-
Ми на четвертому поверсі Музею
сучасного мистецтва
-
і перед нами картина Пабло Пікассо
1909 року, літа 1909 року
-
"Орта де Ебро". Це одна з переломних
картин Пікассо раннього кубізму.
-
Насправді це вже виглядає
як кубізм.
-
Я маю на увазі, це радше схоже на
радикальний відхід від Сезанна,
-
проте лише через два роки після
"Дівиць Авіньйона",
-
було зроблено цей крок. Так, він зробив.
-
Це одна з тих картин, що живе
відповідно до назви руху. Це кубізм,
-
бо справді виглядає як маленькі куби.
Це так. Тут історична хронологія,
-
зазвичай після "...дівчат", Брак
починає справді досліджувати
-
Сезанна дуже серйозними
способами.
-
Пікассо відповідає... наслідує Брака.
-
Так, щодо Сезанна, це точно правда.
І він дістався
-
півдня Іспанії, до цього дуже
посушливого середовища,
-
і він справді мав відчуття
-
terra cotta(запеченої землі). Перед нами
вершина пагорба, є трохи води,
-
що зібралася внизу, так, і фактично можемо
бачити навіть відображення на поверхні
-
води тут. Звісно, те, що більшість людей
знайде цікавим у його картині, це його
-
готовність тягнути і штовхати
оптичні об'єкти.
-
Тож це ми інколи бачимо на
вершині речей, на сторонах
-
речей, знизу і зверху, коли
-
ми рухаємося і переводимо
наш погляд у бік. Тож, таким чином
-
об'єкти стають пластичними,
вони стають рухомими, вони
-
змінюють форму від нашого руху крізь
простір і час. Проте це
-
все також взаємопов'язано.
І те, що Пікассо і
-
Сезан починали також
перед цим - поєднання
-
цих різних планів за кольором,
таким чином, що щось
-
коричневе переходить у щось інше
теж коричневе, що виглядає
-
відмінним за формою і є вершиною
будинку,що рухається у бік
-
цього будинку. Тож тут справді є
своєрідна втрата
-
різних відокремлених форм
у просторі. Вони стають
-
синтетичним цілим і фактично він
хоче чогось,
-
я думаю, що опиратиметься далі.
-
Гляньте на тінь та відображення -
вони майже стають предметами і
-
простором самі і не є просто
оптичними явищами.
-
Що ви маєте на увазі? Ну що ж,
якщо ви подивитеся,
-
наприклад, на деякі з
дверних отворів у центрі полотна,
-
то побачите тут тіні,відображення,
що їх кидають,і певним чином вони майже
-
такі суцільні, як і об'єкти, і нібито
створюють цю
-
оптичну ілюзію, так? Тож це майже
вирівнювання
-
об'єктів і візуалізація. А поверхня?
Більше, ніж поверхня,
-
об'єкти і відчуття оптичної ілюзії,
-
є чимось чистим на
вигляд і нематеріальним,
-
і стають так само важливими
-
на полотні,як і будівля. Можливо, так
-
само, як ми бачимо в "...дівчатах",
-
простір між фігурами
здається суцільним.
-
Так, цілком вірно. Добре. Інша річ,
що приваблює мене,
-
як би смішно це не звучало, - це село.
-
Я уявляю сонячне світло
на пейзажі і
-
і, зрештою, я не маю жодних
відчуттів. Так, тут немає,ви праві.
-
Кумедно, що тут було світло.
-
Маю на увазі, світло тут конструює форми.
-
Ми бачимо тінь, бачимо і
ділянки світла, так? Але насправді
-
тут немає реального своєрідного напрямку.
І це також пов'язано
-
із суб'єктивним переживанням, через рух
з одного боку. Тобто спосіб, яким світло
-
ллється або відкидається тінь, ніби це
справді природно. Саме так.
-
А інша річ, що мене вражає, це,
наприклад, те, про що ви говорили -
-
ці двірні отвори. Один в центрі
справді схожий на
-
отвір, який веде кудись.
Але прямо ліворуч від
-
нього є щось інше, що здається
дверним отвором, який також
-
відкидає тінь, але, цілком очевидно,
є просто штрихом фарби.
-
І у певному сенсі, це схоже майже на
точну форму у передній частині будівлі.
-
І все це також у слідах пензля.
Це вірно. Тому це
-
постійне зміщення, спосіб, яким форма
-
створена. Тому це не лише виклад форми,
не лише спостерігання за формою,
-
але також і процес дивного переміщення
-
поданої форми. Це надзвичайно
-
вражаюче, по-сучасному вражаюче.
-
Це, безсумнівно, так.
-
(Музика)
-
Переклад на українську: Катерина Шевченко, рев’ювер Світлана Семеренко, благодійний фонд “Magneticone.org”
