Вейд Дейвіс розповідає про "червонокнижні" культури

Приголомшливі світлини та неймовірні історії - дослідник із Національного географічного товариства Вейд Дейвіс прославляє дивовижну різноманітність автентичних культур світу, які так стрімко зникають з лиця Землі.

Мандрівки дарують неабияку втіху,

а етнографічні дослідження - велику радість:

можливість жити серед тих,

хто ще не забув старі звичаї,

хто ще відчуває своє минуле у вітрі,

доторкається до нього у вигладженому дощем камінні,

смакує його у гіркуватому листі рослин.

Всього лиш знати, що шамани Ягуара досі виходять за Чумацький шлях,

що міфи інуїтських старців досі сповнені значення,

що в Гімалаях

буддисти досі прагнуть дихання Дхарми --

значить добре пам'ятати головне одкровення антропології:

світ, у якому ми живемо,

не є однозначним.

Це лише один різновид реальності,

наслідок певного ланцюжка пристосувань,

здійсненого нашими предками десятки поколінь тому.

Звичайно, ми всі пристосовуємося.

Ми всі народжуємося. Усі приводимо в цей світ своїх дітей.

Усі проходимо через ритуали посвячення.

Кожен із нас переживає невблаганну розлуку смерті,

тому не дивно, що ми співаємо, танцюємо

і займаємося мистецтвом.

Але найцікавішими є унікальна мелодія пісні

і ритм танцю у кожній культурі.

Чи то плем'я Пінан у лісах Борнео,

чи помічники Вуду на Гаїті,

чи воїни пустелі Кайсут у північній Кенії,

чи ворожбити Курандеро в Андах,

чи караван-сарай серед Сахари --

до речі, з цим парубком я ходив у пустелю

місяць тому --

чи пастух яків на схилах Комолангми -

Евересту, богині-матері землі.

Ці народи розплющують нам очі на інші способи життя,

інші способи мислення,

інші способи орієнтування на Землі.

Замислившись, ми зрозуміємо, що це

дарує нам надію.

Незчисленна сила культур у світі

творить плетиво духовного та культурного життя

довкола планети.

Воно не менш важливе для добра планети,

ніж біологічна матерія життя, знана як біосфера.

Існує ще культурне полотно життя,

або ж етносфера.

Це така собі

сукупність усіх думок, мрій, міфів,

ідей, наснаг, осяянь, що їх утілює в життя

людська уява ще від часів зародження свідомості.

Етносфера - могутня спадщина людства.

Це символ того, ким ми є

і ким можемо бути як жадібний до знань біологічний вид.

Біосфера серйозно постраждала.

Не менших, а то й більших збитків

зазнала й етносфера.

До прикладу, жоден біолог не насмілиться заявити,

що 50 чи більше відсотків усіх видів знаходилися чи знаходяться

на межі вимирання, адже це неправда.

Проте цьому направду апокаліптичному сценарію

в царині біорізноманіття

ще дуже далеко до найоптимістичнішого сценарію

в галузі культурного різноманіття.

Основним показником тут є, звичайно, зникнення мов.

Коли ви народилися,

на планеті розмовляли 6,000 мов.

Мова - це не лише словниковий запас

чи набір граматичних правил.

Мова - це проблиск людського духу.

Спосіб, яким душа певної культури

потрапляє у матеріальний світ.

Кожна мова - це праліс розуму,

вододіл, думка, екосистема духовних можливостей.

Сьогодні з тих 6,000 мов

половиною вже не шепочуть у вуха дітей.

Ними вже не звертаються до немовлят.

Якщо нічого не зміниться,

ці мови можна вважати мертвими.

Чи є хтось самотнішій за того, хто огорнений тишею,

хто останнім розмовляє мовою свого народу,

хто не має змоги передати мудрість своїх пращурів,

хто втратив сподівання, що діти виправдають його надії?

Але ж така жахлива доля знаходить когось

десь на Землі щодругий тиждень,

оскільки щодругий тиждень помирає якийсь старець

і забирає в могилу останні склади

давньої мови.

Я напевно почую заперечення: "Хіба не було б краще,

хіба світ не став би ліпшим,

якби ми всі розмовляли однією мовою?" І я відповім: "Чудово,

нехай це буде мова Йоруба. Або ж Кантонська мова.

Чи мова Когі".

І ви відразу відчуєте, як це -

не мати змоги говорити власною мовою.

Сьогодні я хочу

запросити вас до мандрівки етносферою,

до коротенької подорожі етносферою.

Я хочу, щоб ви відчули, що ми втрачаємо.

Багато-хто з нас забуває,

що коли я кажу "різні способи життя",

я справді маю на увазі різні способи життя.

Ось дитина племені барасана в північно-західній Амазонії,

плем'я анаконди,

яке вірить у міф про те, що воно прийшло по молочній річці

зі Сходу, в животі священних змій.

Цей народ не відрізняє

синій колір від зеленого,

тому що купол неба

такий самісінький, як і купол лісу,

який годує цих людей.

Вони дотримуються цікавого мовно-шлюбного правила,

так званої "мовної екзогамності":

житель племені мусить одружитися з носієм іншої мови.

Джерела цього звичаю - у міфологічному минулому.

Але найцікавіше, що в цих довгих будинках,

де розмовляють шістьма чи сімома мовами

через змішані шлюби,

ви ніколи не почуєте, щоб хтось вивчав мову.

Вони просто слухають, а потім починають говорити.

Одним із найдивовижніших племен, з якими я жив,

було плем'я Ваорані з північно-східного Еквадору.

Неймовірні люди, що з ними уперше налагодили мирний контакт у 1958 році.

У 1957 році п'ять місіонерів спробували зв'язатися з ними

і скоїли серйозну помилку.

Вони скинули з повітря

кілька глянцевих фотографій розміром 10 х 15,

на яких вони завмерли з приязними усмішками.

Проте місіонери забули, що плем'я з тропічного лісу

ніколи в житті не бачило двовимірного зображення.

Тубільці підняли знимки з землі,

спробували зазирнути за обличчя, щоб побачити якусь форму чи фігуру,

нічого не побачили, вирішили, що це візитні картки

диявола, і закололи місіонерів до смерті.

Але Ваорані не лише закололи чужинців.

Вони закололи один одного.

54 відсотки смертей у плем'ї трапилися через заколювання один одного.

Ми простежили генеалогії восьми поколінь

і знайшли два випадки природної смерті.

Коли ми розпитали людей про них,

вони визнали, що один із їхніх земляків настільки зістарився,

що помер від старості, тому вони його однаково закололи. (Сміх)

Водночас, жителі племені володіли глибокими

знаннями про ліс.

Їхні мисливці відчували запах тваринної сечі за 40 кроків

і могли визначити, якому виду вона належить.

На початку 80-х років я отримав неймовірне завдання.

Мій професор з Гарварду запитав,

чи я хочу поїхати на Гаїті, щоб

проникнути в таємні товариства -

опору диктатора Дювальє

і гвардії Тонтон-макутів -

і дістати отруту, яка перетворює людей на зомбі.

Щоб дати собі раду,

я мусив щось знати про це унікальне вірування -

вудуїзм. Вуду - це не культ чорної магії.

Навпаки, це складний метафізичний світогляд.

Ось що цікаво.

Якби я попросив вас перелічити великі релігії світу,

які б ви назвали?

Християнство, іслам, буддизм, юдаїзм, ще щось.

Але про один материк ніколи не згадують,

вважаючи, що Африка південніше Сахари

не мала релігійних вірувань. Але ж це не так.

Вуду - це квінтесенція

глибоких релігійних ідей,

що виникли в трагічні часи проникнення рабства на материк.

Найцікавішою рисою вуду

є жваві стосунки

між живими та мертвими.

Скажімо, живі породжують духів.

Духів можна викликати з-під Великої Води,

вони відгукнуться на ритм танцю

і миттєво займуть місце душ живих.

Служитель стає богом на одну яскраву мить.

Тому вудуїсти кажуть:

"Ви, білі люди, йдете до церкви та балакаєте про Бога.

Ми ж танцюємо у храмі і стаємо Богом".

У цю хвилю ти одержимий, тебе захоплює дух -

хіба тобі щось загрожує?

Звідси ці неймовірні випадки:

служителі вуду, перебуваючи в трансі,

спокійно тримають у долонях жарини.

Дивовижний доказ, що розум здатен

впливати на свій носій - тіло -

у стані крайнього збудження.

Але з усіх народів, яких мені довелося зустріти,

найнезвичнішим є народ Когі

з гірського масиву Сьєрра-Невада-де-Санта-Марта на півночі Колумбії.

Нащадки старовинної цивілізації Тайрона,

яка колись заселяла рівнину на карибському узбережжі Колумбії.

Коли їхню територію завоювали,

цей народ відступив до ізольованого вулканічного масиву

над рівниною на карибському узбережжі.

На закривавленому материку

іспанцям так і не вдалося підкорити цей народ.

Ним дотепер керують ритуальні жерці,

які проходять особливу підготовку.

Молодих служителів забирають від родин,

коли їм виповнюється три чи чотири роки.

Вони на 18 років усамітнюються у світі темряви

в кам'яних хатинах біля підніжжя льодовиків:

навмисно підібрані два періоди по дев'ять років

нагадують про дев'ять місяців дозрівання,

проведені в лоні матері.

Тільки тепер це лоно Великої Матері.

Увесь цей час

майбутні служителі вивчають цінності свого суспільства,

віру в те, що їхні молитви -

самі лише молитви - підтримують космічну,

чи радше екологічну, рівновагу.

Наприкінці цього дивовижного посвячення

молодих служителів виводять з хатини,

і вони вперше в житті - у вісімнадцять років -

бачать світанок. І в цю мить чистої свідомості,

коли перші промені сонця пестять схили

мальовничої місцевості,

усі теоретичні постулати, що їх опанували молоді жерці,

велично втілюються у життя. Жрець ступає крок назад

і каже: "Бачите? Усе так, як я вам казав.

Світ неймовірно красивий. І ви мусите його захищати".

Вони називають себе "старшими братами"

і звинувачують нас - молодших братів -

у знищенні світу.

Глибоке розуміння украй важливе.

Щоразу, коли ми думаємо про корінні народи та довкілля,

ми або цитуємо Руссо

і стару вигадку про "шляхетного дикуна" -

расистську по своїй суті ідею -

або звертаємося до Торо

і кажемо, що ці люди ближчі до природи, ніж ми.

Корінні народи зовсім не сентиментальні.

Вони не страждають від ностальгії.

Для цих почуттів немає місця

у малярійних болотах Асмату

чи на морозному повітрі Тибету; та все ж,

завдяки ритуалам, корінні народи поволі витворили традиційне метафізичне пояснення Землі,

що ґрунтується не на самовідданому наближенні до неї,

а на тонкому розумінні,

що Земля може існувати лише тоді,

коли людська свідомість вдихає в неї життя.

Що це значить?

Це значить, що дитина з Андів,

яка зростала з вірою у те, що гора - це дух бога Апу,

який керує її долею,

виросте докорінно іншою людиною

і матиме інші стосунки з природою

чи своєю місцевістю, аніж дитина з Монтани,

яке переконана, що гора - це всього лиш купа каміння,

яка невдовзі стане копальнею.

Неважливо, чи гора - це оселя духу чи купа руди.

Важливою є метафора, що окреслює стосунки

між людиною та світом природи.

Я виріс у лісах Британської Колумбії

і вірив, що ці ліси існують для того, щоб їх вирубали.

Через це я став іншою людиною,

ніж мої друзі з західного узбережжя Канади,

які вважають, що ці ліси були оселею крука-людожера Гуксвуква,

Кривого Дзьоба Небес,

і духів-канібалів, які жили на північному краю світу,

духів, яких закликають під час вступу в таємну спільноту Гамаца.

Припустімо, що

різні культури створюють різні реальності.

Тоді ми зрозуміємо

їхні несподівані відкриття. Скажімо, ось ця рослина.

Я зробив цю знимку у північно-західній Амазонії торік у квітні.

Це аяхуаска, про яку ви, мабуть, чули -

найпотужніша психотропна речовина

в арсеналі шамана.

Аяхуаску не тільки має особливу

фармакологічну дію,

а й цікавий процес приготування. Речовину виготовляють із двох різних складників:

по-перше - з лісової ліани,

що містить низку бета-карболінів,

гармін, гармалін, слабкі галюциногени.

Вже сама ліана

легко затуманить

вашу свідомість.

Але її ще й змішують із листям куща з роду кави

під назвою Psychotria viridis.

Ця рослина містить могутні триптаміни,

споріднені із серотоніном, діметилтриптаміном,

5-метоксидиметилтриптаміном.

Можливо, ви колись бачили, як індійці з південно-американського плем'я Яномані

нюхають суміш,

виготовлену з кількох видів рослин,

що теж містить метоксидиметилтриптамін.

Нюхнути цього порошку -

те ж саме, що отримати постріл із рушниці

серед барокових картин і приземлитися у морі електрики. (Сміх)

Він не спотворює реальність,

він розчиняє реальність.

Чесно кажучи, я колись не погоджувався зі своїм професором, Річардом Еваном Шультесом -

людиною, яка розпочала епоху психоделіки,

відкривши галюциногенні гриби

у 1930-х роках у Мексиці.

Я завзято сперечався, що триптаміни

не можна вважати галюциногенами, бо коли ви їх прийняли,

то у вас уже немає вдома нікого, хто б міг пережити галюцинацію. (Сміх)

Утім, триптаміни не можна приймати внутрішньо,

бо вони втрачають властивості під дією білка

під назвою моноаміноксидаза, що міститься у кишечнику людини.

Триптаміни можна приймати внутрішньо тільки разом

із іншою речовиною, яка змінює властивості моноаміноксидази.

Так от - найцікавіше, що

бета-карболіни, які містить лісова ліана,

є точнісінько тими інгібіторами моноаміноксидази,

які підсилюють дію триптаміну. А тепер задумайтеся.

Яким чином, серед 80,000 видів судинних рослин

це плем'я знайшло дві морфологічно неспоріднені рослини,

поєднало їх певним чином

і створило біохімічну суміш,

сильнішу за дію її окремих складових?

У нас є чудовий, але безглуздий, евфемізм -

"метод спроб і помилок".

Але запитайте індіанців, і вони скажуть вам: "Рослини розмовляють із нами".

Що вони мають на увазі?

Індіанське плем'я Кофан знає 17 різновидів аяхуаски,

і кожен вид вони здалека розрізняють у лісі,

хоча ми б не помітили жодної різниці між ними.

Я поцікавився, як вони відрізняють ці рослини,

а вони сказали: "Ми думали, що ти знаєш щось про рослини.

Хіба ти зовсім нічого не знаєш?" Я хитаю головою: "Ні".

Виявляється, потрібно взяти кожен із 17 видів,

коли місяць у повні. Тоді рослини заспівають тобі різними тонами.

Хоча з цим відкриттям ви не станете професором у Гарварді,

все ж ці дослідження значно цікавіші за підрахунок тичинок. (Сміх).

Далі --

(Оплески) --

існує ще один клопіт - навіть небайдужі

до тяжкої долі корінних народів

мають їх за химерних диваків,

витіснених на задвірки історії,

тоді як справжній світ - наш світ - нібито невпинно розвивається.

Але насправді через 300 років наше ХХ століття

пам'ятатимуть не за тогочасні війни

чи технологічні нововведення,

а за те, що в цю епоху ми стояли осторонь

і охоче підтримували або байдуже спостерігали

за масштабним знищенням біологічного та культурного різноманіття на планеті.

Ідеться не про зміни.

Усі культури у всі часи

невпинно кружляли у вихорі

нових можливостей життя.

Ідеться не про технологію.

Індіанці плем'я Сіукс не перестали бути собою,

коли відклали вбік лук і стріли,

точнісінько як американець не перестав бути американцем,

коли облишив коня з возом.

Цілості етносфери не загрожують

зміни чи технології. Справжнім лихом є влада,

простакувата гримаса панування.

До якого куточка світу ви б не зазирнули,

ви побачите, що ці культури не приречені на вимирання.

Цим життєрадісним народам

не дають жити всім відомі сили,

що до них ці народи не в змозі пристосуватися.

Це непоправне вирубування лісів

на батьківщині племені Пенан --

кочового народу з південно-східної Азії, зі штату Саравак,

людей, які донедавна вільно жили в лісі,

а тепер змушені ставати рабами та повіями

на берегах замулених річок,

які, здається, відносять

половину Борнео

до Південно-Китайського моря.

А там японські вантажні судна освітлюють небосхил,

готові заповнити свої трюми свіжозрубаним лісом.

Індіанське плем'я Яномамі.

Після того, коли на їхніх землях знайшли золото,

до них потрапили незнані доти хвороби.

Або ж гори Тибету,

де я зараз проводжу дослідження.

Там видно звіриний вишкір політичного панування.

Справді, геноцид - фізичне знищення народу -

засуджують по всьому світу, тоді як етноцид -

знищення способу життя народу - не тільки не засуджують,

але й усюди, в багатьох частинах світу, всіляко підтримують

як складову стратегії розвитку.

Ви не зрозумієте біль Тибету,

поки не пройдетеся його землями.

Якось я подолав сушею 6,000 миль від міста Ченду на заході Китаю,

через південно-східний Тибет, до Лхаси.

Я мандрував зі своїм молодим колегою. Щойно я дістався Лхаси,

я зрозумів, хто стоїть за знайомою

нам статистикою.

6,000 священних пам'яток зруйновано дощенту.

1,2 мільйони людей вбито військами

під час Культурної революції.

Батька мого супутника приписували до кола Панчен-лами.

Тобто його відразу ж убили

під час вторгнення китайців.

Його дядько втік із Його Святістю у діаспору,

яка переправила їх до Непалу.

Його матір ув'язнили за те,

що вона була багата.

Його самого - дворічного хлопчика - таємно пронесли у в'язницю

і сховали у складках її спідниці,

бо його мати не могла жити без нього.

Сестру, яка вчинила цей подвиг,

забрали до виховного табору.

Якось вона ненавмисне наступила на нарукавну пов'язку

Мао, і за цей злочин

їй присудили сім років каторги.

Біль Тибету неможливо стерпіти,

але волелюбний дух цього народу гідний захоплення.

Врешті-решт, усе зводиться до вибору:

де ми хочемо жити - у чорно-білому світі одноманітності

чи в барвистому світі різноманіття?

Визначний антрополог Марґарет Мід перед смертю сказала,

що вона найсильніше боїться, що поки ми плистимемо за течією

до цього нудного, узагальненого світогляду,

ми не тільки побачимо, як багата людська уява

невпинно біднішає,

а й одного ранку прокинемося

забувши, що колись існувало якесь інше бачення світу.

Нам має бути соромно за це, адже наш біологічний вид

живе на планеті впродовж 150,000 років.

Неолітична революція -- що дала нам сільське господарство,

і ми схилилися перед могутністю насіння;

на зміну поезії шаманів прийшла

проза священиків;

ми створили надлишок ієрархічної спеціалізації --

і то якихось 10,000 років тому.

Сучасний, знайомий нам, індустріальний світ

налічує заледве 300 років.

Ця поверхова історія не переконує мене,

що ми маємо відповіді на всі запитання,

з якими зіткнемося у найближчому тисячолітті.

Коли запитаємо десятки тисяч культур світу,

що значить бути людиною,

почуємо десять тисяч різних голосів.

І саме в цьому різноголоссі ми віднайдемо можливість

бути тим, ким ми є: цілковито свідомим видом,

що ясно розуміє потребу дати усім народам і всім садам

волю процвітати. Існують миті, що дають нам надію.

Цю світлину я зробив на північному краєчку Баффінової Землі,

коли пішов полювати на нарвалів із кількома інуїтами.

Один чоловік на ім'я Олаюк розповів мені неймовірну історію свого діда.

Канадський уряд не завжди був прихильним

до народу інуїтів, і в 1950-х роках

ми загнали їх у колонії, щоб проголосити суверенітет.

Дід цього старого чоловіка відмовився йти туди.

Родина, побоюючись за його життя, забрала від нього усю зброю,

усі його інструменти.

Проте інуїти не бояться холоду;

вони користають з нього.

Раніше полоззя їхніх саней були зроблені з риби,

загорнутої у шкуру оленя.

Тому ні арктична ніч, ні завірюха

не лякали діда мого співрозмовника.

Він просто вийшов надвір, стягнув штани зі шкіри тюленя

і випорожнився у руку. Коли фекалії примерзли,

він виліпив із них лезо.

Далі розмазав слину краєм цього ножа з лайна,

а коли слина замерзла, зарізав цим ножем собаку.

Він зняв шкуру з собаки і зробив з неї упряж,

а з ребер собаки склав санки.

Він запряг у сани пса, що бігав поблизу,

і зник за крижинами, запхнувши ніж із лайна за пояс.

Ось що значить вижити без нічого. (Сміх)

А це --

(Оплески) --

символ стійкості інуїтів

і всіх корінних народів світу.

У квітні 1999 року канадський уряд

повернув у повний контроль інуїтів

землю, більшу ніж Каліфорнія і Техас разом узяті.

Це наша нова батьківщина. Вона зветься Нунавут.

Незалежна територія. Під її контролем усі корисні копалини.

Дивовижний приклад, як держава-нація

прагне возз'єднання зі своїм народом.

Насамкінець, я вважаю, що ті з нас,

хто побував у

віддалених куточках нашої планети,

переконався, що вони зовсім не віддалені.

Вони є батьківщиною для когось.

Вони є відгалуженнями людської уяви,

які своїми коренями сягають початку часів. І для усіх нас

мрії цих дітей, як і мрії наших власних дітей,

становлять беззахисну географію надії.

Ми працюємо в Національному географічному товаристві

і вважаємо, що політики ніколи нічого не досягнуть.

Ми вважаємо, що суперечки --

(Оплески) --

ми вважаємо, що суперечки нікого не переконають,

проте ми впевнені, що оповідання історій здатне змінити світ.

Отож, ми, мабуть, найкраще з усіх організацій світу вміємо розповідати історії.

Наш сайт щомісяця відвідують 35 мільйонів людей.

156 держав транслюють наш телеканал.

Мільйони людей читають наші журнали.

А ми, своєю чергою, мандруємо

до етносфери і знайомимо наших читачів

з місцями таких дивовижних культур,

що вони приголомшені побаченим.

А далі вони

крок за кроком доходять до

головного одкровення антропології:

світ заслуговує на різноманіття,

і нам під силу навчитися жити

у справді багатокультурному, багатонаціональному світі,

де мудрість усіх народів

сприятиме нашому спільному благу.

Щиро дякую.

(Оплески)