Як нам віднайти гідність у роботі?

Рой Багат відчував занепокоєння. Його компанія інвестує в нові технології, такі як штучний інтелект, щоб зробити бізнес більш ефективним - але Рой хотів дізнатись, що штучний інтелект принесе людям, чия робота, можливо, зміниться, пропаде або стане менш задовільною? Це питання змусило його здійснити дворічну дослідницьку одіссею, щоб дізнатися, що мотивує людей, і чому ми працюємо. У цій бесіді з куратором Брін Фрідман він ділиться тим, що дізнався, зокрема, декотрими цікавими ідеями про майбутнє наших робочих місць.

Брін Фрідман: Ви той, чия компанія
фінансує ці програми ШІ та інвестує.

Так чому ж ми маємо вірити,
що у вас нема упередженості

і що ви розповісте нам щось
дійсно корисне

про майбутнє роботи?

Рой Бахат: Це вірно.

І коли прокидаєтеся
вранці й читаєте газету,

і в ній написано: "Прийдуть роботи,
що можуть забрати у всіх нас роботу",

як інвестор у стартапи,
орієнтовані на майбутнє роботи,

наш фонд став першим, що оголосив:

ми маємо сфокусуватися
на штучному інтелекті.

Одного ранку я прокинувся,
прочитав це і сказав:

"О боже, вони говорять про мене.
Це я цим займаюсь."

А потім я подумав: почекайте.

Якщо так все продовжиться,

тоді, можливо, буде тяжко не тільки
стартапам, в які ми інвестуємо,

тому що у людей не буде роботи,
яка їм даватиме кошти

платити за те,
що ці стартапи вироблятимуть,

але і усій нашій економіці і суспільству
також може бути тяжко.

І дивіться, я людина
що має сидіти тут і казати:

"Все буде добре. Все буде чудово.

Гей, коли ввели банкомати,

через кілька років у банках
побільшало касирів."

Це правда.

І все ж, коли я придивився до цього,
я подумав: "Буде прискорення.

І під час прискорення
є шанс, що середину прорве."

Та я подумав, що хтось має
знати відповідь на це питання.

В повітрі літає багато ідей.

І я прочитав усі можливі книги,
і відвідав конференції,

і в один момент ми нарахували більше
ста досліджень щодо майбутнього роботи.

І це був сумний досвід,

тому що я чув те ж саме знову і знову:

"Роботи наближаються!"

І потім хтось інший казав:

"О, не хвилюйтеся –
так завжди казали, а потім все було ОК."

А потім хтось ще казав:

"Ну, насправді тут йдеться
про сенс вашої роботи".

І потім всі потиснуть плечима
і підуть щось випити.

І відчувалося, що ця дискусія
була ніби театр Кабукі,

де ніхто не розмовляв один з одним.

І багато моїх знайомих,
з якими я працював у світі технологій,

не спілкувалися з політиками,

а політики не спілкувалися з ними.

Тому ми залучили неурядовий аналітичний
центр під назвою "Нова Америка"

для вивчення цього питання.

І ми зібрали групу людей,

яка включала спеца зі штучного інтелекту
в технологічній компанії,

а також дизайнера відеоігор,

консервативного діяча,

інвестора з Волл-стріт,

редактора журналу соціалістів –

всіх їх зібрали в одній кімнаті,
іноді було трохи незручно –

щоб спробувати з'ясувати,
що може статись.

Ми їм поставили просте питання.

А саме: яким буде вплив технології
на роботу в майбутньому?

Ми дивилися вперед на 10–20 років,

бо ми хотіли заглянути досить далеко,
щоб побачити реальні зміни,

але не настільки далеко, щоб говорити
про телепортацію чи щось подібне.

І ми визнали,

і я думаю, що кожного року
світ нам про це нагадує –

що передбачити майбутнє важко.

Тож замість передбачення,
ви можете робити щось інше.

Ви можете спробувати уявити
альтернативні можливості у майбутньому,

що ми і зробили.

Ми зайнялись плануванням сценаріїв,

і уявили, в одному випадку,
що всі робочі місця під загрозою,

а в іншому випадку –
що жодне робоче місце не під загрозою.

І ми уявляли собі
кожну окрему можливість.

І результат, який нас дійсно
здивував, полягав у тому,

що коли ви обмірковуєте ці варіанти
майбутнього і думаєте, що робити,

то відповіді про те, що слід робити,
насправді виявляються однаковими

незалежно від того, що буде.

Й іронія у тому, що, дивлячись
на 10–20 років в майбутнє,

розумієш, що процеси,
на які треба реагувати,

вже відбуваються зараз.

Автоматизація – зараз,
майбутнє – зараз.

БФ: Що це означає,
і що це нам говорить?

Якщо майбутнє вже тут,
що ми повинні робити,

і про що ми повинні думати?

РБ: Перш за все,
ми повинні зрозуміти проблему.

І дані кажуть, що економіка
стає більш продуктивною,

і працівники стають більш продуктивними,

а їхня заробітна плата не зростає.

Подивіться на частку чоловіків
працездатного віку,

принаймні у Сполучених Штатах,

якщо подивитись на сучасні дані,
то, порівняно з 1960 роком,

у нас втричі більше чоловіків не працює.

А потім ви чуєте історії.

Я сів з групою робітників
Walmart-у і спитав:

"Що ви думаєте про цю футуристичну
касу самообслуговування?"

Вони сказали: "Це добре, але
Ви чули про термінали готівки?

Це машина, яку зараз
саме встановлюють, і вона

вже зараз усуває два робочих місця
у кожному Walmart-і".

І ми подумали: "Боже.
Ми не розуміємо проблему".

І тому ми прислухалися до тих,
хто залишився за бортом,

тобто, до людей,
які постраждали від цієї зміни.

І ми вирішили їх вислухати,

щось типу "невдоволені автоматизацією".

І я це робив останні два роки.

Я був у Флінті, штат Мічиган,
і Янгстауні, Огайо,

спілкувався із підприємцями,
прагнув це випробувати

в зовсім різному оточенні,
від Нью-Йорка або Сан-Франциско

до Лондона або Токіо.

Я двічі відвідав в'язницю,

щоб поговорити з ув'язненими
про роботу по закінченню строку.

Я балакав з водіями вантажівок
про самохідні вантажівки,

з людьми, які, на додаток
до повного робочого дня,

піклуються про похилого родича.

І у моїх розмовах з людьми

вони голосно і чітко озвучували дві теми.

Перша – що люди
не стільки шукають більше грошей,

чи бояться, що робот займе їх місце,

скільки просто хочуть
якоїсь стабільності.

Вони хочуть якоїсь прогнозованості.

Отже, якщо ви запитаєте людей,
що вони хочуть від роботи,

для всіх, хто заробляє
менше за 150 000 доларів на рік,

в середньому, вони надають перевагу
стабільному і надійному доходу,

а не прагненню заробляти більше.

І якщо ви подумаєте про те,

що не тільки серед тих людей
по всій землі, які не заробляють на життя,

але і серед тих, хто заробляє,

дохід переважної більшості
змінюється від місяця до місяця,

і немає стабільності,

ви раптом усвідомите:

"Стривайте. В нас назріла
реальна проблема".

А друга річ, про яку вони говорять,
і ми це зрозуміли не зразу –

це те, що вони прагнуть гідності.

І це поняття,
самоповага завдяки роботі,

виникало в наших розмовах
знову і знову і знову.

БФ: Так, я, безумовно,
чудово розумію таку відповідь.

Але ви не можете з'їсти гідність.

і не можете вдягнути
своїх дітей у самоповагу.

Отже, як, яким чином ви це узгоджуєте –

що означає гідність,

і який зв'язок
між гідністю і стабільністю?

РБ: Ви не можете з'їсти гідність.
Спочатку вам потрібна стабільність.

І хороша новина полягає в тому,

що зараз ведеться багато розмов

про те, як нам це вирішити.

Ви знаєте, я прихильник
вивчення гарантованого доходу,

наприклад,

дискусії про те, яким має бути
медичне обслуговування

та інші пільги.

Ці дискусії тривають,

і зараз настав той час,
коли ми маємо це вирішити.

Це криза нашої епохи.

Після спілкування з людьми
я дотримуюсь думки,

що, можливо, ми і спроможні це вирішити,

та цього може бути недостатньо.

Адже те, що нам треба зробити
з самого початку – це зрозуміти,

як саме робота
породжує відчуття гідності,

щоб люди могли прожити життя так,
як вони хочуть.

А щодо поняття "гідність" ...

його важко осмислити,

тому, що коли люди чують це поняття –
особливо, якщо чесно, багаті люди –

вони чують "сенс".

Вони чують:
"Моя робота для мене важлива".

І знову, якщо ви запитаєте у людей:

"Наскільки важливо для вас, щоб
ваша робота була для вас важливою?"

тільки люди, які заробляють
150 000 доларів на рік або більше,

кажуть, що для них важливо,
щоб їхня робота була важливою.

БФ: Тобто, має сенс?

РБ: Питання було поставлено так:
"Ваша робота важлива для вас?"

І кожний сам вирішував, що це означало.

Звичайно, гідність необхідна.

Ми розмовляли з водіями
вантажівок, які казали:

"Я побачив двоюрідного брата за кермом,
і сам виїхав на шлях, і це було чудово.

І я почав заробляти більше,
ніж люди з дипломом".

Після цієї думки вони казали щось типу:

"Людям потрібні фрукти і овочі,

і я той, хто це привозить".

Ми розмовляли з тим, хто,
крім своєї роботи, дбав про свою тітку.

Він заробляв багато грошей.

В один момент ми просто запитали:

"Навіщо ви доглядаєте свою тітку?
Ви не можете комусь заплатити?"

Він сказав: "Моя тітка не хоче
чужої людини.

Вона хоче, щоб це був я".

Тобто, тут присутня ідея потрібності.

Якщо дослідити слово "dignity"
("гідність"), воно захоплює.

Це одне з найдавніших слів
у англійській мові.

І воно має два значення:

одне – самоцінність,

а інше – те що підходить,
те, що вписується кудись,

тобто, ви є частиною
чогось більшого, ніж ви самі,

і воно з'єднане з більш широким цілим.

Іншими словами, ви потрібні.

БФ: А яка ваша думка щодо ідеї,

що ми недостатньо платимо вчителям,

недостатньо платимо тим,
хто доглядає за старими,

тобто недостатньо платимо людям,
які дійсно дбають про інших людей

і потрібні?

РБ: Добре, що, нарешті,
люди ставлять це питання.

Ми, як інвестори у штучний інтелект,
часто отримуємо телефонні дзвінки

від фондів, від керівників, з питанням:

"Що нам із цим робити?"

Раніше вони запитували:

"Що робити з впровадженням
автоматизації?"

А тепер вони запитують:
"Що робити з самоцінністю людей?"

І вони знають, що працівники,
які у них працюють,

мають жінку або чоловіка,
який доглядає за кимось,

і гідність є ключовим стимулом,
щоб просто виконувати таку роботу.

Я думаю, що є два типи відповідей:

є грошова сторона, заробляти на життя.

Це стабільність. Ви повинні їсти.

А далі, якщо ширше осмислити
нашу культуру,

виникає питання:
з кого ми робимо в героїв?

І знаєте, кого я хочу
побачити на обкладинці журналу?

Людину, яка героїчно доглядає інших.

Або серію Netflix про людину,

яка піклується про наше повсякдення,
щоб ми могли робити те, що ми робимо.

Давайте зробимо героїв з цих людей.

Я б переглянув всі епізоди
такого шоу за один раз.

У минулому в нас були літописці цього –

Стадс Теркель,

усна історія робітничого досвіду
в Сполучених Штатах.

А нам необхідно саме це -
досвід потрібності один одному

і взаємопов'язаності один з одним.

Можливо, це відповідь на те,
як нам підходити до суспільства.

Обдумаймо уявний експеримент:

якби повернутися назад
на 100 років, і тодішні люди –

мої бабусі й дідусі, прадіди,
кравці, шахтарі –

якби вони побачили, чим ми заробляємо
на життя, вони б сказали: "Це не робота".

Ми сидимо, друкуємо і розмовляємо,
і немає ніякої небезпеки травмування.

І я здогадуюсь, що якщо ми
зазирнемо на 100 років вперед, там

ми все ще щось робитимемо
один для одного.

Ми все ще будемо потрібні
один одному.

І ми просто вважатимемо це роботою.

Все, що я намагаюся сказати –

це те, що гідність не має зводитися
просто до наявності роботи.

Бо, якщо кажете,
що ваша гідність спирається на роботу,

як кажуть багато людей,

то в цю мить ви кажете всім батькам,

і всім викладачам,
і всім, хто про вас турбувався,

що раптом,

оскільки їм не платять
за те, що вони роблять,

то їм, певно, бракує цієї
суттєвої людської якості.

Як на мене, це велика
головоломка нашого часу:

чи знайдемо ми спосіб забезпечити
стабільне життя,

і, далі, чи зможемо
створити інклюзивний світ,

не тільки для різних рас і статей,
а й для різних поколінь –

я маю на увазі світ, що включав би
все розмаїття людського досвіду –

на шляху до розуміння,
як ми можемо бути потрібні один одному.

БФ: Дякую.
РБ: Дякую.

БФ: Велике спасибі за вашу участь.

(Оплески)