Путівник від фаната картографії: як вчитися усьому онлайн

Дехто з нас краще засвоює знання в класі, а дехто з нас... не засвоює. Але ми насправді обожнюємо вчитися, пізнавати нові речі про світ і випробовувати розум. Нам тільки потрібне правильне місце для навчання, і правильна спільнота, щоб вчитися разом із нею. У цій чарівній промові письменник Джон Ґрін ділиться з нами цілим світом навчання, який відкривається через онлайн відео.

Ось мапа штату Нью-Йорк,

складена в 1937 році
"General Drafting Company".

Це надзвичайно популярна мапа
серед фанатів картографії,

тому що внизу,
у підніжжя Катскільських гір,

нанесено маленьке місто Роско -

насправді, буде простіше,
якщо я покладу мапу.

Тут Роско, і потім зразу над Роско -
Рокленд, штат Нью-Йорк,

і потім ще вище - крихітне містечко
Аґлое, штат Нью-Йорк.

Аґлое, штат Нью-Йорк,
дуже відоме серед картографів,

бо це - паперове місто.

Цей випадок ще відомий,
як копі-пастка.

Укладачі мап - а моя та ваша мапи
Нью-Йорку

виглядатимуть дуже подібними
через обриси Нью-Йорку -

часто укладачі мап наносять
вигадані місця на свої мапи,

щоб захистити авторські права.

Тому що, коли вигадане місце
з'являється на вашій мапі,

я можу бути абсолютно впевненим,
що ви пограбували мене.

Аґлое - анаграма з ініціалів двох хлопців,
які уклали цю мапу.

Ернест Алперс та Отто Ґ. Ліндберг

видали цю мапу в 1937 році.

Десятиріччями пізніше
Ренд МакНейлі видав свою мапу

з нанесеним на неї Аґлое, штат Нью-Йорк,
на тому ж самому перетині

двох брудних доріг на порожньому місці.

Можете уявити у якому захваті
були "General Drafting".

Вони негайно зателефонували
Ренду МакНейлі та заявили:

"Ми спіймали тебе!
Ми вигадали Аґлое, штат Нью-Йорк.

Це вигадане місце. Це паперове місто.

Ми залишимо тебе без штанів!"

Ренд МакНейлі відповідає:
"Ні-ні-ні-ні, Аґлое справжнє".

Тому що люди продовжують прямувати
до того перетину двох брудних доріг -

(Сміх)

на порожнє місце, очікуючи, що
там буде місце, під назвою Аґлое -

хтось побудував місце
під назвою Аґлое, штат Нью-Йорк.

(Сміх)

Там є заправка, універсальний магазин,
два будинки на пагорбі.

(Сміх)

Звичайно, абсолютно неперевершена
метафора, знахідка для романіста,

тому що ми всі ладні вірити,
що те, що написано на папері,

може змінити реальний світ,
в якому ми тепер живемо,

тому моя третя книга
називається "Паперові міста".

Але що зацікавило мене значно більше,
ніж обставини, за яких це сталося, -

це феномен сам по собі.

Досить просто стверджувати, що
світ формує наші мапи світу, чи не так?

Як загальні обриси земної поверхні, напевне,
впливають на наші мапи.

Набагато цікавішим є те,
що спосіб,

у який ми наносимо на мапу світ,
сам змінює світ.

Світ був би дійсно іншим, якщо
Північний полюс був би розміщений внизу.

Світ був би дійсно іншим,

якщо б Аляска та Росія
не були б навпроти одна одної,

Світ був би дійсно іншим,

якби ми зобразили Європу так,
щоб відтворити її справжній розмір.

Світ можна змінити
за допомогою наших мап світу.

Спосіб, який ми обираємо - типу,
наше особисте картографічне підприємство,

також формує мапу наших життів,

і це, в свою чергу, формує наше життя.

Я вважаю, що те, що ми наносимо на мапу,
змінює життя, яке ми ведемо.

І я не маю на увазі щось подібне до
"таємної мережі Ангелів Опри", чи скажімо,

"ви можете позбавитись раку
за допомогою думок".

Але я справді вважаю, що мапа якщо
й не показує вам, куди ви підете в житті,

то, принаймні, показує, куди можете піти.

Ви дуже рідко потрапляєте в місце,
якого немає на вашій особистій мапі.

Змалку я був просто жахливим учнем.

Мій середній бал постійно
був нижче двох.

Думаю, я був настільки жахливим учнем,

бо освіта здавалася
мені лише ланцюгом перешкод,

що їх звели переді мною,

і я змушений був перестрибувати
через них, щоб стати дорослим.

Насправді, я не хотів
через них перестрибувати,

бо вони виглядали необґрунтованими,
тому часто я не "стрибав".

Люди ставилися до мене,
ви розумієте,

вони ставилися до мене типу:
"як з гори котиться",

або "Ти ніколи
не отримаєш гарної роботи".

Я не хотів "гарної роботи".

Наскільки я розумів в одинадцять
або дванадцять років,

то люди, які мали "гарну роботу",
прокидалися вранці дуже рано,

(Сміх)

і чоловіки, які мали гарну роботу,
вони насамперед

затягували навколо своїх ший
краватку, засіб для удушення.

Вони буквально одягали
на шию петлю,

і потім йшли на свої роботи.

Це не рецепт щасливого життя.

Ці люди в моїй заповненій символами
дванадцятирічній уяві,

ці люди, які намагалися
задушити самі себе -

кожного ранку вони робили
у першу чергу це -

вони ніяк не могли
бути щасливими.

Як я міг хотіти перескакувати
через усі перешкоди,

щоб у кінці отримати ось таке?

Це жахливий кінець!

Коли я був у десятому класі,
я перейшов до школи

"Indian Springs School",
маленької школи-інтернату,

за межами Бірмінгема,
штат Алабама.

Я відразу став старанним учнем.

Став старанним учнем тому,
що я опинився

у спільноті старанних учнів.

Опинився в оточенні людей,

які звеличували інтелектуалізм
та захопленість,

які думали, що моя іронічна
прохолодно-стильна відстороненість

не була розумною чи кумедною,

а була різновидом простої та
непереконливої відповіді

на дуже складні та
нездоланні проблеми.

Я почав навчатися,
бо навчатися було круто.

Я вивчив, що є нескінченні множини,
більші за інші нескінченні множини,

вивчив, що таке ямб, і чому
він такий приємний для людського вуха.

Вивчив, що Громадянська війна була
конфліктом через націоналізацію.

Вивчив також дещо з фізики.

Вивчив, що не можна плутати
кореляцію та причинність.

Всі ці речі, між іншим,

збагачували моє життя
буквально щодня.

Хоча насправді я не користуюся
ними в своїй "роботі",

але ця доповідь не про мене.

Вона - про картографію.

Як виглядає процес картографії?

Ви знаєте, пропливаючи обабіч
якоїсь землі і роздумуючи:

"Я, напевне, намалюю трохи цієї землі",

потім виникає цікавість: "Можливо, є
ще землі, які можна намалювати".

Саме так для мене справді
почалося навчання.

Правда в тім, що в мене були вчителі,
які не полишали спроб,

і мені дуже пощастило
мати таких вчителів,

тому що я часто давав їм привід думати,
що інвестувати в мене - марна справа.

Проте багато знань, які
я отримав у старшій школі,

не стосувалися того, що
відбувалося у самому класі.

Вони стосувалися того,
що відбувалося поза класом.

Наприклад, я досі пам'ятаю:

"Є специфічний нахил світла
в зимовий день,

він гнітить, як тяжкість
мелодії собору"

не тому, що вивчив напам'ять
Емілі Дікінсон у школі,

у старшій школі,

а через одну дівчину
в старшій школі.

Її звали Аманда,
я закохався в неї по самі вуха,

а вона любила
поезію Емілі Дікінсон.

Скажу вам, яка ціна
втраченої можливості,

тільки тому, що одного дня, коли я
на дивані грав у "Super Mario Kart",

зайшов мій товариш Еммет та спитав:

"Скільки часу ти вже граєш
у "Super Mario Kart"?

Я відповів: "Не знаю, напевне,
годин шість", і він запитав:

"Ти розумієш, що якби ти ці шість годин
попрацював у Баскін-Роббінс,

ти міг би заробити 30 доларів,
і певним чином,

ти щойно заплатив 30 доларів
за гру "Super Mario Kart".

Я відмахнувся, типу: "Я згоден".

(Сміх)

Але так я дізнався,
яка ціна втраченої можливості.

Крок за кроком мапа
мого життя ставала кращою.

Вона ставала більшою;
вона містила більше місць.

Там було більше подій,
які могли трапитися,

більше майбутнього,
яке я міг отримати.

Це не був офіційний,
організований навчальний процес,

я щасливий визнати це.

Він був плямистий, непослідовний,
багато чого я не знав.

Я міг знати, приміром,
про дослідження Кантора,

що нескінченні множини більші
за інші нескінченні множини,

але я не розумів, які розрахунки
лежать в основі цієї ідеї.

Я міг знати про ціну
втраченої можливості,

але я не знав закону
спадання прибутковості.

При тренуванні уяви,
як у картографії, важливо,

що замість уявляти
довільні перешкоди,

які необхідно перестрибнути,

можна уявити, що розглядаєш узбережжя,
що спонукає тебе побачити більше.

Тепер я вже знаю хоча б
частину розрахунків,

які лежать за тим усім.

Отже, я мав одну
навчальну спільноту

у старшій школі, потім
перейшов до іншої у коледжі,

і потім перейшов ще,

коли влаштувався на роботу
в журнал "Booklist",

де я працював помічником, оточений
напрочуд начитаними людьми.

Потім я написав книгу.

Як мріють зробити усі письменники,

негайно полишив свою роботу.

(Сміх)

Вперше після старшої школи,

я опинився поза навчальною спільнотою,
і це було жалюгідне відчуття.

Я зненавидів його.

Прочитав багато-багато книжок
за ці два роки.

Прочитав книжки про Сталіна

та книжки про те, як узбеки
прийшли до мусульманства,

про те, як робити ядерні бомби,

але було таке відчуття, ніби я сам
собі встановлюю перешкоди,

і потім сам через них перескакую,
замість того, щоб відчувати захват

від того, що я - частина спільноти тих,
хто навчається, спільноти людей,

які зібралися разом
у картографічне підприємство,

щоб спробувати краще зрозуміти
навколишній світ та накласти його на мапу.

Тоді, у 2006 році,
я зустрів цього хлопця.

Його ім'я - Зей Франк.

Я не зустрівся з ним особисто,
тільки в Інтернеті.

Зей Франк на той час випускав шоу,
яке звалось "Шоу з Зей Франком".

І я відкрив для себе це шоу,

що стало моїм поверненням знову
до навчальної спільноти.

Ось Зей Франк розказує
про Лас-Вегас:

(Відео) Зей Франк: Лас-Вегас побудовано
посеред величезної пустелі.

Майже все, що тут є,
було привезено звідкілясь -

різноманітне каміння,
дерева, водоспади.

Ця риба тут так само недоречна,
як свиня, що літає.

Контрастує з палаючою пустелею,
яка оточує це місце,

так само, як і ці люди.

Речі з усього світу заново збудовані тут,
відірвані від їхньої історії,

відірвані від людей, які
використовували їх різним чином.

Іноді робилися покращення,
навіть Сфінксу приставили носа.

У такому місці не має виникати
відчуття, що чогось бракує.

Цей Нью-Йорк значить для мене
те саме, що й для будь-кого.

Геть усе висмикнуто з контексту,
це значить контекст дозволяє все:

паркінг, концертний зал,
акулячий риф.

Ця фабрикація місць могла б бути
одним із найбільших світових досягнень:

нічого не належить
цьому місцю, і все належить йому.

Коли прогулювався цим ранком,
я зауважив, що більшість будівель

є великими дзеркалами, які
відбивають сонце назад у пустелю.

Але більшість дзеркал

зображують вас та оточення,
прикутих до місця,

ці дзеркала лишаються
пустими.

Джон Ґрін: Викликає
ностальгію за часом,

коли в онлайн відео
було видно пікселі.

(Сміх)

Зей не лише знаний суспільний інтелектуал,
він - блискучий будівельник спільнот,

і спільнота людей,
побудована навколо цих відео,

була багато в чому
навчальною спільнотою.

Ми спільно грали в шахи проти
Зей Франка і перемогли.

Організувалися, щоб взяти юнака
у подорож через усі Сполучені Штати.

Перетворили Землю на сендвіч:

одна людина тримала кусень хліба
в одній точці Землі,

а точнісінько у протилежній
точці Землі -

інша людина тримала
другий кусень хліба.

Усвідомлюю, що це виглядає, як дурниці,
але це також "навчальні" дурниці.

Це було так захоплююче для мене.

Якщо пошукаєте в Інтернеті,
ви знайде подібні спільноти повсюди.

Виберіть тег "обчислення" у Tumblr,

звісно, ви побачите людей,
які скаржаться на обчислення,

але також побачите людей,
які відповідають скаржникам

аргументом, що обчислення -
цікаве та прекрасне.

Це інший спосіб думати про проблему,
яку ви вважаєте нерозв'язною.

Ми можете відвідати Reddit та
знайти такі підрозділи,

як "Запитай історика" або
"Запитай науку",

де ви можете поставити людям,
які працюють у відповідних сферах,

широкий спектр питань

від дуже серйозних
до абсолютно дурних.

Як на мене, найцікавіші
навчальні спільноти ті,

які виростають в Інтернеті
прямо зараз на YouTube.

Зізнаюся, я упереджений.

Думаю, що сторінка YouTube
у багатьох сенсах нагадує клас.

Візьмімо, скажімо, "Хвилину фізики",

хлопець, який навчає світ фізики:

(Відео) Не будемо гаяти часу.

4 липня 2012 року було відкрито
бозон Гіґґса - останню фундаментальну частину

Стандартної моделі фізики
елементарних частинок.

Ви можете запитати,
чому бозон Гіґґса

включено до Стандартної моделі

поряд із добре відомими частинками,
як-от електронами, протонами чи кварками,

якщо цього бозона ще не
відкрили тоді, в 1970-тих?

Слушне питання. Є дві головні причини.

По-перше, як електрон є
збудженням в електронному полі,

так бозон Гіґґса є просто частинкою,
яка є збудженням

усюди-проникного поля Гіґґса.

Поле Гіґґса, в свою чергу,
відіграє ключову роль

в моделі слабкої ядерної взаємодії,

зокрема, поле Гіґґса допомагає пояснити,
чому вона така слабка.

Ми поговоримо про це більше
в іншому відео,

але хоча теорію слабкості ядер
підтвердили в 1980-тих,

поле Гіґґса нерозривно пов'язане
зі слабкою взаємодією.

До цього часу ми не могли підтвердити
її актуальності та незалежного існування.

ДҐ: Або маємо відео, яке я зробив

частиною шоу "Прискорений курс",
розказуючи про Першу світову війну:

(Відео) Безпосередньою причиною,
звичайно, було вбивство в Сараєві

австрійського ерцгерцога
Франца Фердинанда

28 червня 1914 року боснійсько-сербським
націоналістом на ім'я Гаврило Принцип.

Ремарка: варто відзначити,

що перша велика війна
двадцятого століття розпочалася

з акту тероризму.

Франц Фердинанд не був
особливим улюбленцем

свого дядька, імператора
Франца Йосифа. Оце так вуса!

Навіть якщо й так, вбивство призвело до того,
що Австрія оголосила ультиматум Сербії,

після якого Сербія прийняла деякі,
але не всі, вимоги Австрії,

що призвело до того, що Австрія
оголосила війну Сербії.

Тоді Росія, яка перебувала в союзі
з Сербією, мобілізувала свою армію.

Німеччина, яка була
в союзі з Австрією,

веліла Росії спинити мобілізацію,
чого Росія не зробила.

Тоді Німеччина мобілізувала
власну армію,

оголосила війну Росії,
закріпила союз з Османською імперією,

і потім оголосила війну Франції,
тому що, ви розумієте, це ж Франція.

(Сміх)

Це не просто фізика чи світова історія,

що їх люди збираються вивчати
за допомогою YouTube.

Ось відео про
абстрактну математику.

(Відео) Ви - це я, і ви знову
на уроці математики,

тому що вам доводиться
ходити туди щодня.

Ви вивчаєте, не знаю,
суми нескінченних рядів.

Це тема зі старшої школи, так?

Дивно, адже це крута тема, а вони
все одно примудряються її зіпсувати.

Дивовижно, як нескінченні ряди
потрапили в шкільну програму.

З цілком зрозумілої потреби
відволіктися ви малюєте

та думаєте більше про те, як
написати іменник "series" (ряди)

в заголовку теми: "serieses,"
"seriese," "seriesen," та "serii?"

Або чи змінюється він у однині:
один "serie" чи "serum",

типу, як однина від "ві́вці"
буде "ві́вець".

Але цілісна концепція виразів,

як-от 1/2 + 1/4 + 1/8 + 1/16 і так далі,
наближаючись до 1, корисна коли

ви хочете намалювати ряд слонів,

кожен із яких тримає
хвіст попереднього:

просто слон, молодий слон,
дитинча слона, слон завбільшки з собаку,

слон завбільшки з цуценя, аж до містера
Таскса [із коміксів] та далі.

Що, як мінімум, трохи дивно,

тому що ви можете отримати
нескінченну множину слонів в ряду,

і все ще розмістити їх
на одній сторінці блокнота.

ДҐ: Наостанок, ось Дестін
з "Розумніший щодня",

який розказує про
збереження моменту імпульсу,

і, оскільки це YouTube, коти:

(Відео) Привіт, це Дестін.
Ласкаво просимо до "Розумніший щодня".

Як ви, можливо, помічали, коти
майже завжди приземляються на лапи.

Питання сьогодні таке: чому?

Як і на більшість простих питань,
відповідь дуже складна.

Наприклад, я перефразую
це питання:

Як кіт міняє позицію з "лапами догори"
на "лапами донизу" за час падіння,

не порушуючи при цьому закону
збереження моменту імпульсу?

(Сміх)

ДҐ: Отже, усі чотири відео
мають дещо спільне:

Усі вони отримали більш, ніж
півмільйона переглядів на YouTube.

Люди дивилися їх не
в класних кімнатах,

а тому, що вони є частиною
навчальних спільнот,

які були створені цими каналами.

Як я вже казав, YouTube
для мене наче клас,

в багатьох сенсах так і є,
тому що ось наставник -

усе як у старих добрих класах:
ось наставник,

нижче наставника- студенти,

між ними відбувається діалог.

Знаю, що коментарі на YouTube
мають дуже погана репутацію

на теренах Інтернету,

але насправді, коли ви дивитеся
коментарі на цих каналах,

ви помічаєте, що люди
цікавляться темою предмету,

ставлять складні питання
по суті справи,

а потім інші люди відповідають
на ті питання.

Тому що сторінка YouTube налаштована
так, що сторінка, де я читаю лекції,

це саме те місце, де я читаю
лекцію, та сама сторінка,

де ваші коментарі,

ви задіяні живим, справжнім,
та активним чином у розмову.

Тому що я зазвичай тут, в коментарях,
взаємодію з вами.

Ви побачите це скрізь,
чи це світова історія,

чи математика, чи інша наука, абощо.

Ви також побачите молодь, яка використовує
інструменти та можливості Інтернету,

щоб створити місця
для інтелектуальних зустрічей,

замість іронічної відстороненості,

які, можливо, більше за нас зв'язані
з мемами та іншими інтернет-звичаями.

Знаєте: "Удався в тугу.
Винайшов числення".

Або серіал "Солоденька Бу-Бу",
який засуджує індустріальний капіталізм:

["Ліберальний капіталізм -
це не царство людяності.

Зовсім навпаки; це машина
дикого, руйнівного нігілізму".]

на випадок, якщо не видно,
що вона говорить...

Я глибоко переконаний,
що ці місця,

ці спільноти стали
новими поколіннями учнів,

різні спільноти,
як-от картографічні спільноти,

в якій я перебував, коли вчився
у старшій школі, в коледжі.

І вже дорослим знову
знаходив такі спільноти,

які заново рекомендували мене
навчальним спільнотам

та заохочували мене залишатися
учнем навіть у дорослому віці.

Я більше не відчував, що навчання -
це щось, призначене для зовсім юних.

Вай Гарт та "Хвилина фізики"
познайомили мене

з усіма речами, яких я не знав раніше.

Знаю, що ми всі дивимося назад

в епоху паризьких
салонів Просвітництва,

або Алгонкінського круглого столу,
мріємо:

"О, я би хотів би бути
частиною того,

я хотів би посміятися
над жартами Дороті Паркер".

Але я тут, і повторюю вам, що
такі місця існують, вони все ще існують.

Вони існують у куточках Інтернету,
куди старші чоловіки бояться ступити.

(Сміх)

Глибоко переконаний, що коли ми
придумали Аґлое, штат Нью-Йорк, у 60-тих,

коли ми зробили Аґлое реальним,
це був усього-на-всього початок.

Дякую.

(Оплески)