Чому варто читати "Сон літньої ночі" — Ізольда Гілеспі

Урок повністю можна подивитися за посиланням: https://ed.ted.com/lessons/why-should-you-read-a-midsummer-night-s-dream-iseult-gillespie

Під місячним сяйвом групка молоді пробирається в ліси, де вони приймають зілля, що впливає на свідомість, міняються романтичними партнерами і зустрічають істот з іншого виміру. У п'єсі "Сон літньої ночі" Шекспір грається з межею, що відділяє реальність від ілюзії, — і засвідчує, що життя — всього лиш сон. Ізольда Гілеспі розповідає, чому цей твір увійшов до класики на всі часи.

Урок — Ізольда Гілеспі, анімація — WOW-HOW Studio.

Під місячним сяйвом

групка молоді пробирається в ліси.

Там вони приймають зілля,
що впливає на свідомість,

міняються романтичними партнерами

і зустрічають істот з іншого виміру.

"Сон літньої ночі" відкриває психоделічну
сторінку творчості Шекспіра,

що є справжньою насолодою
як для читача, так і для глядача.

Ця п'єса була вперше представлена
на сцені у 1590-их роках,

досі лишаючись однією
з найграйливіших робіт Шекспіра,

сповненою хитрощів,
божевілля та чаклунства.

Хоча дія розвивається протягом лише
однієї ночі літнього сонцестояння,

темп розвитку історії — безшабашний.

Сюжет побудований навколо циклу
конфліктів та їх розв'язання,

де доля то зводить,
то розлучає героїв з різних світів.

У такий спосіб Шекспір
висміює самоодержимість персонажів

та, іронізуючи, кидає виклик
авторитету влади.

Дія відбувається в Стародавній Греції,

але, як і більшість п'єс Шекспіра,

відображає проблеми сучасності,
що турбують його.

Містичне місце дії — нічний ліс —

руйнує кордони між окремими
групами істот,

що призводить до дивних подій.

Так, бард обігрує сувору класову
систему свого часу,

перевертаючи догори
дриґом суспільний устрій

на прикладі трьох чітко
окреслених груп персонажів,

створюючи світ, де жоден смертний
більше нічого не контролює.

П'єса починається сваркою молодої Гермії

з батьком Єгеєм та королем Афін Тесеєм,

який заборонив їй одружуватися
з коханим Лісандром.

Гермію не цікавить Деметрій,
якого обрав для неї батько,

на відміну від її найліпшої
подруги Гелени.

У гніві на своїх батьків Гермія та
Лісандер вислизають під покровом ночі,

а Деметрій йде за ними
по гарячих слідах.

Ситуація ускладнюється ще більше

рішенням Гелени
піти в ліси за ними

з надією заволодіти
серцем Деметрія.

Раптом у лісі стає надто людно,

адже крім закоханих там з'являються
"простакуваті ремісники" —

група робітників на чолі
з життєрадісним ткачем Шпулькою,

які напідпитку репетирують п'єсу.

Без їхнього відома люди
увійшли до світу царини фей.

Незважаючи на свою чарівну велич,

Оберон і Титанія, король і королева фей,

теж переживають негаразди в стосунках.

Від злості через власну
безпомічність скорити Титанію

заздрісний Оберон наказує бешкетнику Паку
приснути сік Чарівної Квітки їй в очі,

аби після пробудження вона покохала
першого, кого побачить.

Виконуючи наказ,

Пак з радістю прискає сік
на очі сплячих Деметрія та Лісандри

і, на додачу до всього,
наділяє ткача ослиною головою.

Після їхнього пробудження
починається ніч хаосу

з розбитими серцями,
оманливими личинами

та перевтіленнями.

З усіх персонажів ткачу, мабуть,
щастить найбільше —

коли зачарована Титанія бачить його,

вона наказує своїм феям
обдарувати його скарбами і вином

і звалює спотвореного
чоловіка-віслюка наповал:

"В метелика барвисті взявши крила,

ви місячне проміння відганяйте,
щоб сонному ув очі не світило.

Тепер його чемненько привітайте".

Хоча події у п'єсі і розвиваються
під впливом чар,

вона правдиво відображає драматизм того,
на що ми здатні заради кохання —

і нелогічну поведінку тих,
хто потрапив під його чари.

Місяць споглядає на події,
як "срібний лук",

підкреслюючи нерозумну поведінку,
темну сторону кохання,

і чарівну привабливість світу,
в якому не існує правил.

Хоча герої врешті-решт отямляться,

"Сон літньої ночі"
піднімає питання про те,

наскільки ми справді контролюємо
наше повсякденне життя.

Але не за правдоподібно описаними
коханцями, правителями чи робітниками

лишається останнє слово,

а за пустотливим Паком,

який ставить під сумнів
нашу довіру власним очам.

"А як ми вам не вгодили,

все направим любо-мило:

Думайте, що ви заснули

й перед вами сни майнули".

Такими словами

він викликає відчуття занурення
у магічний світ великого театру,

що став межею між
ілюзією та реальністю, —

і обігрує можливість того,
що життя — всього лиш сон.