Що ж, ми наважилися... що тепер?

Шеріл Сендберґ визнала, що їй було страшно вийти на сцену TED у 2010 - бо вона збиралася вперше говорити про одинокий досвід того, як це - бути жінкою серед акул бізнесу. Згодом її виступ отримав мільйони переглядів (і з'явилася її книга-бестселер). Виконавчий директор Фейсбуку розмовляє з жінкою, яка спонукала її виступити з першою доповіддю, Пет Мітчелл. Сендберґ розповідає про реакцію на її ідею і досліджує способи, якими жінки все ще борються заради успіху.

Пет Мітчел: Твоє перше повернення на сцену TEDWomen.

Шеріл Сендберґ: Перше повернення. Приємно вас усіх бачити. Завжди приємно

бачити так багато жінок.

Хоч, зазвичай, я не бачу їх так багато, як і решта людей.

ПМ: Коли ми вперше почали говорити про це, основною темою стали не соцмережі,

як ми думали, а ваші думки

про брак лідерських позицій, зокрема в секторі технологій та соціальних медіа.

Але як у вас виникла така думка, і як вона привела до вашого виступу на TED?

Мені було справді страшно вийти на цю сцену і говорити про жінок,

тому що я виросла в діловому світі, як, гадаю, і багато з вас.

Ми ніколи не говоримо, що значить бути жінкою, бо хтось може помітити, що ви жінка, правда?

Вони можуть помітити. Або ще гірше, якщо ви кажете "жінка", люди на іншому кінці столу

подумають, що ви просите про особливе ставлення, або ж скаржитеся.

Або ще гірше, висуваєте їм звинувачення. Я пройшла через це - (Сміх)

Я пройшла через таке протягом всієї ділової кар'єри,

і ніколи не говорила про те, що значить бути жінкою, ніколи не говорила про це публічно.

Але також я помітила, що такий підхід не був дієвим.

Я закінчила коледж 20 років тому і думала,

що всі мої напарники були обох статей, проте наді мною були тільки чоловіки,

але це зміниться,

бо ваше покоління проробило чудову роботу по боротьбі за рівність,

рівність, яка стала нам доступною. Але вона не була доступною раніше.

Тому що рік за роком я була однією з меншості,

і навіть зараз, часто я є єдиною жінкою у кімнаті.

Я розмовляла про це з великою кількістю людей,

чи потрібно мені виступити з доповіддю про жінок на TEDWomen, і мені сказали, о ні.

Твоїй діловій кар'єрі прийде кінець. Не можна бути поважним виконавчим директором

і говорити про те, що значить бути жінкою.
Тебе ніколи не сприймуть всерйоз.

Але, на щастя, було декілька гідних осіб - таких як ви - які сказали, що я повинна виступити,

і я поставила собі запитання, яке б міг поставити Марк Цукерберґ -

засновник Фейсбуку та мій бос -

міг би поставити усім нам, що б я зробила, якби не боялася?

Відповідь була: я б вийшла на сцену TED,

і говорила б про жінок, про лідерство. Так я і зробила, і вижила. (Оплески)

ПМ: Я б сказала, ви не тільки вижили, згадую в цей момент, Шеріл,

коли ми стояли тоді позад сцени, ви повернулись до мене

і розповіли мені історію.

Я мовила - в останню хвилю - знаєте, вам треба поділитися цією історією.

ШС: О, так.
ПМ: Що то за історія була?

ШС: Це важливий момент. Я збиралася на TEDWomen,

подія відбувалася в окрузі Колумбія, я живу тут, тож мала вилетіти літаком напередодні,

моїй доньці було 3 роки, вона вчепилася мені в ногу: "Мамусю, не йди".

Як подрузі, я розповіла Пет про те, що не стосувалося моєї доповіді, з якою я мала виступити,

і яка була переповнена фактами та персонажами, але не містила нічого особистого,

я розповіла Пет про доньку. І додала, у мене важкий день.

Вчора моя донька вчепилась мені в ногу і просила не йти.

Ви подивилися на мене і сказали, що я маю розповісти про це.

Я спитала, на сцені TED? Жартуєте?

Я маю вийти на сцену і визнати, що моя донька чіплялась мені за ноги?

Ви сказали, так, бо, якщо ви хочете говорити про залучення більшої кількості жінок на лідерські позиції,

ви маєте бути чесними щодо того, наскільки це важко.

І я це зробила. І, гадаю, це справді важливий момент.

Те саме сталося, коли я написала свою книгу. Я почала писати книгу, перший розділ,

я думала, він чудовий. У ньому було наведено багато даних, особистостей,

на три сторінки я написала про матріархальні племена Маасай, та їхні соціологічні шаблони.

Мій чоловік прочитав це і сказав, що воно прісне, як мої пластівці Wheaties на сніданок. (Сміх)

Прошу вибачення у компанії Wheaties, якщо тут є представники. Він сказав, що ніхто, ніхто не читатиме цю книгу.

Я усвідомила тоді, що мені треба бути чеснішою та відкритішою,

і я мушу розповісти свою історію. Про те, що я досі не почуваюся впевненою в собі, хоч мала б,

у багатьох ситуаціях. Мій перший невдалий шлюб. Сльози на роботі.

Відчуття, що я не належу до середовища, почуття вини аж до цього дня.

І частиною моєї історії, яка почалася на цій сцені і привела до створення книги та фундації,

стала відкритість та чесність щодо моїх проблем,

щоб спонукати інших жінок бути більш відкритими та чесними,

і щоб усі ми могли працювати разом заради справжньої рівності.

ПМ: На мою думку, одним із найважливіших моментів у книзі,

однією з причин, чому вона так торкає душу та має відголос у світі,

це те, що ви говорите у книзі про особисте і даєте зрозуміти,

що ви говорите про речі, які дуже важливо знати іншим жінкам,

що у вас були такі ж проблеми, як у багатьох з нас,

коли ви стикалися з перешкодами та людьми, які думають по-іншому.

Розкажіть про цей процес: коли ви вирішили, що маєте вийти на публіку і розповісти про особисте,

таким чином ви заявили про себе як експерта,

який знає, як розв'язати ці проблеми.

ШС: Після виступу на TED

я ніколи насправді не думала написати книгу, я не автор, не письменник,

а цю книгу стали читати, і вона почала впливати на життя людей.

Я отримала прекрасного листа - один із перших листів я отримала від жінки,

яка розповіла, що їй запропонували дуже велике підвищення на роботі, і вона відмовилася,

розповіла про це найкращій подрузі, а та сказала,

ти мусиш подивитися цей виступ на TED.

Вона подивилася, наступного дня вона погодилася на ту роботу,

прийшла додому і вручила чоловікові список покупок продуктів. (Сміх)

І сказала: я можу це зробити.

Для мене важливо ось що: у світі корпорацій є не тільки жінки,

і я чула від працівників компаній, що книга вплинула на багатьох,

на людей у різноманітних ситуаціях.

Я познайомилася з лікарем, який був штатним працівником університету Джонса Гопкінса,

він сказав, що допоки не побачив мого виступу на TED, ніколи не звертав уваги,

що, попри те, що половина його студентів жінки,

вони ніколи не говорили стільки, як чоловіки, під час дискусій.

Тож він почав звертати на це увагу, і коли він чекав на підняті руки, то бачив, що підняті руки у чоловіків.

Він почав заохочувати жінок також піднімати руки частіше,

та все ж це і далі не спрацьовувало.

Тож він сказав усім, більше не піднімайте руки, я буду викликати.

І на вибір викликав то чоловіків, то жінок. І довів собі,

що жінки знали відповіді так само ж добре або й краще,

і він повідомив їм про це.

Серед студентів була жінка, мама-домогосподарка, яка живе у справді неблагополучному кварталі,

з не надто хорошою школою, вона ніколи не працювала у корпораціях,

але сказала, що ця промова на TED надихнула її піти у школу і добиватися кращого вчителя для своєї дитини.

У цьому випадку ішлося про віднайдення права голосу.

Я усвідомила, що інші жінки та чоловіки могли знайти свій голос завдяки моїй доповіді,

саме тому я після виступу написала книгу.

ПМ: У книзі ви не тільки знайшли свій власний голос, що чітко і твердо видно зі змісту,

але також поділилися тим, чого ви навчилися -

досвідом інших людей від отриманих вами уроків.

Я гадаю, що розпочавши цей процес,

ви наче стали експертом з того, як справлятися.

Як ви почувалися, і як це реалізувалося у вашому житті?

Видати не просто книгу, не просто бестселлер, не просто підготувати виступ, що має численні перегляди,

а запровадити рух, у якому люди почали буквально описувати свої дії на роботі,

як крок уперед.

ШС: Я вдячна за честь і щаслива, і це тільки початок.

Не знаю, чи я є експертом, чи будь-хто інший. Безперечно, я провела багато досліджень.

Прочитала всі праці на цю тематику,

і висновки дуже чіткі. Бо ось що нам відомо.

Відомо, що стереотипи стримують жінок від лідерських ролей у всьому світі.

Це так вражає. Книга "Крок уперед" є дуже глобальною, я їздила по всьому світу,

розповідаючи про неї, - культури такі різні.

Навіть в межах нашої країни, Японія, Корея, Китай, Азія, Європа,

вони всі дуже різні. Окрім однієї спільної речі: статі.

По всьому світу, незалежно від культури,

ми вважаємо, що чоловіки повинні бути сильними, наполегливими, агресивними, мати право голосу:

ми думаємо, що жінки повинні говорити тоді, коли до них звертаються, допомагати іншим.

Тепер по всьому світу

є жінки, яких називають "командирками". Існує світ "командирок",

у кожній мові існує таке слово для маленьких дівчаток.

Це слово, яке не вживається до малих хлопчиків,

бо, якщо маленький хлопчик є лідером, для цього явища немає негативного слова,

це очікувано. Проте якщо керує маленька дівчинка, вона "командирка".

Я знаю, що тут небагато чоловіків у залі, та підтвердіть мої слова.

Якщо ви чоловік, вам треба представляти свою стать.

Будь ласка, підійміть руку, якщо вам казали, що ви надто агресивні на роботі.

(Сміх) Завжди знаходиться декілька, їх близько п'яти відсотків. Ок, приготуйтесь, джентльтмени.

Якщо ви жінка, будь ласка, підійміть руку, якщо вам коли-небудь казали, що ви надто агресивні на роботі.

(Сміх) Так публіка відповідала у кожній країні світу,

і це підтверджено даними.

Чи ми вважаємо жінок агресивнішими за чоловіків? Звісно, ні.

Ми просто судимо їх з іншої точки зору,

і багато рис характеру, які потрібно проявити на роботі для отримання результатів, для того, щоб керувати,

є тими, які ми вважаємо прерогативами чоловіка, він є босом,

а в жінці вони сприймаються як "командирські".

Позитивним є те, що ми можемо це змінити, розповівши про цей факт.

Один із найкращих моментів у цьому процесі був,

коли вийшла книга, я стояла на сцені з Джоном Чемберсом, виконавчим директором компанії Cisco.

Він прочитав книгу. Він стояв на сцені зі мною, запросив мене на зустріч з усією його керівною командою,

чоловіками та жінками, і сказав: я думав, що в нас усе було з цим гаразд. Я думав, що в мене з цим усе було гаразд.

А тоді я прочитав цю книгу та усвідомив, що ми, моя компанія,

ми називали всіх наших жінок на керівних посадах надто агресивними,

я стою зараз на цій сцені, і мені шкода.

І хочу сказати вам, що ніколи більше так не робитимемо.

ПМ: Можна ми це надішлемо багатьом нашим іншим знайомим? (Оплески)

ШС: Джон робить це, бо вважає, що так буде добре для його компанії,

тож розповідаючи про цей факт можна добитись змін.

Наступного разу, коли почуєте, як хтось називає маленьку дівчинку "командиркою",

ви підійдете до тієї людини, широко усміхнетеся, і скажете:

"Ця маленька дівчинка не командирка. Ця маленька дівчинка має задатки лідера". (Сміх)

ПМ: Я знаю, що ви так говорите вашій доньці.
ШС: Саме так.

ПМ: І ви зосередилися на цьому в книзі - і причиною для написання її, як ви вже сказали,

було створення діалогу довкола цієї теми.

Давайте зараз розпочнемо його тут,
визнаємо той факт,

що в часи, коли є більше відчинених дверей, більше можливостей,

жінки все ще не отримують лідерських позицій.

І в місяці після видання книги,

у якій ішлося про цей факт,

деякі проблеми все ж залишаються і стосуються багатьох з нас,

і ми маємо подивитися на нас самих. Що змінилося?

Ви побачили зміни?

ШС: Безсумнівно, довкола цього було створено діалог, і це чудово.

Але для мене, і, гадаю, для всіх нас, важлива дія.

Тож усюди, куди я приходжу, виконавчі директори, здебільшого це чоловіки, кажуть мені,

ви коштуєте мені так багато грошей,

тому що всі жінки хочуть, щоб їм платили так, як чоловікам.

А я їм відповідаю, що мені зовсім не прикро. (Сміх)

Зовсім. Бо жінкам повинні платити так, як чоловікам.

Усюди, куди я приходжу, жінки говорять, що просять про підвищення.

Усюди, куди я приходжу, жінки кажуть, що в них покращуються стосунки з їхніми чоловіками,

коли вони просять про допомогу до дому, коли просять про підвищення на роботі,

і, що важливо, вони починають вірити в себе. Навіть у незначні речі.

Один із керівників штату сказав мені, що не усвідомлював того, що більшість жінок

буквально сиділи по закутках кімнати,

а тепер він увів правило, за яким усі жінки з його колективу мають сидіти за столом.

Фундація, яку я створила завдяки книзі "Крок уперед",

допомагає жінкам, або чоловікам, розпочати роботу гуртків у малих групах,

це може бути 10 осіб, або скільки забажаєте, які зустрічаються раз на місяць.

Я сподівалася, що вдасться організувати близько 500 гуртків. Це було б прекрасно.

Знаєте, 500 помножити на 10.

Тепер є понад 12 000 гуртків у 50 країнах світу.

ПМ: Вау, це неймовірно.

ШС: І всі ці люди збираються кожного місяця.

Я зустрілася з одним із них, коли була в Пекіні.

Група жінок, у віці 29-30 років, створили перший гурток у Пекіні,

деякі з них виросли в дуже бідній сільській місцевості в Китаї.

Цим жінкам 29 років, їхнє суспільство каже їм, що вони поза його межами,

бо вони ще не одружені,

і те, що ці жінки приходять разом раз на місяць на збори,

допомагає їм визначити, ким вони є для себе самих.

Чого вони хочуть у своїй кар'єрі. Яких партнерів вони хочуть, якщо взагалі їм це потрібно.

Я подивилася на них, ми познайомилися,

і всі назвали свої імена та розповіли, звідки вони родом,

я мовила, мене звати Шеріл Сендберґ, і я про це мріяла.

І я просто розплакалась.

Так, визнаю, зі мною таке буває. Я згадувала про це раніше.

Але те, що жінка в такій віддаленій частині світу, яка виросла в селі,

якій наказували одружуватися з кимось, з ким вона не хотіла одружуватись,

може тепер раз на місяць зустрітися з групою людей і відмовитися від цього,

і знайти життя, таке, яке їй подобається.

Ось таких змін ми маємо сподіватися.

ПМ: Вас здивувала глобальна природа вашого послання?

Мені здається, що коли вперше вийшла книга, багато людей подумали,

що це справді важливий посібник для молодої жінки, яка шукає шлях нагору.

Їм треба подивитись на це, подолати перепони, та визнати їх,

розповісти про них відкрито почати розмовляти про це,

але це дійсно для жінок, які прагнуть бути лідерами. Роблять це. Прокладають шлях у світі корпорацій.

Книгу читають тепер у країнах, що розвиваються, у селах.

Що саме з цього здивувало вас, і, можливо, привело вас до нових перспектив з вашого боку?

ШС: Ця книга про впевненість у собі і про рівність.

Виявляється, у всьому світі жінки потребують більше впевненості в собі,

тому що світ каже нам, що ми не рівні з чоловіками.

Усюди в світі ми живемо в просторі, в якому чоловіки отримують "і",

а жінки отримують "або".

Я ніколи не стикалася з чоловіком, якого питали, як йому це все вдається. (Сміх)

Знову ж таки, звернуся до чоловіків у залі:

Будь ласка, підніміть руки, якщо вас питали, як вам це все вдається?

(Сміх)

Тільки чоловіки.

Жінки, жінки. Будь ласка, підніміть руки, якщо вас питали, як вам це все вдається?

Ми припускаємо, що чоловіки можуть все робити, тобто мати роботу і дітей.

І припускаємо, що жінки не можуть, і це смішно,

тому що більшість жінок у всьому світі, включно зі Сполученими Штатами,

працюють на повну ставку і мають дітей.

Думаю, що люди не до кінця розуміють, наскільки глобальним є це послання.

Є один гурток, який заснували для врятованих працівників секс-індустрії у Маямі.

Вони використовують книгу, щоб допомогти людям у переході

до того, що було б нормальним життям, рятуючи їх від сутенерів.

Є групи в Техасі, які використовують книгу для вивчення ділового спілкування

для жінок, які ніколи не ходили в коледж.

Нам відомо, що існують групи по всій Ефіопії.

І це послання про рівність, коли жінкам говорять, що вони не можуть мати того, що мають чоловіки,

як ми сприймаємо лідерство серед чоловіків, право голосу для чоловіків,

це впливає на всіх нас, і, на мою думку, ця проблема існує у всьому світі.

Це частина того, чим займається TEDWomen.

Вона об'єднує нас у тому, в що ми повинні вірити,

а саме більше жінок з правом голосу, більше рівності.

ПМ: Якщо б вас запросили знову виступити на TEDWomen,

що б ви сказали про результат вашого досвіду, особисто для вас,

і що ви дізналися про жінок та чоловіків

під час цієї кампанії?

ШС: Гадаю, я б сказала, - я спробувала сказати це сильно,

але, мабуть, я можу сказати це ще сильніше -

статус кво - це недостатньо.

Це недостатньо, це не міняється швидко.

Відтоді, як я виступила на TED і опублікувала свою книгу, бюро Сенсус оприлюднило нові дані за рік.

Знаєте, що ми виявили?

Різниця у заробітній платі для жінок у Сполучених Штатах не змінилась.

Сімдесят сім центів проти долара..

Для темношкірих жінок, 64 центи.

Для латиноамериканських, 54 центи.

Знаєте, коли востаннє ці цифри піднімались?

У 2002.

Ми стоїмо на місці, стоїмо на місці у стількох речах.

І думаю, ми не до кінця чесні, говорячи про це,

з багатьох причин. Так важко говорити про стать.

Ми надто сором'язливі, щоб вживати слово "феміністка", слово, яке, на мою думку, ми повинні прийняти.

Ми мусимо відкинути слово "командирка" і повернути -

(Оплески)

думаю, варто сказати це голосніше, ми повинні відкинути слово "командирка"

і повернути у вжиток слово "феміністка", бо ми цього потребуємо.

(Оплески)

ПМ: Нам усім потрібно робити трохи більше кроків уперед.

ШС: Набагато більше кроків уперед.

ПМ: Дякую, Шеріл.

Дякую за те, що наважилися і сказали "так".

ШС: Дякую.

(Оплески)