Все, що ви чуєте в кіно -- брехня

Дизайн звуку є побудованим на сприйнятті -- коли ви дивитесь кіно чи телешоу, всі звуки, які ви чуєте -- це підробка. В цій промові, багатій на звучання, Тасос Франтзолас досліджує роль звуку в оповіданні і показує, як легко можна обдурити наш мозок тим, що ми чуємо.

Я хочу розпочати з експерименту.

Я увімкну три відео, на яких йде дощ.

Але я заміню звуковий ряд
на одному з відео,

і замість звуку дощу

я додав звук смаження бекону.

Я хочу, щоб ви подумали,
на якому з відео смажать бикон.

(Падає дощ)

(Падає дощ)

(Падає дощ)

Гаразд.

Власне, я збрехав.

Це все бекон.

(Шкварчить бекон)

(Оплески)

Моя задача не змусити вас
відчувати голод

кожного разу, коли ви бачите дощ,

а показати, що наш мозок налаштований
сприймати брехню.

Ми не шукаємо точності.

Говорячи про обман відчуттів,

я б хотів процитувати
одного з моїх улюблених письменників.

В ессе "Занепад брехні" Оскар Уайльд
висуває ідею,

що погане мистецтво з'являється через
копіювання природи та реалістичність;

а велике мистецтво - завдяки
брехні та обману,

розповіді про прекрасне та нереалістичне.

Тож коли ви дивитесь фільм

і дзвонить телефон,

він, власне, не дзвонить.

Звук є доданим вже опісля, в студії,
при редагуванні матеріалу.

Всі звуки, які ви чуєте,
є фальшивими.

Все, крім діалогів,

є фальшивим.

Коли ви дивитесь фільм і чуєте, як птаха
махає крилами --

(Лопотіння крил)

Вони не записували птахів.

Це звучить значно реалістичніше, якщо
записати шелестіння паперу

чи потрусити кухонними рукавицями.

(Ляскання)

Зі звуком запалювання сигарети так само --

(Запалювання сигарети)

Власне, точніший звук буде, якщо

взяти м'яч із поліетиленової плівки

і розрізати його.

(М'яч відкривається)

Удар?

(Удар)

Упс, дозвольте мені знову увімкнути.

(Удар)

Це роблять, всаджуючи ніж
в овочі,

зазвичай в кабачок.

(У кабачок втикають ніж)

Наступне - це ламання кісток.

(Кістки ламаються)

Нікого не поранили.

Це власне...

ламання селери або замороженого
листя салату.

(Ламання селери чи замороженого
листя)

(Сміх)

Створити правильні звуки
не завжди значить

просто піти в супермаркет

у відділ овочів.

Часто, це трохи складніше.

Давайте розберемо разом

створення звукових ефектів.

Одна з моїх улюблених історій
походить від Френка Серафіни.

Він учасник нашої бібліотеки

та чудовий звуковий дизайнер "Трону",
"Стартреку" та інших фільмів.

Він був частиною команди "Парамаунт",
яка виграла Оскар за найкращий звук

до фільму "Полювання
за червоним жовтнем,"

В цій класиці холодної війни в 90-тих

їх попросили створити звук пропеллера
субмарини.

У них була маленька проблема:

вони не могли знайти субмарину
в Західному Голлівуді.

Тож ось що вони зробили --

пішли до басейну їх друга,

і Френк вистрілив туди гарматним ядром
чи бомбочкою.

Вони розмістили підводний мікрофон

та накладний мікрофон
за межами басейну.

Тож ось як звучить підводний мікрофон.

(Занурення під воду)

Якщо додати накладний мікрофон,

звук буде таким:

(Сплеск води)

Тепер вони взяли звук
і знизили його на одну октаву,

ніби уповільнивши запис.

(Сплеск води на нижчій октаві)

Тоді вони забрали чимало
високих частот.

(Сплеск води)

І змістили на нижчу октаву.

(Сплеск води на нижчій октаві)

Потім вони додали сплеск

від зовнішнього мікрофона.

(Сплеск води)

Поставивши цей звук на повтор,

вони отримали це:

(Крутиться пропеллер)

Креативність і технологія поєднуються,
щоб створити ілюзію того,

що ми всередині субмарини.

Як тільки ви створили звуки

і синхронізували їх з картинкою,

ви хочете, щоб ці звуки жили в світі
історії.

Найкращий вихід --
це зробити реверберацію.

Це перший аудіоінструмент,
про який я хочу поговорити.

Реверберація чи відлуння звуку -
це багаторазове повторювання звуку

після того, як оригінальний звук
припинився.

Це ніби як

віддзеркалення всіх речей,

об'єктів, стін,
тільки зі звуком.

Наприклад, звук пострілу.

Оригінальний звук триває менше,
ніж половина секунди.

(Звук пострілу)

Додавши реверберацію,

ми зможемо зробити звук,
ніби він записаний у ванній.

(Реверберація звуку у ванній кімнаті)

Або ніби записаний в каплиці чи в церкві.

(Реверберація звуку в церкві)

Або в каньйоні.

(Реверберація звуку в каньйоні)

Відображення звуку дає чимало
інформації

про простір між слухачем та
основним джерелом звуку.

Якщо звук - це смак,

то реверберація - це ніби запах звуку.

Та реверберація може зробити більше.

Чути звук із набагато
більшою кількістю реверберації,

ніж тривалість дії на екрані

негайно означає для нас,

що ми слухаємо коментатора,

об'єктивного оповідача,
який не бере участі в дії на екрані.

Емоційно-інтимні моменти в кіно

часто звучать із нульовою реверберацією,

бо це буде звучати, ніби хтось говорить
всередині вашого вуха.

З цілком іншої сторони,

якщо додати до голосу трохи реверберації,

це змусить нас думати, що ми
слухаємо флешбек,

чи, можливо, знаходимось всередині
голови персонажа,

чи дослухаємось до голосу Бога,

Чи навіть могутнішого в кіно,

Моргана Фрімена.

(Сміх)

Тож --

(Оплески)

Які ж інші знараддя чи трюки

використовують звукові дизайнери?

Ось це дійсно цікаво.

Це мовчання.

Кілька секунд тиші
змушують нас зосередитись.

У західному світі

ми не звикли до словесних пауз.

Вони вважаються дивними
чи грубими.

Тож мовчання, яке передує
мовній комунікації,

може створити чимало напруження.

Та уявіть справді велике
голівудське кіно,

повне вибухів
та автоматичних рушниць.

Через деякий час гучне перестає бути
гучним.

Тож, як у філософії інь-янь,

тиша вимагає гучності,
а гучність вимагає тиші,

щоб мати ефект.

Та що означає тиша?

Це залежить від того, як вона
подається в кожному фільмі.

Тиша може помістити нас всередину
голови персонажа

чи змусити думати.

Ми часто пов'язуємо тишу зі ...

спогляданням,

медитацією,

глибокою задумливістю.

Та окремо від першого значення

тиша може стати полотном,

на якому глядача запрошують
намалювати власні думки.

Я хочу пояснити:
не існує такого поняття як тиша.

Я знаю, це здається найпретензійнішою
заявою у TED промовах.

Та навіть, якщо ви увійдете в кімнату
з нульовою реверберацією

та без жодних додаткових звуків,

ви все ще зможете чути
пульсування вашої крові.

В кінотеатрі зазвичай ніколи
не буває тиші

через звук проектора.

Навіть сьогодні в світі технології Долбі,

немає жодного моменту тиші,
якщо ви прислухаєтесь.

Завжди буде присутнім якийсь шум.

Оскільки такої речі як тиша
не існує,

що ж використовують кінематографісти
та звукові дизайнери?

Вони використовують
акустичне оточення.

Акустичне оточення - це фонові звуки,

специфічні для кожної локації.

У кожного місця є свої специфічні звуки,

у кожної кімнати є свій специфічний звук,

який зветься тоном кімнати.

Ось запис ринку в Марокко.

(Голоси, музика)

А ось запис Тайм Скверу в Нью-Йорку.

(Транспорт, сигнали машин, голоси)

Тон кімнати - це додаток до всіх шумів
всередині кімнати:

вентиляції, опалювання,
охолодження.

Ось запис моєї квартири в Брукліні.

(Ви можете почути вентиляцію, бойлер,
холодильник та вуличний трафік)

Акустичне оточення дуже просте.

Воно може підсвідомо безпосередньо
говорити до нашого мозку.

Щебетання птахів за вікном,
можливо, буде нормальним,

бо, можливо, як вид,

ми звикли до цього звуку
кожного ранку за мільйони років.

(Щебетання птахів)

З іншої сторони, промислові звуки
прив'язались до нас

відносно недавно.

Хоча особисто мені вони подобаються.

Їх використовував один з моїх кумирів,
Девід Лінч

та його звуковий дизайнер,
Алан Сплет --

промислові звуки часто несуть в собі
негативний посил.

(Шум машин)

Звукові ефекти можуть увійти
до нашої емоційної пам'яті.

Іноді вони можуть бути настільки значними,

що стають персонажем в кіно.

Звук грому може вказувати на
божественне втручання чи гнів.

(Грім)

Церковні дзвони можуть нагадати
про швидкоплинність часу

чи, можливо, про власну смертність.

(Церковний дзін)

Розбите скло вказує на кінець відносин

чи дружби.

(Звук розбитого скла)

Вчені вважають, що дисонантні звуки,

наприклад, коли мідно-духові інструменти
дуже голосно грають,

то це може нагадати нам виття тварин
в дикій природі,

і, таким чином, викликати відчуття
роздратування чи страху.

(Духові інструменти)

Ми говорили про звуки на екрані.

Але іноді джерело звуку
не можна побачити.

Саме це ми називаємо
позакадровими звуками

або "акумастикою."

Акумастичні звуки --

термін "акумастичний" бере початок
від Піфагора в давній Греції,

котрий навчаючи когось,
роками ховався за пеленою чи завісою,

не показуючи себе учням.

Гадаю, що філософ і математик
думав,

що таким чином

його студенти зосередяться
більше на голосі,

словах та їх значенні,

ніж на його вигляді під час промови.

Тож як у випадку з
Чарівником із країни Оз

та Великим Братом із фільму "1984",

відокремлення голосу від його джерела,

відокремлення причини і наслідку,

створює щось подібне
до всюдисущості та паноптизму,

а отже, влади.

В акумастичному звуку є стійка традиція.

Черниці в монастирях в Римі
та Венеції зазвичай співають в кімнатах

над галереями, близько до стелі,

створюючи ілюзію того,
що ми слухаємо ангелів на небі.

Річард Вагнер прекрасно організував
прихований оркестр,

помістивши його у яму
між сценою та глядачами.

Один з моїх кумирів Афекс Твін,
ховав його у темні кути клубів.

Я вважаю, що всі ці майстри знають,
що ховаючи джерело,

вони створюють відчуття таємниці.

Це можна знову і знову
побачити в кіно,

у Хічкока
та у "Інопланетянині" Рідлі Скота.

Чути звук і не знати, де його джерело

створює певного роду напруженість.

Це також може зменшити візуальні
обмеження режисерів

і показати щось відсутнє
під час знімання.

Якщо все це звучить
досить теоретично,

я б хотів увімкнути невеличке відео.

(Пищить іграшка)

(Друкарська машинка)

(Барабани)

(Пінг-понг)

(Точать ножі)

(Запис із подряпинами)

(Звук від пиляння)

(Кричить жінка)

Що я хочу сказати цими штуками,

це те, що звук - це мова.

Вона може обманути нас
і перенести в інше місце;

може змінити настрій;

може задати темп;

може змусити нас сміятись
чи злякати.

Особисто я закохався
в цю мову

кілька років тому,

і певним чином зміг зробити із цього
професію.

Я думаю, що нашою працею
у бібліотеці звуків

ми намагаємось розширити словник
цієї мови.

Таким чином, ми хочемо запропонувати
правильні інструменти

звуковим дизайнерам

та кінематографістам,

виробникам відеоігр та програм,

щоб вони розповідали ще кращі
історії

і створювали кращу брехню.

Дякую за те, що слухали.

(Оплески)