У чому американці одностайні, коли мова йде про здоров’я

Можливо, ми не настільки різні, як здається, принаймні, коли йдеться про здоров’я, говорить Ребека Оньє. У промові, що підкреслює важливі моменти, Oньє ділиться дослідженнями, в яких показано, що, навіть не дивлячись на економічні, політичні та расові відмінності, американці висловлюють однакові думки щодо того, що їм потрібно, щоб покращити їхнє життя, і просить як медпрацівників, так і пацієнтів зосередитися на тому, що сприяє нашому здоров’ю, а не сіє ворожнечу.

Сьогодні ми розрізнені,

принаймні, нам так говорять.

Наша розрізненість спричинена імміграцією,
освітою, озброєнням,

охороною здоров’я.

Охорона здоров’я сварлива і криклива,

така криклива, що може заглушити усе інше.

(Голоси) Протестуючі: «Охорона здоров’я –
це право людини! Боріться!

Егей! Обамівська охорона здоров’я – геть!»

Ребека Оньє: А якщо причина цього галасу

зовсім інша?

Якщо те, про що ми не питаємо,

це те, у чому ми одностайні?

Коли ми ставимо правильні питання,

відповіді вражають,

адже ми вирішуємо не питання охорони
здоров’я, а щось важливіше:

проблему нашого здоров’я.

Протягом двадцяти років мене
турбувало питання:

що нам усім потрібно,
щоб бути здоровими?

Коли я навчалась у коледжі у 1995 році,

я багато спілкувалася із лікарями
з Бостону,

і попросила їх назвати річ, яка є
найважливішою для здоров’я пацієнтів.

Вони розповідали про одне і те ж саме.

Я вже чула це сотні разів
у різних варіантах:

«Коли до мене звертається
пацієнт із загостренням астми,

я призначаю медикаменти.

Хоча я знаю, що ця жінка живе у квартирі,
зараженій пліснявою.

Дитині з вушною інфекцією
я призначаю антибіотики,

хоча знаю, що вдома немає навіть їжі.

Але я не питаю про це, бо нічого
не можу вдіяти».

Сьогодні, здавалося б, не важко

надати медичну консультацію стосовно того,
що потрібно людям, щоб бути здоровими.

І я створила «Health Leads»,

організацію, що дає можливість
тисячам лікарів і медичних працівників

запитати своїх пацієнтів:

«Що вам потрібно, щоб бути здоровими?»

А потім «прописати» їм, наприклад,

фрукти та овочі, тепло взимку,

електроенергію, щоб зберігати
ці медикаменти в холодильнику.

Ми показали своїм пацієнтам шлях до
використання цих ресурсів

у їхніх спільнотах.

Ця схема працює.

Дослідження головної массачусетської
лікарні показало, що результатом цього

стала нормалізація артеріального тиску
та рівня холестерину,

що можна порівняти із застосуванням
новітніх препаратів,

але без побічних ефектів.

Що змінилося за два десятиріччя?

На сьогодні доведено,
що здоров’я населення лише на 20 відсотків

залежить від медичного обслуговування,

а 70 відсотків – залежить від здорового
способу життя

і того, що зветься «соціальними
факторами здоров’я»,

того, що відбувається з нами
у той час,

коли ми не у кабінеті лікаря

або у лікарні.

Служба охорони здоров’я
регулярно нагадує,

що наш поштовий індекс важливіший
за наш генетичний код.

Одне медичне видання навіть
нещодавно наважилось

заявити, що соціальні
фактори здоров’я –

це «новомодне слово року».

А тепер про дії.

За останнє десятиріччя шість
великих медичних та страхових компаній

зобов’язались виділити
600 мільйонів доларів

на будівництво доступного житла,

визнаючи, що це зменшить
смертність серед немовлят

і підвищить тривалість життя.

Але давайте будемо чесними.

Чи справді наша 3,5 трильйонодоларова
система охорони здоров’я

спрямована на охорону здоров’я?

Зовсім ні.

Поговоримо про здорове харчування.

Нещодавно в лікарні Балтимора
опинився підліток,

який втрачав вагу.

Поки його лікарі вирішували, які
біохімічні аналізи

та аналізи крові потрібно робити,

один із моїх колег голосно спитав:

«Можливо, він просто голодний?»

Виявилося, що цю дитину вигнали з дому,

і він, фактично, не їв кілька тижнів.

Він сказав, що був радий, що хтось
нарешті запитав про це.

Так чи інакше, ми створили систему
охорони здоров’я,

де питання до пацієнта «Чи ви голодний?»,

за межами нашого розуміння
медичного обслуговування.

У нашій системі ми забуваємо або
не хочемо про таке питати.

Лікарі нарікають на лікарняну політику
«права двох сендвічів»,

за якою голодний пацієнт
у відділі невідкладної допомоги

може отримати лише два
безкоштовних сендвічі,

натомість може мати стільки МРТ,
скільки призначить лікар.

При цьому у 2016 у штаті Техас

лікарні витратили 1,2 мільярди доларів
на таке харчування,

замість того, щоб забезпечити
доступ до здорової їжі;

центри охорони здоров’я
та страхові програми

розділяють голодних пацієнтів:

одні отримують безкоштовну їжу,
а інші – інформацію про їжу

з обґрунтуванням, що відсутність
дій стосовно голодних пацієнтів –

це стандартні і звичайні практики
для нашої країни.

І це лише їжа.

Те саме стосується житла,
електроенергії...

Суть у тому, що це можна змінити,

але цього не достатньо
і це дуже повільний процес.

Ми ставимо неправильні питання
нашим лікарям, пацієнтам,

нашим громадянам.

Ми запитуємо і розмірковуємо
про охорону здоров'я,

але чи задумуємось про здоров’я?

Ніхто не може відповісти
нам на це питання,

тому ми виступили з новою ініціативою –

найняли соціологічну фірму для
опитування по всій країні:

Що нам треба, щоб бути здоровими?

Найдивовижніше те, що ніхто і гадки не мав

про що ми говоримо.

Опитані не задумувались, що
соціальні фактори здоров’я –

це коли ви почуваєтеся добре.

Їм неприємним був сам вираз.

«Яка неосвічена людина вигадала
такий зворот?» -

спитав один із опитуваних.

Мені сподобався вислів
одного хлопця:

«Померти не встати!»

Але, якщо прибрати всі ці насмішки

над мовою у нашій охороні здоров’я,

стає зрозумілим, що саме формує здоров’я.

У місті Шарлотт, штаті
Північна Кароліна

у нас було дві цільові групи:

афроамериканки демократки
і білі республіканки.

Ми запитали їх,
«Якщо б у вас було сто доларів,

як би ви їх витратили, щоб «придбати
здоров’я» для вашої спільноти?«

Виявляється, що їхні відповіді майже
стовідсотково співпали.

По-перше, вони вважають, що охорона
здоров'я лише трохи впливає на здоров’я.

Тому вони вирішили витратити
більшу частину грошей

за межами лікарень та клінік.

По-друге, вони однаково визначають
фактори, які формують здоров’я,

витрачаючи 19% на доступне житло

і близько 25 відсотків на здорову їжу.

Ви, напевно, думаєте, що це
випадковий збіг.

Але це не так.

Білі і латиноамериканські чоловіки,
опитувані у Сіетлі,

білі та афроамериканці
демократи з Клівленду,

білі чоловіки-республіканці з Далласу,

малозабезпечені білі демократи
з Хендерсвілю, у Північній Кароліні –

всі дали напрочуд схожі відповіді,

майже всі вони обрали
витрачати більше грошей

на здорову їжу та безпечне житло,

ніж на лікарні та медичні центри.

Коли ви ставите правильні питання,

все стає досить зрозумілим:

нас може розділяти система
охорони здоров'я,

але ми єдині, коли мова йде про здоров`я.

Залишається з’ясувати чому.

Чому ми єдині у питаннях здоров’я ?

Наші думки співпадають тому, що це –
здоровий глузд.

Ми всі знаємо, що все, що нам
потрібно, щоб бути здоровими, –

медицина та медичне обслуговування –

це не ті речі, які справді нам потрібні

у першу чергу, щоб не захворіти.

Але ми на це погоджуємось, бо маємо
колективний досвід.

Опитуваня 5000 пацієнтів показало, що

24 відсотки пацієнтів з комерційним
медичним страхуванням,

тобто тих, які мають роботу,

відчувають нестачу їжі або мають труднощі
з помешканням, транспортом

або іншими необхідними ресурсами.

24 відсотки.

Ми помітили дещо спільне
в усіх цільових групах.

Майже усі респонденти стикалися
з труднощами

самі або їхні родини,

або їхні сусіди.

Одна з тих жінок-республіканок
з міста Шарлотт працювала офіціанткою,

і намагаючись не заснути вживала
багато содової «Big Gulp».

Вона виглядала просто виснаженою.

Так і було.

Вона розказала, що працює
на двох роботах,

але не може дозволити собі
абонемент до спортивного клубу.

Але це нічого, що вона не могла
відвідувати спортзал,

бо вона також не мала грошей на бензин

і ходила пішки 16 кілометрів
на роботу та назад

кожного дня.

Слухаючи її, я відчула, як мене
охоплює знайома паніка,

немов «осад» з мого власного дитинства.

Мені тоді було 10,

мій батько лежав на підлозі у вітальні,

охоплений приступом депресії.

Коли я присіла поруч з ним, він сказав,
що хотів вбити себе.

Мій батько не зробив цього,

він намагався знайти роботу.

Наша родина виживала,

ми ледь трималися,

жили на єдиний дохід –

вчительську зарплатню моєї мами.

Навіть маленькою дитиною я розуміла,
що ми живемо під загрозою

фінансового та емоційного краху.

Про це дійсно важко говорити,

мені знадобилося 25 років,
щоб чесно зізнатися собі,

що саме тому я це роблю.

Мій батько потребував
медичного обслуговування,

а моїй родині, щоб зберегти здоров’я,
треба було дещо інше.

Нам був потрібен гідний дохід;

і коли знаєш, як багато тих, хто робить
більше, ніж я,

ця паніка поступово зникає.

Для нашої цільової групи
рішення було однозначним.

Одна з таких білих республіканок
з Шарлотт сказала:

«Замість інвестування всіх цих грошей
в охорону здоров’я,

інвестуйте їх у доступне житло.

Просто візьміть і розподіліть
їх по-іншому».

Виявляється, коли ви правильно
висловлюєтесь

і ставите правильні питання,

відповіді стають на диво зрозумілими

і одностайними.

Ми знаємо, що не дивлячись
на весь шум навколо,

план охорони здоров'я у нашій країні

полягає у відсутності плану.

Але у нас є щось більш потужне,
ніж будь-який політичний законопроект,

платформа будь-якого кандидата

або будь-яка політична заява.

У нас є здоровий глузд
і наш колективний досвід.

Тож я запитую керівників
медичних закладів:

«Чи знаєте ви, скільки ваших пацієнтів
недоїдають,

або не мають чим сплатити
місячну оренду за житло?

Чи є ця інформація у ваших
атестаційних картах,

які формують ваш бізнес і бонуси?»

Якщо ви чиновник:

«Чи будете ви відстоювати
охорону здоров’я,

чи почнете співпрацювати
зі своїми виборцями –

демократами і республіканцями,

які усвідомлюють,

що гідна зарплата,
здорова їжа та безпечне житло –

це і є здоров’я?»

А для всіх нас, для громадян
нашої країни:

«Чи будемо ми вимагати того,
що є правильним,

того, у чому наш здоровий глузд

і колективний досвід

зробили нас експертами
стосовно здоров’я?»

На сьогодні, виявляється,

мова йде не про зміну мислення.

Мова йде про щось більш потужне.

Йдеться про зміну питань, які ми ставимо,

і зменшення шуму, щоб почути
відповіді один одного.

Мова йде про принципову можливість,
щодо якої ми – пацієнти,

лікарі, доглядальники,

керівники медичних закладів,

і навіть ми – всі люди -

одностайні.

І зараз настав час,

до речі, вже давно,

знайти силу і мужність

почути ці відповіді
і діяти.

Дякую.

(Оплески)