Життя легке. Чому ж ми ускладнюємо його? - Джон Джандай для TEDxDoiSuthep

Джон - фермер з північно-східного Таїланду. Він ділиться з нами своїм досвідом та дає поради, як зробити наше життя легким та щасливим. Він заснував центр "Пан Пан" де навчають екологічному та раціональному життю, та постійно прагне знайти легші шляхи для забезпечення основних потреб людини.

Є одна фраза, яку я завжди хотів

сказати всім:

"Життя легке".

Воно легке та веселе.

Раніше я так не думав.

Коли я жив у Бангкоку, мені здавалося,
що життя складне та заплутане.

Я народився у бідному селі на північному сході Таїланду.

Коли я був дитиною, все навколо було легким та веселим.

Але потім з'явилося телебачення,
в селище приїхало багато людей,

і вони сказали:

"Ви бідні, вам потрібно добиватися успіху в житті,

ви повинні їхати до Бангкоку, щоб досягти успіху".

І я відчув себе бідним,

відчув, що я маю їхати до Бангкоку.

Коли я туди приїхав, мені не було весело.

Потрібно багато навчатися та важко працювати,

щоб досягти успіху.

Я працював дуже тяжко,
щонайменше по 8 годин на день,

але все, що я міг дозволити собі з'їсти - миску локшини

або рису, чи щось на кшталт цього.

Місце, де я мешкав, було жахливе -
маленька кімнатка, де спало багато людей.

Було дуже спекотно.

Я почав задавати багато запитань.

Якщо я тяжко працюю, чому моє життя таке важке?

Напевно, щось не так, тому що я міг користатися

багатьма речами, але я не міг мати того,
що мені потрібно.

Я намагався вчитися.

Я спробував вчитися в університеті.

Дуже важко вчитися в університеті, тому що це нудно.

(Сміх)

І коли я подивився на предмети,
що викладаються в університеті

на кожному факультеті, я побачив,
що вони дають деструктивні знання.

Я не знайшов для себе корисних знань в університеті.

Якщо ви вчитеся на архітектора або інженера,

це означає, що ви багато руйнуєте.

Чим більше ці люди працюють,
тим більше гір вони руйнують.

Багаті землі басейну річки Чаопхрая

все більше вкриваються цементом.

Ми більше руйнуємо.

Якщо ми обираємо сільськогосподарський
факультет,

ми будемо вчитися, як отруювати.

Отруювати землю та воду,

знищувати все навколо.

Мені здається, що все, що ми робимо -
таке складне.

І ми лише все ускладнюємо.

Життя було тяжким,
і принесло мені самі розчарування.

Я почав замислюватися над тим,
навіщо я живу у Бангкоці.

Я думав, що у моєму дитинстві

ніхто не працював по 8 годин на добу.

Люди працювали по 2 години,
два місяці на рік,

Протягом одного місяця вирощували рис,
протягом іншого - збирали його.

Увесь інший час вони були вільні -
10 місяців свободи.

Ось чому раніше у Таїланді було
так багато фестивалів -

майже кожного місяця проводився фестиваль.

(Сміх)

У них було стільки вільного часу.

Кожен мав змогу подрімати вдень.

Навіть зараз у Лаосі, поїдьте туди,
якщо буде можливість,

люди мають полудневий сон після обіду.

А після того, як вони прокидаються,
вони просто балакають

один з одним про своїх рідних.

Люди мають багато часу,

і тому що вони мають багато часу,

у них є можливість побути із собою.

А коли вони можуть побути сам на сам із собою,

вони мають час зрозуміти себе.

Коли вони розуміють себе,

вони знають, чого вони хочуть у своєму житті.

Багато людей знають, що вони хочуть щастя,

вони хочуть кохання,
вони хочуть насолоджуватися своїм життям.

Люди бачили багато краси у їхньому житті,

і вони виражали цю красу різними способами.

Хтось вирізав дуже гарні візерунки

на рукоятці ножа,

хтось плів милі кошики.

Зараз ніхто не вживає це слово.

Ніхто не вміє робити такі речі.

Люди всюди використовують пластик.

І я відчув, що щось не так.

Мені не підходить таке життя.

Я вирішив покинути університет

і повернутися додому.

Коли я повернувся додому,
я став жити, як раніше,

як тоді, коли я був дитиною.

Я почав працювати два місяці на рік.

Я зібрав чотири тонни рису.

Уся моя родина, шість чоловік,

з'їдає менше, ніж півтонни рису на рік.

Інший рис ми можемо продати.

Я купив два ставки з рибою.

Ми можемо їсти рибу весь рік.

Я розвів невеличкий город,

менше ніж пів акра.

На піклування про город
у мене йде 15 хвилин на день.

Там у мене росте 30 видів овочів.

Шестеро чоловік не в змозі з'їсти все це.

Надлишок ми продаємо у супермаркет

і отримуємо дохід.

Я відчуваю, що життя легке.
Навіщо я провів у Бангкоці

сім років, важко працював
і не мав що їсти?

Тут, працюючи лише 2 місяці на рік
та 15 хвилин щоденно,

я можу прогодувати шістьох чоловік.

Це легко.

Раніше я думав,
що такі тупі люди як я,

хто ніколи не отримував
хороших оцінок у школі,

не можуть мати власний будинок.

Адже люди, розумніші за мене,

перші учні в класі,

ті, що мають гарну роботу,

повинні працювати понад 30 років,
щоб заробити собі на будинок.

Як я, той, хто навіть не закінчив університет,
можу мати свій будинок?

Для людей з низьким рівнем освіти,
таких як я, це нереально.

Тоді я сам почав будувати дім, це легко.

Я витрачав 2 години на день -
з п'ятої години ранку

до сьомої.
Дві години на день.

І через три місяці в мене був дім.

Мій друг, який був найрозумнішим у класі,

також витратив три місяці для того,
щоб збудувати дім.

Але йому довелося залізти у борги,
які він виплачував 30 років.

Отож, у порівнянні із ним у мене було
29 років і 10 місяців вільного часу.

(Сміх)

Я відчуваю, що життя дуже легке.

Я ніколи не думав,
що зможу так легко побудувати будинок.

Я продовжував будувати будинки кожного року,
принаймні один будинок на рік.

Зараз я не маю грошей,
але у мене є багато будинків.

(Сміх)

У мене лише одна проблема -
у якому з них я буду спати цієї ночі.

(Сміх)

Отже, "як" - це не проблема,
кожен може збудувати дім.

Тринадцятирічні школярі

склали цеглу разом,
і у них вийшов дім.

Через місяць у них з'явилась бібліотека.

Навіть діти в змозі побудувати дім,

дуже стара черниця може збудувати
хатину для себе.

Багато людей можуть збудувати дім.

Це легко.

Якщо ви мені не вірите - спробуйте.

Звісно, якщо ви хочете мати свій дім.

Наступна проблема - одяг.

Я відчував себе бідним,
відчував, що я не красень.

Я намагався одягатися, як хтось інший,
як кінозірка,

для того, щоб виглядати краще.

За місяць я накопичив гроші і купив собі пару джинсів.

Я одягнув їх,
покрутився вправо, вліво

перед дзеркалом.

З дзеркала на мене дивився
той самий чоловік.

Дорогі джинси не змінили мого життя.

Я почувався ненормальним,
навіщо взагалі я їх купив?

Витратити місяць для того, щоб мати пару штанів?

Вони не змінюють мене.

Я почав більше замислюватися над цим.

Навіщо нам потрібно слідувати моді?

Якщо ми слідуємо моді
ми ніколи не наздоженемо її,

адже ми йдемо слідом за нею.

Не біжіть за нею, просто лишайтеся на місці.

(Сміх)

Користуйтеся тим, що у вас є.

З тих пір пройшло вже 20 років,
і я не купив собі жодної одежини.

Я ношу одяг, який до мене вже носили.

Коли до мене у гості приходять люди,
після того, як вони йдуть,

вони лишають мені багато одягу.

Зараз я маю тонни одягу.

(Сміх)

І коли люди бачать мене у старому одязі,

вони дають мені ще більше одягу.

(Сміх)

Отже, я можу давати одяг іншим людям.

(Сміх)

Життя легке.

Коли я припинив купувати одяг,
я зрозумів, що крім нього

у моєму житті є ще щось.

Я зрозумів, що коли я купую щось,

мені потрібно зрозуміти: я купую,
тому що мені воно подобається,

або тому, що воно мені потрібно.

Якщо я купую річ тому,
що вона мені подобається - це помилка.

Я почуваюсь вільнішим,
коли думаю таким чином.

І останнє. Що я буду робити, якщо захворію?

Спочатку мене це дуже хвилювало,
тому що тоді у мене не було грошей.

Я замислився ще більше.

Хвороба - це звичайна річ,
це не щось погане.

Хвороба - це нагадування нам,
що ми робимо щось неправильно у нашому житті.

Ось чому ми хворіємо.

Коли я починаю хворіти, мені потрібно
зупинитися, прислухатися до себе

і зрозуміти, що я роблю не так.

Я навчився, як використовувати воду та землю,

щоб зцілити себе,

я навчився використовувати
елементарні знання для зцілення.

Зараз я покладаюся на себе
у цих чотирьох речах,

і відчуваю, що життя легке.

Я відчуваю свободу, я почуваю себе вільним.

Я відчуваю, що мені не потрібно
ні про що хвилюватися.

Я вже не боюся, що не зможу робити те,
що я хочу у своєму житті.

Раніше, коли я боявся, я нічого не міг робити.

Але зараз я почуваюся вільним,
так, ніби я унікальний.

На мене ніхто не схожий,
і мені не потрібно бути схожим ні на кого.

Я - номер один.

Такі речі полегшують життя.

Після цього я почав думати

про те, що коли я мешкав у Бангкоці,
мені здавалося, що моє життя безпросвітне.

Багато людей, напевно, думали
так само, як і я, у ті часи.

І тому ми заснували центр під назвою
"Пан Пан" у місті Чіанг Май.

Наша головна мета - зберігати насіння.

Ми збираємо насіння,
тому що насіння - це їжа, а їжа - це життя.

Немає насіння - немає життя.

Немає насіння - немає свободи.

Немає насіння - немає щастя.

Тому що тоді ваше життя
залежить від когось іншого.

через те, що ви не маєте їжі.

Отож, мати насіння - дуже важливо.

Ось чому ми зосередилися на збереженні насіння.

Це основна мета "Пан Пан".

Окрім того, ми - навчальний центр.

Нам потрібен центр для того, щоб навчатися,

для того, щоб знати, як зробити життя легким.

Тому що нас завжди вчили,
як зробити життя складним та тяжким.

Як ми можемо зробити життя легким?
Це просто!

Але ми не знаємо, як це зробити.

Ми завжди лише ускладнюємо його.

Зараз ми почали вчитися,
вчитися бути разом.

Нас вчили лише, як від'єднати себе

від усього, щоб бути незалежними

і покладатися лише на гроші,

а не один на одного.

Але для того, щоб бути щасливим,
нам потрібно повернутися назад,

знову об'єднатися з самим собою,
об'єднатися з іншими людьми,

об'єднати розум із тілом.

Ми можемо бути щасливими. Життя легке.

Від початку і до цих пір

я навчився чотирьом основним речам:
їжа, житло, одяг та ліки

мають бути дешеві та доступні усім.

Ось це - цивілізація.

Але якщо зробити ці речі
важкодоступними для людей,

тоді це не цивілізовано.

Подивіться - все, що нас оточує,

здобувається дуже важко.

Мені здається, що зараз наступила найбільш
нецивілізована ера на землі.

Стільки людей,
що закінчили університет,

стільки університетів на землі,

стільки розумних людей -

а життя стає все важчим і важчим.

Для кого ми робимо його складним?

Для кого ми так важко працюємо?

Я відчуваю, що це неправильно, ненормально.

Я хочу повернутися назад, до нормального.

Бути нормальною людиною,
жити, як живуть тварини.

Птах будує гніздо за один чи два дні.

Щур вириває нору за одну ніч.

А розумні люди, як ми,

витрачають 30 років на те, щоб придбати будинок,

і багато людей навіть і не сподіваються,
що в них колись буде будинок.

Це неправильно.

Чому ми руйнуємо нашу силу та наші здібності?

Я вирішив, що з мене досить цього "нормального"

ненормального життя.

Зараз я намагаюся бути нормальним.

Але люди дивляться на мене
як на ненормального.

(Сміх)

Як на божевільного.

Але мені байдуже,
це не моя помилка.

Це їх помилка, якщо вони так думають.

Зараз моє життя легке та світле.

Мені усього вистачає.

А люди можуть думати, як їм хочеться.

За інших я вирішувати не можу.

Я може лише змінити свою свідомість,
та керувати нею.

Зараз моя свідомість легка та світла,
і мені цього достатньо.

Якщо хтось хоче мати вибір,
він може мати вибір.

Ви обираєте, як вам жити - легко чи тяжко.

Дякую.

(Оплески)