Що таке маккартизм? І як це відбулося? - Елен Шрекер

В 1950-их тисячі людей були агресивно допитані і віддані під розслідування урядовими комісіями, в рамках кампанії з викриття підозрюваних у комунізмі. Названий на честь горезвізного виконавця, цей феномен, відомий як маккартизм, зруйнував життя і кар’єри. Але як почалися ці політичні репресії? Елен Шрекер простежує історію маккартизму.

Автор уроку Елен Шрекер, автор анімації Патрік Сміт.

Уяви, одного дня, тебе викликають
постати перед урядовою комісією.

Хоча ти не здійснив жодного
злочину

і не був офіційно звинуваченим,

тебе багаторазово допитують про твої
політичні погляди,

звинувачують в зраді,

і просять видати твоїх друзів
і поплічників.

Якщо не співпрацюватимеш, ризикуєш
потрапити за ґрати або втратити роботу.

Саме це відбувалося в США в
1950-их роках,

як частина кампанії заходів для
викриття підозрюваних в комунізмі.

Названий на честь його
найвідданішого виконавця,

феномен, відомий як маккартизм,
зруйнував тисячі життів і кар’єр.

Понад десятиліття американські політики
нехтували демократичними свободами,

прикриваючи це їх захистом.

Впродовж 1930-их і 1940-их

існувала активна, але маленька
комуністична партія в США.

Записи про неї є плутаними.

Хоча вона і відіграла важливу роль в
поширенні боротьби

за робітничі та громадянські права,

вона також підтримувала Радянський Союз.

Спочатку Американська Комуністична Партія
зустрілася зі спротивом

з боку консерваторів і лідерів бізнесу,

а також лібералів, які критикували
її зв’язки з деспотичним радянським режимом.

Під час Другої світової війни, коли США
і СРСР об’єдналися проти Гітлера,

деякі американські комуністи шпигували для
росіян.

Коли загострилася Холодна війна
і шпіонаж став явним,

місцеві комуністи видавалися загрозою
національній безпеці.

Але намагання знищити цю загрозу

скоро перетворилося на найдовший і
найпомітніший епізод

політичних репресій американської історії.

Породжена мережею бюрократів,

політиків,

журналістів

і бізнесменів,

ця кампанія сильно переоцінювала
небезпеку комустичної диверсії.

Люди, які стояли за нею, залякували
будь-кого

підозрюваного в лівоцентристських
політичних поглядах

або у зв’язках з такими.

Якщо ти вішав сучасний
живопис на стіни,

мав багатонаціональне коло
спілкування

або підписав петицію проти ядерної
зброї,

цілком можливо, що ти комуніст.

Починаючи з пізніх 1940-их,

керівник ФБР Дж. Едгар Гувер

використовував ресурси агенції
для переслідування таких імовірних комуністів

і усунення їх з будь-яких
владних посад

в американському суспільстві.

Чіткі критерії, які Гувер і
його прибічники використовували

для перевірки федеральних агентів,

поширилися на всю країну.

Скоро, студії Голлівуду,

університети,

виробники автомобілів

і тисячі інших державних
і приватних роботодавців

перевірялися такими політичними тестами,
як і люди, що працювали на них.

Тим часом, уряд започаткував власне
полювання на відьом,

викликаючи тисячі людей на свідчення перед
такими органами,

як Комісія з розслідування
антиамериканської діяльності.

Якщо вони відмовлялися співпрацювати,
їх могли ув’язнити за неповагу до влади

або, частіше, звільнити з роботи
і внести у чорний список.

Амбітні політики, як Річард Ніксон

і Джозеф Маккарті,

використовували такі слухання,
як фанатичну зброю,

звинувачуючи демократів у
лояльності до комунізму

і навмисній втраті Китаю на
користь комуністичного блоку.

Маккарті, республіканський сенатор з
Вісконсину,

став горезвісним за виставлення напоказ
постійно змінного списку можливих комуністів

серед Урядового Департаменту.

Заохочуваний іншими політиками,

він продовжував робити
обурливі звинувачення,

підлаштовуючи або фабрикуючи докази.

Багато громадян ганьбили Маккарті,
в той час, як інші його вихваляли.

І коли вибухнула Корейська війна,
Маккарті, здавалося, був виправданий.

Тоді, коли він став головою

Урядового постійного підрозділу
розслідувнь в 1953,

маккартизм різко розповсюдився.

Його розслідування в армії врешті обернуло
громадську думку проти нього

і зменшило його владу,

колеги Маккарті в Сенаті осудили його

і він помер менш, ніж через 3 роки,
найімовірніше, від алкоголізму.

Маккартизм закінчився разом з ним.

Це зруйнувало сотні, якщо не тисячі,
життів

і критично звузило американський
політичний діапазон.

Його шкода демократії буде ще
довго помітною.

Правдоподібно, що і демократи, і
республіканці

знали, що антикомуністичні репресії
є несправедливими,

але боялися прямо протистояти їм,
щоб не зруйнувати кар’єру.

Навіть Верховний суд не зумів
зупинити полювання на відьом,

дивлячись крізь пальці на серйозні
порушення коституційних прав

в ім’я національної безпеки.

Чи були місцеві комуністи справжньою
загрозою американському уряду?

Можливо, хоч і малою.

Але реакція на неї була такою різкою,
що завдала набагато більше шкоди,

ніж сама загроза.

І, коли з’являться нові демагоги
неспокійних часів,

щоб атакувати непопулярну меншість
в ім’я патріотизму,

чи повториться це все знову?