Чому люди різних вірувань фарбують їхні доми молитви у жовтий колір

Поділ релігій зростає і ми все більше сумніваємось у тому, чи багато у нас спільного. Як можна поєднатися? Надихнувшись ідеєю свого колеги Язмані Арболеди, оратор Набіла Алібай та її колеги створили "Колір віри", соціальний творчий проект, що об'єднує людей різних релігій у фарбуванні домів молитви у жовтий колір, в знак солідарності.
"Ми довели, що людська община здатна об'єднатися і промовляти голосніше, ніж ті, хто хоче нам зашкодити", - сказала Алібай.

Ми живемо в часи страху

і наша відповідь страху -
це або зобов'язати себе

спробою вберегтись,

або вийти за рамки,
триматись один одного

і дивитися в лице страхам разом.

Який ваш інстинкт?

Що ви бачите в світі?

Проблема першого методу -

це наша зростаюча ізоляція,

ми закриваємо себе від інших.

Наша потреба ізоляції зростає,

тому що наша уява зашкалює

про людей та місця, з якими
ми не пов'язані.

Почуття відчуженості посилюється,
ми втрачаємо здатність співпереживати.

Сьогодні я вам розкажу про
групу людей,

які прийняли глобальний виклик тероризму

і почали створювати місця, де
незнайомі люди поєднуються солідарністю.

Моя одержимість так званим беззмістовним
поділом почалася в дитинстві.

Як кенійську мусульманку індійського
походження у четвертому поколінні,

мене турбувало, що в чотирьох поколіннях

не було жодного шлюбу в моїй сім'ї

за межами нашої релігійної спільноти.

І мене цікавила причина цього.

Це був страх?

Чи расизм?

Чи це було збереження культури?

Чи був пов'язаний цей факт
з колоніалізмом?

Звісно, ми не перебували в багатьох
громадських місцях з іншими людьми.

Такий поділ мене дуже турбував
і визначив мою майбутню кар'єру.

Коли мені було 20, посольства США
в Кенії та Танзанії бомбардували.

Через рік я поїхала на Близький Схід

вивчати вирішення конфліктів.

І з того моменту

було легко знайти небезпечні місця
для роботи,

оскільки світ швидко охоплювало

те, що ми зараз називаємо ерою тероризму.

Я була у місті Вашингтон в день
теракту 11 вересня 2001,

потім я повернулася додому, щоб працювати
з біженцями,

пізніше я працювала в Пакистані

та Афганістані.

В усіх цих місцях я помітила,

наскільки важливим є фізичний простір,

щоб почуватися добре

і в безпеці,

так, як потрібно.

У 2013 році я повернулася додому
до Найробі з Афганістану.

Терористи Аль-Шабаб захопили
торговий центр "Вестгейт",

вбивши при цьому 67 людей
за один день суцільного жаху.

Невдовзі після того

я спостерігала, як Найробі
почало змінюватись,

я відчувала страх терору, яким були
охоплені міста, в яких я працювала,

міста, зруйновані війною.

Найробі продовжує існувати в страху.

Ми можемо бачити більше стін, бар'єрів,

охорони.

І як в інших частинах світу,

ми переживаємо руйнування зв'язку
між людьми.

Поділ релігій посилюється,

і ми все більше ставимо під сумнів
наявність спільного між нами.

Настав важливий момент,

коли потрібно відновити нашу віру
в людство

і возз'єднатися у наших зусиллях.

Тому у 2014 році я об'єднала
групу людей в Найробі,

щоб зрозуміти, що робити:

з громадських діячів, дипломатів,
художників та соціальних працівників.

Та група поставила три цілі:

перша ціль: звільнити місто з рук
тероризму

та повернути мешканцям;

Друга - запровадити мову
за рамками раси, племені та релігії,

що допоможе нам стерти різницю;

і третя - зробити кроки
до відновлення співчуття,

спілкування та довіри.

Одним з членів групи був художник
та архітектор

Язмані Арболеда.

Ми співпрацювали в інших частинах
світу

протягом багатьох років.

Він має досвід

розколу міського середовища

та поєднання людей

в неймовірний, чудовий і гарний спосіб.

І в нього виникла ідея.

Ідея полягала в тому, щоб єднати людей
різних віросповідань,

пропонуючи їм пофарбувати доми молитви,

мечеті, храми, синагоги та церкви

у жовтий колір

в ім'я любові.

Фокусуючись на іконах віри,

ми примусимо людей переглянути
справжню суть їхньої віри,

спільної віри, яку ми поділяємо
щодо добра, щедрості і мудрості.

Створюючи стежки між домами молитви

в межах району,

ми створимо острови стабільності

і поєднаємо людей,

здатних протистояти погрозам.

Та сусіди, беручи до рук пензлик,
разом з іншими сусідами,

поєднаються не тільки головами,

а також руками і серцями.

А пофарбовані будинки стануть
скульптурами у ландшафті,

як символ людей з різним
походженням,

які возз'єдналися.

Ми назвемо проект "Колір віри."

Нам сподобалась ідея і ми відразу
почали фарбувати доми молитви:

церкви, храми, мечеті та синагоги.

Ми ходили від дверей до дверей до понад
60-ти рабинів,

імамів, пасторів та священиків.

Як ви можете уявити,

поєднати ці общини,

коли відчуття перестороги посилюється
глобальною пандемією страху,

нелегко.

Це було складно.

Наше завдання ускладнювала система
прийняття рішень

в межах релігійних установ.

Наприклад, у католицьких церквах,

нам сказали, що рішення
приймає архієпископ.

Отже ми написали листа до архієпископа.

Ми написали листа у Ватикан.

І досі чекаємо на відповідь.

(Сміх)

А в інших домах молитви

нам сказали, що рішення приймають

люди, які платять за будівництво

та фарбування будівель.

Тоді ми стикнулися

з залежністю від місіонерів та спонсорів,

що перешкоджає
суспільній діяльності,

і ми зрозуміли, що з цим буде важко.

Була одна спільнота,

яка під час наших розмов
постійно просила нас

поважати їх.

І ми продовжували

переконувати їх, що ми їх поважаємо,

та звісно,

якби ми їх не поважали,
нас би тут не було.

І потім ми усвідомили,
на жаль, пізно,

що слово "повага" -
це наша відплата за участь.

Тому ми кинули їм виклик

та запитали:

"Чого це буде коштувати?

Скільки ми повинні заплатити?

І якщо ми платимо за вашу віру,
чи справді це є віра?"

Ми почали проект із запитання

"Де живе ваша віра?"

А закінчили тим, що питали:

"Скільки коштує ваша віра?"

Але найважчим було
розуміння ризику відмови.

Була одна синагога,
яка відкрито відмовилася приймати участь,

тому що не хотіла привертати до себе увагу

та ставати мішенню.

Одна мечеть також боялася
стати мішенню.

І їхні страхи виправдані.

Втім, 25 домів молитви
погодилися прийняти участь.

(Оплески)

Ці ідейні лідери прийняли цей жест
та наповнили його новим значенням.

Для когось, це сказати світу, що вони
не терористи.

Для інших - запросити людей
до себе, щоб поставити запитання.

А для когось, це стерти непорозуміння

між старшим та молодшим поколінням,

до речі, вірогідно, саме з цим боряться
так багато релігій.

І для декого це було просто задля
сусідської солідарності,

щоб попередити страх осуду.

Коли запитали чого жовтий,

один імам гарно відповів:

"Жовтий - це колір сонця.

Сонце світить для всіх однаково.

В цьому нема дискримінації."

Він та інші доносили
інформацію у своїх конгрегаціях

та по радіо.

Представники уряду приєдналися
та допомагали

у наданні дозволу та у залученні
громадських організацій.

Одна компанія надала
тисячу літрів жовтої фарби,

розробленої спеціально для нас,
колір називається "Оптимістичний жовтий."

(Сміх)

(Оплески)

Також спілка поетів об'єдналася
з університетом

та провели серію обговорень

де людям розповідали про віру,

Віра - це не просто релігія,

це також віра у політиків,
у плем'я та націю,

у старше та молодше покоління.

Пізніше Колір Віри
представили у галереї,

де було чимало любителів мистецтва,

релігійних лідерів,
художників та бізнесменів.

Ще навіть не взявши до рук пензлика,

ми провели досить багато розмов
та зустрічей,

як і сподівалися.

Потім ми почали фарбувати.

Мусульмани поруч з християнами,

атеїсти поруч з агностиками та індуїстами

фарбували мечеть у жовтий.

Потім вони знову об'єдналися,
щоб пофарбувати жовтим церкву,

потім іншу мечеть,

потім іншу церкву.

Поети та музиканти
виступали під час фарбування.

Ми фарбували в Найробі,

потім ми фарбували в Момбасі.

Місцеві та міжнародні журналісти
написали статті про Колір Віри

англійською, французькою, суахілі,

іспанською та сомалійською.

CNN представили Колір Віри
як спосіб об'єднання спільнот.

Та наші мас медіа висвітлили це,

об'єднуючи все більше людей.

Ці сусіди продовжили
підтримувати зв'язок.

Дехто наповнював політику
ідеями миру,

наші спільноти є в Аргентині та США

Малі та Руанді,

їм теж потрібна допомога.

А ми з радістю допоможемо.

Ми мріємо, щоб цей проект та ця ідея
розійшлись по світу

з чи без нашої підтримки.

Колір Віри показує тих,
хто жовтим кольором несе добро.

Колір Віри поєднує спільноти,

і ми сподіваємось, що коли
наблизиться небезпека,

вони разом відмежують
факти від чуток

та об'єднаються у солідарності.

Ми довели, що людство може
об'єднатися та донести інформацію

набагато яскравіше та сильніше,

ніж голоси тих, хто
робить нам шкоду.

Хоча страх - це інфекція,

ми показуємо, що й надія також.

Дякую!

(Оплески)