Втеча від бідності

Жаклін Новоґрац розповідає зворушливу історію про зустріч у ґетто Найробі із Джейн, колишньою повією, чия мрія втекти від бідності, стати лікарем і вийти заміж була здійснена у несподіваний спосіб.

Я працювала над проблемами бідності
більше 20 років.

За іронією долі, проблема і питання,
які я найбільше намагалась розв'язати,

це, власне, саме визначення бідності.
Що це означає?

Часто ми розглядаємо це питання
відносно долара -

люди, які заробляють у день
менше долара, чи двох, чи трьох.

Тож комплексно, бідність визначається

з огляду на дохід,
як єдину змінну.

Бо, справді, вона є перешкодою
для здійснення вибору

та браком свободи.

Зі мною трапився досвід, який дійсно
поглибив та пролив світло

на моє розуміння.

Це було в Кенії, і я хочу вам
про це розповісти.

Я була з подругою, Сьюзен Мейселас,
фотографом,

в нетрях долини Матаре.

Долина Матаре - одне з найстаріших ґетто
в Африці.

Воно простягається десь на три милі
за межами Найробі,

завдовжки в милю і завширшки
в дві десятих милі.

Понад півмільйона людей

проживають у тісноті в цих
маленьких благеньких халупах,

з покоління в покоління,
винаймають їх,

часто по 8-10 людей у кімнаті.

Це місце відоме проституцією,
насильством, наркотиками:

тут тяжко зростати.

Коли ми прогулювались
вузькими алеями,

було фактично неможливо
не вступити

в відсирілі стічні води та сміття
вздовж маленьких помешкань.

Та водночас було також

неможливо не помітити
людську життєву активність,

стремління та амбіції людей,
які живуть там:

жінки, що купають своїх малят, перуть
їхній одяг, розвішують сушитися.

Я зустріла цю жінку,
маму Розу,

яка винайняла цю тісну маленьку халупу
на 32 роки,

і живе там зі своїми
сімома дітьми.

Четверо з них сплять на одному
двоспальному ліжку,

а інші троє - на брудній підлозі
з лінолеуму.

Вона усіх відправила до школи,
продаючи воду з цього кіоску,

та продаючи мило і хліб
у маленькому магазинчику всередині.

Це ще був день після інавгурації,

і я собі уявляла, як Матаре
пов'язана зі світом.

Я бачила дітей
по вуличних закутках,

і вони наче казали "Обама наш брат!"

А я відказувала: "Ну, Обама мій брат,
а отже, ви теж мої брати".

Вони допитливо дивились на мене,
а тоді казали: "То давай п'ять!"

Саме там я познайомилась із Джейн.

Мене відразу зачарувала привітність
та лагідність її обличчя,

і я попросила її розповісти її історію.

Вона почала з того, що розказала
про свою мрію. Вона мовила: "Їх було дві.

Перша - стати лікарем,

а друга - вийти заміж за хорошого чоловіка,

який залишиться зі мною
та моєю сім'єю,

бо моя мати була матір'ю-одиначкою,

і не могла дозволити оплатити
шкільне навчання.

Тож мені довелось відкинути першу мрію,
і я зосередилась на другій."

Вона вийшла заміж, коли їй було 18,
і одразу народила.

Коли їй виповнилось 20, вона
завагітніла другою дитиною,

її мати померла, а чоловік покинув її -
одружився з іншою жінкою.

Вона знову опинилася в Матаре, без доходів,
без навиків, без грошей.

І врешті зайнялась проституцією.

Це не було організовано так,
як ми часто це уявляємо.

Вона ішла в місто вночі
десь із 20-ма дівчатами,

шукали роботу, та іноді поверталася
з кількома шиллінгами,

іноді з пустими руками.

Вона сказала: "Знаєте, бідність не була
такою важкою, як приниження

і душевний дискомфорт від цього".

У 2001 році її життя змінилося.

У неї була подруга, яка чула про цю
організацію, Джаміл Бора,

яка позичала гроші людям без огляду на те,
наскільки бідними вони є,

якщо вони надавали адекватну
суму заощаджень.

Вона витратила рік,
щоб заощадити 50 доларів,

і почала позичати, з часом вона змогла
купити швейну машинку.

І почали шити.

Це переросло в справу, якою
вона займається зараз,

вона ходить в крамницю вживаного одягу

і десь за три долари та 25 центів
купує стару бальну сукню.

Якісь із них можуть виявитися тими,
які ви віддали.

Далі вона перешиває їх
з прикрасами та стрічками

і виготовляє ці легенькі вироби,
які продає жінкам

для їх доньок на 16-річчя
або на перше причастя -

події, які людям хочеться святкувати

незалежно від економічних статків.

І вона провадить справді хороший бізнес.
Насправді, я бачила,

як вона ходить по вулиці з товаром.
І щоб ви знали,

довкола неї збирається натовп жінок,
які купують ці сукні.

Я роздумувала, доки дивилась,
як вона продає сукні,

а також прикраси, які сама виготовляє,

що зараз Джейн заробляє
більше чотирьох доларів за день.

І за багатьма ознаками вона більше
не є бідною.

Та вона досі живе в Долині Матаре.

І не може переїхати.

Вона живе серед усіх
цих небезпек.

І дійсно, у січні, під час етнічних заворушень

її вигнали з дому,
і вона мусила знайти нову халупу,

де жити.

Джаміл Бора розуміє це і розуміє,

що коли ми говоримо про бідність,

нам треба дивитися на людей
із різним економічним становищем.

Тож із постійним капіталом від Acumen
та інших організацій,

позиками та довгостроковими інвестиціями

вони будують дешеву
житлову структуру,

за годину їзди від центральної
станції Найробі.

Це житло розробили з огляду

на таких користувачів як Джейн,

наполягаючи на відповідальності
та звітуванню.

Тож вона мусить віддати 10 відсотків
застави -

від реальної вартості,
або близько 400 доларів заощаджень.

Вони співставляють її заставу з сумою,
яку вона оплатила за оренду своєї малої халупи.

І в наступні кілька тижнів
вона буде

поміж перших 200 родин,
що переїдуть у цю зону.

Коли я запитала в неї,
чи вона чогось боїться,

чи сумуватиме за чимось у Матаре,

вона відповіла: "Чого мені боятися такого,

з чим я ще не стикалася?

Я ВІЛ-інфікована. Я вже це все бачила".

За цим сумуватиму?

Ви думаєте, що я сумуватиму за насильством
чи наркотиками? Чи браком приватності?

Чи ви гадаєте, що я сумуватиму за тим, коли не знаю,
чи мої діти прийдуть додому

ввечері?" І додала: "Якщо дасте
мені 10 хвилин,

мої сумки будуть спаковані".

Я спитала: "Як же твої мрії?"

Вона відповіла: "Знаєте,

мої мрії не виглядають так, як я уявляла,
коли була дитиною.

Але коли я про це згадую,
мені здавалось, що я хочу чоловіка,

та насправді я хотіла сім'ю,

де панує любов. І я палко люблю своїх дітей,
а вони люблять мене".

І додала: "Я думала, що хочу бути лікарем,

але насправді я хотіла бути кимось,

хто служить, зцілює та доглядає.

Тому я почуваюсь благословенною
з усім цим, що я маю,

два дні на тиждень я ходжу
на консультації до хворих на СНІД.

І кажу: поглянь на мене. Ти не мертвий.

Ти все ще живий. А якщо ти досі живий,
ти маєш служити".

Вона мовила: "Я не лікар, який роздає
пігулки.

Та, можливо, я даю щось краще,

бо я даю їм надію".

Посеред економічної кризи,

коли так багато з нас схильні
скорочувати витрати

з острахом, гадаю, нам належало б

згадати про Джейн і простягати
руку допомоги,

визнаючи, що бути бідним
не означає бути пересічним.

Бо коли ламаються системи,

як ті, які ми бачимо у світі,

це можливість для винаходів
та інновацій.

Це можливість справді
збудувати світ,

де ми зможемо донести послуги
та продукцію

до всіх людей,
щоб вони могли

приймати рішення та
робити вибір самі.

Я дійсно вірю, що з цього
починається гідність.

Ми завдячуємо нею Джейн
усього світу.

І настільки ж ми завдячуємо нею
самим собі.

Дякую.

(Оплески)