Як я закохалася в квазари, блазари і наш неймовірний всесвіт

Джедайда Айлер ще маленькою дівчинкою вперше закохалася в нічне небо. Сьогодні вона астрофізик, який вивчає надмасивні гіперактивні чорні діри. У цій чарівній промові вона забере нас на трильйони кілометрів від Землі, щоб познайомити з об'єктами, маса яких може становити від 1 до 10 мільярдів мас Сонця - і які іноді випускають потужні реактивні потоки частинок в наш бік.

Моя перша любов - любов до нічного неба.

Любов - складна річ.

Ви бачите надглибоку панораму
космічного телескопа Хаббл,

це одне із зображень найвіддаленіших
частин нашого всесвіту.

Все, що ви бачите - це галактики,

в кожній - мільярди зірок.

А найвіддаленіша від нас
за трильйон трильйонів кілометрів.

Як у астрофізика, у мене є
чудовий привілей - вивчати

деякі з найнезвичайніших
об'єктів нашого всесвіту.

Об'єкти, які захоплювали мене з дитинства
і впродовж всієї кар'єри -

це надмасивні гіперактивні чорні діри.

Вони мають масу від 1 до 10 мільярдів
мас нашого Сонця.

Ці галактичні чорні діри
поглинають речовину

більш ніж у 1 000 разів швидше,

за «нормальні» надмасивні
чорні діри.

(Сміх)

Ці дві особливості,

поряд з деякими іншими,
роблять їх квазарами.

Тим часом об'єкти, які я вивчаю,

виробляють одні з найпотужніших
потоків частинок,

які коли-небудь спостерігалися.

Ці вузькі потоки звуться струменями

і рухаються зі швидкістю,
яка дорівнює 99,99% швидкості світла,

іноді вони спрямовані прямо на Землю.

Ці гіперактивні надмасивні чорні діри,
які спрямовують частинки на Землю,

звуться блазарами або квазарами, що сяють.

Особливість блазарів у тому,
що вони є одними з найбільш

ефективних у всесвіті
прискорювачів частинок.

Вони надсилають неймовірну
кількість енергії крізь галактику.

Перед вами блазар,
яким його бачить художник.

"Тарілка", з якої речовина
потрапляє в чорну діру,

називається акреційним диском,

тут він зображений блакитним.

Частина цієї речовини розмазана
навколо чорної діри,

частина розігнана до скаженої швидкості

в струмені, який зображено білим.

Хоча блазари трапляються рідко,

процес втягування
речовини через диск

та викидання через струмінь,
зустрічається частіше.

Ми поступово віддаляємося
від системи блазару,

щоб показати її приблизне місце
в масштабах галактики.

Крім підрахунку того, що входить,
а що виходить,

одна з найпопулярніших тем
в астрофізиці блазарів -

це звідки з'являється струменеве
випромінювання з надвисокими енергіями.

У цьому зображенні мене цікавить,
де формується ця біла маса,

і, внаслідок цього, чи є який-небудь
зв'язок між струменем

і речовиною акреційного диска.

Точні відповіді на ці питання

були практично недоступні до 2008 року,

коли NASA запустила новий телескоп,
який краще вловлює гамма-промені,

тобто світло з енергіями
в мільйони разів більше,

ніж звичайний рентгенівський апарат.

Я порівнюю зміни даних
гамма-випромінювання

та світла у видимій частині спектру
день до дня, та рік до року,

щоб краще визначити місцезнаходження
джерела гамма-випромінювання.

Мої дослідження показують,
що в деяких випадках

джерела формуються
набагато ближче до чорної діри,

ніж ми припускали раніше.

Коли ми з більшою впевненістю

зможемо визначити,
де формується джерело,

ми зможемо краще зрозуміти,
як розганяються частинки,

і повністю описати
ці динамічні процеси,

які формують одні з найбільш
дивовижних об'єктів нашого всесвіту.

Це все почалося як історія кохання.

Такою вона і залишається.

Ця любов перетворила мене
з цікавої дівчинки, яка дивиться на зорі,

в професійного астрофізика,

який стоїть на порозі
небесних звершень.

Хто б міг подумати,
що гонитва за небесами

дасть таку міцну основу
моєму покликанню тут, на Землі.

Та й чи колись знали ми,
куди перший поклик кохання

може привести нас насправді?

Дякую.

(Оплески)