Чому наш рівень інтелекту вищий, ніж у наших бабусь та дідусів?

Кожне наступне покоління отримує вищі результати в тестах на коефіцієнт інтелекту - це так званий Ефект Флінна. Ми справді розумнішаємо чи просто думаємо по-іншому? У цьому швидкісному огляді когнітивної історії 20-го століття філософ-мораліст Джеймс Флінн стверджує, що зміни в нашому мисленні мають дивовижні (і не завжди позитивні) наслідки.

Зараз ми зробимо швидкий огляд

когнітивної історії 20-го століття,

тому що в цьому столітті

наша свідомість пережила надзвичайні зміни.

Ви знаєте, що машини, на яких люди їздили у 1900 році,

змінилися, бо тепер дороги ліпші,

та й технології не стоять на місці.

Наше мислення також змінилося.

З людей, які мали справу з реальним світом

і аналізували його з огляду на те,

наскільки він міг би бути корисний для них,

ми перетворилися на людей, які зіткнулися з дуже складним світом -

світом, у якому нам довелося розвивати

нові ментальні звички, нові способи мислення.

А це зокрема

класифікація цього конкретного світу,

виведення логічно несуперечливих

абстракцій,

а також сприйняття ймовірного цілком серйозно,

тобто, ми думаємо про те, що може трапитися,

а не про те, що відбувається.

Нині ця драматична зміна зацікавила мене

через масове зростання IQ з перебігом часу,

а це явище справді масове.

І виявляється воно не лише в тому, що в тестах на IQ

ми відповідаємо правильно на більше запитань.

Ми даємо набагато більше правильних відповідей у тестах на IQ,

ніж кожне наступне покоління,

відколи винайшли ці тести.

Справді, якби ви оцінили людей століття тому

за сучасними нормами,

вони б продемонстрували середній рівень IQ близько 70.

Якби ми оцінили себе за тодішніми нормами,

то наш середній рівень IQ був би 130.

Це викликає багато всіляких запитань.

Чи були наші безпосередні предки

на межі затримки розумового розвитку?

Оскільки 70 - це зазвичай показник розумової затримки.

Або ми всі перебуваємо на межі надзвичайної обдарованості?

Адже 130 - це межа обдарованості.

Спробую запропонувати та обґрунтувати третю альтернативу,

яка ліпше освітлює проблему, ніж будь-яка з попередніх,

та представлю її в перспективі.

Уявіть марсіанина, який потрапив на Землю

і знайшов залишки вимерлої цивілізації.

Цей марсіанин - археолог,

і він знайшов мішені, стрілкові мішені,

які люди використовували для стрільби.

Спочатку він би подивився на 1865 рік,

і побачив, що за хвилину

люди могли попасти лише однією кулею в яблучко.

Потім він би побачив, що в 1898 році

люди попадали п'ятьма кулями в яблучко за хвилину.

А потім, близько 1918 року, вони попадали сотнею куль в яблучко.

Спочатку такий археолог здивувався б.

І сказав би: "Погляньте, ці мішені були розроблені,

щоб встановити, наскільки у людини тверда рука,

наскільки гострий зір,

наскільки добре вона володіє своєю зброєю.

Як могли ці здібності розвинутись

до такої надзвичайної міри?"

Звичайно, тепер ми знаємо відповідь.

Якщо б той марсіанин подивився на поля битв,

то він би побачив, що у людей були тільки мушкети

під час громадянської війни,

і що у них були автоматичні гвинтівки

у часи Іспано-американської війни,

і що вони мали кулемети

під час Першої світової війни.

Іншими словами, саме зброя

у руках пересічного солдата,

а не гострота зору чи твердість руки, давала змогу

досягнути високих результатів.

Тепер мусимо уявити собі ту інтелектуальну артилерію,

яку ми створили за ці сто років,

і нам допоможе в цьому один мислитель.

Це [професор Олександр] Лурія.

Лурія вивчав людей

якраз перед тим, як вони увійшли у наукову епоху,

і виявив, що ці люди

не сприймали класифікації реального світу.

Вони хотіли поділити його

на маленькі шматочки, які вони могли б використовувати.

Він виявив, що вони не сприймали

гіпотетичних висновків,

роздумів про те, що могло б бути,

і, нарешті, що вони не дуже добре давали раду

абстракціям або логічним роздумам щодо абстракцій.

Ось кілька уривків із його інтерв'ю.

Професор розмовляв із людьми

в сільській місцевості Росії.

Вони мали, як і люди в 1900 році,

близько чотирьох років шкільної освіти.

І він запитав у якогось чоловіка,

що мають спільного ворона і риба?

І той відповів: "Зовсім нічого.

Я можу з'їсти рибу. Але я не можу їсти ворону.

Ворона може клювати рибу.

Риба нічого не може заподіяти вороні".

Тоді Лурія сказав: "Але хіба це не тварини?"

І той відповів: "Звичайно, ні.

Один із них - риба.

А другий - це птах".

Тобто того чоловіка цікавило,

що можна робити з конкретними об'єктами.

Потім Лурія пішов до іншої людини

і сказав їй:

"У Німеччині немає верблюдів.

Гамбург — місто в Німеччині.

Чи є у Гамбурзі верблюди?"

І йому відповіли:

"Ну, якщо це досить велике місто, то там мусять бути верблюди".

Лурія запитав: "Але на що натякають мої слова?"

І почув у відповідь: "Ну, можливо це маленьке село,

де немає місця для верблюдів".

Іншими словами, чоловік поставився до цього запитання

виключно як до конкретної проблеми.

Він звик, що в селищах можуть жити верблюди,

але виявився абсолютно не в змозі припустити

і запитати себе, чи може таке бути, що в Німеччині немає верблюдів.

Третє інтерв'ю стосувалося

Північного полюсу.

Лурія сказав: "На Північному полюсі завжди є сніг.

Там, де сніг є завжди, ведмеді білі.

Якого кольору ведмеді на Північному полюсі?"

І відповідь була: "Про таке

можуть знати тільки очевидці.

Якби якась мудра людина повернулась з Північного полюсу

і розповіла мені, що там ведмеді білі,

я, можливо, і повірив би їй.

Але всі ведмеді, яких я бачив, були бурі".

Знову ж таки, ця людина відмовляється

вийти за межі конкретного світу,

аналізує його через повсякденний досвід,

і цій особі важливо,

якого кольору ведмеді -

адже вона на них полювала.

Ці люди не були готові брати участі у таких міркуваннях.

Один із чоловіків сказав Лурії:

"Як можна розв'язувати проблеми, які не є реальними?

Жодна з цих проблем не є реальна.

Як ми можемо їх подолати?"

Ці три категорії -

класифікація,

використання логіки щодо абстракцій,

сприйняття можливого цілком серйозно -

яке значення вони мають у реальному світі,

за стінами кімнати для тестування?

Я наведу кілька прикладів.

По-перше, майже всі з нас мають атестат про середню освіту.

Тобто ми пройшли шлях від чотирьох-восьми років

до 12 років формальної освіти,

а 52 відсотки американців

здобули якийсь вид вищої освіти.

Утім ми маємо не тільки набагато вищий рівень освіти,

а й значну частину саме наукової освіти,

а наука не може рухатись вперед без класифікації світу.

Наука не може обійтися без створення гіпотез.

Науку не можна рухати вперед, не надаючи їй логічної послідовності.

І навіть у початковій школі відбулись зміни.

Якщо подивитись на іспити 1910 року,

які в штаті Огайо складали діти 14-річного віку,

то виявиться, що всі ці іспити були

орієнтовані на конкретну інформацію, що має соціальне значення.

Там були питання на кшталт:

які столиці 44 або 45 штатів,

що існували на той час?

Якщо подивитись на іспити,

які складали в штаті Огайо в 1990 році,

то вони всі стосувались абстракцій.

Там були питання на зразок:

"Чому найбільше місто штату рідко буває столицею?"

Треба було подумати: "Що ж,

законодавчі органи штату контролюють люди з сільських районів,

а вони не люблять великих міст,

тому замість того, щоб призначити столицю у великому місті,

вони призначають її в центрі округу.

В Олбані, а не в Нью-Йорку.

У Гарісбурзі, а не в Філадельфії".

І так далі.

Так що змінився сам зміст освіти.

Ми навчаємо людей сприймати гіпотетичне всерйоз,

використовувати абстракції і логічно їх поєднувати.

А як щодо професій?

Року 1900 три відсотки американців

були зайняті в професіях, які вимагали високих когнітивних здібностей.

Тільки три відсотки були юристами, лікарями або вчителями.

Сьогодні 35 відсотків американців

зайняті в професіях, які вимагають високих когнітивних здібностей.

Йдеться не тільки про такі професії, як адвокат,

лікар, вчений або викладач,

а й про силу-силенну спеціальностей,

пов'язаних із технічною сферою,

як-от програміст.

Ціла низка професій вимагає когнітивних здібностей.

І ми можемо задовольнити вимоги при працевлаштуванні

у сучасному світі, тільки якщо будемо значно гнучкішими

у когнітивному сенсі.

Річ не лише в тім, що набагато більше людей

зайняті у професіях, що вимагають когнітивних здібностей.

Самі професії змінились.

Порівняйте лікаря 1900 року,

який знав кілька таємниць своєї справи,

з сучасним лікарем загальної практики або фахівцем,

який навчався не один рік.

Порівняйте банкіра 1900 року,

який просто мусів бути добрим бухгалтером

і знати надійних людей у місцевій спільноті,

щоб повернути назад свої іпотечні кредити.

Так, комерційні банкіри, які поставили світ на коліна,

були мабуть невисокої моралі,

але в когнітивному сенсі вони були дуже гнучкі.

Вони далеко відійшли від того банкіра 1900 року.

Їм потрібно було аналізувати комп'ютерні прогнози

для ринку житла.

Їм необхідно було розуміти заплутані забезпечені боргові зобов'язання,

для того, щоб зв'язувати борги докупи

і надавати їм такого вигляду, начебто це насправді прибуткові активи.

Їм треба було підготувати справу так, щоб отримати від рейтингових агенцій

рівень "AAA",

хоча в багатьох випадках вони по суті підкуповували рейтингові агентства.

І їм, звичайно, доводилось примушувати людей

приймати ці так звані "активи"

і платити за них гроші,

попри те, що такі "активи" були надзвичайно вразливі.

Або взяти сьогоднішнього фермера.

Я вважаю, що сучасний господар ферми дуже відрізняється

від фермера 1900 року.

Так що справа не тільки в розширенні

переліку професій, які вимагають когнітивних здібностей.

Рівень завдань

і адвоката, і лікаря суттєво зріс,

що вимагає ще більших когнітивних здібностей.

Але я розповідав про освіту та зайнятість.

Деякі навички мислення, яких ми набули

протягом 20-го століття,

дали врожай у несподіваних областях.

Я насамперед філософ-мораліст,

закоханий у психологію,

а найбільше мене цікавлять моральні дебати.

Упродовж останнього століття

у розвинених країнах, зокрема в Америці,

моральні дебати пожвавилися,

тому що ми серйозно сприймаємо гіпотетичне,

серйозно сприймаємо універсальні речі,

і шукаємо логічних зв'язків.

Коли я 1955 року закінчив університет і повернувся додому,

то були часи Мартіна Лютера Кінґа.

У ту пору багато людей приходило додому

і починало суперечки зі своїми батьками, бабусями та дідусями.

Мій батько народився в 1885 році

і був трохи расово упереджений.

Як ірландець він ненавидів англійців настільки сильно,

що в нього не залишалось емоцій на ще когось.

(Сміх)

Він був певний, що чорношкірі люди є другим сортом.

Коли ми запитували батьків і дідусів:

«Як би ви почувались, якби завтра вранці ви прокинулися чорними?»

вони відповідали, що тупішого запитання ніколи не чули.

"Чи знаєте ви когось, хто б прокинувся вранці -

(Сміх)

і опинився чорним?"

Іншими словами, вони міцно трималися за конкретні

звичаї та стосунки, що їх вони успадкували.

Вони не сприймали гіпотетичних речей серйозно,

а без гіпотетичних припущень

дуже важко зрушити моральний аргумент з мертвої точки.

Уявіть собі , що ви були

в Ірані, і що всі ваші родичі

постраждали,

хоча вони не зробили нічого поганого.

Що ви відчуватимете при цьому?

І якщо хтось зі старшого покоління каже,

що наш уряд піклується про нас,

а справа їхнього уряду - піклуватись про своїх громадян,

то це означає, що вони просто не готові сприймати гіпотетичних речей серйозно.

Або подумайте про мусульманина, чию доньку зґвалтували,

і він відчуває, що його справа честі - вбити її.

Що ж, він ставиться до своїх звичаїв так,

неначе вони є палицями, каменями і скелями, які він успадкував,

і залишаються непохитними для будь-якої логіки.

Це просто успадковані звичаї.

Сьогодні ми могли б зауважити йому:

"Уявіть собі, що ви знепритомніли, і в цей час вас збочено зґвалтували.

Ви б заслуговували на смерть?

І той чоловік відповів би: "Ну, такого немає у Корані.

Мені нічого не казали про таке правило".

Нині ми робимо принципи універсальними.

Ми оголошуємо їх абстракціями та застосовуємо до них логіку.

Якщо у нас є такий принцип, як:

"Люди не повинні страждати, якщо вони ні в чому не винні",

тоді для того, щоб виключити з цього правила чорношкірих,

треба зробити виняток, чи не так?

Ви скажете: "Але ж ніхто не може страждати

тільки через те, що у нього чорна шкіра.

Чорношкірі мабуть за щось провинилися".

А потім ми наведемо емпіричні докази

і обуримось: "Як можна вважати всіх чорношкірих винними в чомусь,

коли чорношкірими були Святий Августин і Томас Соуелл".

І тоді ви зрушите моральний аргумент з мертвої точки,

тому що ви не розглядаєте моральні принципи як конкретні речі.

Ви розглядаєте їх як речі універсальні,

до яких потрібно застосовувати послідовну логіку.

Але як усе це пов'язане з тестами на I.Q.?

Саме вони змусили мене торкнутись когнітивної історії.

Якщо ви подивитеся на тест I.Q.,

то ви побачите, що найбільші здобутки помітні в певних областях.

Розділ тесту на виявлення схожості за Векслером

стосується класифікації,

і ми досягли неабияких здобутків

у цьому розділі тесту на класифікацію.

Є й інші частини у складі тесту на I.Q.,

які стосуються використання логіки щодо абстракцій.

Можливо, дехто з вас проходив тестування прогресивними матрицями Рейвена,

що стосуються аналогій.

А в 1900 році люди розуміли тільки прості аналогії.

Якби ви запитали їх: коти схожі на диких котів,

то на що схожі собаки?

Вони відповіли б: "На вовків".

Однак року 1960 люди розв'язували тести Рейвена

на значно складнішому рівні.

Якби ви спитали: "За двома квадратами йде трикутник,

що йде за двома колами?"

Вони б відповіли: "Півколо".

Тому що трикутник – це половина квадрата,

а півколо - це половина кола.

Якби 2010 року ви запитали випускників коледжу, що

за двома колами йде півколо,

то що йтиме за двома шістнадцятками,

вони б відповіли: "Вісім", тому що вісім – це половина від 16.

Тобто, вони відійшли від конкретного світу так далеко,

що можуть навіть ігнорувати

вигляд символів, які використовувались у питанні.

Тепер мушу засмутити вас.

Ми ще не досягли прогресу на всіх фронтах.

Один зі шляхів, що допоміг би нам подолати

складність сучасного світу,

пролягає через політику,

та, на жаль, навіть якщо ви дотримуєтеся гуманних моральних засад,

можете класифікувати і застосовувати логіку до абстракцій,

та при цьому не знаєте історії та інших країн,

то вам не можна займатися політикою.

Ми помітили тенденцію серед молодих американців,

що вони читають все менше історичних книг і взагалі літератури,

і щораз менше матеріалів про інші країни.

По суті, молоді люди стали "а-історичні" [не історичні].

Вони живуть у бульбашці сьогодення.

Вони не відрізняють корейської війни від війни у В'єтнамі.

Вони не знають, хто був союзником Америки у Другій світовій війні.

Тільки подумайте, наскільки іншою була б Америка,

якби кожен американець знав, що це вп'яте

західні армії увійшли в Афганістан, щоб навести там лад,

і якби вони мали хоч якесь уявлення про те, що насправді сталося

у чотирьох попередніх випадках.

(Сміх)

А сталося те, що вояки ледве втекли звідти,

не залишивши навіть слідів на піску.

Або уявіть собі, наскільки по-іншому все б сприймалось,

якби більшість американців знали, що нас обманювали

в чотирьох з останніх шести воєн.

Іспанці ж не затопили крейсер "Мен",

а "Лузітанія" не була безневинним судном,

а була завантажена боєприпасами,

північні в'єтнамці не атакували Сьомого флоту,

і, звичайно, Саддам Гуссейн ненавидів Аль-Каїду

і не мав з нею нічого спільного,

і все ж влада переконала 45 відсотків населення,

що вони були братами по зброї,

навіть коли б він повісив одного з них на найближчому ліхтарному стовпі.

Але я не хочу закінчувати на песимістичній ноті.

20-те століття виявило у звичайних людей

величезний когнітивний потенціал, з якого ми тепер користаємо,

хоча аристократія була переконана,

що пересічна людина не здатна на таке,

що вона ніколи не дорівняється до їхнього світогляду

чи когнітивних здібностей.

Якось Лорд Керзон

побачив людей, які купались у Північному морі,

і запитав: "Чому ніхто не сказав мені,

що бідняки теж мають біле тіло?"

Так, наче мова йшла про якихось плазунів.

Що ж, Діккенс мав рацію, і водночас був неправий. [Виправлення: Редьярд Кіплінг]

[Кіплінг] сказав, "Дружина полковника і селянка Джуді О'Ґрейді

є під своїми сукнями сестрами".

(Оплески)