солдатів, як Сервій Фелікс.

Сервій був завербований як легіонер
вісім років тому, у віці 18,

він був сином бідного фермера
з незначними перспективами.

На відміну від більшості легіонерів,
він не грає в азартні ігри,

тому йому вдалось заощадити
більшість своєї платні.

Він навіть зберіг віатикум,

три золотих монети, що видавались
при вербуванні.

Якщо він виживе до виходу на пенсію,
то отримає декілька акрів землі.

А вдома у нього залишилась
кохана дівчина,

з якою він має намір одружитись.

Проте йому доведеться чекати 25 років
до завершення своєї служби,

перш ніж це все трапиться.

Життя легіонера небезпечне
та виснажливе.

Сьогодні легіон Сервія,
разом із трьома іншими,

здійснив "великий марш"
у 30,000 римських кроків,

що дорівнює приблизно 36 кілометрам.

Обладунки та зброя Сервія,

враховуючи гладіус,

скутум

та два пілуми,

важать понад 20 кілограмів.

І це без наплічника,
або саркіни,

де містилися їжа та усе знаряддя,
необхідне для будівництва табору -

лопата,

пила,

кирка

та відро.

Незважаючи на те, що Сервій виснажений,
цієї ночі він довго не поспить.

Його було призначено на першу варту,

де потрібно наглядати
за майном, тваринами,

та не втрачати пильності
на випадок можливої засідки.

Після варти він ніяк не засне,
боячись наступного дня,

який нагадує йому
про найстрашніший кошмар.

На світанку Сервій та його сім товаришів
по намету снідають.

Вони, мов сім'я, усі загартовані
у боях, які провели разом.

Сервій родом з Італії,

але його бойові товариші є вихідцями
з різних куточків імперії,

що простягається від Сирії до Іспанії.

Зараз вони усі далеко від дому
у північних землях Германії.

Сьогодні легіон Сервія
разом з трьома іншими

знаходяться під командуванням Германіка,
племінника імператора Тиберія,

названого на честь військових перемог
свого батька над германськими племенами.

Кожен легіон нараховує близько 5000 осіб,

що ділиться на когорти по 500 осіб,

які далі діляться на центурії,
приблизно по 80-100 осіб.

Кожну центурію очолює центуріон.

Аквіліфер, або орлоносець, марширує
попереду легіону,

несучи штандарт у вигляді орла.

Центуріони марширують поруч
із легіонерами, віддаючи накази -

"Dex, sin, dex, sin,"

"Права, ліва, права, ліва",

стартуючи з правої ноги, оскільки ліву
вважали нещасливою або лиховісною.

Незважаючи на строгу дисципліну,
у повітрі відчутна напруга.

Минулого року в цій області повстало
декілька легіонів,

вимагаючи кращу платню
та зменшення строку служби.

Але навички ведення переговорів
та харизма генерала

запобігли масовому заколоту.

Сьогодні це "звичайний марш",
лише 30 кілометрів.

Оскільки болота і ліси Германії були
недосяжні для імперських доріг,

солдати були змушені власноруч прокладати
собі шлях та будувати мости -

іноді вони займались цим частіше,
ніж билися.

Врешті-решт, вони прибувають у місце
призначення, яке Сервій дуже добре знає.

Це галявина на околицях
Тевтобурського лісу,

де шість років тому, під час
правління імператора Августа,

германські племена під керівництвом
вождя Армінія

влаштували засідку та знищили три легіони.

Рухаючись під проливним дощем

вузьким шляхом,
війська були атаковані із глибин лісу,

а шлях до відступу був перекритий.

Це була одна з найгірших поразок,
якої коли-небудь зазнавав Рим,

і Август не зміг цього пережити.

Сервій був одним із небагатьох вцілілих.

Він і досі бачить кошмари,
як повсюди лежать його вбиті товариші.

Та зараз військо повернулось, щоб поховати
мертвих з усіма почестями.

Допомагаючи у завданні,

він постійно думає про те, чи не належать
ці рештки комусь, кого він знав.

Кілька разів йому хотілось розплакатись,
але він зосереджувався на завданні.

Тепер славу Імперії
можна залишити воронам.

Все, чого він бажає - це жити
на маленькій фермі з майбутньою дружиною,

звісно, якщо боги пощадять його життя
наступні 17 років.