Як відкриті дані змінюють міжнародну допомогу

Як ми можемо переконатися в тому, що розвиток та фінансова допомога насправді доходять до людей, які найбільше їх потребують? Санджей Прадган з Інституту Світового банку надає три рекомендації, які зроблять зусилля дієвими, водночас протидіючи корупції. Одна з ключових рекомендацій - надати доступ лідерам, які працюють над змінами та реформуванням старих недієвих систем, до інформації та необхідних даних.

Я виріс у Біхарі, найбіднішому штаті Індії.

Пригадую, як одного дня, коли мені було шість років,

я прийшов додому і побачив великий кошик,

наповнений найсмачнішими солодощами, що стояв на нашому ґанку.

Щойно мій брат і я жадібно почали їх їсти,

як додому повернувся мій батько.

Він дуже розлютився на нас, і я досі пам’ятаю, як ми плакали,

коли кошик з наполовину з’їденими солодощами

у нас відібрали.

Пізніше я зрозумів, чому мій батько був таким засмученим.

Ці солодощі були хабарем

від підрядника, який намагався задобрити мого батька,

щоб отримати державний контракт.

Мій батько відповідав за будівництво доріг у Біхарі

і мав чітке правило боротися проти корупції,

попри те, що піддавався нападам і погрозам.

Він вів цю боротьбу сам-один, оскільки Біхар

був ще й найкорумпованішим штатом у Індії,

де державні службовці збагачували себе

замість того, щоб робити щось корисне для бідних людей, які не мали змоги

виразити своїх страждань, коли їхнім дітям

не було чого їсти або де вчитись.

Я відчув щось подібне,

коли подорожував віддаленими та важкодоступними селами, досліджуючи бідність.

Я ішов від села до села,

і пам’ятаю один день, коли був дуже голодний і втомлений.

Я ледь не знепритомнів

під палючим сонцем, ховаючись під деревом.

Саме тоді один із найбідніших жителів села, в якому я перебував,

запросив мене у свою хатину і люб’язно мене нагодував.

Тільки пізніше я зрозумів, що їжа, якою він мене пригостив,

була їжею для всієї його сім’ї на два дні.

Такий щирий вияв щедрості

викликав неабияке захоплення в мене і змінив сутність мого життя.

Я вирішив віддячити.

Пізніше я почав працювати у Світовому банку, який покликаний боротися

з бідністю, надаючи допомогу та переказуючи кошти з багатих країн до бідних.

Спочатку я працював з Угандою,

вів перемовини з Міністерством фінансів Уганди,

яке хотіло отримати доступ до фінансових позик від Світового банку.

Але коли позики виплатили, я пам’ятаю,

що під час однієї з подорожей до Уганди, я побачив, що нещодавно побудовані школи

перебувають без книг і вчителів,

нові медичні клініки - без медикаментів,

а зубожіле населення Уганди - знову без права голосу чи можливості звернутися по допомогу.

Усе точнісінько як у Біхарі.

Біхар уособлює cкладний процес розвитку:

жалюгідна бідність, оточена корупцією.

У цілому світі близько 1.3 мільярди людей живуть менше ніж на

1.25$ в день, і робота, якою я займався в Уганді,

представляє традиційний підхід до таких проблем,

що його практикують ще з 1944 року,

коли переможці Другої світової війни, 500 батьків-засновників (фундаторів)

та одна мати-засновниця (фундаторка)

зібралися у Нью-Гемпширі, США,

щоб заснувати Бреттон-Вудську систему,

зокрема Світовий банк.

Такий традиційний підхід до розвитку

мав три ключові компоненти. Перший компонент - переказ коштів та ресурсів

з багатих країн на Півночі

до бідніших країн на Півдні,

разом із рекомендаціями щодо реформ.

Другий компонент - організації з розвитку, які перераховували

ці кошти, діяли нечітко та непрозоро

відносно того, що вони фінансували чи яких результатів досягали.

І третій компонент - у країнах, що розвиваються,

до взаємодії було залучено вузьке коло урядових еліт,

а не громадяни, які, по суті,

мали були кінцевими одержувачами фінансової допомоги з розвитку.

Сьогодні кожен із цих компонентів стає відкритим

внаслідок разючих змін у світовому середовищі.

Відкриті знання, відкрита допомога, відкрита діяльність органів влади

відображають три ключові зрушення,

що трансформують розвиток

і дарують надію на краще щодо проблем,

свідком яких я був в Уганді і в Біхарі.

Перше ключове зрушення - це відкритий доступ до інформації.

Сьогодні розвиткові країни так просто не

ухвалюватимуть тих рішень, які їм оголошують

США, Європа чи Світовий банк.

Вони черпають своє натхнення, сподівання

вміння та навики практичної діяльності

від успішних економік, що розвиваються на Півдні.

Їм цікаво знати, як Китаю вдалось витягнути з бідності 500 мільйонів людей

протягом 30 років,

як мексиканська програма «Опортунідадес»

поліпшила систему навчання та харчування для мільйонів дітей.

Це нова екосистема потоків відкритих знань та інформації,

що рухаються не лише з Півночі на Південь, але й з Півдня на Південь,

і навіть з Півдня на Північ.

До прикладу, мексиканська «Опортунідадес» нині надихає Нью-Йорк.

І щойно переказ коштів та ресурсів з Півночі на Південь стає відкритим та прозорим,

такими ж стають і організацій з розвитку,

які здійснювали ці перекази.

Це і є друге зрушення: відкрита допомога.

Нещодавно Світовий банк відкрив публічний доступ

до своєї бази даних, оприлюднивши 8000 економічних і соціальних показників

для 200 країн за 50 років,

що, своєю чергою, дало поштовх до світового змагання в використанні

інноваційних програмних додатків, спираючись на ці дані.

Організації з розвитку також стають відкритими

для суспільного контролю за проектами, які вони фінансують.

Візьмемо, наприклад, карту GeoMapping. На цій карті Кенії

червоними крапочками зображено, де розташовані школи, які профінансовані інвесторами (донорами),

а темніші відтінки зеленого

показують число дітей, які не здобувають шкільної освіти.

Отже, це просте зіставлення показує, що інвестори (донори)

не фінансували жодної школи на цих територіях,

де є найбільше дітей, які не відвідують школу,

а це, своєю чергою, викликає нові запитання. Чи справді допомога з метою розвитку

доходить до тих, хто потребує нашої допомоги найбільше?

У такий спосіб Світовий банк наразі позначив на карті

30 000 проектів у 143 країнах,

і, як результат, інвестори (донори) використовують загальну платформу,

щоб позначати на карті всі свої проекти.

Це величезний крок назустріч прозорості

та підзвітності допомоги, що надається.

Це підводить мене до третього і, на мою думку,

найважливішого зрушення у розвитку:

відкрите управління. Сьогодні уряди розкривають свою діяльність

на вимогу громадян, що претендують на право голосу та доступу до фінансової підзвітності.

Починаючи від Арабської весни до руху Анни Газаре в Індії,

мобільні телефони та соціальні медіа використовують

не лише для політичної підзвітності,

а й для розвитку відповідальності.

Чи надає влада послуги своїм громадянам?

Так, наприклад, декілька урядів у Африці

та Східній Європі відкривають для громадськості інформацію про бюджети.

Але, знаєте, є велика різниця між

громадським бюджетом і бюджетом, який є доступним.

Це – громадський бюджет. (Сміх)

І як Ви бачите, цей бюджет не зовсім доступний

чи зрозумілий звичайним громадянам,

які намагаються збагнути, як уряд витрачає свої ресурси.

Щоб розв'язати це питання, уряди використовують нові інструменти,

щоб візуалізувати бюджет і, таким чином, зробити його зрозумілішим

для громадськості.

На карті Молдови зеленим кольором позначено

райони, які витрачають мало грошей на школи,

але мають хороші освітні результати,

а червоним кольором позначено райони, в яких це відбувається навпаки.

Інструменти на зразок цього допомагають перетворити заплутані документи

в наглядні та зрозумілі для громадськості.

Тішить те, що разом із відкритістю

сьогодні з'являються нові можливості для громадян

висловлювати свою думку та взаємодіяти з урядом.

Наприклад, у Філіппінах батьки і студенти

можуть висловити свою думку та зауваження у реальному часі на веб-сайті

Checkmyschool.org, або ж зробити це за допомогою текстових повідомлень, інформуючи, чи в школі

з’являються вчителі та підручники. Вони повідомляють

про проблеми, що їх свідком я був і в Уганді, і в Біхарі.

І уряд на це реагує. От, наприклад,

коли на цьому веб-сайті повідомили, що 800 студентів

знаходяться під загрозою, оскільки ремонт школи призупинився

через корупцію,

Департамент освіти Філіппін швидко відреагував і почав діяти.

І ви знаєте, дивує те, що ці інновації

тепер поширюються з Півдня на Південь, з Філіппін

до Індонезії, Кенії, Молдови і далі.

У Дар-ес-Саламі, що в Танзанії, навіть найбідніші

громади мали змогу використати ці інструменти (медіа-засоби),

щоб висловити свої потреби.

Так виглядала карта Тандалу

у серпні 2003 року. Але вже через кілька тижнів

студенти університету змогли за допомогою мобільних телефонів

та безкоштовного програмного забезпечення кардинально змінити вигляд

усієї громадської інфраструктури.

І найбільш захоплює те, що жителі завдяки цьому

змогли відреагувати та повідомити, які з медичних пунктів чи пунктів водопостачання

не працювали. Сукупність

червоних кілець, які ви бачите,

разом графічно відображають

колективну думку бідних.

Сьогодні навіть Біхар повністю змінюється та розкривається

завдяки відданому керівництву, що робить уряд

прозорим, доступним та чуйним до потреб бідних верств населення.

Проте в багатьох частинах світу

уряди не зацікавлені у відкритості

та допомозі бідним верствам, і це справжній виклик

для тих, хто хоче змінити систему.

Ці люди - це поодинокі борці,

такі як мій батько та багато, багато інших.

Головний рубіж, який потрібно подолати в роботі з розвитку -

це допомогти цим одиноким борцям об’єднати їхні зусилля

задля спільної перемоги над труднощами.

Так, наприклад, у Гані сміливі реформатори

з громадянського суспільства, парламенту та уряду

очолили коаліцію щодо укладення прозорих та чесних контрактів

у сфері нафтовидобування, і, мотивовані цим,

реформатори в парламенті розслідують сумнівні контракти.

Такі приклади активних дій дають нову надію, нові можливості

для розв'язання проблем, що їх свідком я був в Уганді,

і тих, з якими боровся мій батько в Біхарі.

Два роки тому, 8 квітня 2010 року, я зателефонував своєму батькові.

Вже було дуже пізно, і він у віці 80 років

друкував 70-сторінковий документ судового позову, який відстоював суспільні інтереси

проти корупції у сфері дорожньо-будівних проектів.

Попри те, що він не був юристом, він сам захищав справу в суді

наступного дня. Він виграв справу,

але пізніше того вечора

впав і помер.

Він боровся до самого кінця, дедалі завзятіше,

щоб подолати корупцію та бідність,

для чого потрібно не тільки, щоб представники влади були чесними,

але й щоб громадяни об’єднались разом,

щоб їхні голоси почули.

Це стало двома основними принципами його життя,

і весь його життєвий шлях, який він пройшов,

був відображенням змін, що відбувались у середовищі.

Сьогодні я натхненний цими змінами і тішуся,

що в Світовому банку ми охоплюємо

нові напрямки, і це значне зрушення

супроти тієї роботи, яку я виконував в Уганді 20 років тому.

Нам потрібно радикально посилювати розвиток,

щоб знання рухалися в численних напрямках,

надихаючи реформаторів, щоб допомога стала прозорою,

підзвітною і ефективною, щоб уряди ставали відкритими,

а громадяни взаємодіяли і черпали натхнення

від реформаторів в урядах.

Нам необхідно пришвидшити ці зрушення.

Якщо ми це зробимо, то побачимо, що суспільна думка

бідних верств населення буде почута і в Біхарі,

і в Уганді, і далеко за їхніми межами.

Ми побачимо, що і підручники, і вчителі

з’являться у школах заради дітей.

Ми побачимо, що діти також

мають реальний шанс вирватись з бідності.

Дякую. (Оплески)

(Оплески)