Орет ван Хеерден: Як зробити ринок праці справедливим

Активіст робітничого руху Орет ван Хеерден розповідає про обмеження прав робітників на підприємствах світових компаній-виробників товарів масового використання, де жодна держава не може захистити своїх робітників. Яким чином ми можемо зробити глобальні мережі постачання етичними? Ван Хеерден пропонує бізнесову стратегію, що зробить ринок праці чесним.

Цей телефон

розпочав свій шлях

на примітивному руднику

у східній частині Конго

Цим рудником керують озброєні банди,

використовуючи рабську працю дітей.

Добуті ними копалини Рада Безпеки ООН

називає "кривавими мінералами".

Вони пройшли ще кілька стадій,

з яких завершальною була фабрика

у Шеньчжені, Китай.

На тій фабриці більше дванадцяти людей

покінчили життя самогубством лише за цей рік.

Один чоловік загинув, відпрацювавши 36 - годинну зміну.

Ми всі полюбляємо шоколад.

Ми купуємо його своїм дітям.

80% бобів какао постачається з Кот д'Івуару та Гани,

і збираються вони дітьми.

У Кот д'Івуарі існує серйозна проблема дитячого рабства.

Дітей транспортують з інших конфліктних територій

для того, щоб змусити працювати на кавових плантаціях.

Гепарін - розріджувач крові,

фармацевтичний продукт -

виробляється у примітивних майстернях -

таких, як ця, що в Китаї,

оскільки його активний компонент

отримується зі свинячого кишечника.

Візьмемо діамант: ви всі, напевно, чули або дивилися

стрічку під назвою "Кривавий діамант".

Перед вами - копальня у Зімбабве.

Бавовна: Узбекистан - другий найбільший

експортер бавовни у світі.

Щороку, коли настає пора для збору врожаю,

уряд зачиняє школи,

саджає дітей у автобуси й транспортує їх на бавовняні поля

де вони три тижні збиратимуть врожай.

Це примусова дитяча праця

державного масштабу.

Можливо, всі ті вироби завершають своє життя

на звалищі, подібному до цього, що в Манілі.

Такі місця, такі приклади,

демонструють значні прогалини в роботі уряду.

І це -

м'яко кажучи.

Це той темний вир,

з якого походить світова мережа товаропостачання -

та глобальна мережа,

що забезпечує нас улюбленими брендовими речами.

Деякі з цих прогалин

спричинені державами-відлюдниками.

Деякі з них вже навіть не є державами;

вони - збанкрутілі державні структури.

Деякі з них вірять,

що відміна регулювання, або його відсутність -

це найкращий спосіб для залучення інвестицій,

просування торгівлі.

Інакше кажучи, вони відображають значну

морально-етичну дилему для нас.

Я знаю, що жоден з нас

не бажає бути співучасником

порушення прав людини

у глобальній мережі товаропостачання.

Але на даний момент

більшість компаній, що входять до цієї мережі,

не забезпечують жодного способу

для нашого переконання,

що ніхто не поклав своє майбутнє,

не приніс у жертву свої права,

заради того, щоб ми

отримали свій улюблений продукт.

Але, я тут не для того, щоб пригнічувати вас

щодо діяльності світової мережі товаропостачання.

Нам необхідна перевірка реального стану речей.

Нам необхідно визнати, наскільки серйозним

є порушення прав, з яким ми стикнулися.

Це незалежна республіка,

можливо - держава-відлюдник.

Але це точно не демократична держава.

І нині цією незалежною

республікою мережі товаропостачання

керують таким чином,

щоб задовольнити нас, щоб ми могли долучитися

до етичної торгівлі або етичного споживання.

Але це не є новиною.

Ви бачили документальне кіно

про виснажливий процес виробництва одягу

по всьому світі, навіть у розвинених країнах.

Якщо ви хочете побачити класичну потогонну майстерню,

давайте зустрінемось на Медісон Сквер Гарден,

я проведу вас вниз по вулиці, і покажу китайську майстерню.

Але давайте повернемось до прикладу з гепаріном.

Це фармацевтичний продукт.

Ви очікуєте, що мережа, якою він постачається до лікарні,

має бути ідеально чистою.

Але річ у тому, що активний компонент у ньому,

як було зазначено раніше,

отримується зі свиней.

Головний американський виробник

цього інгредієнту

кілька років тому вирішив перенести виробництво до Китаю,

тому що він є найбільшим постачальником свиней у світі.

І тепер на їхній фабриці в Китаї,

яка, напевно, є ідеально чистою,

всі інгредієнти отримуються

зі скотобійні на задньому дворі,

де цілі сім'ї забивають свиней,

для отримання необхідних складників.

Кілька років тому стався скандал,

пов'язаний зі смертю майже 80 людей по всьому світі,

які отруїлися забрудниками,

що потрапили у мережу постачання гепарину.

Найгірше те, що деякі з постачальників

зрозуміли, що вони могли використовувати інгредієнт,

який підмінив гепарин у тестах.

Цей замінник коштував дев'ять долларів за 0,454 кг,

в той час як справжній гепарин - реальний інгредієнт -

коштує 900 долларів за 0,454 кг.

Елементарно.

Проблема в тому, що він убив більше людей.

Ви запитаєте себе: "Як же сталося,

що урядова Адміністрація з харчових продуктів та ліків США

змогла це допустити?

Яким чином китайська Державна комісія з харчових продуктів та ліків

допустила це?"

Але відповідь проста:

китайська сторона стверджує, що причиною стали

хімічні властивості, а не фармакологічні,

і це поза їх компетенцією.

Американська ж сторона

має певні юридичні проблеми.

Це не є їх національним виробництвом.

Насправді вони проводять певні розслідування за кордоном -

близько 12 на рік, максимум - 20.

Але ж існує 500

таких підприємств,

що виробляють активні інгредієнти, лише в Китаї.

Насправді ж близько 80%

активних компонентів у медицині сьогодні

поступають з-за кордону,

переважно з Китаю та Індії.

Але ми не маємо правової системи,

не маємо регуляторної системи,

здатної підтвердити

безпечність продукту.

Не маємо жодної системи, яка б забезпечила

дотримання прав людини,

особливо - гідності.

Отже, на національному рівні -

а ми функціонуємо близько в 60 різних країнах -

на національному рівні

ми бачимо значні проблеми щодо здатності урядів

регулювати виробництво

на своїй власній території.

І ключовою проблемою в глобальній мережі товаропостачання

є її міжнародність.

А уряди, що втрачають контроль,

втрачають свої можливості,

на національному рівні,

практично не спроможні подолати дану проблему

на міжнародному рівні.

Варто поглянути хоча б заголовки газет.

Копенгаген, минулого року -

продемонстрував повну нездатність урядів

гідно реагувати на

міжнародний виклик.

Візьмемо саміт Великої двадцятки кілька тижнів тому -

де відкинуті наміри, висловлені лише кілька місяців тому.

Можна згадати будь-яку з головних

глобальних проблем, які ми обговорювали цього тижня,

і запитати себе, де ж урядовий представник,

який би виступив з пропозиціями,

рішеннями

міжнародних проблем?

Але це їм не під силу; вони національні.

Їхні виборці - місцеві.

Вони мають вузькі інтереси.

І ці інтереси на можуть охопити

необхідність глобального суспільного добробуту.

І тому, якщо ми бажаємо переконатися в дотриманні

основних громадських цінностей

на міжнаціональному рівні,

ми повинні розробити інший механізм

функціонування світової мережі товаропостачання.

Нам необхідна інший організаційний апарат.

На щастя, у нас є кілька прикладів.

У 1990-х роках

була ціла серія скандалів,

пов'язаних з виробництвом брендових товарів у США -

дитяча праця, примусова праця,

серйозні проблеми у сфері охорони здоров'я і безпеки -

і, нарешті, у 1996 році президент Клінтон

організував зустріч у Білому Домі, запросивши представників

промисловості, недержавних організацій із захисту прав людини,

а також профспілки і Департамент праці.

Він зібрав їх в одній кімнаті

і сказав: "Послухайте,

я не хочу, щоб глобалізація знищила нас.

Я не знаю, як запобігти цьому,

але я залучу свої офіційні служби

щоб зібрати всіх вас разом

для пошуку вирішення проблеми".

Таким чином, була сформована служба при Білому Домі,

де було витрачено 3 роки на суперечки про те,

хто і в якій мірі буде відповідальним

за глобальну мережу постачання.

Компанії вважали, що це не їх обов'язок.

Виробництво їм не належить.

Вони не наймають робітників.

На них немає юридичної відповідальності.

Інші учасники дискусії сказали:

"Це не вирішує справи.

На вас лежить обов'язок бути обережними,

бути впевненими в тому, що можемо споживати продукт,

поставлений до магазину з будь - якого місця,

не маючи сумніву в його безпечності,

і не приносячи в жертву

нашу совість,

споживаючи цей продукт.

Компанії погодились з тим, що

необхідно створити загальний звід стандартів,

кодекс поведінки.

Вони зобов'язалися запровадити його

по всій глобальній мережі постачання,

незалежно від форми власності або управління.

Це мало стати частиною угоди.

І насправді це було геніально,

оскільки вони

використали силу угоди,

приватну владу, для того,

щоб забезпечити суспільний благоустрій.

І давайте визнаємо, що угода

між великим міжнародним брендом

і постачальником у Індії або в Китаї

має набагато вагомішу силу,

ніж місцевий закон про працю,

місцеві екологічні норми

і місцеві стандарти прав людини.

Ті фабрики, можливо, ніколи не бачили інспектора.

Якби інспектор дійсно прийшов,

він майже стовідсотково

отримав би хабара.

Навіть якби вони виконували свою роботу

і карали фабрики за порушення норм праці,

штраф був би сміхотворно малим.

Але втрата контракту з

великим міжнародним брендом -

це вже інша справа, що вирішить,

продовжить компанія свою діяльність, чи стане банкрутом.

Ось в чому різниця.

І ось що ми могли зробити:

ми могли застосувати владу

і вплив єдиної офіційної

міжнародної установи

у глобальній мережі товаропостачання -

міжнародної компанії -

і змусити всіх діяти вірно,

змусити їх використовувати свою владу на благо,

постачати основні громадські цінності.

Але, міжнародні компанії

не можуть працювати так від початку.

Вони були створені не для цього; вони створені для виробництва грошей.

Але це дуже продуктивні організації.

У них є ресурси,

але необхідно додати ще й волю і бажання,

спрямувати їх знання в потрібне русло.

Але зробити це непросто.

Ті мережі постачання, які я раніше демонстрував на екрані,

не мають такої можливості.

Вам потрібне безпечне місце.

Вам необхідно місце, де люди зможуть зібратись,

і, нікого не засуджуючи

і не звинувачуючи,

реально обговорити проблему,

і віднайти її рішення.

Ми можемо зробити це; алгоритм вирішення вже розроблено.

Єдина проблема - це брак довіри, впевненості,

співпраці між недержавними організаціями,

групами кампанії,

організаціями громадянського суспільства

і міжнародними організаціями.

Якщо ми зможемо забезпечити їм

безпечне місце для співпраці,

ми зможемо забезпечити суспільні блага відразу,

або ж в найближчому майбутньому.

Це доволі радикальна ідея,

але страшно уявити

15-річну дівчинку з Бангладеш,

яка залишає сільське життя,

для того, щоб працювати на фабриці в Дацці,

заробляючи 22, 23, 24 долари на місяць,

права якої можуть бути дотримані лише за умови,

що дана фабрика співпрацює

з відомим брендом,

який має встановлений кодекс поведінки,

який є частиною контракту.

Це божевілля - міжнародні компанії

захищають права людини.

Я знаю, що виникне сумнів щодо цього.

Ви скажете, "Як ми можемо їм довіряти?"

Ну, взагалі- то, не можемо.

Тут варто дотримуватись старої приказки:

"Довіряй, але перевіряй".

Тому ми перевіряємо.

Ми обираємо певну мережу, певні фабрики,

вибірково перевіряємо,

ми направляємо інспекторів без попередження

для перевірки умов виробництва,

після чого публікуємо результати.

Найголовніше тут - прозорість.

Можна вважати себе відповідальним, але

відповідальність без відкритої звітності

часто не варта нічого.

Але вербування міжнародних компаній - не єдина наша мета,

ми також забезпечуємо для них інструменти для творення добра -

поважання людських прав -

а потім - перевіряємо.

Ви можете мені не вірити. Ви не повинні мені вірити.

Завітайте на вебсайт. Погляньте на результати перевірок.

І запитайте себе, чи ця компанія працює

згідно умов соціальної справедливості?

Чи можу я купити цей продукт,

не йдучи на компроміс з власним сумлінням?

Таким чином працює система.

Я не можу змиритися з думкою, що уряди у всьому світі

не захищають людські права.

Я не можу змиритися з тим, що уряди

відкинули цей обов'язок.

І я не можу звикнути, що ми ніяк

не можемо змусити їх виконувати свою роботу.

Я займаюся цим вже 30 років, і за цей час

я бачив можливість, відповідальність

і прагнення урядів

боротися з цією проблемою,

а тепер я не бачу цього.

Тому ми почали вірити, що це

було тимчасово.

Ми навіть вважаємо, що

це - початок

нового способу регулювання і боротьби

з міжнародними проблемами.

Можна назвати це мережею співпраці, або як завгодно,

але фізичні особи,

компанії та недержавні організації

повинні зібратися і визначити основні

проблеми, з якими нам доведеться зіткнутися.

Взяти хоча б різноманітні пандемії -

курячий і свиний грип, вірус H1N1.

Погляньте на системи охорони здоров'я в більшості країн.

Чи мають вони достатньо ресурсів для

боротьби з серйозною пандемією?

Ні.

А чи можуть приватні діячі об'єднатися з

недержавними організаціями задля цього?

Безумовно.

Єдине, чого їм бракує, це безпечне місце,

де вони могли б зібратися, узгодити дії

і перейти до їх втілення.

Це те, що ми зараз намагаємося забезпечити.

Я знаю, що часто це

може здатися

надмірною відповідальністю,

яку людям буває складно прийняти.

"Ви хочете, щоб я забезпечив людські права

у всій глобальній мережі товаропостачання.

Але ж існують тисячі постачальників.

Для будь-якої компанії це здається надто

складним і небезпечним.

Але ж є багато компаній.

Членами нашої організації є 4 тисячі компаній.

Деякі з них дуже великі.

Наприклад, спортивна галузь

також підключилася до нашої діяльності.

Ось вам приклад, рольова модель.

Якщо ми говоримо про певну проблему,

яку необхідно вирішити, наприклад,

проблему дитячої праці на вовняних фабриках в Індії -

цього року ми перевіряємо 50 тисяч вовняних ферм.

Це здається неймовірним.

Такі цифри викликають бажання просто відступитися.

Але ми намагаємося їх зменшити.

І поняття людських прав тут

базується на простому питанні:

чи можу я повернути цій людині її гідність?

Для бідних людей, а також тих,

чиї права були порушені,

найбільшою проблемою є

втрата гідності,

брак гідності.

Тому все починається з повернення людям їх гідності.

Я був у нетрях на околиці Гургаону,

що поряд з Делі,

одним з найяскравіших нових міст,

що зараз розвиваються в Індії.

Я розмовляв з робітниками

місцевої фабрики з виробництва одягу

Я запитав, яке послання вони бажали б передати брендовим компаніям.

Вони не згадали про гроші;

вони сказали: "Люди, що найняли нас,

поводяться з нами, як з нелюдськими істотами,

немов ми взагалі не існуємо.

Будь ласка, попросіть їх поводитися з нами, як з людьми".

Таким є моє розуміння людських прав.

Це моє єдине прохання до вас,

мій заклик до кожного, хто приймає рішення,

в цій кімнаті й за її межами.

ми всі можемо вирішити

зібратися, перейняти ініціативу

і втілити те, від чого

уряди відмовилися.

Якщо ми не зробимо цього,

ми відмовимося від віри,

від нашої первинної людськості,

а я знаю, що ми не хочемо цього,

ми не можемо цього допустити.

Тому я звертаюся до вас,

приєднуйтесь до нас,

і давайте діяти.

Дуже дякую.

(Аплодисменти)