Далія Моґагед: Погляди, що спричинили Арабську весну

Поллстер Далія Моґагед ділиться дивовижними даними про погляди і надії єгипетського народу перед Арабською весною, приділяючи особливу увагу ролі жінок у цих змінах.

Сьогодні я говоритиму про те,

про що дехто з вас уже, напевно, чув.

Про Арабську весну.

Хто-небудь чув про це?

(Оплески)

Отже, у 2011 влада перейшла

від меншості до більшості,

від овальних офісів до центральних площ,

від ретельно контрольованого ефіру

до вседоступності мережі.

Але перед тим як площа Тахрір стала світовим символом свободи,

уже проводили соціологічні опитування,

що надавали людям можливість висловитися -

тихіше, але з великим резонансом.

Я вивчаю мусульманські спільноти з усього світу в Інституті Ґеллапа.

Ще з 2001 року

ми опитуємо сотні тисяч людей -

юних і дорослих, чоловіків і жінок,

освічених і неграмотних.

Моя сьогоднішня доповідь опирається на ці дослідження,

щоб з'ясувати, чому араби повстали

і чого вони хочуть.

Цей регіон надзвичайно різноманітний,

і кожна країна особлива.

Але повстанці

поділяють спільне невдоволення

і висувають однакові вимоги.

У своїй розповіді я приділю чималу увагу Єгипту.

Звичайно, це не має нічого спільного з тим, що я там народилася.

Але це найбільша арабська країна,

яка має широку сферу впливу.

Наприкінці я розповім про увесь регіон,

розгляну банальні теми -

релігійні та політичні погляди арабів

і їхній вплив на жінок,

а ще розкрию кілька несподіванок.

Отже, опрацювавши гору даних,

ми виявили, що

безробіття і бідність - це не єдині чинники,

які призвели до арабських заворушень 2011 року.

Якщо акт відчаю туніських торговців фруктами

викресав першу іскру революції,

то саме різниця між рівнем життя арабів

і їхніми сподіванками

долила оливи до вогню.

Ось що я маю на увазі -

розгляньмо розвиток подій у Єгипті.

На папері у країні все було добре.

Вона отримала похвалу

за економічне зростання

від багатонаціональних організацій.

Але під цим усім ховалася зовсім інша реальність.

У 2010, перед революцією -

хоча рівень ВВП на душу населення

зріс за останні роки на 5 відсотків -

єгиптянам жилось як ніколи погано.

І це дуже дивно,

адже по всьому світу

людям живеться краще, коли їхня країна процвітає.

У них з'являються нові перспективи у роботі,

а їхня держава пропонує кращі соціальні послуги.

Але в Єгипті все відбувалося навпаки.

Коли країна збагачувалася,

безробіття зростало,

а рівень задоволення людей

житлом і роботою різко падав.

Однак гнів був спрямований не тільки проти економічної несправедливості.

Це була також палка жага до свободи.

Напротивагу теорії про зіткнення цивілізацій,

араби не ставилися з презирством до свободи Заходу -

вони прагнули її.

Ще 2011 року

ми опитали арабів і мусульман по цілому світу,

що їх найбільше приваблює на Заході.

Найчастіше люди відповідали -

свобода і справедливість.

Ось яку відповідь вони давали

на відкриті запитання: "Їхня політична система прозора

і служить демократії у її первинному розумінні".

Інші говорили, що це "воля і свобода,

а також можливість відкрито висловлювати свою думку".

Більшість мешканців - 90 відсотків, а то й більше -

у Єгипті, Індонезії та Ірані,

сказали нам у 2005 році,

що якби їм довелося написати нову конституцію

для уявної нової держави,

вони б гарантували свободу слова

як основне право,

особливо в Єгипті.

88 відсотків заявили, що зміцнення демократії

стане рушійною силою прогресу у мусульманських країнах -

- і це найвищий відсоток зі всіх країн, які ми досліджували.

Але день у день

демократичні прагнення арабів придушували,

особливо у Єгипті.

Спраглі демократії,

вони мали найменший шанс у світі

висловити свою думку

державним посадовцям за останній місяць -

- на це спромоглись тільки 4 відсотки опитаних.

Кілька людей збагатилося завдяки економічному зростанню,

тоді як решта зубожіла.

Люди відчували щораз меншу свободу,

а також те, що держава про них більше не дбає.

Таким чином, вони більше не вважали колишніх вождів

щедрими батьками, які про них піклуються день і ніч -

а справжніми наглядачами в'язниці.

Єгиптяни, які поклали край 30-річному правлінню Мубарака,

могли б стати взірцем

для всього мусульманського світу.

Якщо Єгипет зможе

створити суспільство, побудоване на верховенстві права,

його візьмуть за зразок і інші.

Однак якщо проблеми,

що призвели до революції, проігнорують,

то наслідки будуть катастрофічні

не тільки для Єгипту,

а й для усього регіону.

Дехто скаже, що прогнози не з найкращих.

Більшість місць у парламенті отримали

ісламісти, а не молоді ліберали, що розпалили революцію.

Військова рада

вжила суворих заходів щодо мирного населення і протестуючих,

а економіка держави і далі зазнає краху.

Однак якщо ми будемо оцінювати Єгипет тільки за цією міркою,

то знехтуємо справжньою революцією.

Адже єгиптяни налаштовані найоптимістичніше

за багато років.

Поділ на релігійне і світське вже не такий різкий,

як ми собі гадаємо.

Вони по-справжньому готові до вимог демократії.

Кого б єгиптяни не підтримували - ісламістів чи лібералів -

головні вимоги до уряду незмінні:

робочі місця, стабільність і освіта,

а не дотримання моральних норм.

Але найважливіше,

що вперше за десятиліття,

вони прагнуть брати активну участь

у вирішенні справ своєї країни, а не стояти осторонь.

Я зустрічалася із групою новообраних парламентарів

з Єгипту і Тунісу

декілька тижнів тому.

І була вражена тим,

що вони були не тільки позитивно налаштовані,

а й дещо схвильовані,

якщо можна так сказати.

Один із них сказав мені:

"Наші люди зазвичай збиралися в кафе, щоб дивитися футбол" -

чи то сокер, як ми кажемо в Америці -

"а зараз вони збираються разом, щоб дивитися парламентські сесії".

(Сміх)

"Вони й справді спостерігають за нами,

і ми не можемо не хвилюватися,

що ми не виправдаємо їхніх сподівань.

Мене страшенно зворушило те, що

менш ніж 24 місяці тому

ці люди самі хвилювалися,

що за ними спостерігає уряд.

Вони мають такі великі сподіванки тому,

що у них з'явилися нові надії на майбутнє.

Отже, перед самою революцією

ми говорили, що єгиптянам жилося як ніколи погано.

До того ж, вони були переконані, що їхнє майбутнє не поліпшиться.

Після відставки Мубарака дещо змінилося -

життя не стало легшим.

Насправді воно стало важчим.

Але людські надії щодо майбутнього

значно зросли.

І ця надія, цей оптимізм

витримали рік бурхливих змін.

Люди не втрачають оптимізму,

бо хоч би що там не казали,

а більшість єгиптян вважають, що насправді все дуже змінилося.

Раніше, до революції, єгиптяни

не приходили

на виборчі дільниці,

тоді як на останніх виборах проголосувало 70 відсотків мешканців -

чоловіків і жінок.

Там, де ще 2010 року тільки чверть населення вірила у чесні вибори.

Я здивована, що знайшлася чверть, яка все-таки вірила.

90 відсотків вважають, що це голосування було чесним.

Це важливо,

адже ми віднайшли зв'язок

між вірою людей у демократичний процес

і переконанням, що пригноблений народ

може змінити ситуацію

мирним шляхом.

(Оплески)

Я знаю, що дехто з вас зараз думає, що

єгипетський народ

як і багато інших арабських народів, що повстали чи переживають перехідний період,

сподівається надзвичайно багато від свого уряду.

Вони всього-на-всього жертви довготривалого самодержавства,

які гадають, що успадковані гроші

розв'яжуть усі їхні проблеми.

Але цей висновок не бере до уваги

шалених змін, які відбуваються у Єгипті

далеко від об'єктивів камер на площі Тахрір.

Великі сподівання єгиптяни

насамперед покладають на самих себе.

У країні, де панувала горезвісна пасивна байдужість,

де все було вкрай погано,

тільки 4 відсотки жителів висловлювали свої погляди державним посадовцям,

а сьогодні 90 відсотків кажуть нам,

що якщо виникає проблема у їхній громаді,

то вони самі її залагодять.

(Оплески)

І три чверті вірять,

що вони не тільки несуть відповідальність,

а й у силах щось змінити.

Розширилися права і можливості

жінок,

чию роль у повстаннях

неможливо недооцінити.

Вони були лікарями й дисидентами,

митцями й організаторами.

Третина з тих, хто cтерпів танки і сльозогінний газ,

щоб просити й вимагати свободу і справедливість,

були жінками.

(Оплески)

Сьогодні люди по-справжньому занепокоїлися тим,

що означає для жіноцтва зростання ісламістських партій.

Ми дослідили місце релігії у законі

та її роль у суспільстві і дізналися,

що закон і суспільство по-різному ставляться до жінок.

Ми виявили, що жінки в одній країні

схожі радше на чоловіків у цій країні,

ніж на жінок, що мешкають за кордоном.

Це свідчить про те, що

погляди жінок на роль релігії у суспільстві

залежать від культури їхньої країни,

а не від закам'янілого переконання,

що релігія вважає жінок злом.

Але усі жінки погоджуються,

що їхня роль

має бути центральною і активною.

Саме у цьому і полягає найбільша гендерна відмінність усередині країни -

щодо прав жінок.

Те, як чоловіки ставляться до прав жінок,

визначає майбутнє цього регіону.

Тому що ми виявили зв'язок між тим,

наскільки чоловіки підтримують працевлаштування жінок,

і тим, скільки жінок фактично працюють

у професійних галузях країни.

Отже, виникає запитання:

що заохочує чоловіків підтримувати права жінок?

А як щодо поглядів чоловіків на релігію і право?

Чи чоловічі погляди

на роль релігії у політиці

формують їхнє ставлення до прав жінок?

Відповідь - ні.

Ми не знайшли жодних співвідношень,

ніякої залежності

між цими двома змінними.

Чи підтримуватимуть чоловіки працевлаштування жінок залежить від того,

чи ці чоловіки самі працюють,

який рівень освіти вони мають,

і який рейтинг за шкалою

індексу розвитку людського потенціалу має їхня країна.

Це означає,

що людський розвиток,

а не секуляризація,

є ключем до розширення прав і можливостей жінок

у перетворенні Близького Сходу.

І ця зміна триває.

Від Волл-стріт до Могаммед-Магмуд-стріт.

Ще ніколи не було так важливо

зрозуміти сподівання

простих людей.

Дякую.

(Оплески)