ФІЛОСОФІЯ: Метафізика - Парадокси сприйняття.

В цьому відео Ойген Фішер розглядає "аргументи щодо ілюзій". Ці аргументи виглядають як суперечні до звичних уявлень здорового глузду про сприйняття (зорові, слухові тощо.) Такі аргументи піднімають проблему сприйняття, яка є однією з ключових у філософії з середини 18 ст.

(музика)

Вітаю. Я Ойген Фішер, старший викладач

філософії в Університеті Східної Англії.

Сьогодні ми розглянемо деякі
парадокси щодо сприйняття,

відомі як аргументи
щодо перцептивних ілюзій.

Вони стосуються випадків
помилкового сприйняття,

коли щось сприймається не таким,
яким воно є насправді.

Наприклад, дивлячись збоку на круглу
монету, може видатись, що вона еліптична.

Чи, скажімо, людина, яка перебуває
на великий відстані,

здається значно меншою на зріст,
ніж вона є насправді.

Або ж розгляньмо явище,
відоме як рефракція (заломлення).

Якщо пряму соломинку частково

занурити у воду,
здається, що вона зламана.

Всі ці явища нам добре відомі
із повсякденного досвіду,

зазвичай ми над ними не замислюємося.

Але з цих звичних фактів випливає
дивовижний наслідок.

Здається, що від навколишніх
фізичних об'єктів

ми відділені завісою внутрішнього досвіду.

Філософ 18 сторіччя Девід Юм
яскраво це продемонстрував,

міркуючи над іншим схожим явищем:

як відомо, люди сприймають
стіл тим меншим,

чим далі від нього знаходяться.

Юм помітив, що стіл нам видається
все меншим,

однак при цьому
розміри стола насправді не змінюються,

це все той же стіл, що стоїть у кабінеті,
і його розміри не залежать від того,

дивимось ми на нього чи ні.

Звідси Юм робить висновок,
що ми не можемо сприймати

цей незмінний, реальний стіл, а отже,
ми сприймаємо не стіл, а щось інше.

На його думку, ми бачимо образ столу,

і розміри цього образу
змінюються при віддаленні.

Тож у нашому мозку міститься саме образ.

Іншими словами, коли дивитесь на стіл,

ви сприймаєте лише мисленнєвий образ,
а не фізичний стіл.

Щоб розібрати цей поспішний, але
досить відомий висновок,

детальніше розгляньмо випадок

із круглою монетою, яка при погляді збоку
здається еліптичною.

Що насправді у цьому випадку
присутнє в свідомості?

Ви описуєте радше свій досвід,

аніж об'єкти навколо вас.
Опишіть те, що у вашій свідомості,

не висловлюючи жодного судження про
фізичні об'єкти, з якими ви маєте справу,

не висловлюючи суджень
про їх форму, чи розмір, чи колір,

чи будь-яку іншу властивість цих об'єктів.

Здається, буде слушним сказати,

що у вашій свідомості є інформація
про еліптичний золотистий шматок.

Такі судження часто називаються
феноменальними судженнями.

Отже, перший крок - це
феноменальні судження,

які стосуються випадків
помилкового сприйняття,

таких як стіл у прикладі Юма чи монета
в нашому прикладі.

Наступний крок - міркування над тим,
що ми сприймаємо насправді?

Чим є цей еліптичний шматок?

Це не монета, бо монета кругла,
а не еліптична.

Тож очевидно, що ви сприймаєте
не монету, а щось інше.

Юм називав це щось інше "образ".

Зараз більш поширений нейтральніший
термін "чуттєві (сенсорні) дані"

Давайте продовжимо розглядати монету.

Скільки речей ви бачите?

На скільки об'єктів ви спрямували
свою увагу,

скільки об'єктів ви усвідомлюєте?

Певно, ви не можете спершу усвідомлювати
це як щось еліптичне,

і лише потім,
відвернувши увагу на щось інше,

сприйняти це щось інше як монету.

Тож у вашій свідомості одна річ, а не дві.

Ми вже дійшли висновку, що ви сприймаєте
чуттєві дані.

Отже, ви не можете сприймати монету.

Принаймні не в точному розумінні.

Звісно, ви в певному розумінні
сприймаєте монету.

Ви чудово розумієте, що ви

дивитесь на монету, а не, скажімо,
на гральну кульку чи кубик.

Прихильники аргументів щодо перцептивних
ілюзій зазвичай роблять обережний висновок

що, дивлячись на монету збоку, все, що
ми при цьому безпосередньо сприймаємо -

це тільки суб'єктивні чуттєві дані.

В той же час, наша свідомість може
непрямо сприймати

монету і як фізичний об'єкт,

причому завдяки прямому
усвідомленню чуттєвих даних.

Отож, ми розглянули
першу частину аргументу.

У другій же частині відбувається
узагальнення на основі окремих випадків

помилкового сприйняття,
які поширюють на будь-яке сприйняття.

Це узагальнення спирається на погляд,

що чуттєві дані і фізичні об'єкти

є цілком відмінними типами.

Насамперед, чуттєві дані щодо монети
значно менш сталі, ніж монета.

Цей кольоровий шматок змінює
форму, залежно від вашого кута зору,

тоді як форма монети незмінна.

Чуттєві дані також зникають,
щойно ви заплющите очі,

тоді як монета зникне лише тоді,

якщо її розплавити чи якось
інакше фізично знищити.

Тож чуттєві дані та їхні властивості
залежать від нас як спостерігачів,

тоді як фізичні об'єкти та їх властивості
не залежать від нашого спостереження.

Чуттєві дані суб'єктивні, мінливі, плинні,

як мерехтлива свічка чи її дим,
який швидко розвіюється.

Фізичні об'єкти, навпаки,

об'єктивні і стабільні, такі як
твердий стіл чи монета.

Це веде до інтуїтивного припущення,

що ці настільки відмінні типи

являють собою якісно різний досвід.

Ми ж можемо визначити, виходячи
із суб'єктивних якостей досвіду,

чи ми сприймаємо чуттєві дані,
чи фізичний об'єкт.

Але порівняймо.

Гляньте на цей олівець,
частково занурений у воду.

Більшості людей здається,
що він зламаний.

Якщо ви належите до них, то ви зараз

на рівні чуттєвих даних сприймаєте
предмет, який зламаний.

А тепер подивіться на олівець,
який не в воді,

тепер він виглядає прямим,
яким є насправді.

Чи можете ви вказати якусь різницю

між суб'єктивним сприйняттям якостей
в обох випадках?

Чи видається якийсь із них безглуздішим,
менш ясним чи більш яскравим?

Ті філософи, які такої
різниці не знаходять,

доходять висновку, що наше сприйняття у
цих обох випадках належить до одного типу.

Тож, якщо ми безпосередньо сприймаємо
суб'єктивні чуттєві дані

у випадках помилкового сприйняття,

то так само ми сприймаємо чуттєві дані

і у випадках правильного сприйняття.

Коли ми на щось дивимось,
все, що ми при цьому безпосередньо

сприймаємо - це суб'єктивні чуттєві дані.

Ми ніколи не сприймаємо безпосередньо
фізичні об'єкти за допомогою зору.

Коли дивимось навколо себе, ми відділені

від фізичних об'єктів, що нас оточують

завісою суб'єктивних чуттєвих даних.

Існують схожі міркування, в яких
доходять подібних висновків

щодо інших чуттів:
слуху, нюху, смаку і дотику.

Є й інші шляхи аргументації, наприклад,
аналіз галюцинацій,

однак ці шляхи теж ведуть
до тих же висновків.

Однак ці висновки виглядають як такі,
що суперечать здоровому глузду.

Справді, дивлячись на столи чи стільці,
ми бачимо ці стабільні, доступні для

загального сприйняття фізичні об'єкти.

Зрозуміло, ці об'єкти не можуть зникнути

з поля зору через дію суб'єктивних,
мінливих об'єктів свідомості.

Ясна річ, ми можемо просто бачити
столи чи стільці,

не виводячи їхню присутність перед нами

із суб'єктивних образів чи чуттєвих даних.

Оскільки розглянуті вище міркування
ведуть до висновків, які суперечать

уявленням здорового глузду про сприйняття,

ці міркування ставлять перед нами
проблему, відому як проблема сприйняття.

Ми не сумніваємось, що предмети іноді

здаються еліптичними, жовтими,
гіркими чи шорсткими,

тоді як насправді вони круглі, білі
солодкі чи гладкі.

Попередні міркування показують,

що це означає, що ми не можемо просто

бачити, чути, відчувати запах чи смак.

Тут виникає проблема: як можливо
просто сприймати за допомогою

зору чи іншого відчуття об'єкти
навколишнього середовища,

якщо ці об'єкти часто здаються іншими,
ніж вони є насправді?