Мартін Джек: Зрозуміти підйом Китаю

У своїй промові на TED Salon у Лондоні економіст Мартін Джек запитує: Як ми на Заході розуміємо Китай і його феноменальний ріст? Автор книжки "Коли Китай керуватиме світом" досліджує чому Захід постійно дивується зростаючій міці китайської економіки і пропонує три фундаментальні засади для розуміння чим Китай є і чим стане.

Світ змінюється

з дійсно приголомшливою швидкістю.

Якщо ви подивитесь на графік нагорі

ви побачите, що у 2025 році

ці прогнози від Goldman Sachs

кажуть що китайська економіка

майже зрівняється з американською економікою.

І якщо ви подивитесь на графік

для 2050 року

прогнозується що китайська економіка

буде вдвічі більшою за американську

а індійська економіка зрівняється

з американською.

Ми повинні мати на увазі

що ці прогнози були створені

перед Західною фінансовою кризою.

Кілька тижнів тому

я дивився останні прогнози

від BNP Paribas

коли ж Китай

матиме більшу економіку

ніж Сполучені Штати.

Goldman Sachs прогнозує 2027 рік.

Пост-кризові прогнози

кажуть про 2020 рік.

Вже через десять років.

Китай змінить світ

у двох фундаментальних аспектах.

Перш за все,

це величезна країна, що розвивається,

з населенням понад 1,3 мільярди людей

яка зростала впродовж останніх 30 років

приблизно 10% щорічно.

І через 10 років

вона матиме найбільшу економіку в світі.

Ніколи в сучасній історії

найбільша економіка світу

не належала країні, що розвивається,

а не розвиненій країні.

По-друге,

вперше в сучасній історії

домінуюча країна в світі -

якою я думаю Китай стане -

буде не з Заходу

а з іншого дуже-дуже відмінного цивілізаційного середовища.

Зараз я знаю, це розповсюджена думка на Заході

що коли країни починають модернізацію

вони також починають переймати Західний спосіб життя.

Це ілюзія.

Це припущення, що модернізація

є результатом змагання, ринків і технології.

Це не так, вона також формується

історією і культурою.

Китай не схожий на Захід,

і він не стане таким як Захід.

У основних фундаментальних засадах він залишиться

повністю інакшим.

Отже великим питання очевидно є

як ми розуміємо Китай?

Як ми розуміємо чим є Китай?

І проблемою на Заході наразі взагалі-то

є традиційний підхід

що ми розуміємо Китай в дуже Західних термінах,

застосовуючи Західні ідеї.

Так не можна.

Зараз я хочу запропонувати вам

три фундаментальні засади

для спроби зрозуміти яким же є Китай

просто для початку.

Першою є те, що

Китай не є національною державою.

Так, він називається національною державою

впродовж останніх ста років.

Але кожен, хто знає хоч щось про Китай

знає, що Китай трошки старший.

Такий вигляд Китай мав після перемоги династії Цінь

в 221 році до н.е. в кінці Епохи Воюючих царств -

народження Китаю.

І ви можете бачите це виходить за межі сучасного Китаю

Або ж одразу після, династія Хань,

все ще 2 тисячі років тому.

І ви можете побачити, що це займає

більшу частину того, що ми називаємо Східний Китай,

де переважна більшість китайців жила тоді

і досі живе.

Що є незвичайного у цьому

це те, що дає Китаю змогу бути Китаєм,

що означає для китайців

бути китайцем

сягає своїм корінням не в останні сто років

не до епохи національної держави,

що справедливо для Заходу,

але до періоду, якщо ви хочете,

цивілізаційної держави.

Я думаю тут, наприклад,

про звичай поклоніння предкам,

про дуже своєрідне поняття держави,

а отже, і про дуже своєрідне поняття сім'ї,

соціальних відносин як гуанхі (guanxi),

Цінності конфуціанства і таке інше.

Ці всі речі походять

з періоду цивілізаційної держави.

Іншими словами, Китай, на відміну від Західних і більшості країн світу,

сформувався під цивілізаційним впливом,

від існування цивілізаційної держави

а не національної.

І є ще одна річ на додачу, така:

Звичайно ми знаємо Китай великий, здоровезний

у демографічному і географічному сенсі,

з населенням 1,3 мільярди людей

Чого ми часто не знаємо

це факт

що Китай надзвичайно різноманітний

і дуже плюралістичний,

і в багатьох сенсах дуже децентралізований.

Ви не можете міряти все по Пекіну,

навіть якщо ми думаємо що це хороший приклад.

Але він ніколи не був.

Отже ось Китай, цивілізаційна держава,

а не національна держава.

Що ж це означає?

Я вважаю, що в цьому полягають всі глибинні наслідки.

Наведу два.

Перший полягає в тому

що найважливішою політичною цінністю для китайців

є єдність,

збереження

китайської цивілізації.

Знаєте, 2 тисячі років тому, Європа:

розпад, поділ Римської Імперії.

Вона розділилась, і так і залишилась понині.

Китай, за той самий період,

подолав зворотній шлях,

дуже болісно втримуючи цю велику цивілізацію,

цивілізаційну державу єдиною.

Другий

можливо більш прозаїчний,

є Гонконг.

Ви пам'ятаєте передачу Гонконгу

Британією Китаю в 1997?

Ви можливо пам'ятаєте

якою була Китайська конституційна пропозиція.

Одна держава, дві системи.

Б'юсь об заклад

що майже ніхто на Заході не повірив їм.

"Показуха

Коли Китай добереться до Гонконгу

все буде інакше."

13 років потому

політична і правова система в Гонконгу

так само відрізняється зараз як і в 1997.

Ми були неправі. Чому ми були неправі?

Ми були неправі, бо ми думали, природно,

в національно-державному стилі.

Подумайте про об'єднання Німеччини, 1990.

Що трапилось?

Захід проковтнув Схід.

Одна нація, одна система.

Це ментальність національної держави.

Але ви не можете управляти такою країною як Китай,

цивілізаційною державою,

на основі однієї цивілізації, однієї системи.

Це не працює.

Фактично відповідь Китаю

на питання Гонконгу -

така ж яка буде на питання Тайваню -

була природною відповіддю:

одна цивілізація, багато систем.

Давайте продовжимо з фундаментальними засадами

для розуміння Китаю -

можливо наступна буде не найприємнішою.

Китайці мають дуже-дуже відмінне

поняття раси

у порівнянні з іншими країнами.

Чи ви знаєте,

з 1,3 мільярда китайців

понад 90%

вважають, що належать до однієї раси

Ханьців.

Це повністю відрізняється

від інших найбільш населених країн.

Індія, Сполучені Штати,

Індонезія, Бразилія -

всі з них є мультирасовими.

Китайці ж не почуваються такими.

Китай є мультирасовим

тільки біля кордонів.

Питання в тому - чому?

Відповідь, я думаю, по суті

є знову в цивілізаційній державі.

Історія щонайменше 2 тисяч років,

історія завоювання, окупації,

поглинання, асиміляції тощо

привела до процесу внаслідок якого

через певний час, поняття ханьців виникло -

звичайно, виросло

у велике і дуже сильне почуття

культурної ідентичності.

Зараз найбільшою перевагою цього історичного моменту

стало те, що без ханьців,

Китай ніколи б не залишився єдиним.

Ідентичність ханьців стала цементом

який тримав цю державу єдиною.

Великим недоліком цього

є те що ханьці мають дуже слабке уявлення

про культурні відмінності.

Вони щиро вірять

у свою вищість,

і вони не поважають

тих, хто не з ними.

Звідси їх ставлення, наприклад,

до уйгурів та тибетців.

Дозвольте представити третю фундаментальну засаду

китайської держави.

Тепер стосунки

між державою і суспільством у Китаї

дуже відрізняються від Західного зразка.

Зараз на Заході ми

здається аж занадто думаємо - в ці дні принаймні -

що влада і законність держави

є функцією демократії.

Проблема з цим твердженням

у тому, що китайська держава

має більшу вагу закону

і владу

над китайцями

ніж насправді

в будь-якій західній країні.

Причиною цього

є

дві причини, я думаю.

І очевидно, що вони ніяким боком не відносяться до демократії

тому що в нашому розумінні в Китаї звичайно ж немає демократії.

І причиною цьому є

перше, те що держава в Китаї

наділена дуже незвичайним

вона має дуже особливу значимість

як представник,

втілення і сторож

китайської цивілізації,

цивілізаційної держави.

Ось наскільки Китай наближається

до ролі духовного наставника.

І друга причина в тому, що

поки у Європі

і Північній Америці,

державна влада постійно оскаржується -

я маю на увазі європейську традицію,

історично проти церкви,

проти інших секторів аристократії,

проти купців тощо -

впродовж тисячі років,

влада китайської держави

не була оскаржена.

У неї немає суперників.

Ви можете побачити

що спосіб в який була сформована влада у Китаї

дуже відрізняється від нашого досвіду

західної історії.

У результаті, між іншим,

Китай має зовсім інше уявлення про державу.

У той час як для нас це нав'язлива людина,

незнайомець,

без сумніву орган

чия влада має бути обмежена

або визначена і стримана,

китайці не сприймають державу такою взагалі.

Китайці сприймають державу

як близького - не тільки просто близького,

як члена сім'ї -

не тільки як просто члена сім'ї,

але як голову сім'ї,

патріарха сім'ї.

Так китайці сприймають державу -

дуже-дуже відмінно від нас.

Це сприйняття вбудоване в суспільство в різні способи

так само як і

на Заході.

Я б пропонував вам, те з чим ми зараз розбираємось

у китайському контексті

це новий тип парадигми

який відрізняється від всього

про що ми знали раніше.

Треба знати, що Китай вірить в ринок і в державу.

Я маю на увазі, Адама Сміта,

що писав в кінці 18 сторіччя

"Китайський ринок великий і більш розвинений

і більш витончений

ніж будь-який в Європі."

І, крім періоду Мао,

це залишалось правдою більш-менш постійно.

Але ринок поєднується

з неймовірно сильною і всеосяжною державою.

Держава всюди у Китаї.

Тобто, це лідери-фірми,

багато з них є й досі власністю держави.

Приватні фірми, якими б великими не були, наприклад Lenovo,

в багатьох аспектах залежать від патронажу держави.

Цілі для економіки і таке інше

ставляться державою.

І держава, звичайно, її влада розповсюджується і на інші сфери -

які нам знайомі -

наприклад, політика однієї дитини.

Більш того, це є дуже стара державна традиція,

дуже стара традиція політичної прозорливості.

Наприклад, якщо вам треба ілюстрація цього,

Велика стіна.

А ось інший, це Великий Канал

будівництво якого почалось

в п'ятому столітті до н.е.

і було повністю завершене

в сьомому столітті н.е.

Він має довжину 1114 миль,

поєднуючи Пекін

з Ханжчоу та Шанхаєм.

Так це довга історія

екстраординарних державних інфраструктурних проектів

у Китаї,

які я думаю допоможуть нам пояснити те, що ми бачимо сьогодні,

щось таке як Три ущелини (найбільша ГЕС у світі)

і багато інших прикладів

державного управління

в Китаї.

Отже, ми маємо три фундаментальні засади

для спроби зрозуміти відмінність Китаю

цивілізаційна держави,

поняття раси, народу,

і сутність держави

та її відносини до суспільства.

Але ми й досі продовжуємо, в основному,

думати, що ми можемо зрозуміти Китай

просто застосовуючи наш західний досвід,

дивлячись на нього західними очима,

використовуючи західні концепції.

Якщо ви хочете знати чому

нам безпомилково здається, що ми неправильно розуміємо Китай

наші передбачення про ситуацію в Китаї завжди неправильні -

то це і є причиною.

На жаль, я думаю,

я маю сказати, що я думаю

ставлення до Китаю

є щось типу маленької західної ментальності.

Це зарозуміло.

Це зарозуміло в сенсі

того, що ми думаємо ми є найкращі

і більш того, що ми маємо універсальне мірило.

По-друге, це неосвічено.

Ми відмовляємось дійсно визнати

цю відмінність.

Знаєте, є дуже цікавий пасаж

в книзі Пола Кохена, американського історика.

Пол Кохен каже,

що Захід думаємо про себе

як про найбільш космополітичну

з усіх культур.

Але це не правда.

У багатьох значення

він є дуже обмеженим,

бо останні 200 років

Захід так домінував у світі,

що було не дуже необхідно

розуміти інші культури,

інші цивілізації.

Тому що в кінцевому підсумку

він може, якщо необхідно - то силою,

йти своєю дорогою.

В той час коли ці культури -

фактично решта світу, насправді -

які були в набагато слабкіших позиціях, в порівнянні з Заходом,

відтак були змушені намагатись зрозуміти Захід

з-за присутності Заходу в цих суспільствах.

І тому, вони в результаті

є більш космополітичними в багатьох аспектах, ніж Захід.

Наприклад, візьміть питання Східної Азії.

Східна Азія: Японія, Корея, Китай, інші -

третина всього людства живе там

тепер це найбільший економічний регіон світу.

Я вам скажу зараз,

що східноазійці, люди з Східної Азії,

є набагато більш обізнаними

про Захід

ніж Захід про Східну Азію.

Тепер цей момент є дуже доречним,

до теперішнього часу.

Тому що, що відбувається? Знову до діаграми з початку -

діаграми Goldman Sachs.

Те що відбувається

це дуже швидко в історичному розумінні

світ керується

і формується

не старими розвинутими країнами,

але країнами, що розвиваються.

Ми бачили це

під час G20 -

узурпуючи дуже швидко положення G7 (Великої сімки)

або G8 (Великої вісімки).

І є два наслідки цього.

Перше, Захід

швидко втрачає

свій вплив у світі.

Цьому насправді була драматична ілюстрація рік тому

у Копенгагені на конференції по зміні клімату.

Європи не було за фінальним переговорним столом.

Коли таке траплялось востаннє?

Тримаю парі, що мабуть років 200 тому.

І це те як буде в майбутньому.

Другим наслідком є

те, що світ неминуче, як наслідок,

стає незнайомим для нас,

тому що він буде формуватись культурами і досвідом і історією,

з якими ми не є знайомі,

або обізнані.

І останнє, я боюсь - візьмемо Європу,

Америка трошки інша -

але європейці в основному, я маю сказати,

є необізнані,

є незнайомі

про те, як змінюється світ.

Деякі люди - в мене є друг-англієць в Китаї,

і він сказав "Континент як лунатику прямує в Лету".

Можливо, це правда

можливо це перебільшення.

Але немає більшої проблеми ніж ця -

Європа стає все більш відірвана від світу -

а це приклад

втрати відчуття майбутнього.

Тобто, Європа одного дня, звичайно, розпоряджалась майбутнім

на свій розсуд.

Наприклад, візьмемо 19-те сторіччя.

Але це, на жаль, вже не є правдою.

Якщо ви хочете відчути майбутнє, якщо ви хочете відчути смак майбутнього,

спробуйте Китай - там є старий Конфуцій.

Це залізничний вокзал

якого ви не могли бачити де небудь ще.

Він навіть не виглядає як залізничний вокзал.

Це новий залізничний вокзал Гуанжчоу

для високошвидкісних потягів.

Китай вже має найбільшу мережу

ніж будь-яка інша країна у світі

і скоро матиме більше, ніж всі інші країни разом взяті.

Або подивіться сюди: Зараз це ідея,

але ідея для випробування в найближчому часі

в передмістях Пекіну.

Це мегабус

на верхній палубі вміщає близько 2 тисяч людей.

Він їздить по коліях

по приміських дорогах,

і машини подорожують під ним.

Він розвиває швидкість до 100 миль на годину.

Так будуть переміщуватись речі

тому що Китай має дуже специфічну проблему,

яка відрізняється від Європи,

і від Сполучених Штатів,

Китай має багато людей і малу площу.

Тому це є рішення проблеми

коли Китай матиме багато

багато-багато міст

з понад 20-мільйонним населенням.

Отже, якби я хотів закінчити?

Яким має бути наше ставлення

до цього світу

який ми бачимо

який дуже швидко розвивається

перед нами?

Я думаю, щодо цього є хороші речі і є погані речі.

Але що я хотів донести, головним чином,

велику позитивну картину цього світу.

200 років

світ був фактично керований

частиною людського населення.

Це була Європа і Північна Америка.

Підйом такий країн

як Китай і Індія -

а це 38% всього населення Землі -

і інших таких як Індонезія і Бразилія та інші,

представляє найважливіший приклад

демократизації

за останні 200 років.

Цивілізації і культури,

які були ігноровані, які не мали голосу,

до яких не прислухались, про яких не знали,

матимуть інакше

положення в цьому світі.

Як гуманісти, ми повинні привітати, однозначно,

цю зміну.

І ми маємо дізнатись

про ці цивілізації.

Цей великий корабель

плив під керуванням Чжен Хе

на початку 15-го сторіччя

у його подорожах

навколо Південно-китайського моря, Східно-Китайського моря

і через Індійський океан до Східної Африки.

Маленький човник спереду

це той, на котрому через 80 років

Христофор Колумб переплив Атлантичний океан.

(Сміх)

Або, подивіться уважно

на це шовковий звиток

зроблений ЧжуЧжоу

у 1368.

Я думаю, вони грають в гольф.

Боже, китайці навіть гольф придумали.

Ласкаво прошу до майбутнього. Дякую.

(Оплески)