Як подолати безнадійність - Нік Вуйчіч на TEDxNoviSad

Нік розповідає про те, наскільки важлива роль батьків у ранньому дитинстві, коли їм під силу подолати безнадію. Сила волі є рушійною силою у перетворенні наших мрій у реальність, однак, якщо чудо не відбувається у нашому житті, ми завжди можемо стати чудом для когось іншого.

Нік Вуйчіч народився в Австралії у сім’ї сербських емігрантів. Він мав рідкісне захворювання - відсутність усіх чотирьох кінцівок. Більшу частину свого дитинства він намагався побороти депресію, а після спроби самогубства вирішив зосередитися на тому, що він мав замість того, чого не мав. Він зрозумів, що історія його життя надихає багатьох людей.

У дусі ідей, які варті поширення, TEDx є програмою місцевих самоорганізованих подій, що зводять людей разом задля того, аби поділитися досвідом, який має стосунок до TED. На зібранні TEDx поєднуються відео TEDTalks та живі виступи, аби надихати на багатостороннє обговорення та створення зв’язків у невеликих групах. Такі місцеві самоорганізовані події проходять під маркою TEDx, де х = незалежно організована подія TED. Конференція TED забезпечує загальне керування програмою TEDx, але окремі TEDx події є самоорганізованими.* (*За умови дотримання певних правил та регламенту)

(Сербською) Щиро дякую!

Друзі, мене звуть Нік Вуйчіч,

я народився в Австралії у 1982,

переїхав з Австралії до Каліфорнії у 2006 році.

Щодо історії мого життя, я просто вдячний за те,

що люди дізналися про моє життя

на якомусь рівні - просто дивилися відео на YouTube

або бачили фотографії усміхненого хлопця без кінцівок.

Знаєте, люди завжди мене питають,

знаєте, що з тобою трапилося

і як ти зміг подолати те, через що ти пройшов?

Назва послання, що мені було надано -

"Перетворюючи глухі стіни на двері".

Коли я розмовляю з аудиторією,

я люблю казати:

"перетворюючи перешкоди на можливості".

Сьогодні я це дуже добре усвідомлюю та можу також поділитися з вами.

Я знаю, що сьогодні в світі мільярд людей страждають від голоду.

Я знаю, що цього року мільйон людей покінчать своє життя самогубством.

А це по одному на кожні 40 секунд.

Я знаю, що сьогодні в світі 120 мільйонів рабів,

а я зустрічався з шістьма рабами,

і я зустрічався із самою верхівкою піраміди, досягши представників бізнесу

і зустрічав мільярдерів.

Я зустрічав банкірів, а також сиріт.

Ми всі чогось прагнемо.

Ми всі прагнемо надії.

Надію не можна мати тільки тому, що ти просто народився з надією.

Ні, ми народжуємося із болем.

Ми народжуємося і живемо з труднощами.

У нашому житті. Мої батьки завжди вчили мене,

що, навіть якщо ми не знаємо,

чому я народився таким,
ми маємо вибір.

Бути розлюченими,
бо в нас чогось немає,

або бути вдячними за те,
що в нас є.

Сила цього вибору була першою річчю,

яку я мав здолати, і зробити свій вибір,

особливо у ранні роки в школі.

Багато дітей підходили до мене та дражнили.

І я виступав на 5 конгресах,

я зустрічався із 7 президентами по всьому світу.

Найбільша моя аудиторія була 110 000 людей.

Я отримую по 30 тисяч запрошень на виступи.

Тому, де б я не був,
я доповідаю про цінність життя,

я доповідаю про міри проти залякування

для шкільної системи різних націй.

Найважливіше - це любов.

Коли ми відчуваємо,
що нам не вистачає любові,

і нам бракує надії,

ми починаємо втрачати сили, аби жити.

Коли я був дитиною,
переді мною була величезна стіна.

Я був оточений чотирма стінами та
низькою стелею можливостей.

Мене визволили у таких багатьох розуміннях,

а особливо щодо виживання день за днем,

мої батьки, які мене любили,
які підтримували мене,

які казали мені, що я прекрасний такий, який є,

і щоб я не зважав на те, що кажуть про мене інші люди.

Я був першою дитиною з особливими потребами,

яку приєднали до основної освітньої системи

в Австралії, і мене нагородили премією
"Маленький громадянин року" у 1990 році.

Та світ - це місце, де ми зазнаємо болю,
потребуємо надії

та потребуємо любові.

Без надії ми почуваємося, як "Навіщо ми тут?"

Отже, зламаність. Ось моя.

Сьогодні в мене й досі не має ані рук, ані ніг, але все змінилося.

Все.

Для себе я шукав надію та щастя

і не міг їх знайти протягом багатьох років.

Насправді, якщо ця сторона столу представляє мою надію,

правда надихає мене бути всім, чим я можу бути.

Але є ще й брехня, кожного дня

на наш розум впливають люди, що позбавляють нас мужності.

Ви ж знаєте людей, що є у вашому житті,

які, неважливо, наскільки вдалим був ваш день, засмутять вас?

Або, неважливо, наскільки поганим був ваш день, вони ще більше вас засмутять?

Ви розумієте про що я?

Подумайте про три ваших найбільших перешкоди в житті.

Не вони є вашими найбільшими перешкодами.

Ви є ними.

Я за 3 секунди можу сказати вам те, що вас засмутить,

але потім ви можете ніколи не забути мої слова.

Я бачив стільки 50-річних жинок і 40-річних жінок,

які й досі пам'ятають, що їм сказали їхні татусі, що вони б з радістю ніколи не чули.

Слова мають силу.

І коли ви чуєте такі слова, ви зростаєте в оточенні цієї брехні.

"Нік, ти ні на що не здатний, просто здавайся, ти ніколи не отримаєш роботи",

"Ти ніколи не одружишся, ти навіть не можеш взяти дружину за руку",

"Який з тебе батько,

якщо ти не можеш навіть взяти до рук дитину, коли вона плаче?"

Ти самотній.
Авжеж твої батьки тебе обіймають.

Але ж їхні обійми тебе не вилікують.

Просто здавайся. Просто здавайся. Просто здавайся.

Коли мені було 8, я подумав, що маю покінчити життя самогубством. Чому?

Бо в мене не було надії.
Я думав, що не маю надії.

Сьогодні ви можете впевнитися, що в мене була надія.

Як ми називаємо те, коли ми впевнені, що щось є, але ми цього не бачимо? Віра.

Слова можуть багато зробити.
Обійми здатні зробити більше, ніж слова,

однак коли обійми безсилі,
саме тоді час повірити.

Для мене слів та обіймів було недостатньо, але ж і віри я не мав.

Тому я намагався покінчити зі всім.

Коли мені було 10, я намагався втопитися у 6 дюймах, або 15 сантиметрах, води

у себе вдома.

Я сказав батькові, що просто хочу розслабитися, але насправді я хотів покінчити з собою.

З мене було досить.
(Сербською) З мене було досить.

Перші два рази я перевертався.

Я намагався визначити, скільки кисню вміщують мої легені, перш ніж я його випущу.

Але втретє, розуміючи своєю головою, що я хотів піти з цього світу,

через усе це залякування в моєму житті,
бо я став обтяжувати життя своїх батьків

і мені ні на що було сподіватися.

В той момент я усвідомив, що якщо я й справді здійсню самогубство,

це ще більше обтяжить життя моїх батьків.

Було дещо більш безнадійне та нестерпне,

аніж мати дитину без кінцівок.

Що це?
Дитина, що не має кінцівок та здається.

Тому коли я уявив, як мої мама, тато

та мій брат плачуть на моїй могилі,

якщо я покінчу з життям,
одна ця думка мене врятувала.

Якщо б мої батьки ніколи мені не казали, що я прекрасний такий, який я є.

Якщо б вони ніколи не казали, що я особливий і що вони мене люблять,

мене б тут сьогодні не було.

Тому я звертаюся до всіх батьків,

що роблять все, аби заохотити своїх підлітків.

Особливо на Заході багато підлітків вішають "не турбувати" на дверях у свої кімнати.

Я впевнений, по всьому світові спілкування батьків із підлітками відбувається так:

Як справи у школі? - Нормально. - Чому ти навчився? - Нічому. - Ти зробив домашнє завдання? - Ні.

І це є спілкування за цілий день.

А коли ви намагаєтеся сказати вашим дітям, що вони прекрасні, вони кажуть,

"Звісно ж я прекрасний, я твій син, твоя донька,
звісно ти мені казатимеш це".

Але ж воні мають рацію.

Кожна людина має свою цінність,

і моя цінність не визначається тим, як я виглядаю,

або яка в мене робота, або звідки я, де я народився,

скільки грошей заробляю, все це - ніщо.

Багато підлітків дражнять один одного

за те, як ми виглядаємо,
і я кажу підліткам,

"Як ви вважаєте, я достатньо крутий,
аби дружити з вами?"

А вони мені: "Так, звісно".

Я їм кажу: "Але ж у мене немає рук і ніг",
а вони мені: "Це не має значення".

І я їх питаю: "Невже? Немає значення,
що в мене не має рук і ніг?"

Вони кажуть, що немає значення.

Тоді я їм кажу: "Взагалі, якщо це не має значення, навіщо ж тоді ми вбиваємо один одного нашими словами,

якщо це насправді не має значення?"

Чому ми дивимося на себе в дзеркало і бачимо потворність, а не цінність?

Я хочу спитати вас сьогодні, чого ви прагнете?

Якщо я дам вам мільярд доларів, ви будете щасливі?

Якщо б ви мені дали мільярд доларів, я був би дуже щасливий.

Однак якщо моя мати помре сьогодні, чи буду я щасливий? Ні.

Якби я мав усі гроші світу, я б не став щасливішим.

Хіба ні? Бо гроші - то є річ, яка не лікує душу.

Тож багато підлітків шукають любові, а любов таки лікує душу,

любов заповнює душу.

Але щодо сексу перед одруженням.
Я був незайманим до того, як одружився.

Саме так, у мене розкішна дружина,
ми очікуємо на нашого першого сина.

Та мені не потрібно мати руки, аби тримати її за руку.

Я тільки хочу обіймати її серце.

Знаєте, як я обійматиму свого малого?

Багато дітей підходять до мене, це дивовижно.

Вони тримають руки за спинами і обіймають мене своїми шиями.

У своєму житті я зрозумів, навіть найгірші частини життя

можна перетворити на добрі.

І на ще більш особливі.

Так багато підлітків шукають кохання,
аби зробити те

і зробити се,
та зайнятися сексом перш ніж одружитися.

Для мене секс до одруження - це як годинник "Гуччі" за п'ять баксів.

Секс у подружньому житті, та секс із кимось,

хто тебе любить, хто відданий тобі на все життя,

хто стане мамою або татом твоїх дітей, - ось що таке кохання.

Ти можеш спати з такою кількістю людей, з якою хочеш,

але ж ти ніколи напевно не знаєш, чи "Кохають вони мене?"

Любов то є віданність на все життя.
Бачите, у житті є вибір.

І ми шукаємо.
Я хочу спитати вас, що ви шукаєте?

Якщо можна просто напитися, чому ні, чувак?
Ми ж тільки один раз живемо.

Ну, якщо ти так вважаєш, то добре.

Але щодо мене, я - жадібна людина,
я не хочу прожити до 90 років.

Я хочу жити мільярди років.

І я знаю, що кожного дня,
вибір, який я роблю, впливає на це життя,

життя інших людей, а також моє вічне життя.

Ви маєте осягнути правду того, хто ви є насправді і чому ви тут.

Вілльям Барклі сказав: два найважливіші дні в житті кожного - це

день, коли ви народилися, та день, коли ви зрозуміли навіщо.

Отже, "Фу, ти потворний".

Ні, я - прекрасний такий, який я є,

але якщо ви самі в це не вірите..

так багато дівчат, вони особливо, залежать від свої грубих хлопців

бо "якщо я з ним порву, хто ж мене хотітеме?"

Бачите, ми всі прагнемо любові.

Ось чому ми робимо те, що ми інколи робимо.

Аби мене прийняли, я буду лаятися, я буду крутим,

Ось, який цей світ.

"Я хочу виглядати, як вона, якби ж я була вищою, нижчою, розумнішою, більш популярною"...

чого б ви не бажали,
цього замало.

Доки ви не знайдете правду.

Мене зробили прекрасним та правильним чином.

У мого життя є більш значуща ціль.

Я тут, бо на те є причина.

Звісно, зі мною не сталося чуда.

Так, я вірю в Бога, який здатний творити чудеса

і я маю пару черевиків у моїй шафі.

Чому? Я зустрічав сліпих, які бачили
та глухих, які чули.

Нічого страшного, якщо ви мені не вірите,
я це зазняв на камеру.

Але я дещо зрозумів.

Якщо Бог не змінює обставини мого життя,

то він використає моє життя, як чудо для когось іншого.

Коли чудо не трапляється у вашому житті,
ви все ще можете бути чудом для когось іншого.

Я завершу виступ прекрасною історією.

Я був у Південній Каліфорнії,

у мене є дві організації:

неприбуткова та комерційна,

за роки з 2007 по 2010 я, мабуть, виступав 1000 разів, 600 перельотів.

І я розмовляв із 4,5 мільйонами людей безпосередньо,

а за 48 годин тут, у Сербії, ми досягли рівня 5 мільйонів за допомогою медіа.

Отже, ми звертаємося до сердець людей,
аби вони любили одне одного.

Ми хочемо, аби люди любили одне одного,
любили себе,

не стримували своїх мрій
і ніколи не здавалися.

Ми всі прагнемо надії, згодні?

Чого ви прагнете?

Гроші, наркотики, секс, алкоголь,
порнографія, слава, багатство.

Ніколи не задовольняють.

Ніколи не буває достатньо.

Але я заспокоївся.
Тому послухайте ось що.

Коли мені було 24 роки, 5-6 років тому
я був у Каліфорнії.

І до того дня я ніколи не зустрічав нікого, як я.

Коли мені було 10, я мріяв
зустріти когось, як я.

Це не сталося, це чудо не здійснилося.

Але у віці 24 років, у Каліфорнії,
я побачив маленького хлопчика,

у якого не було ані ручок, ані ніжок,
йому було 19 місяців, саме такий, як я.

Я знав, що його дражнитимуть,

йому доведеться страждати через депресію, йому буде самотньо,

я знав, що він буде хвилюватися, гадаючи, чи з'явиться в нього колись дівчина,

і так далі, і так далі.

Я попросив його батька винести дитину на сцену перед 2000 людей.

І всі плакали.

Саме тоді здійснилися слова про те що, коли у вашому житті не відбувається чудо,

ви можете стати чудом для когось іншого.

Я не є супергероєм, я проходжу через злети та падіння, так само, як і ви.

Але все треба робити поступово,

і якщо ви ще не знайшли спокою від усвідомлення того, хто ви є і чому ви тут

і куди ви вирушите після цього.

Щодо мене, я хочу аби ви знали, що саме так я вижив.

Мене не оточують стіни.

Моя книга називається "Життя без обмежень",
і що має статися - те станеться.

Я зіграв у короткометражному кіно, 30 нагород.

Отримав нагороду як кращий актор короткометражного кіно.

Я зробив свій музикальний відеоролик.

Написав дві книги, перша книга - 30 мовами, 800 000 примірників.

Мені 29 років, і нам відомо, що мільярд людей знають, хто я такий.

Я не хизуюся своєю гордістю, або іменем, або становищем,

повірте мені, я - такий самий, як ви.

Але я сподіваюся, що вас надихає те,

що, якщо я можу так далеко заходити у
своїх мріях, то ви також можете.

Немає ніяких стін.

Знайдіть свій спокій і
ви перетворите ваші стіни на двері.

Щиро дякую.

(Оплески)