Ендрю Блум: Чим насправді є Інтернет?

Коли білка прогризла кабель, перекривши цим доступ до Інтернету, журналіст Ендрю Блум почав роздумувати, звідки насправді з´являється Всесвітня Мережа. Тож він вирішив побачити підводні кабелі - таємні перемикачі та матеріальні деталі, з яких складається Інтернет.

Раніше я завжди писав про архітектуру,

про будівлі, і ця писанина

базується на певних припущеннях.

Aрхітектор проектує будинок, котрий стає конкретним місцем,

або ж багато архітекторів проектують багато будинків, і так народжується

місто, проте, незважаючи на складне поєднання

політичних сил, культури та економіки, що надає форми

цим місцям, вкінці робочого дня можна піти

і відвідати їх. Можна все обійти.

Можна відчути

запах цих місць.

Але найбільше мене вразило за останні роки

те, що я все менше і менше виходив у світ,

і все більше й більше сидів за своїм комп'ютером.

А особливо десь з 2007, відколи я купив iPhone,

я не лише так проводив весь день,

але й вкінці дня

користувався своїм кишеньковим чудом.

Проте найдивнішим для мене було те, як швидко

змінилось моє ставлення до фізичного світу.

За цей короткий період часу,

десь останніх 15 років онлайн,

і 4-5 років в онлайні безперервно,

наше ставлення до оточення змінилось, бо

ми звикли розділяти увагу до всіх і до всього. Ми ніби

одночасно дивимось на екран

і на світ, що нас оточує.

Але мене вразило ще більше те, що

я на це підсів, мені здавалось, що світ по той бік екрану не був

реальним.

Якщо ви почнете пошук зображень Інтернету,

то все, що ви знайдете, буде відома картинка Опте,

на якій він зображує Інтернет як Чумацький Шлях, як

нескінченну дорогу, в якій ми всі просто губимось.

Здається, що ми не зможемо огорнути його.

Це завжди нагадує мені про зображення Землі фотостудією Аполло,

блакитна мармурова плита, яка, на мою думку, також ніби показувала,

що ми не можемо все до кінця осягнути.

Ми завжди будемо краплинами в морі.

Тому, якщо б існував цей світ і цей екран, і якщо б

вони мали фізичну форму, я б всеодно

не зміг їх обійняти.

І тоді дещо сталось.

В мене вийшов з ладу Інтернет, як то часами буває,

і майстер почав перебирати

запилені дроти, що лежали за канапою.

Він перевіряв усі лінії, які вели до входу, в підвал і на задній двір,

аж доки він не дійшов до великого мотка дротів на стіні.

Там він побачив білку, яка бігла вздовж кабеля,

і сказав : "Ось в чому справа.

Це білка перегризла ваш Інтернет". (Сміх)

Це було вражаюче. Інтернет - це

трансцендентна ідея. Це набір програм, які змінили

все, починаючи з покупок і закінчуючи революціями.

Це, безперечно, не було чимось таким,

що могла б перегризти білка. (Сміх)

Але факти говорять за себе.

Білка все ж таки перегризла мій доступ до Інтернету. (Сміх)

І після цього я уявив собі, що б трапилось, якби хтось

висмикнув дріт зі стіни, і почав досліджувати, куди проходить лінія.

Куди б вона завела?

Чи був би Інтернет якимось місцем, яке можна відвідати?

Чи міг би я туди піти? Кого б я там зустрів?

Тобто, чи там справді щось було б?

Без сумніву, відповідь була б "ні".

Ось це було інтернетом, чорна коробка з червоним світлом,

як його зображують у комедійному серіалі "Комп'ютерщики".

Зазвичай він живе на вершині Біг Бену,

тому що саме там найкращий сигнал,

хоча вже домовлено, що його використовуватимуть

ополудні на офісних презентаціях.

Досвідчені користувачі Інтернету хотіли залишити його

натрошки, вона дивиться на це і каже:

"Це і є Інтернет? Це весь Інтернет? А він важкий?"

А вони відповідають: "Звичайно ж ні, Інтернет не має ваги."

Мені стало соромно. Я шукав річ, яку,

здається, шукають тільки дурні.

Інтернет був безформною плямою, або ж

чорною коробкою з мигаючою червоною кнопкою.

Це не було справжнім світом.

Хоча, зрештою, було. Все ж є реальний світ Інтернету.

Я витратив десь два роки

на дослідження його закутків. Я був у великих центрах обробки даних,

які витрачають стільки ж енергії, скільки міста, в яких вони знаходяться;

а також відвідав таке місце, як вулиця Хадсон, що в Нью-Йорку,

будинок номер 60, подібних будівель у світі

всього лише близько дюжини,

у них більше підключень до Інтернету,

ніж будь-де.

І такі підключення є, безперечно, фізичними процесами.

Мова йде про роутер однієї мережі, як, наприклад, Фейсбук (Facebook ),

Гугл (Google), Бі Ті (B.T.), Комкаст (Comcast) чи Тайм Ворнер (Time Warner), це немає значення, який саме,

зазвичай він під`єднується жовтим волоконно-оптичним кабелем

через стелю до роутера іншої мережі,

і це, беззаперечно, фізичний процес, що є на диво інтимним.

Такі будівлі як Хадсон 60, і дюжина інших,

містять в 10 разів більше поєднаних між собою мереж,

ніж наступний рівень будівель.

Ось короткий список цих місць.

І зокрема, Хадсон 60 цікавий через те, що він є домом для

близько дюжини дуже важливих мереж,

які використовують підводні кабелі,

що пролягають на дні океану і

з`єднують Європу та Америку, а також всіх нас.

І я хочу зосередитися саме на цих кабелях.

Якщо Інтернет є всесвітнім явищем, якщо ми живемо

в глобальному селі, то це лише завдяки цим кабелям, що

лежать на дні океану.

І в нашому вимірі вони є надзвичайно малими.

Ви можете потримати їх у руці. Вони за розміром як садовий шланг.

Але в іншому вимірі вони є неймовірно великими,

такими великими, що ви навіть не можете собі цього уявити.

Вони пролягають в океані і мають розмір трьох, п`яти

чи восьми тисяч миль в довжину, і, якщо

матеріалознавство і комп`ютерні науки

є неймовірно складними, основний фізичний процес

є вражаюче простим. Імпульс йде від одного кінця

і виходить через інший. Зазвичай він утворюється

у будівлях, які називаються станцією посадки, котра часто

непомітно схована у приморському районі,

і за допомогою підсилювачів, що розміщені на дні океану,

і скидаються на блакитного тунця. Кожні 50 миль

вони підсилюють сигнал, і, оскільки швидкість передачі

є неймовірно високою, основний блок є хвилею світла зі

швидкістю 10 гігабайт за секунду, що в тисячі разів швидше від вашого

зв'язку, і може виконати 10,000 відео закачувань

і не тільки. Проте можна запустити не лише одну хвилю світла

через одне волокно, а, напевно,

50, 60 чи 70 різних хвиль або променів

крізь єдине волокно, а в кабелі є, мабуть,

вісім волокон, чотири на кожний напрям.

Вони є крихітними. Товщиною з волосину.

Вони під`єднуються десь на континенті

у подібних люках. Буквально

ось тут підключається кабель довжиною в 5000 метрів.

Це Галіфакс (Halifax), кабель простягається звідси до Ірландії.

І краєвид змінюється. Три роки тому,

коли я почав над цим роздумувати, був лише один кабель,

що простягався вздовж західного узбережжя Африки,

він представлений тоненькою чорною лінією на карті Стіва Сонга.

Сьогодні ж там шість кабелів і буде ще три на кожному узбережжі.

Це тому, що як тільки країна піключається до одного кабеля,

вона розуміє, що цього недостатньо. Якщо там збираються розвинути

індустрію, всі потребують впевненості у тому, що зв`язок

є постійним, а не перебійчастим, бо якщо кабель пошкодиться,

необхідно буде відправляти корабель, який кине

за борт гак, підніме кабель, знайде місце пошкодження,

тоді знову поєднає два кінці і опустить назад на дно.

Це дуже-дуже інтенсивний фізичний процес.

Отож, мій друг Саймон Купер, який донедавна

працював на Тата Ком`юнікейшнс (Tata Communications), комунікаційній філії

Тата, що є великим індійським промисловим конгломератом.

Ми з ним ніколи не зустрічались, а лише спілкувались

за допомогою цієї системи телеприсутності, яка завжди змушує мене

думати, що він людина, яка живе всередині мережі Інтернет. (Сміх)

Він англієць. В промисловості прокладання підводних кабелів

домінують англійці, і, схоже, їм усім по 42 роки.

(Сміх) Це тому, що всі вони починали одночасно,

приблизно 20 років тому.

Тата почала своє існування як комунікаційна компанія,

коли вони купили два кабелі, один через Атлантичний Океан,

а інший - через Тихий Океан, і продовжували

прокладати їх доти, доки не збудували пояс навколо світу,

це означає, що вони відправляють ваші байти на Схід чи Захід.

Вони володіють фактично променем світла, що простягається навколо світу,

і, якщо кабель пошкодиться у Тихому Океані, вони відправлять його

через інші мережі. Зробивши це,

вони почали пошуки місць, де б можна було далі прокладати проводи.

Вони шукали непідключені місця, а саме

на Півночі і на Півдні, щоб дійти до Африки.

Але, що мене вражає, це Саймонова уява про географічне розміщення.

Він думає про світ і його дивовижне розширення.

Я був особливо зацікавленим, бо хотів побачити,

як прокладають один з таких кабелів. Ви знаєте, весь час онлайн

ми переживаємо ці моменти зв'язку,

ці короткі приєднання, твіти або повідомлення на Фейсбуці

чи на пошті, і здавалось, що це все має якийсь фізичний наслідок.

Здавалось, ніби була мить, коли континент

вмикнули, і я хотів це побачити.

Саймон працював над новим кабелем,

WACS, що розшифровується як Кабельна Система Західної Африки, що простягався

з Лісабону, вздовж західного узбережжя Африки,

до Кот-д'Івуару, Гани, Нігерії та Камеруну.

Він сказав, що це незабаром відбудеться, залежно

від погоди, проте він мене повідомить.

Отож, десь за чотири дні я отримав повідомлення про те, що я маю поїхати

на пляж на півдні Лісабону, і десь по 9-ій,

цей хлопець виходить з води. (Сміх)

І він несе зелену нейлоновий кабель, що

називається лінією передач, і це був єдиний зв`язок

між морем і сушею, той зв`язок, який згодом мав

стати потоком світла довжиною 9 тисяч миль.

Далі бульдозер почав тягнути кабель із цього

спеціалізованого корабля для десанту кабеля, і його помістили

на ці буї, аж поки його не було встановлено на потрібне місце.

Далі ви бачите англійських інженерів, котрі дивляться туди.

Опісля, оскільки кабель лежав на відповідному місці, він заліз

у воду, тримаючи великого ножа, і відрізав усі буї,

які вискочили на поверхню, а кабель

пішов на морське дно. Він повторював ці дії

рухаючись в напрямку до корабля,

де йому дали склянку соку та печиво,

а далі він знову пірнув і поплив до берега,

де закурив цигарку. (Сміх)

Як тільки кабель був на березі,

вони почали готуватись до підключення його до іншого кабеля,

який пролягав з посадкової станції.

Спочатку вони зачистили кінець пилкою, а далі, схоже, почали

зачищати пластикову середину, і, здавалось, що

для отримання волоко вони працювали як кухарі, а також

як ювеліри, щоб під`єднати їх

до кабеля,

вони використовували щось подібне до дирокола.

Коли бачиш, як ці хлопці ріжуть кабель пилкою,

перестаєш думати про Інтернет, як про щось позахмарне.

Це починає виглядати як насправді реальна річ.

І ще мене так само здивувало те, що це

базується на найскладнішому технологічному процесі,

це надзвичайно нова річ, а сам фізичний процес

існував вже давно.

Ти бачиш місцевих працівників. Ти бачиш англійських інженерів,

що дають вказівки. І що найважливіше, це те, що

місця не змінюються. Ці кабелі досі з`єднують

ці старі портові міста, такі як Лісабон, Момбаса,

Мумбаї, Сінгапур, Нью-Йорк.

А вся процедура на березі займає десь три - чотири дні.

Коли все зроблено, вони кладуть зверху кришку люка,

насипають пісок,

і ми всі забуваємо про це.

Мені здається, що ми багато говоримо про позахмарне,

але кожного разу, як ми щось відносимо до цієї сфери,

ми знімаємо з себе відповідальність за неї.

Ми стаємо менш прив`язані до неї. Ми дозволяємо іншим піклуватися про неї.

Проте це неправильно.

Ніл Стіфенсон сказав чудові слова про те, що

з`єднані люди повинні хоча б щось знати про цей зв`язок.

Я вважаю, що ми повинні знати,

звідки з`являється Інтернет, і що саме

з`єднує усіх нас фізично.

Дякую. (Оплески)

(Оплески)

Дякую. (Оплески)