Чому варто прочитати "Оповідь служниці?" - Наомі Р. Мерсер

Повну версію уроку можна переглянути за посиланням: https://ed.ted.com/lessons/why-should-you-read-the-handmaid-s-tale-naomi-r-mercer

Шедевр спекулятивної фантастики пера Маргарет Етвуд "Оповідь служниці" розповідає про наслідки надмірної самовпевненості та несправедливого розподілу влади. З моменту свого виходу у світ в 1985 році роман, у якому змальовується жахаючий антиутопічний режим, заволодів уявою мільйонів читачів. Наомі Р. Мерсер розповідає, чому цей твір пережив випробування часом.

Урок — Наомі Р. Мерсер, анімація — Фуон-Май Нгуєн.

["Незважання — не те ж саме, що
невігластво: тут треба докладати зусиль".

— Маргарет Етвуд "Оповідь служниці"].

У романі Маргарет Етвуд
"Оповідь служниці",

дія якого відбувається
у недалекому майбутньому,

християнський фундаменталістський
режим під назвою Республіка Гілеад

здійснив військовий переворот

та встановив у США теократичний уряд.

В теорії Гілеад обмежує права кожного,

але насправді за його створенням
стояли лише кілька чоловіків,

які наділили себе владою,
особливо над жінками.

"Оповідь служниці", за словами автора, —

це "спекулятивна фантастика",

тобто в ній викладаються теорії
щодо можливого майбутнього.

Це — основна характеристика

як утопічних, так і антиутопічних творів.

Можливе майбутнє у романах Етвуд
зазвичай похмуре, тобто антиутопічне,

у якому діяльність малої групи людей
знищила звичний для нас суспільний устрій.

Твори-утопії та антиутопії зазвичай
відображають політичні тенденції.

Утопії часто зображують
ідеалізоване суспільство,

що слугує прообразом устрою,

до якого, за задумом автора,
ми маємо прагнути.

В антиутопіях, з іншого боку,

не завжди передбачається
апокаліптичне майбутнє,

а скоріше, є застереження про те,

як суспільство може стати
на шлях до самознищення.

Роман "Оповідь служниці"
був опублікований у 1985 році,

коли велика кількість консервативних груп

агресивно критикувала здобутки
другої хвилі руху за права жінок,

метою якого було відстоювання
соціальної та юридичної рівності жінок

з початку 1960-х років.

В романі "Оповідь служниці"
уявляється майбутнє,

яке захопив консервативний контррух,

що не лише стає руйнівною силою

досягнень жінок
у сфері гендерної рівності,

а робить їх повністю
залежними від чоловіків.

У Гілеаді жінок розподілено
на чіткі соціальні класи

на основі їх функцій у якості
символу статусу для чоловіків.

Навіть колір їхнього одягу символічний.

Жінкам заборонено читати,

вільно пересуватися,

а фертильні жінки підлягають
схваленому державою зґвалтуванню

з метою народження дітей для режиму.

Хоча дія роману
і відбувається в майбутньому,

одним з добровільних правил
авторки було те,

що при його написанні вона згадуватиме
лише ті події та звичаї,

що вже мали прецедент в історії людства.

Дія роману відбувається
у місті Кембридж, штат Массачусетс,

у якому під час колоніального періоду

панували теократичні пуритани.

У Республіці Гілеад сповідуються
схожі суворі правила,

якими трактувалося
пуританське суспільство:

жорсткі норми моралі,

скромне вбрання,

вигнання інакомислячих,

контроль над усіма аспектами
життя та відносин між людьми.

Для Етвуд порівняння
з пуританами Масачусетсу

було не лише теоретичне,
а й мало особисте підґрунтя.

Протягом кількох років
вона вивчала пуританізм у Гарварді,

і можливо, є нащадком Мері Вебстер,

пуританки, яку звинуватили у відьомстві

та засудили до страти,
яку їй вдалося пережити.

Етвуд — майстерний оповідач.

Подробиці про устрій Гілеаду,
які ми лише поспіхом назвали,

набирають обрисів
через оповіді її героїнь,

особливо головної
героїні роману Фредової,

служниці у будинку командора.

До того, як відбувся державний переворот,
що створив Гілеад,

вона була одружена, мала дитину, роботу

та вела звичайне життя
американки з середнього класу.

Та коли до влади прийшов
фундаменталістський режим,

її позбавляють імені,

розлучають з родиною,

принижуючи, за словами Фредової,

до "двоногого лона для збільшення
згасаючого населення Гілеаду".

Спочатку вона мириться
з втратою своїх основних прав

заради укріплення нового уряду.

Та державний контроль незабаром
досягає таких сфер як мова,

поведінка

та сприйняття нею себе та інших.

На початку Фредова говорить:

"Я чекаю. Опановую себе.

Моє я — річ, яку нині треба укладати,
як укладають промову".

Вона уподібнює мову
становленню особистості.

Її слова також не виключають
можливість супротиву,

і цей супротив, діяння людей,
які наважуються порушувати

політичні та інтелектуальні правила,

сексуальні норми,

— саме це є рушійною силою сюжету роману.

Зрештою, те, як у романі
змальовуються наслідки

надмірної безтурботності, конформізму

та несправедливого використання влади,

наділяє створений Етвуд антиутопічний
режим неабиякою актуальністю.