Карн Росс: Незалежний дипломат

Після 15-ти років служби в Британському дипломатичному корпусі Карн Росс став "вільним дипломатом", працюючи на некомерційній основі, з метою, щоб невеликі, ще невизнані держави або держави, що розвиваються, отримали своє право голосу на міжнародній арені. На конференції БІФ-5 він закликає до нової моделі дипломатії, яка би надала право голосу малим державам, яка би працювала з зміною міждержавних кордонів та підтримувала інновації.

Моя розповідь частково стосується війни.

Вона про втрату ілюзій,

про смерть

та про заново відкритий

ідеалізм,

зароджений у цьому занепаді.

Також, можливо, це урок того,

як діяти

у такому заплутаному, дезінтегрованому

та небезпечному світі 21-го століття.

Я не вірю чітким хронікам.

Я не вірю в життя чи історію,

написану таким чином, що рішення А призвело до наслідку Б,

який спричинив подію В -

ці прості розповіді, представлені нам,

та які, можливо, ми самі заохочуємо.

Я вірю у випадковість.

А підставою для цього є те, що

я став дипломатом завдяки простому випадку.

Я - дальтонік.

Ще з народження я не розрізняю більшості кольорів.

Тому зазвичай я ношу чорне і сіре,

і мені доводиться брати із собою дружину,

щоб вибрати одяг.

У дитинстві я завжди хотів стати льотчиком-винищувачем.

Я обожнював дивитися на літаки

над нашим заміським будинком у селі.

Моєю хлопчачою мрією було стати пілотом-винищувачем.

Я намагався пройти у Королівські Повітряні Сили, стати пілотом,

але, звичайно ж, мені це не вдалося.

Я не бачив різних вогників, що миготять,

та не міг відрізнити кольори.

Так, мені довелося обрати інше покликання,

але це виявилося для мене досить легко,

тому, що протягом усього дитинства у мене була незгасима пристрасть --

це міжнародні відносини.

У дитинстві

я читав газету від кірки до кірки.

Мене хвилювала Холодна війна,

хід переговорів щодо

ядерних ракет проміжної дальності,

війна між Радянським Союзом та США, яка лежала в основі

подій в Анголі та Афганістані.

Все це насправді мене цікавило.

Так, ще досить молодим я вирішив,

що стану дипломатом.

Одного дня я повідомив це моїм батькам,

батько заперечує цю історію і сьогодні,

я сказав: "Тату, я хочу бути дипломатом."

Він повернувся до мене і сказав:

"Карн, дипломат має бути дуже розумним."

(Сміх)

Мої амбіції ще посилилися.

У 1989

я вступив до британської Дипломатичної Служби.

Того року з 5000 чоловік, які хотіли стати дипломатами,

обрали нас двадцятьох.

І як усі ці люди впевнені,

мене прийняли до елітарного,

чарівного та запаморочливого світу.

Тоді і тепер можу сказати, що професія дипломата -

дивовижна, я люблю кожну її хвилину.

Мені подобався її статус.

Я купив гарний костюм та туфлі на шкіряній підошві

та насолоджувався тим, що

маю безпосередній доступ до світових подій.

Я був у Секторі Газа.

Я завідував питанням мирного врегулювання на Середньому Сході

у британському Міністерстві Закордонних Справ.

Я писав промови

для міністра закордонних справ.

Зустрічався з Ясером Арафатом.

Я вів переговори з

дипломатичними представниками Садама Хусейна в ООН.

Пізніше я поїхав до Кабула

та працював в Афганістані після падіння руху Талібан.

Також я літав

на військово-транспортному літаку C-130,

зустрічався з воєначальниками

в гірських укриттях

та вів з ними переговори про те,

як викорінити Аль-Каїду з Афганістану,

у супроводі агентів спеціального призначення,

яким би самим не завадила охорона у вигляді цілого взводу морської піхоти,

настільки там було небезпечно.

Це було захоплююче. Це було круто.

Було дійсно цікаво.

І це чудовий штат людей,

дивовижно згуртований колектив.

Вершиною моєї кар'єри, як виявилося, було

коли мене перевели до Нью-Йорку.

На той час я вже попрацював у Німеччині, Норвегії,

багатьох інших місцях,

але мене призначили на посаду в Нью-Йорку

як представника британської делегації в Раді Безпеки ООН.

Під моєю відомістю був Середній Схід,

це моя спеціальність.

Я займався проблемами, такими як

процес мирного врегулювання на Середньому Сході,

справа Локербі --

можемо поговорити про це пізніше, якщо хочете --

але перш за все, моїм завданням був Ірак,

зброя масового знищення

та санкції, що накладалися на Ірак,

щоб примусити його до роззброєння.

Я був головним британським представником,

який вів переговори на цю тему,

я повністю заглибився у цю справу.

Але, в будь-якому разі,

ця поїздка була дуже захопливим періодом мого життя.

Тобто, драматичним періодом за мою кар'єру дипломата.

Ми пройшли через декілька війн

під час мого перебування в Нью-Йорку.

Я представляв свою країну під час переговорів

щодо резолюції Ради Безпеки ООН

від 12 вересня 2001 року,

засуджуючи атаки попереднього дня,

це було для нас, жителів Нью-Йорка,

в той час дуже актуально.

Таким чином, це був найкращий досвід,

отриманий під час важких для світу часів.

Я був членом світського суспільства.

Хоча я багато працював,

жив я у пентхаусі на Юніон Сквер.

Я був єдиним британським представником-дипломатом в Нью-Йорку;

можете собі уявити, що це могло означати.

(Сміх)

Це були гарні часи.

Але у 2002 році,

коли моя місія підійшла до кінця,

я вирішив не повертатися до роботи,

яка чекала на мене в Лондоні.

Я вирішив взяти тривалу відпустку

фактично, в Нью Скул, Брюс.

На певному початковому, невиразному рівні

я почав усвідомлювати щось не те,

пов'язане з моєю роботою, зі мною.

Я почувався виснаженим,

а також розчарованим,

але ніяк не міг зрозуміти у чому справа.

І я вирішив зробити невелику перерву у роботі.

МЗС повело себе дуже шляхетно.

Можна було взяти таку неоплачувану відпуску, як вони її називають,

при цьому залишитися на дипломатичній службі, але, фактично, не виконувати роботу.

Я був задоволений.

Врешті-решт, я вирішив

взяти відрядження і приєднатися до місії ООН у Косово,

яке на той час було під адміністрацією ООН.

У Косово трапилися 2 речі,

які знову таки

доводять роль випадку в житті,

оскільки ці речі зіграли роль

поворотних подій у моєму житті

та допомогли стати на сходинку вище.

Але це були прості випадковості.

Перша -- це те, що влітку 2004 року

британський уряд, нібито неохоче,

вирішив провести офіційне розслідування

із залученням розвідувальних сил щодо зброї масового знищення

та її ролі у війні в Іраку,

це досить прихована інформація.

І я таємно брав участь у цій справі.

Я поринув з головою у розвідувальну справу щодо Іраку

та зброї масового знищення,

по цій справі я засвідчив 3 речі:

уряд перебільшував інформацію,

це було очевидно всі роки.

Справді, наше власне внутрішнє судження було зрозумілим,

що зброя масового знищення в Іраку

не представляла загрози сусідам

По-друге, уряд не розглядав ніякі альтернативи війні,

це, в якійсь мірі,

ще більш дискредитуючий факт.

У третій пункт не буду заглиблюватися.

Але в будь-якому разі, я свідчив по цій справі,

це зробило мою ситуацію незаздрісною.

Що я збирався робити.

Дане свідчення було критично сприйняте моїми колегами,

міністрами, які, на мою думку,

зав'язали війну на брехні.

Я опинився в скрутній ситуації.

Це було неприємно.

Я скаржився, вагався,

знову і знову звертався до моєї багатостраждальної дружини,

і, врешті-решт, вирішив звільнитися з Британської Дипломатичної Служби.

Я почував себе -- є така сцена у фільмі "Своя людина" з Аль Пачіно, можливо, знаєте,

там, де він заходить до СіБіЕс (CBS) після того,

як його підвели зі справою тютюнової компанії,

і він йде, "Знаєте, я більше не можу цього робити. Щось зламалося в мені."

Щось подібне було зі мною. Мені подобається цей фільм.

Я почувався якимось розбитим.

Я більше не можу сидіти поряд із міністром закордонних справ

чи прем'єр-міністром із посмішкою на обличчі

та із задоволенням робити для них те, що раніше.

Я просто втік від цього

та, можна сказати, стрибнув зі скелі.

Це було дуже-дуже незручне, неприємне відчуття.

Я почав падати.

Сьогодні це падіння триває;

я досі падаю.

Але я вже звик до цього відчуття.

А також мені ніби подобається

це відчуття навіть більше,

ніж стояти на вершині скелі,

не знаючи що робити.

Інша подія трапилася в Косово, яка --

пробачте, мені потрібен ковток води.

Інша річ трапилася в Косово,

яка, якимось чином, дала відповідь,

яку я не міг знайти,

це питання:"Що я роблю зі своїм життям?"

Я люблю дипломатію.

Проте не роблю кар'єри.

Усе життя я хотів бути дипломатом, служити своїй країні.

Я хотів бути послом,

та мої наставники, вчителі,

постаті, які сягнули вершин моєї професії,

і тут я відкинув усе це геть.

Багато моїх друзів досі працювали тут.

Звідси нараховувалася моя пенсія.

Та я покинув усе.

Що ж я збирався робити?

Того року в Косово

трапилася жахлива річ, свідком якої я став.

У березні 2004 величезні повстання поширилися

по всій провінції -- як на той час -- Косово.

Було вбито 18 людей.

Панувала анархія.

Жахливо спостерігати анархію,

усвідомлювати, що ні міліція, ні військові --

численні військові загони --

не можуть зупинити шалений натовп,

який рухається вулицею.

І зупиниться цей бунтівний натовп тільки тоді,

коли вони вирішать зупинитися

коли їм стане досить підпалів та вбивств.

Це не найприємніше, що можна спостерігати, а я це бачив.

Я пройшов через це. Через такі заколоти.

Разом із албанськими друзями ми намагалися це зупинити, але безуспішно.

Це повстання мене навчило дечому,

що одразу може бути неочевидним і навіть ускладненим.

Однією з причин бунту --

який продовжувався протягом 7 днів -- було те,

що населення Косово

було позбавлене прав на їхнє власне майбутнє.

В той час проходили дипломатичні переговори

щодо майбутнього Косово,

а його уряд, залишивши свій народ,

фактично, не приймав участі

в переговорах.

Це і є химерна дипломатична система,

переговорний процес щодо майбутнього Косово,

а на його жителів при цьому не зважали.

Досить смішно, вони були розчаровані таким ходом подій.

Повстання були проявом такого невдоволення.

Це була не єдина причина,

і життя не просте, багато чинників маюь значення.

Це було складно,

я не вдаю, що воно було простіше, ніж насправді.

Але це була одна з причин.

Воно надало мені натхнення --

а якщо бути точним,

надихнуло мою дружину.

Вона сказала: "Чому б тобі не давати консультації в Косово?

Чому б не консультувати уряд щодо дипломатичної політики?"

Але вони не мали дозволу мати дипломатичну службу.

Їхніх дипломатів не визнавали.

Вони не могли мати службу закордонних справ,

яка б взяла на себе управління цим надзвичайно складним процесом,

відомим як Фінальний Процес щодо Статуса Косово.

В цьому і була ідея.

Саме так зародилася ідея, яка отримала назву "Незалежний Дипломат",

перша у світі дипломатична дорадча група,

яка працює на неприбутковій основі.

Вона зародилася, коли я повертався з Лондона

після роботи в ООН щодо Косово.

Я летів назад та під час обіду з прем'єр-міністром Косово, сказав йому:

"Я пропоную стати Вашим консультантом з дипломатичних справ.

Я на цьому розуміюся і цим займаюся. Чому б мені не приїхати та допомогти?"

Він підняв свою склянку ракі і сказав:

"Так, Карне. Ласкаво просимо."

Я приїхав до Косово

та став радником уряду Косово.

Незалежний Дипломат консультував трьох успішних прем'єр-міністрів Косово

та багатосторонню переговорну команду.

Косово стало незалежним,

"Незалежний Дипломат" зараз працює

в 5-ти дипломатичних центрах по всьому світі,

Ми працюємо радниками в 7-ми чи 8-ми

різних країнах, чи політичних групах,

як вам більше подобається --

визначення - це моя ненайсильніша сторона.

Ми є радниками представників Північного Кіпру щодо возз'єднання їх острова.

Також консультуємо бурмезьку опозицію,

уряд Південного Судану,

який -- ви вже чули сьогодні --

протягом наступних кількох років має стати окремою державою.

Ми є радниками фронту Полісаріо Західної Сахари,

який виступає за незалежність їх країни

від марокканської окупації

після 34 років незаконного панування.

Ми консультуємо багато острівних держав під час переговорів щодо зміни клімату,

які проходять

у Копенгагені.

В цьому також є доля випадковості, адже,

коли започатковував програму "Незалежний Дипломат",

я був на вечорі у Палаті Лордів,

кумедному місці,

тримав свій напій ось так та штовхнув

чоловіка, який стояв позаду мене.

Ми почали розмовляти, і він сказав --

я розповів йому чим займаюся,

досить яскраво описав те,

що збираюся заснувати "Незалежний Дипломат" в Нью-Йорку.

Тоді я був ще один,

та ми з дружиною переїзджали до Нью-Йорку.

Він відповів: "Чому б Вам не зустрітися з моїми колегами в Нью-Йорку?"

Виявилося,

він працював в інноваційній компанії під назвою "?А якщо!",

про яку дехто з вас, можливо, чув.

Одне потягнуло за собою інше,

і все закінчилося тим, що я вже сидів за столом

в офісі "?А якщо!" в Нью-Йорку,

тоді почав розвивати ідею "Незалежного Дипломата".

Спотерігаючи, як "?А якщо!"

розробляють нові смаки жувальної гумки Wrigley

або нові ідеї для Кока-Коли,

я зміг розробити нові інноваційні

стратегії дій для жителів Косово

та населення Західної Сахари.

Я усвідомив, що є різні підходи ведення дипломатичних справ,

дипломатію можна порівняти з бізнесом,

це бізнес, націлений на вирішення проблем,

а поняття інновації ще не існує в дипломатії;

це все ігри з нульовою сумою та реалістична політика,

це застарілі інституції, які існують протягом багатьох поколінь

та функціонують однаково в усі часи .

Сьогодні в проекті "Незалежний Дипломат"

втілені деякі ідеї, які я запозичив з "?А якщо!".

Усі ми сидимо в одному офісі та кричимо щось комусь через увесь офіс.

Ми працюємо за компактними лептопами та намагаємося змінити наш традиційний напрямок мислення.

Ми звертаємося до некомпетентних експертів,

які можуть нічого не знати про країни, з якими ми працюємо,

але знати щось інше,

та намагаються розкрити інший погляд

на проблеми,

з якими звертаються до нас наші клієнти.

Це не легко, адже, по суті, наші клієнти

переживають складні часи, у дипломатичному сенсі.

З усього цього, я не знаю,

можна винести кілька уроків --

особистий та політичний --

в деякій мірі, це одне й те саме.

Особистий урок --

це відчуття падіння зі скелі,

це, насправді, корисна річ, раджу відчути її.

Варто хоча б один раз у житті

просто ризикнути всім та стрибнути.

Інше є більш вагомим уроком сьогодні для всього світу.

"Незалежний Дипломат" є частиною тенденцій,

які з'являються та поширюються в світі,

а саме фрагментарності світу.

Держави тепер важать набагато менше,

роль держави зменшується.

Це означає, що зростає роль інших понять.

Таких як недержавні гравці.

Це можуть бути корпорації,

мафіозні угруповання, недержавні організації,

щозавгодно,

багато різних понять.

Ми живемо у більш складному та фрагментованому світі.

Якщо уряди менш здатні

вирішувати проблеми,

з якими зустрічається світ,

це означає, хто має справлятися з ними,

хто має взяти на себе відповідальність за їх вирішення?

Ми.

Якщо не вони, кому залишається це робити?

У нас немає вибору, тільки прийняти реальність.

Це означає, що

вже несправедливо казати,

що міжнародні відносини чи глобальні події,

анархія в Сомалі

чи події у М'янмі нас не стосуються,

що можна лишити національні уряди розбиратись з цим.

Я можу знайти зв'язок будь-кого з вас,

за теорією шести рукостискань,

з народним ополчення Аль-Шабааб в Сомалі.

Пізніше запитайте мене як, але якщо ви їсте рибу, досить цікаво,

але зв'язок саме в цьому.

Ми усі тісно пов'язані.

І це не тільки за Томом Фрідменом,

це можна довести крок за кроком.

Це означає, що замість чекати дій від політиків,

подумайте, що Ви можете зробити.

А "Незалежний Дипломат" є прикладом цього,

у певній мірі.

Немає точного прикладу, але один є:

те, як змінюється світ,

втілене в тому, що відбувається в місці моєї роботи,

Раді Безпеки ООН.

ООН була створена в 1945 році.

Її статут в основному націлений

на розв'язання конфліктів між державами --

міжнародних конфліктів.

Сьогодні 80% порядку денного

Ради Безпеки ООН

складають внутрішньодержавні конфлікти,

із залученням неурядових об'єднань --

бойовиків, сепаратистів,

терористів, якщо хочете їх так називати,

уряди та держави, поведінка яких не підпадає під стандартні норми.

Така ситуація склалася в світі сьогодні.

Коли я це зрозумів

і коли я згадую своє минуле в Раді Безпеки

і те, що трапилося з жителями Косово,

я розумію, що часто люди,

на яких найбільш прямо направлені

наші дії в Раді Безпеки,

були відсутні, вони не могли

висловити свої думки Раді Безпеки,

я думав, це неправильно.

Якось треба це змінити.

Як завжди, я взявся за роботу.

Мої колеги з "Незалежного Дипломату" і я

розпочали "обхід" Ради Безпеки ООН.

Ми обійшли представників 70-ти країн-членів --

Казахстану, Ефіопії, Ізраїлю --

ми зустрілися з ними --

з генеральним секретарем, усіма,

і казали: "Це все неправильно.

Жахливо, що ви не радитися з людьми, на яких впливають ваші рішення.

Ви маєте налагодити систему таким чином,

щоб ви могли запросити представників Косово,

щоб вони висловили свою думку.

Це дозволить вам сказати мені -- ви можете сказати їм, що думаєте.

Це буде чудово. Ви будете обмінюватися думками.

Ви можете зауважувати їх погляди при прийнятті власних рішень,

так, ваші рішення будуть більш ефективними та довготривалими".

"Суперлогічно!" -- ви можете подумати.

Тобто, надзвичайно логічно. Так очевидно, кожен це бачить.

Звичайно, всі це зрозуміли. Усі підтримали: "Так, звичайно, Ви абсолютно праві.

Повертайтеся до нас

десь через 6 місяців."

Звичайно ж, ніщо не змінилося. Ніхто нічого не став робити.

Рада Безпеки працює

сьогодні точно так, як

і Х років тому,

і коли я був там 10 років назад.

Поглянувши на результат,

на повний провал сподівань,

думали, чим ми можемо зарадити.

Я подумав, що не зможу

провести решту життя

шляхом ведення переговорів від імені безвідповідальних урядів,

та виконувати поставлені завдання.

Ми збираємося самостійно

організовувати такі зустрічі.

Сьогодні "Незалежний Дипломат"

займається організацією зустрічей

між Радою Безпеки ООН

та сторонами переговорів,

які стоять на порядку денному Ради Безпеки.

Так, ми скликаємо до переговорів

повстанські угруповання Дарфурі,

представників Північного та Південного Кіпру,

повстанців з Ачех

та жахливий довгий та докладний список

безладних конфліктів по всьому світі.

Ми намагатимемося скликати сторони до Нью-Йорку,

щоб у спокійному приміщенні,

у закритих умовах без преси

вони пояснили свої вимоги

членам Ради Безпеки ООН,

і щоб члени Ради Безпеки

пояснили свої бажання.

Тобто, ситуація прийме форму діалогу,

чого раніше не відбувалося.

Звичайно, пояснюючи все це,

будь-хто з вас, хто знається на політиці, скаже, що втілити це дуже складно,

і я повністю погоджуюся з цим.

Вірогідність невдачі дуже висока,

але цього не трапиться,

якщо ми цього не допустимо.

Моя політика була кардинально змінена

з часу, коли я був дипломатом, до сьогодні,

я вважаю, що вкладені зусилля мають найвагоміше значення, ні процес,

ні технології, насправді, вони не мають великого значення.

Відданість технологіям бачимо

на прикладі учасників демонстрацій в Ірані, які вели свої блоги на Твіттері,

а зараз у в'язницях для політичних злочинців у Тегерані,

де при владі залишився М.Ахмадінеджад.

Технології не допомогли змінити політичну ситуацію в Ірані.

Ви маєте зібрати всі зусилля та спитати в себе:

"Що я можу зробити, щоб досягти конкретного результату?"

Це і є політикою 21 століття.

Таким чином, "Незалежний Дипломат"

втілює той розрізнений світ, ті зміни,

які відбуваються з нами.

Це і є моя історія. Дякую.