Що ми можемо дізнатись від птахів про себе | Мікус Аболінс-Аболс| TEDxRiga

Цей виступ записано на місцевій події TEDx, проведеній у форматі конференції TED, але організованій незалежно місцевою спільнотою. Щоб дізнатися більше, перейдіть, будь ласка, за посиланням: http://ted.com/tedx

Чому ми зраджуємо? Чому ми пробачаємо? Чому ми відчуваємо стрес Коли на складні питання, на кшталт цих, неможливо знайти відповідь за допомогою людей, ми звертаємось до інших організмів. Виявляється, птахи мають відповідь...
Мікус Аболінс-Аболс вивчає птахів, щоб зрозуміти, як тварини реагують на соціальні та екологічні проблеми. Він вважає, що його робота з птахами може призвести до фундаментального розуміння того, як стрес і ризик впливають на нашу соціальну та сексуальну поведінку.

Я вивчаю птахів.

Я орнітолог.

Коли я кажу це людям,
вони зазвичай припускають

що я один з тих вар'ятів,
які прокидаються посеред ночі,

та їдуть через всю країну,
щоб побачити якогось незрозумілого птаха.

І вони мають рацію.

(Сміх)

Щоб побачити птахів,
я робив те,

що багато хто з вас
не став би робити для власних батьків.

Я виходив на кораблі
під час зимового шторму,

щоб порахувати чайок.

Я провів місяці на скелі посеред океану,
щоб злічити морських птахів.

Часто влітку я прокидався о п'ятій ранку,

щоб спостерігати дивовижних
птахів - горобців.

Я роблю це, тому що мені дійсно, дійсно
подобаються птахи.

Я вважаю їх прекрасними,
і я вважаю їх кумедними.

Але протягом багатьох років

я почав оцінювати птахів
з іншої точки зору,

з тієї позиції, що вони більше,
ніж просто забавка.

Тому що, коли ви подивитесь
на птахів ближче,

коли ви витратите більше, ніж одну мить,

дивлячись на ту ж саму особину,
того ж самого виду,

ви почнете бачити ці дивовижні паралелі
між птахами та нами.

Ви почнете розуміти,
що ми можемо вивчати птахів,

щоб відповісти на фундаментальні питання
про нашу поведінку, про нас самих,

питання, що нас стосуються.

Це важливо, тому що є багато питань

про нашу поведінку,
про те, як ми влаштовані,

на які ми не можемо відповісти самостійно

через управлінські
або етичні проблеми.

Натомість, ми використовуємо
моделі організмів.

Наприклад, щоб дізнатись як працює рак,
ми використовуємо мишей,

тому що клітини миші і клітини людини,
органи миші і наші органи

працюють майже однаково.

Вивчаючи мишей, ми можемо винайти
ліки від наших хвороб.

Але ми не можемо використовувати мишей,
щоб вивчити все в людях.

І сьогодні я покажу вам,
що птахі є чудовою моделлю системи

для питань стосовно нас:
нашої поведінки, нашої психології.

Птахи є чудовою моделлю для поведінки,

тому що їх соціальна система
дійсно дуже схожа на нашу.

90% птахів утворюють пари.

Вони мають дещо,
що ми можемо назвати родиною.

У 85 % видів птахів обоє,
мати і батько, дбають про дітей,

майже так само, як ми,

і це робить птахів більш схожими на нас,
ніж на більшість ссавців,

тому що турбота обох батьків
скоріше рідкість у тваринному царстві.

Птахи мають особистості.

Вони надзвичайно мінливі в тому,
наскільки вони агресивні,

наскількі вони соціальні,
наскільки вони сміливі,

майже так само, як і ми.

Птахи також є чудовою моделлю
для психології,

тому що гормони птахів і наші гормони
дійсно схожі,

і наші нервові системи працюють
схожим чином.

Щоб продемонструвати це,

я розповім вам три історії

з мого дослідження
і дослідження моїх колег.

Я покажу вам, що ми можемо вивчати птахів,

щоб відповісти на фундаментальні запитання
про співчуття, секс і стрес.

Співчуття є дуже важливою емоцією людини,

це можливість ставити себе на чиєсь місце,

розуміти речі з точки зору іншого.

Співчуття робить нас тими, ким ми є,
воно дозволяє нам пробачати.

Чи ви колись цікавились,
чому ми співчуваємо?

Чому піклуємось про інших?

Тому що принципи природнього відбору,

здається, радять нам бути егоїстами.

Ми не повинні турбуватися про інших,
але ми все ще робимо це.

Чому?

Ми можемо спитати це у птахів.

Птахи роблять таку річ як гонитва,

де вони приходять на допомогу один одному,
щоб відігнати хижаків.

Ця мила європейська співоча пташка,
строката мухоловка,

допомагає своїм сусідам

відганяти хижаків,
коли ті атакують їхні гнізда.

Але вони розважливі маленькі тваринки:

вони допомагають тільки тим,
хто допомагає їм.

Це відома стратегія у теорії ігор,

що називається "око за око".

Але ця стратегія також має ризик
закінчитися суцільним безладом,

тому що хтось, випадково,
в якусь мить, впустить м'яча,

втратить взаємодію,

і вся ця співпраця припиниться.

Так, ці птахи продовжують співпрацювати.

Як вони це роблять?

Ми з латвійським професором
Індрікісом Крамсом показали,

що строкаті мухоловки
підтримують взаємодію,

тому що вони в змозі зрозуміти
обставини один одного.

Вони демонструють співчуття.

І от як це працює.

Пташку атакують,
вона потребує допомоги від сусідів.

Зазвичай вони приходять на допомогу
і все чудово,

якщо згодом ця пташка
буде співпрацювати у відповідь.

Але іноді допомога не приходить.

Коли ти граєш у вимогливу гру
"око за око",

це призведе до втрати взаємодії,

тому що ці тварини більше ніколи
не заговорять до тих пташок знов.

Але ці строкаті мухоловки
інколи порушують ці правила.

Вони вибачають птахів,
які не могли прийти на допомогу

через поважну причину,
наприклад, їх не було вдома,

але вони не співпрацюють

із птахами, які не допомогли
навіть, коли мали змогу.

Таким чином співчуття - це можливість
вибачати декого, але не всіх,

і воно дозволяє цим птахам
продовжувати співпрацювати.

І хоча людське співчуття, звісно,
набагато складніша емоція,

наше дослідження показує,
що воно також є дуже древнім,

адже воно є спільним для птахів і людей,

і воно, ймовірно, розвивалось,
щоб допомогти нам співпрацювати.

Птахи можуть дати нам знання
про нашу сексуальну поведінку.

Схожі на людей,
птахи демонструють моногамність,

що значить вони формують пари,
вони мають щось подібне до родини,

але вони також зраджують, займаються
сексом з іншими індивідами весь час,

це відбувається близько 30% часу.

То чому так?

Чому люди і чому птахи зраджують?

(Сміх)

В умовах еволюції відповідь для самців
може бути достатньо чіткою,

тому що чим більше ви зраджуєте,
з чим більшою кількістю самок маєте секс,

тим більше дітей ви маєте,

і таким чином більше генів буде вдало
передано наступному поколінню.

Але для самок відповідь буде
менш однозначною.

Для більшості видів кількість дітей,
яких може мати самка, обмежена,

вона обмежена певним числом.

Тож навіщо витрачати час та енергію,

намагаючись знайти різних батьків
для своїх дітей,

якщо вдома є абсолютно
добровільний партнер?

Ви можете уявити,

як складно буде вивчати
це питання на людях.

Натомість ми використовуємо
велику популяцію

цього сіро-бурого американського горобця

що зветься темноокий в'юрок.

Ми спіймали цих птахів на зраді,

майже так само як ми ловимо
на зраді людей:

ми використали їх ДНК.

Ми порівнювали ДНК

між мамами, їхніми дітьми,
і усіми самцями популяції,

рік за роком.

Ми слідкували за дітьми,
ми слідкували за дітьми дітей.

У людському еквіваленті це як

вивчати ціле місто десь близько 200 років.

Це достатньо складне завдання.

І користуючись цим методом,

професор Еллен Кеттерсон
і доктор Ніколь Герлах,

з ким я мав задоволення працювати
в Університеті Індіани,

показали, що зрада може мати переваги,

що птахи, які зраджують,
білш пристосовані до еволюції.

І ось чому.

Уявіть двох самок:

одна самка, чесна,
має секс тільки зі своїм партнером,

інша, безладна самка,

має секс зі своїм партнером,
але також зраджує з оцим сексі-хлопцем,

а "сексі" для цього виду означає старший,
більший, і з оцим великим білим хвостом.

Вони обидві мають однакову кількість дітей,
тому що можуть відкласти лише 4 яйця.

Але що має безладна самка,
чого немає у чесної,

так це сина, який народився
внаслідок зради,

і цей син виросте точно таким,
як його батько:

він матиме багато сексу з багатьма самками
і народить багато дітей.

І результатом цього стане те,
що безладна самка

матиме набагато більше онуків, ніж чесна.

Це називається гіпотеза гарних генів.

Це показує, що зрада може мати
еволюційну перевагу,

що ця поведінка обумовлена еволюцією.

Я не кажу, що цієї ночі
ви маєте зраджувати,

це було б, свого роду,
погано,

але якщо ви це зробите, зрештою ви можете
отримати дійсно сексуальних дітей.

(Сміх)

Тож бажання мати секс не з'являється
само по собі,

є багато речей, що впливають
на наше прагнення до розмноження,

і одна з найбільших серед них - стрес.

Це важлива річ у нашому житті.

Коли я у стресі,
як перед цим виступом TEDx,

я не хочу йти на вечірку,
я не хочу займатися сексом,

і я впевнений, багато людей
в залі і за лаштунками

почуваються так само.

Так чому ж? Як стрес впливає
на наше розмноження?

Чому це трапляється?

Ми можемо спитати про це у птахів.

Ми можемо спитатись птахів,

тому що багато аспектів
стресу і розмноження

регулюються гормонами,

а птахи і люди мають гормони,
що є майже ідентичними.

Ми обоє маємо тестостерон,
що його виробляють наші статеві залози,

і який регулює, в обох - самців і самок,
сексуальну поведінку та розвиток.

Ми обоє маємо глюкокортикоїди,

гормони стресу, що їх виробляють
надниркові залози ось тут.

Ми також маємо спільні естроген,
прогестерон, окситоцин, адреналін,

і перелік можна продовжувати далі й далі,

таким чином, наші гормони, ці складні,
заплутані системи, майже ідентичні.

Вони, ймовірно, такі древні,
що були присутні в динозаврів.

Тож ми можемо використовувати ці паралелі,
можемо використовувати ці подібності,

щоб вивчати птахів для відповіді
на запитання про нас самих,

про те, як стрес впливає на розмноження.

Хорошим кандидатом для цієї мети
є тестостерон,

бо тестостерон є таким важливим
для розмноження.

Я спитав цих бурих американських горобців,
як стрес впливає на тестостерон.

І цей вплив великий.

Коли ці птахи у стресі,
коли їх життя під загозою,

коли вони відчувають загрозу свому життю,

вони зменшують свій рівень тестостерону,
а потім підстрибують.

Це може бути не так погано,
навіть може бути добре

бо мабуть краще зосередити
свою енергію у відповідь на стрес,

ніж відволікатися на секс.

Але для декого з нас
стрес то не просто одноразова подія,

це постійний стан, ми перебуваємо
у стресі день за днем.

Що трапляється з нашим тестостероном?

Я спитав це у цих пташок,
і я показав, що коли ви знаходитесь

у дійсно травматичному,
дратівливому середовищі,

зазвичай, ви маєте понижений
рівень тестостерону, і це погано,

але ви також менш чутливі до стресу,
і це добре.

Таким чином, моє дослідження демонструє,
що стрес, що розвивається,

може мати значний вплив на ваш тестостерон.

Розуміючи механізми,

за якими стрес впливає на наше життя,
за якими стрес впливає на розмноження,

ми можемо просунутись уперед у лікуванні
і вирішенні проблем, які на нас впливають,

наших власних проблем і хвороб.

Тож ми можемо дізнатись
від птахів про стрес.

Ви не можете використовувати птахів,
щоб вивчати все.

Немає сенсу вивчати рак на птахах,

адже їхні органи дещо
відрізняються від наших.

Але через те, що їх фізіологічна та
нервова системи так схожі на наші,

тому що їх поведінка,
їх соціальна поведінка,

так схожа на нашу,

можна використовувати птахів
для базових питань

про співчуття, про співпрацю,
стрес, секс, і ще багато речей.

Наприклад, ми можемо вивчати птахів,
щоб вивчати особистості.

Чому існує так багато особистостей?
Як вони регулюються?

Можна вивчати птахів,

щоб зрозуміти, як міста впливають
на нашу поведінку і наші гормони.

Ми можемо вивчати птахів, щоб зрозуміти,
як працює виховання дітей,

адже існує не багато тварин,

де обоє, мати і батько,
піклуються про дітей.

Ця обкладинка з журналу Наука (Science),

одного з найбільш відомих та
впливових наукових журналів.

У цьому виданні вчені показали,

що ми можемо дізнатися в птахів
про розвиток мовлення,

адже розвиток співу у птахів
і розвиток мовлення у людей

мають багато паралелей
на фізіологічному рівні.

Таким чином, у птахів є дещо більше,
ніж їх зовнішність.

Як орнітологи - ми скажені люди -

ми прокидаємось о п'ятій ранку
і їдемо через всю країну

не тільки тому, що ми хочемо дива,

птахів, їхньої краси,
і того, які вони кумедні,

але також тому, що ми хочемо дізнатися
фундаментальні істини про нас самих,

про те, як влаштована природа,
як влаштована еволюція.

Насправді, одна з пташок, яка
розповіла про нас більше за всіх,

це, здавалося б, не примітний
сіро-бурий американський горобець.

Але коли ви подивитесь на них, коли ви
витратите певний час, спостерігаючи їх,

ви зрозумієте, як багато
ви можете дізнатися від них.

Тож наступного разу, коли побачите птаха,
спитайте себе:

"Чи можу я чогось в тебе навчитись?"

Дякую.

(Оплески)