Why I Don't Want Kids

О господ-

Ісусе.

Погнали.

Привіт! Це Ден, і я вітаю-

Гей, ця сорочка може стати проблемою.

Чому?

А, тому що... Трясця. Все настільки погано?

Я не бачу.

Лайно, добре.

Вперше я одягнув сорочку. Думав, буде мило.

Бо це така собі, знаєш, емо-сорочка, але через мереживо трохи квірна.

Але не настільки,

щоб відвернути натуралів від цікавого заголовку.

Перевдягаюся, так?

Добре.

Блискавка. Бігом.

Так краще?

Вітаю! Це Ден, і я роблю свій вклад у вимирання людства

бо я не хочу дітей.

Щоденна дистопія з Деніелом Гауелом

Раніше через таку жахливу заяву

затаврувала б тебе як парію у суспільстві,

де ти або дивак, якого скоріш за все заарештують як якогось маньяка,

або відьмі, і чомусь треба раз за разом занурювати тебе у річку.

Що ж, часи змінилися.

Насправді я просто трохи розчарований у стані цього світу

і не певен, чи хочу робити свій внесок.

Навіть зараз, висловити таку гостру думку -

не знаю, чи хочу дітей -

викликає таку реакцію:

Але ж ти кохатимеш їх, а вони тебе.

А хто доглядатиме за тобою, коли вже й посрати сам не зможеш?

Приймається.

Ми створені для цього, саме для цього в нас є пеніс.

Повірте, я роблю з ним все, ОКРІМ того, що схвалює бог.

Без жартів.

Я на тому етапі життя, де, здається, я доросла людина.

Всі мої шкільні друзі почали шубовсати з себе малюків,

які, будьмо відвертими, всі є карантинними дітлахами.

Вони всі - випадкові. Так.

В локдаун відносини розвивалися двома шляхами:

або люди усвідомлювали, що майже не проводили часу разом,

окрім чпокання, і тому майже не знають один одного;

в них нема нічого спільного, і тепер вони застрягли у хаті з розумною секс-іграшкою,

яку ненавидять, і розійшлися.

Або вони вітають чарівну маленьку Дейнеріс,

або Ліл Нас Екса, або Екс-щось-там-довбаний-джпег,

або що там придумала собі Граймс.

Які янголятка. Звісно ж, заплановані.

Я озирнувся навкруги, і здивувався:

ви ж не очікуєте, що я зроблю те саме, навмисно, чи не так?

Не існує більш жахливого вислову, ніж "осісти".

У 50-ті очікувалось, що ти миттєво одружишся прям після школи,

виштовхнеш з себе личинусів й одразу перейдеш до пияцтва та ображеності на увесь світ.

Бам! Ось воно, життя, і тепер ти б'єш байдики допоки тебе не відрядять в пансіонат.

Для чого поспішати, га?

Я можу пиячити й без личинусів.

Достатньо зайти в Твітер на 5 хвилин і жагу до життя втрачено.

І чому "осісти"? Чому треба сідати?

Хіба не можна й далі метушитися, нервово здригатися

або дратливо постукувати ногами по життю?

І чому рух униз?

Господи, якби це називалося "підійматися", хоча б звучало обнадійливо.

Підіймаються у рай,

а "осідати" звучить наче евтаназія.

Це наче запасний план у випадку, коли ми усвідомлюємо, що життя

насправді невимовно нудне та не відповідає очікуванням.

Типу, дідько, в мене закінчилися серіали на перегляд.

Нумо створимо цілу довбану істоту, яка про це не просила!

О, ваш шлюб потребує порятунку?

Дитинка все виправить.

Авжеж, саме так.

Що там з 50% розлучень?

Отже, окей, по-перше, мені подобається егоїстичне життя.

Ось, я це сказав.

Я вже витратив забагато часу вивчаючи штуки,

які вважав, що маю вивчити, в гонитві за кар'єрою, яку мав мати,

і не робив усіляке зі своїм пенісом, бо боженька заборонив,

тому я все ще відіграюсь за втрачений час.

Я не можу навіть знайти достатньо часу на Mario Kart,

щоб підтримувати свою крихку психіку.

Тому ні, не хочу пектися про ще одне повноцінне життя.

Я відчуваю, що все ще розбираються, ким я є,

в чому сенс життя і як я ставлюся до світу,

тому думка про те, що хтось інший стане пріорітетом, зовсім не тішить.

Коли я розмовляю з друзями, які мають дітей,

зазвичай кажу: "О, він гарнюня, кохаєш його?"

"Певен, він тебе кохає".

"А скільки ти спиш?"

І вони повертають свої хрусткі шиї до мене

і з їхніх очей ллются фонтани крові. Так!

Дитина забиратиме мій час, виснажить ресурси,

я не зможу бути спонтанним.

Це така штука, яку я хотів би мати як опцію.

Навіть якщо в реалі я виходжу з дому тільки по роботі,

і скоріш за все просто сидітиму вдома в труханах, істиму йогурт та дивитимусь відео з дурними ретріверами,

які врізаються в неймовірно чисті скляні двері.

Це остання клітина моску!

Але я міг би бути спонтанним, зрозуміло?

Саме усвідомлення, що в мене є ця сила і можливість, дає мені почуття свободи.

Я купив 20 кімнатних рослин, і ці примхливі гівнюки і так роблять мені нерви.

А їх треба тільки поливати щотижня.

Якщо мені буде потрібно годувати когось кілька разів на день, і мити його, і розважати.

О хлопче. Зрозумійте,

мати рослини та тварин добре для психічного здоров'я.

"Купляти рослини задля підтримки психіки -

це гейська версія народження дитини задля збереженн шлюбу".

Приємно мати малі задачі, буденність, відчувати залученість

у чийсь розвиток та отримувати насолоду від цього,

але кактус не потрібно розважати!

Якби я застряг в лифті з кактусом або ретрівером -

жодних проблем.

Але якщо дитина погляне на тебе і скаже: "Мені нудно", -

Трясця, оце мене лякає до срачки.

Я тільки но оселився в оселі, яка нарешті облаштована зі смаком,

і що тепер? Встановлювати захист для дітей?

Я сам незграба з жирафячими копитами

і постійно врізаюсь у меблі.

В моїх біологічних дітей нема жодного шансу.

Також, дитячі іграшки зазвичай кольорові,

а це суперечить моїй

естетиці депресивної лесбійки-лісоруба.

На цьому можна завершувати, тільки це має значення.

Ця відповідальність неосяжна.

Сама моя сутність - це бути невдахою по життю

і я все ще намагаюся це стилізувати.

Я не хочу пустити все за вітром через крихітку Дейнеріс.

Стільки книжок по дитячій психології такі:

"Гей, якщо під час першого дотику до дитини в тебе холодні руки -

травма. Отак.

Тепер воно бісексуальне.

Коли вперше журиш, треба вжити найточніше формулювання,

інакше у 20 років він/вона зрозуміє, що мають жахливий кінк.

Навіть дрібниці.

Мій тато завжди вимовляв "вафля" як "вафель"

через прикол у Монті Пайтоні.

Нарешті, месьє, тонкий м'ятний вафель.

І все своє життя я думав, що вони справді звуться вафелями!

Я обожнюю скидати провину за всі свої вади на природу та виховання,

і я нікому не дозволю зробити те саме зі мною!

Уявіть, що я передав травму свого покоління,

і за 25 років моя надокучлива дитина покоління Б2

стрімить в метавсесвіті з аватаркою пузатого Пікачу

і розповідає як я травмував його тим, що їв йогурт в спідній білизні,

і через це вона очолила трансгуманістичну революцію,

та завантажила себе у розумний туалет з 10 гігами пам'яті.

Ні, я не робитиму цього.

Також є екологічний аргумент,

що найкраще, що ми можемо зробити для планети,

це просто до біса всі померти.

Померти, дати білкам вирвати мої горішки

у спробі пережити ядерну зиму, яку ми залишимо по собі.

Ще одне життя споживання ресурсів,

яке може створити ще життя, і так нескінченно.

Я стресую вже навіть від того, як переробити пакування від йогурту.

Я не створюватиму ще одного себе.

Господи, світу це не потрібно.

Це якщо ще буде світ, бо, щиро кажучи,

суспільство зараз на перехресті,

де ми або будемо жити в одній зі стартреківських

пост-конфліктних зелених утопій любові та миру, коли все подолаємо. Або

в повній кліматично-апокаліптичній неіронічній янг-едалт дистопії,

але без сексуального тяжіння і крутого вбрання.

Тому пробачте мені бажання зачекати трохи, з Брекзітом, американським судом,

а також Китаєм, росією, поплавленими у соц.мережах мізками

перед тим, як я кінчу в пробірку через те, що мені нудно.

Також я гей.

Так, напевно, мав згадати про це раніше.

Якщо ви не зрозуміли по мереживній сорочці.

Якщо хтось випадково завагітніє від мене, це буде дуже цікаво.

Для науки.

Тобто, звісно, я можу всиновити,

зробити круту дитину за допомогою науки або навіть розпочати дивні платонічні відносини з лесбійкою

і створити родинну комуну.

Тому ні, я не маю бажання осідати та створювати життя.

Але на якомусь рівні мене це бентежить,

бо ми всі були виховані в певній культурі

уявляти майбутнє у домівках, де бринить дитячий сміх.

Звісно, сміх - це авжеж приємно,

певен, що безумовне кохання справді приносить щастя,

навіть попри страх відповідальності за виховання особистості.

Можливо це страх не впоратися із завданням.

Чи я справді зможу створити щасливу людину?

Чомусь люди завжди кажуть:

"Дене, я вважаю, з тебе вийде чудовий батько".

Через що я думаю, враховуючи усі меми -

невже? Ви певні, що бачили всі мої відео?

Вже чекаю на відео з Луіз, яке незабаром вийде.

Якщо мені треба буде взбадьоритися, я скуштую трохи плаценти Луіз.

- Скуштуй мої органи.
- Чи це канібализм?

- Так.
- Справді?

- Трохи.

На якомусь рівні я вважаю

що я в біса був би найкращим батьком на планеті,

бо знаєте, що б я робив?

Просто щиро кохав свою дитину і дозволяв їй робити те, що вона хоче.

Я був би поряд, упавнився, що вона може поділитися зі мною будь-чим.

А став би їй другом.

Вважаю, це цікаво - спостерігати, як допитливий розум намагається зрозуміти, як працює цей світ.

Побачити чийсь свіжий погляд

може змінити моє сприйняття життя.

Я настільки ненавиджу думку, що ми створені для чогось,

але все ж таки нашу психіку, біологічний імператив

та еволюційну психологічну трансформацію нікуди не подінеш.

Бонкніть мене та відправти за грати,

але я знаю, що хтивий не просто так.

Звісно, якщо моя дитина одного дня скаже мені:

"Татко Деніеле, я хочу стати інфлюенсером".

Вбити з милосердя, негайно.

Давай ще раз, друга спроба, ми все спаскудили.

Мій найбільший стах - це те, що люди, які не хочуть дітей,

скоріш за все саме ті люди, які мають виховувати наступне покоління.

Якщо ми сподіваємося, що наступні покоління виправлять все це лайно,

в якому ми через людей, в яких були діти, в яких були діти, в яких були діти.

Що як через 100 років залишаться лише люди,

виховані тими, хто робив усіляке з хибних причин.

І вони з радістю проголосують за власне знищення.

Тепер, вирішити створити життя, щоб врятувати світ,

звучить дуже амбіційно.

Але ми в цій точці.

Щиро кажучи, це звучить ще й до біса круто.

Ага, виховати їх в канонах янг-едалт дистопії.

Що ж, подивимось.

Скільки люди взагалі живуть зараз?

Наші виміри базуються на тривалості життя наших дідусів.

Але вони палили з 2 років, одружилися у 20

та ще тримаються.

Чи ми житимемо 110 років з напівштучними тілами?

В нас будуть дрони-сперматазоїди та дрони-яйцеклітини,

і ми будемо егоістичними геями до 60-ти років,

а потім, можливо, настане час створити життя,

щоб збадьоритися.

Бо, ймовірно, ми реально розумітимемо, що робимо.

Або захочемо створити кілька солдатів для культурної війни.

Розкажіть, що ви думаєте.

Чи я відмовляю собі в коханні та щасті?

Або я маю бути ще більше нажаханим, ніж я зараз?

Хтозна.

Якщо це відео набере 100 000 лайків, я зніму свої пологи.

Тому підписуйтесь, тицяйте на бісов дзвін, щоб.. так.

Дякую за перегляд Щоденної дистопії з татком Деніелом.

Добре.