Справжній зв'язок між нашим віком та шансами на успіх

Опираючись на математичний аналіз мережевий теоретик Альберт-Ласло Барабасі досліджує приховані механізми, які є рушіями успіху, не має значення в якій сфері, і викриває цікавий зв'язок між нашим віком та шансами на великий успіх.

Сьогодні дуже особливий для мене день,

тому що у мене день народження.

(Оплески)

Тому, дякую всім вам за те,
що приєдналися до святкування.

(Сміх)

Але кожного разу, коли ви організовуєте
вечірку, хтось її зіпсує. Правда?

(Сміх)

Я фізик,

і для цієї справи я прихопив з собою
ще одного фізика.

Його звати Альберт Ейнштейн, теж Альберт,
і він той самий, хто заявив,

що людина, яка не зробила
великих внесків у науку

до 30 років,

вже ніколи цього не зробить.

(Сміх)

Вам не треба перевіряти
Вікіпедію, щоб зрозуміти,

що мені вже за 30.

(Сміх)

Тому він, по суті, каже мені і нам,

що з точки зору моєї науки,

я старий пень.

Що ж, на щастя, я отримав
частку удачі протягом своєї кар'єри.

Приблизно у віці 28 років
мене дуже зацікавили мережі,

і кілька років потому нам вдалося
опублікувати кілька головних праць,

де йшлося про відкриття
безмасштабних мереж,

саме їм завдячує своїм народженням
наука про мережі.

Якщо вам цікаво, то отримати ступінь
доктора наук про мережі можна

в Будапешті, в Бостоні,

і вивчати їх будь-де по всьому світі.

Кілька років потому,

перебуваючи у творчій відпустці,
я прибув у Гарвард

і зацікавився ще одним типом мереж:

цього разу мережами всередині нас,

як пов'язані між собою гени,
протеїни та метаболіти,

і як вони впливають на захворювання.

Такий інтерес спричинив
великий вибух в медицині,

включно з відділенням
мережевої медицини у Гарварді,

де працює більше 300 дослідників,
які використовують цю концепцію

для лікування пацієнтів
та розробки нових ліків.

Кілька років тому

я думав, що перенесу цю мережеву ідею

і знання про мережі в іншу сферу,

а саме у дослідження природи успіху.

Для чого це нам потрібно?

Ми думали, що до певної міри

наш успіх визначається мережами,
до яких ми належимо,

наші мережі можуть
просувати нас вперед або ж тягнути назад.

Мене цікавило, чи можемо ми
використовувати знання, дані та досвід

для розвитку мереж

та кількісно дослідити,
як відбуваються такі речі.

Ось результат.

Ось ми бачимо мережу галерей у музеях,

які пов'язані одна з одною.

Завдяки цій карті,
яку ми розробили минулого року,

ми можемо дуже точно
передбачити успіх художника,

якщо назвати перші п'ять виставок
у його кар'єрі.

Що ж, досліджуючи успіх,

ми збагнули, що успіх
стосується не тільки мереж,

існує чимало його вимірів.

Однією з потрібних для успіху речей,

очевидно, є наша продуктивність.

Тому давайте визначимо різницю
між продуктивністю та успіхом.

Продуктивність - це те, що ви робите:

як швидко ви бігаєте, які картини малюєте,

які праці публікуєте.

Проте за нашим робочим визначенням,

успіх це те, що суспільство помічає
серед того, що ви робите,

серед ваших результатів.

Як воно відгукується,
як винагороджує вас за них?

Іншими словами,

результат належить вам,
а успіх – всім нам.

Для нас це було дуже важливим зрушенням,

бо з того моменту, коли ми призначили
успіх колективним мірилом

всього суспільства,

він стає вимірним.

Якщо він стосується суспільства,
то тут існує чимало точок виміру.

Ми ходимо до школи,
виконуємо вправи, практикуємось,

бо віримо, що результат веде до успіху.

Однак коли заходить мова
про математику проблеми,

то почавши проводити дослідження,

ми збагнули, що результат одне,
а успіх зовсім інше,

Дозвольте проілюструвати це.

Ось тут ви бачите найшвидшу людину
на Землі – Усейна Болта.

Звичайно ж, він виграє більшість змагань,
де братиме участь.

Ми знаємо, що він найшвидший на Землі,
тому що ми маємо хронометр,

щоб виміряти його швидкість.

Що цікаво, коли він виграє,

то не завдяки своїй значній перевазі.

Він біжить щонайбільше на 1% швидше,
ніж той, хто програє перегони.

Він не тільки біжить лише
на 1% швидше за іншого бігуна,

він навіть не біжить
у 10 разів швидше, ніж я,

а я поганий бігун, повірте.

(Сміх)

І кожного разу, коли ми можемо
виміряти результат,

ми помічаємо щось дуже цікаве —

результат обмежений.

Це означає, що не існує великих варіацій
у людських результатах.

Вони змінюються в невеликих межах,

і нам таки потрібен хронометр,
щоб виміряти різницю.

Це не означає, що ми не можемо
відрізнити хороших від найкращих,

однак найкращих визначити дуже важко.

Проблема полягає в тому,
що більшість працює у сферах,

де немає хронометра
для вимірювання результатів.

Добре, результати обмежені,

між нами немає великої різниці,
коли мова йде про результати.

А як щодо успіху?

Що ж, давайте переключимося
на іншу тему, наприклад, книги.

Один з вимірів успіху письменників —
скільки людей прочитали вашу книгу.

Тому коли моя попередня книжка
вийшла у 2009 році,

я був у Європі,
розмовляв зі своїм редактором

і поцікавився:
хто бере участь у змаганні?

Учасники були легендарними.

Того тижня...

(Сміх)

вийшов "Втрачений символ" Дена Брауна,

також з'явилася "Остання пісня"
Ніколаса Спаркса.

І якщо просто поглянути на список,

то в продуктивності
не помітно великої різниці

між цими книжками і моєю.

Правда?

Тому, можливо, якби команда
Ніколаса Спаркса працювала наполегливіше,

він міг би посісти перше місце,

тому що на вершині
опиняєшся майже випадково.

Я казав, давайте глянемо на цифри,
я ж люблю цифри, правда?

Отже, давайте подивимося,
якими були продажі у Ніколаса Спаркса.

Виявляється, що протягом перших вихідних

Ніколас Спаркс продав більш,
ніж сто тисяч копій,

і ця цифра вражає.

Насправді, можна потрапити на вершину
списку бестселерів "Нью-Йорк Таймс",

продавши 10 тисяч копій за тиждень,

тому він у 10 разів перевищив цифри,
необхідні для першого місця.

Та все ж він не очолив список.

Чому?

Тому що Ден Браун продав
1,2 млн копій за ті ж вихідні.

(Сміх)

Мені так подобається ця цифра,
бо вона показує,

коли заходить мова про успіх,
то у нього немає меж,

найкращий не лише отримує
трохи більше за другого,

але й здобуває в десятки разів більше,

тому що успіх — колективна міра.

Ми даємо його,
а не вони самі його заробляють.

Отже, одна з речей, яку ми збагнули —
наша діяльність, що ми робимо, обмежена,

але успіх, який є колективним,
необмежений,

що змусить задуматися:

звідки беруться такі значні
відмінності в успіху

при таких невеликих відмінностях
у діяльності?

Нещодавно я опублікував книгу
і присвятив її цьому питанню.

Мені не дали досить часу,
щоб розглянути все,

тому я повертаюсь до цього питання:

добре, заходить мова про успіх:
коли саме він має прийти?

Давайте повернемося
до того, хто псує вечірку, і запитаємо:

чому Ейнштейн зробив
це сміховинне твердження,

що тільки до 30 можна
бути дійсно креативним?

Що ж, він озирнувся навколо
і побачив всіх тих дивовижних фізиків,

які створили квантову механіку
і сучасну фізику,

і їм всім було близько 20-ти чи 30-ти,
коли вони це зробили.

Не тільки він один.

Це не просто помилкове надання переваги,

тому що насправді існує ціла сфера
геніальних досліджень,

яка засвідчує той факт,

що коли подивитися на людей з минулого,
якими ми захоплюємося,

на той час, коли вони здійснили
своє найбільше досягнення,

візьмімо музику, науку

чи інженерію,

більшість з них зробили це у 20, 30
чи щонайбільше у 40-річному віці.

Але з цим геніальним дослідженням
є одна проблема.

Перш за все, воно створило враження,

що креативність дорівнює молодості,

що боляче чути, правда ж?

(Сміх)

Воно також містить помилкове
надання переваги,

тому що ґрунтується лише на геніях,
а не на звичайних науковцях,

воно зовсім не бере до уваги всіх нас
і не запитує:

чи дійсно правда,
що креативність зникає з віком?

Саме це ми і збиралися зробити,

і тут дуже важливо зіслатися на когось.

Тому давайте поглянемо
на такого звичайного науковця як я

і проаналізуємо мою кар'єру.

Ви бачите всі роботи,
які я опублікував:

від моєї першої роботи у 1989 році;
я був все ще в Румунії, коли її написав,

і аж до цього року.

А по вертикалі ви бачите вплив цих робіт,

тобто, скільки було цитувань,

скільки інших робіт було написано
з посиланням на цю роботу.

Коли глянути на це,

то видно, що моя кар'єра
пройшла приблизно три різні етапи.

Перші 10 років я був змушений
багато працювати,

але досягнув небагато.

Здається, всім було байдуже,
що я роблю, так?

Майже жодного результату.

(Сміх)

У той час я займався матеріалознавством,

і тоді, нібито, відкрив для себе мережі

і почав робити про них публікації.

Це привело до руху
від однієї результативної роботи до іншої.

Це було справді добре.
Оце був період в моїй кар‘єрі.

(Сміх)

Але питання в тому,
а що ж відбувається зараз?

Ми не знаємо, бо ще не пройшло
достатньо часу,

щоб дійсно визначити результат
цих робіт,

для цього потрібен час.

Що ж, якщо подивитися на дані,

то здається, ніби Ейнштейн,
геній дослідження, має рацію,

і я на цьому етапі своєї кар'єри.

(Сміх)

Тому ми вирішили визначити,
як це відбувається насправді

спершу в науці.

Щоб бути неупередженими у виборі

і не дивитися лише на геніїв,

ми відтворили кар'єру кожного науковця

з 1900 року і до сьогоднішнього дня,

визначаючи кар'єрний пік всіх науковців,

отримували вони Нобелівську премію, чи ні,

або ж ніхто не знає, що вони поробляли,
навіть їх особистий рекорд.

Ось що ви бачите на цьому слайді.

Кожна лінія — це кар'єра,

світло-синя крапка — це її пік,

вона показує, що це був
їх особистий рекорд.

Виникає наступне запитання:

коли вони дійсно зробили
найбільше відкриття?

Щоб це визначити,

ми поглянемо на ваші шанси
зробити своє найбільше відкриття,

скажімо, через 1, 2, 3 чи 10 років
своєї кар'єри?

Ми не дивимося на реальний вік.

Ми дивимося на те,
що називається "науковим віком".

Ваш науковий вік починається,
коли ви публікуєте свою першу роботу.

Знаю, дехто з вас ще немовлята.

(Сміх)

Тому давайте поглянемо
на ймовірність

опублікувати
свої найрезультативніші роботи.

Ви бачите, що в такому випадку, дійсно,
дослідження геніїв правдиві.

Більшість науковців публікують
свої найважливіші роботи

за перші 10-15 років кар'єри,

а потім все йде на спад.

Все рухається так повільно,
зараз я на 30-му році своєї кар'єри —

шанси, що я опублікую роботу,
яка матиме успіх більший,

ніж все, що я до цього робив,

менше 1%.

Я зараз на цьому етапі своєї кар'єри,
згідно цих даних.

Але тут є проблема.

Ми не контролюємо все належним чином.

А контролювати варто так:

як би виглядав науковець,
який робить випадковий внесок в науку?

Або яка продуктивність науковця?

Коли вони пишуть роботи?

Тому ми виміряли продуктивність,

і ось що дивовижно: продуктивність,

тобто ймовірність написання роботи
на 1-му, 10 чи 20-ому році своєї кар'єри

не відрізнити від ймовірності
високого впливу

в цій частині вашої кар'єри.

Коротше кажучи,

після багатьох статистичних тестів
цьому існує тільки одне пояснення,

що, дійсно, наші методи роботи
як науковців,

кожна робота, яку ми пишемо,
кожен проєкт, який ми робимо,

має однаковий шанс стати
нашим особистим рекордом.

Тобто, відкриття -
це як лотерейний квиток.

І чим більше лотерейних білетів
ми купуємо,

тим більші наші шанси.

І трапляється так,

що більшість науковців купує
більшість лотерейних квитків

протягом перших 10-15 років своєї кар'єри,

і після цього їхня продуктивність падає.

Вони більше не купують лотерейних квитків.

Тому виглядає так, ніби
вони більше не креативні.

Насправді, вони припиняють спроби.

Тому якщо ми зберемо дані докупи,
то висновок буде дуже простим:

успіх може прийти в будь-який час.

Це може бути ваша перша
чи остання робота протягом кар'єри.

Це абсолютно випадковий вибір
серед проєктів.

Змінюється сама продуктивність.

Дозвольте мені це проілюструвати.

Ось Франк Вільшек, який отримав
Нобелівську премію з фізики

за першу роботу, яку він написав,
ще навчаючись у магістратурі.

(Сміх)

Цікавішим є випадок Джона Фенна,

якого у віці 70 років змусив
піти на пенсію Єльський університет.

Вони закрили його лабораторію,

і тоді він перебрався
до Університету Співдружності Вірджинії,

відкрив іншу лабораторію,

і там у віці 72 років
він опублікував роботу,

за яку 15 років потому отримав
Нобелівську премію з хімії.

Ви думаєте, що ж,
наука - це особлива діяльність,

а як щодо інших сфер,
в яких ми повинні бути креативними.

Отже, давайте візьмемо
інший типовий приклад — підприємництво.

Силіконова долина —

земля молодих, правда?

Дійсно, коли на неї поглянути,

усвідомлюєш, що найбільші нагороди,
"TechCrunch" та інші

отримують люди,

середній вік яких 25-30 років.

Подивіться на тих, кому
найбільші венчурні фонди дають гроші —

всі люди у віці близько 30 років.

Що, звичайно, нам відомо;

у Силіконовій долині побутує така ідея,
що молодість дорівнює успіху.

Але не тоді, коли подивитися на дані,

тому що йдеться не тільки
про формування компанії,

формування компанії як продуктивність —
ви пробуєте знову й знову,

а коли ви спостерігаєте,
які з цих осіб дійсно створили

успішну компанію,
чи успішно закрили бізнес.

Нещодавно деякі з наших колег
розглянули саме це запитання.

І виявилося, що справді,
ті кому 20-30 років,

заснували велику кількість компаній,
збудували чимало компаній,

але більшість з них прогоріли.

А коли ви глянете на успішні завершення,
що видно саме на цьому графіку,

чим ви старші, тим більша ймовірність,
що ви дійсно перевернете фондовий ринок

або успішно продасте компанію.

І це правда: коли вам за 50,

то існує вдвічі більша ймовірність
успішно закрити бізнес,

ніж коли вам 30.

(Оплески)

Отже, що ми дійсно бачимо?

Ми бачимо, що креативність
не обмежена віком.

А продуктивність так, правда?

А це говорить мені, що у підсумку,

якщо ви продовжите намагатися...

(Сміх)

ви зможете досягнути успіху,
і робити це знову й знову.

Тому мій висновок дуже простий:

я йду зі сцени назад у свою лабораторію.

Дякую.

(Оплески)