Загадкова сила ревнощів та заздрощів

Що таке ревнощі? Що таке заздрощі? Що ними рухає і чому ми їх таємно любимо? "Жодне дослідження досі не розгадало їхню самотність, довголіття і ті похмурі відчуття, які вони викликають", - каже Парул Сегґал. Але художня література - виняток із правила. У своєму красномовному виступі вона наводить приклади зі сторінок творів і показує, що ревнощі не надто вже й відрізняються від звичайної жаги знань.

Коли мені було вісім років,

у мій клас прийшла нова дівчинка.

Вона була такою яскравою,

якими і бувають зазвичай усі нові дівчатка.

У неї було густе блискуче волосся,

маленький красивий пенал.

Вона знала столиці всіх штатів

і не робила орфографічних помилок.

У тому навчальному році
я просто помирала від заздрощів,

поки у мене не з'явився план.

В один прекрасний день
я залишилась після уроків,

сховалась в жіночому туалеті і чекала.

Коли всі розійшлись по домівках,

я пробралась у клас

і дістала журнал із вчительського столу.

І я зробила те, що планувала.

Я виправила оцінки цієї дівчинки,

стерла деякі з її п'ятірок.

Власне кажучи, всі її п'ятірки. (Сміх)

Я уже хотіла покласти журнал назад,

та помітила, що деякі з моїх однокласників

мали надто вже хороші оцінки.

У пориві безумства

я виправила всі оцінки

просто в журналі.

Я поставила всім трійки,

а собі одні п'ятірки.

Чому б і ні,
адже журнал уже й так був в моїх руках?

Я досі не можу повірити,
що тоді зробила це.

Я не розумію, як таке
могло прийти мені в голову.

І я не розумію, чому почувалась так добре,
виправляючи оцінки.

Я була в захопленні.

Я також не розумію,
чому мене тоді ніхто не спіймав.

Адже це було так очевидно.

Ніхто не здогадався.

Найбільше мене розсердило те,

що ця дівчинка,

ця маленька дівчинка,

не робила орфографічних помилок.

Заздрість і ревнощі ставлять мене в глухий кут.

Вони такі таємничі та розповсюджені.

Ми знаємо, що діти відчувають заздрість.

До заздрості схильні
примати та блакитні птахи.

Ми знаємо, що ревнощі -
основна причина

подружніх вбивств у США.

Але я не читала ні одного дослідження,

яке допомогло б мені
розібратись в неприкаяності

і довготривалості цих почуттів, а також
у гострих відчуттях, які вони викликають.

Звернемося за відповідями
до художньої літератури.

Романи - це лабораторії,

що вивчають ревнощі

у всіх їхніх проявах.

Без перебільшення,

якби в нас не було ревнощів,

у нас не було б і романів.

Якби не було невірної Єлени,
не було б і "Одісеї".

Не було б ревнивого короля,
не було би і "Тисячі та однієї ночі".

Не було б і Шекспіра.

Шкільна програма з літератури позбулась би

таких творів як "Галас і шаленство",

"Великий Ґетсбі", "І сходить сонце",

"Мадам Боварі", "Анна Кареніна".

Без ревнощів не було б Пруста.
Я знаю,

сьогодні модно говорити,

що в Пруста можна знайти
відповіді на всі запитання.

У випадку з ревнощами,

це дійсно так.

У цьому році виповнюється сто років його шедевру "У пошуках утраченого часу".

Це найвичерпніше дослідження
сексуальних ревнощів

і просто суперництва,

яке ми тільки можемо прочитати. (Сміх)

Коли ми думаємо про Пруста,
наші думки наповнені

сентиментальністю,
чи не так?

Ми думаємо про маленького хлопчика,
який намагається заснути.

Ми думаємо про печиво з лавандовим чаєм.

Ми забуваємо, наскільки суворими
були його погляди.

Забуваємо, яким він був безжалісним.

Про його книги Вірджинія Вульф сказала,

що вони "такі ж жорсткі, як струна".

Не знаю, чому саме струна,

але уявімо, що вона міцна.

Подумаймо,
чому ж ревнощі

так добре вживаються в романах,
чому Пруст так любив їх описувати.

Невже тільки тому, що ревнощі,

які беруть в полон
людину та її бажання, -

такий міцний фундамент для розповіді?

Я не знаю.
Думаю, відчуття ревнощів може показати нам

всю сутність людини.
Подумайте, що відбувається,

коли ми ревнуємо.

Коли ми ревнуємо, ми вигадуємо собі історії,

історії про життя інших людей.

Через ці історії ми почуваємося жахливо,

вони для цього і створюються.

Як автори та глядачі цих історій,

ми точно знаємо, які деталі

зроблять сюжет ще безжаліснішим, чи не так?

Ревнощі будять в нас
письменників-початківців,

і Пруст це усвідомив.

У першій книзі "На Сваннову сторону"

із циклу "У пошуках утраченого часу"

Сван, один із головних героїв,

розмірковує про свою кохану,

уявляє, яка вона гарна в ліжку.

І раптом всього за декілька речень -

мова йде про речення Пруста,

так що вони довжелезні -

всього за декілька речень

він розуміє,

що все те, що він любить у цій жінці,

може любити і хтось інший;

все те, чим вона дарує йому задоволення,

може дарувати задоволення і комусь іншому,

можливо, просто зараз.

Сван далі накручує себе,

і з цього моменту, пише Пруст,

будь-який новий відтінок шарму,
що його Сван помітив у коханій,

додається в його колекцію інструментів

для самокатування.

Варто визнати, що Сван і Пруст

були дуже ревнивими.

Партнери Пруста були вимушені

залишати межі країни,
щоб розірвати з ним стосунки.

Не обов'язково згоряти від ревнощів,

щоб зрозуміти, наскільки ревнощі - важка робота.

Ревнощі виснажують.

Це голодне почуття,
яке потрібно постійно "підгодовувати".

Чим же живляться ревнощі?

Їм дуже подобається інформація

і деталі.

Ревнощі люблять густе блискуче волосся

і маленький красивий пенал.

Ревнощі люблять фотографії.

Саме тому Instagram такий популярний. (Сміх)

Пруст насправді поєднує мову і ревнощі.

В муках ревнощів Сван

підслуховує під дверима

або наказує слугам
стежити за коханою,

не вбачаючи нічого поганого в такій поведінці.

Він каже: "Я знаю, що ви вважаєте це відразливим,

але це те ж саме,

що й тлумачити древній текст

або розглядати пам'ятник.

Це в певному сенсі наукові дослідження,

яким надана особистісна цінність".

Пруст показує,

що ревнощі нестерпні,
що вони виставляють нас на посміховисько,

але, з іншого боку, ревнощі - це жага знань,

це пошук істини та гіркої правди.

І, якщо вірити Прусту,

що гіркіша правда, то краще.

Горе, приниження, втрати -

ось вони, ключі до мудрості для Пруста.

Він казав: "Бажана жінка,

яка змушує нас страждати,
викликає набагато глибшу

і життєво важливішу
гаму почуттів, аніж

будь-який геній, що нас зацікавив".

То що ж, нам всім
варто знайти жорстоких жінок?

Ні. Він хоче цим сказати,

що ревнощі допомагають нам
розкрити самих себе.

Чи здатне на це

будь-яке інше почуття?

Чи здатне інше почуття
відкрити в нас

агресію, відразливі амбіції

та претензії?

Чи змусить нас будь-яке інше почуття

так пильно стежити за ситуацією?

Фрейд також про це писав.

Одного разу до нього прийшов

стривожений молодий чоловік,
який постійно думав

про зраду дружини.

Фрейд помітив, що в цьому чоловікові
щось було не так.

Він не намагався розібратись в тому,
що робила його дружина.

Всі знали, що її
не було в чому звинуватити.

Бідолашна була

під підозрою без будь-якої причини.

Він же вишуковував дії,

абсолютно випадково, ненавмисно.

Можливо, тут вона
надто грайливо посміхається?

Можливо, вона зовсім не випадково
торкнулась цього чоловіка?

Фрейд казав, що так чоловік стає

охоронцем підсвідомості дружини.

В таких випадках
романи дуже допомагають.

Вони так майстерно описують,
як ревнощі

змушують нас напружено стежити,
забуваючи про точність.

Що сильніші в нас ревнощі,

то легше ми піддаємося уяві.

Саме тому ревнощі не просто

доводять нас до лютих

або незаконних вчинків,

ревнощі змушують нас поводити себе

вкрай винахідливо.

Я пригадую себе восьмилітньою,

а також одну почуту
в новинах історію.

В Мічигані арештували
52-літню жінку,

яка створила в Facebook
несправжній профіль,

із якого вона протягом року
посилала самій собі

мерзенні, огидні повідомлення.

Протягом року.

Так вона намагалась підставити

нову подругу свого колишнього.

Визнаю,
коли я про це почула,

я була захоплена.

(Сміх)

Погляньте правді у вічі.

Чи не є це неймовірною творчістю,
нехай навіть спрямованою не в те русло?

Це сюжет для роману.

Наприклад,
для роману Патриції Гайсміт.

Вона одна із моїх улюблених письменниць.

Вона яскрава і ексцентрична представниця американської літератури.

Вона написала романи
"Незнайомці в потязі"

і "Талановитий містер Ріплі",

які в деталях описують,
як ревнощі

збивають нас з пантелику.

Як тільки ми потрапляємо
в царство ревнощів,

межа між тим, що є насправді,
і тим, що може бути,

руйнується в одну мить.

Погляньте на Тома Ріплі,
її найвідомішого персонажа.

Він хоче бути тобою

і мати все те, що маєш ти;

і ось він уже є тобою
і має все те, що ти коли-небудь мав.

І тебе вже не видно,

саме Том відгукується на твоє ім'я,

носить твої персні,

користується твоїм банківських рахунком.

Це один варіант розвитку подій.

А що робимо ми?
Ми не можемо піти таким же шляхом.

Я не можу наставити всім трійок,

нехай навіть мені цього іноді
дуже хочеться.

Дуже шкода, адже ми живемо

у часи заздрощів та ревнощів.

Адже ми всі добропорядні громадяни соціальних мереж,

у яких заздрощі та ревнощі
зустрічаються на кожному кроці.

То чи можуть романи нам допомогти?
Не знаю.

Зробімо так,
як зазвичай роблять персонажі,

коли вони стурбовані
будь-якою таємницею.

Підемо на Бейкер-стріт 221Б

і запитаємо Шерлока Холмса.

Коли люди думають про Холмса,

вони уявляють і професора Моріарті,
його заклятого ворога,

цього кримінального генія.

Але мені завжди більше подобався
інспектор Лестрейд,

той самий голова Скотленд-Ярду
зі щурячим обличчям,

якому постійно потрібен геній Холмса,

але який постійно ним невдоволений.

Мені це так знайомо.

Лестрейду потрібна допомога Холмса,
але він постійно ним обурюється,

ми часто бачимо його охопленим злістю.

Але протягом їх спільної роботи
щось змінюється,

і в розповіді "Шість Наполеонів",

коли Холмс вражає всіх наповал
черговою блискучою здогадкою,

Лестрейд повертається до нього
і каже:

"Ми не заздримо Вам, містере Холмс.

Ми вами гордимося".

Він також сказав, що в Скотленд-Ярді
немає жодної людини,

яка б не хотіла потиснути Холмсу руку.

Це один із небагатьох моментів,
коли Холмс

був по-справжньому зворушений,
і це прекрасно.

Ця коротка сцена,
але вона така загадкова, хіба ні?

У ній заздрість розглядається

з точки зору геометрії, а не почуттів.

У якийсь момент Холмс і Лестрейд
знаходяться по різні боки барикад,

а в наступний момент
вони вже б'ються пліч-о-пліч.

І тоді Лестрейд ловить себе на думці,

що він захоплюється розумом,
який його так дратував.

Чи може все насправді
бути так просто?

Що, як заздрість
і є питанням геометрії?

Питання в тому, куди ми ставимо себе

по відношенню до людей довкола нас?

Тоді, можливо, ми б не злились

через чиюсь вищість.

Ми б співпрацювали з ними.

Але мені подобаються
непередбачувані ситуації.

Тому поки ми вирішуємо,
як бути з ревнощами,

не забуваймо, що на допомогу нам
готові прийти романи.

Художня література
викриває ревнощі,

вона здатна запросити їх

за стіл переговорів.

Та погляньте лише,
які персонажі з цього виходять:

милий Лестрейд,
жахаючий Том Ріплі,

божевільний Сван
і Марсель Пруст власною персоною.

Ми в чудовій компанії.

Дякую.

(Оплески)