Не страждайте від депресії наодинці

Мати почуття - це не ознака слабкості — вони показують, що ми - люди, говорить продюсер та активістка Нікі Вебер Аллен. Навіть після того, як їй діагностували тривожність та депресію, Вебер Аллен відчувала занадто сильний сором, щоб розповісти комусь про це і тримала свій стан під таємницею, доки сімейна трагедія не показала, що інші її близькі люди теж страждають. В цій важливій промові про психічне здоров'я вона говорить відкрито про свою боротьбу — і те, чому кольорові общини мусять позбутися клейма, яке таврує депресію як слабкість і утримує хворих від прохання про допомогу.

Що ти робиш на цій сцені

перед всіма цими людьми?

(Сміх)

Тікай!

(Сміх)

Тікай зараз же.

Це говорить моє хвилювання.

Навіть, якщо в цьому немає
нічого поганого,

я іноді відчуваю
цей непереборний жах,

ніби небезпека чигає неподалік.

Бачите, кілька років тому

у мене діагностували тривожний розлад

та депресію —

два захворювання, які часто йдуть поруч.

Був період, про який я нікому не
розповідала,

особливо перед великою аудиторією.

Як чорна жінка,

я мала розвинути в собі
неймовірне бажання прорватися.

І як більшість людей моєї громади,

я мала хибне уявлення, що депресія -
це ознака слабкості,

недолік.

Але я не була слабкою;

я була успішною людиною.

Я здобула ступінь магістра
з теорії масової комунікації

і мала низку престижних робіт
у індустрії кіно та телебачення.

Я навіть виграла 2 нагороди Еммі
за мою тяжку роботу.

Звісно, я була цілком виснажена,

мене не цікавили ті речі,
від яких я раніше раділа,

я мало їла,

страждала від безсоння,

відчувала себе ізольованою та
змученою.

Та чи це була депресія?

Ні, це не про мене.

Пройшли тижні перед тим,
як я це визнала,

але лікар був правим:

це була депресія.

Та я не сказала про мій діагноз.

Мені було занадто соромно.

Я не думала, що у мене є право
бути в депресії.

У мене життя повне привілеїв,

любляча сім'я та успішна кар'єра.

І коли я подумала про невимовні жахи,

через які пройшли мої предки
у цій країні,

то я воліла б,

щоб мій сором став глибшим.

Я опиралася на їх плечі.

Як я могла осоромити їх?

Я гордо піднімала голову,

змушувала себе усміхатись

та нікому не розповідати.

4 липня 2014

мій світ зруйнувався.

Це був день, коли мені подзвонила мама

і сказала, що мій 22-річний племінник
Пол покінчив життя самогубством,

після років боротьби з депресією
та тривожністю.

Немає слів, які б описали моє
спустошення.

Ми з Полом були дуже близькими,

та я не мала жодної уяви про його біль.

Ми не говорили про труднощі
одне одного.

Сором та табу змушували нас мовчати.

Я справляюся з труднощами,
дивлячись їм прямо в очі,

тож наступні 2 роки я провела
у дослідженнях депресії та тривоги,

і те, що я виявила, було шокуючим.

Всесвітня організація охорони здоров'я
повідомляє,

що депресія - це основна причина
хвороб та інвалідності

у світі.

Доки основна причина депресії
залишається невідомою,

дослідники припускають, що більшість
психічних розладів виникають,

принаймні частково,

через хімічний дисбаланс
у мозку,

і/або через приховану
генетичну схильність.

Ви не можете просто позбутися
цього.

Для чорних американців

такі стресові чинники, як расизм
та соціоекономічні невідповідності

на 20% збільшують ризик
виникнення психічних розладів,

та вони звертаються
до психологічних медичних центрів

удвічі рідше, ніж білі американці.

Перша причина - це клеймо,

через яке 63% чорних американців
приймають депресію за слабкість.

Кількість суїцидів
серед чорних дітей

удвічі збільшилась за останні
20 років.

Але ось і гарні новини:

70-ти відсоткам людей, які страждають
від депресії, стає краще,

коли вони проходять терапію,
лікування та приймають ліки.

Озброївшись цією інформацією,

я прийняла рішення:

я більше не збираюся мовчати.

Із благословення моєї сім'ї,

я поділюся нашою історією

в надії змусити народ говорити.

Мій друг, Келлі П'єр-Луїс сказала:

"Наша сила нас вбиває."

Вона права.

Ми маємо позбутися
всіх затертих, старих розповідей

про сильну чорну жінку

та супермаскулінного чорного чоловіка,

які, попри численні падіння,

просто піднімалися і крокували далі.

Мати почуття - це не ознака слабкості.

Почуття - це ознака нашої людяності.

І коли ми відмовляємося
від нашої людяності,

ми стаємо порожніми всередині,

марно шукаючи самозцілення
для заповнення порожнечі.

Моїм наркотиком були
високі досягнення.

Тепер я відкрито розповім свою історію

і попрошу інших поділитися своєю.

Я сподіваюся, що це зможе

допомогти всім тим,
хто страждає наодинці,

дізнатися, що вони не самі,

і що, отримавши допомогу,

вони можуть зцілитися.

Я досі веду боротьбу,

особливо зі своєю тривожністю,

та я здатна із цим впоратися

завдяки щоденній медитації, йозі
та відносно правильній дієті.

(Сміх)

Якщо я відчуваю,
що все починається знову,

то призначаю сеанс зі своїм
терапевтом,

енергійною чорною жінкою,
яку звати Дон Армстронг,

з чудовим почуттям гумору

та певною фамільярністю,
яка заспокоює мене.

Я завжди шкодую,

що я не змогла допомогти моєму
племіннику.

Та я щиро сподіваюся,

що зможу надихнути інших
вивченим мною уроком.

Життя прекрасне.

Іноді воно заплутане,

але завжди непередбачуване.

Але все буде гаразд,

якщо у вас є система підтримки,
щоб ви змогли все пройти.

Сподіваюсь, якщо ваша ноша
стане занадто тяжкою,

ви також попросите допомоги.

Дякую вам.

(Оплески)