Походження Місяця. Нова теорія.

Земля і Місяць як близнюки, вони складаються з однакових матерій. Це досить незвично, оскільки ніякі інші з відомих нам небесних тіл не мають таких хімічних співвідношень. Що стало причиною цього особливого зв'язку? У пошуку відповіді вчений-планетолог та лауреат стипендії Мак-Артура Сара Стюарт відкрила новий вид астрономічного об'єкта – «синестію» і нове пояснення таємниці походження Місяця.

Ніхто не хоче помилятися.

А я зробила колосальну помилку.

Усвідомлення цієї помилки призвело
до відкриття,

яке повністю змінює наше уявлення
про утворення Землі і Місяця.

Я вчений-планетолог

і мені дуже подобається
зіштовхувати планети.

(Сміх)

У своїй лабораторії я стріляю в кам'яні
брили з таких гармат, як оця.

(Гарматний постріл)

(Сміх)

У своїх експериментах я створюю
екстремальні умови,

за яких формуються планети.

А за допомогою комп'ютерного моделювання
я можу зіштовхнути між собою цілі планети,

щоб змусити їх рости

або зруйнувати.

(Сміх)

Я хочу зрозуміти,
як створити Землю і Місяць,

і чому Земля дуже відрізняється
від інших планет.

Провідна ідея походження
Землі і Місяця

називається «теорією ударного формування».

За цією теорією, тіло, розміром з Марс,
зіткнулося з новоутвореною Землею,

і Місяць утворився з уламків,
що літали навколо Землі у формі диска.

Ця теорія може багато чого
пояснити про Місяць,

але в неї величезний недолік,

адже вона стверджує, що Місяць здебільшого
утворений з тої планети розміром з Марс,

тобто Земля і Місяць утворені
з різної речовини.

Але це не так.

Земля і Місяць – як близнюки.

Генетичний код планет міститься
в ізотопах їхніх елементів.

Земля і Місяць
мають ідентичні ізотопи.

Це означає, що Земля і Місяць
утворені з однакової речовини.

Це дійсно дивно, що Земля
і Місяць - близнюки.

Усі планети утворені
з особливих для них речовин,

у них усіх різні ізотопи,

індивідуальне генетичне кодування.

Нема інших планет, що мають подібний
генетичний зв'язок.

Тільки Земля і Місяць є близнюками.

Коли я починала досліджувати
походження Місяця,

деякі вчені заперечували саму
теорію великого зіткнення.

Вони не бачили, яким чином ця теорія
може пояснити особливі відносини

між Землею і Місяцем.

Ми всі шукали нових ідей.

Але тоді не знайшли кращих.

Всі інші ідеї мали
ще більше недоліків.

Тому ми вирішили відновити теорію
ударного формування.

Молодий учений з моєї команди
запропонував змінити швидкість обертів

Землі при ударі.

Можливо, якщо б Земля оберталася
швидше, то змішалося б більше речовини,

що б пояснило походження Місяця.

Для зіткнення обрали тіло
розміром з Марс,

з якого, у результаті,
утворився б Місяць,

і визначили тривалість
земної доби у той час.

Людям подобалась ця модель.

А якщо тоді впливали інші фактори
на тривалість дня на Землі?

Тоді було б набагато більше варіантів
зіткнень, які утворили б Місяць.

Мені стало цікаво, що станеться,

і я спробувала змоделювати пришвидшене
обертання під час удару,

і виявила, що можливо

утворити диск з такої ж суміші речовин,
з якої складається Земля.

Ми були у захваті.

Можливо, саме так можна
пояснити утворення Місяця.

На жаль, ми також виявили,
що це не дуже ймовірно.

Зазвичай, диск і планета різні за складом,

і можливість утворення Місяця
в такий спосіб

астрономічно мала.

Нам було важко повірити,

що особливий зв‘язок
між Місяцем і Землею є випадковим.

Теорія ударного формування все
ще потребувала обґрунтування,

і ми все ще намагалися з’ясувати,
як створити Місяць.

Нарешті я усвідомила свою помилку.

Разом з моїм студентом ми аналізували
результати цих ударів з прискореними обертами.

Цього разу ми зосередилися не на Місяці,

а на Землі.

Земля перегрілася і частково
випарувалася

від сили удару.

Але те, що утворилося,
не було типовим для планети.

Це виглядало дивно.

Земля була дивно
поєднана з цим диском.

Я була така збуджена, як буває тоді,

коли щось дуже погане
одночасно є чимось дуже цікавим.

В усіх моїх розрахунках

я вважала, що маю справу
з планетою і диском навколо неї.

Ми перевіряли,
чи може удар утворити Місяць

із таким складом речовин у диску.

Але це вже не виглядало так просто.

Ми помилялися,

вважаючи, що планета завжди
має виглядає, як планета.

Тоді я зрозуміла, що удар утворив
щось зовсім нове.

У мене бували моменти прозріння.

Та це не один з них.

(Сміх)

Тоді я не розуміла, що відбувається.

Переді мною був цей дивний
новий об'єкт,

який потребував
складних досліджень.

Що ви робите, коли стикаєтеся
з невідомим?

Чи знаєте, з чого почати?

Ми поставили все під сумнів:

Що таке планета?

Коли планета перестає
бути планетою?

Ми придумували нові ідеї,

Треба було позбутися старого
способу мислення.

У процесі я відмежувалася
від усієї відомої інформації,

усіх існуючих правил,

І звільнила свій розум
для нових досліджень.

Створивши ментальний простір

для сміливих ідей,

які потім можна перевірити на практиці,

я отримала можливість навчатися.

В процесі ми багато чого з'ясували.

Я поєднала лабораторні експерименти
з комп'ютерними моделями

і виявила, що після більшості ударів

Земля так гріється, що в неї
немає твердої поверхні.

Її поверхня – це лише газ, який
на глибині стає щільнішим.

Земля була б схожа на Юпітер.

Твердої поверхні не було б.

І це був тільки початок.

Я хотіла зрозуміти проблему в цілому.

Це був для мене виклик, —
з'ясувати, що насправді відбувається

при гігантському ударі.

Майже два роки пішло на те,

щоб відмовитись від застарілих ідей

і започаткувати нові,

щоб проаналізувати дані

та з’ясувати їхнє значення для Місяця.

Я виявила новий тип
астрономічного об'єкта.

Це не планета,

але об'єкт утворений з планет.

Планета – це тіло, гравітація якого

настільки сильна, що надає йому
округлої форми.

Цей об'єкт обертається, як одне ціле.

Якщо його нагріти
та збільшити швидкість обертів,

його екватор розшириться
до критичної точки.

Після цієї критичної точки

речовина на екваторі
проникатиме у диск.

Тепер, за всіми правилами,
це вже не планета.

Цей об'єкт вже не обертається цілісно,

його форма продовжує змінюватися,
він продовжує збільшуватися.

Планета стає чимось іншим.

Ми назвали наше відкриття

синестією.

Ми дали цю назву на честь богині Гестії,

грецької покровительки домашнього вогнища,

тому що cаме такою стала Земля.

Префікс «син» означає «разом»

і підкреслює зв'язок між речовинами.

Синестія – це те, чим стає планета,

коли нагрівання та обертання виштовхують
її за межі сфероїдальної форми.

Хочете побачити синестію?

(Схвальні вигуки)

У цій візуалізації одної з моїх моделей

молода Земля швидко
обертається після удару.

ЇЇ форма змінена, але нашу планету
ще можна впізнати

за наявністю води на її поверхні.

Енергія удару випаровує з поверхні

воду, атмосферу,

змішує всі гази за декілька годин.

Ми виявили, що результатом багатьох
гігантських ударів є синестії,

але ці палаючі, яскраві об‘єкти
недовговічні.

Вони охолоджуються, стискаються
і знову стають планетами.

Під час зростання таких планет як Земля,

вони, ймовірно, перетворювалися
на синестію один або кілька разів.

Синестія дає нам нове пояснення
теорії походження Місяця.

Ми припускаємо, що Місяць утворився
всередині величезної парової синестії.

Місяць зростав від магматичного дощу,

що конденсувався з парової породи.

Особливий зв'язок Місяця з Землею

пояснюється тим, що Місяць утворився
всередині Землі,

коли Земля ще була синестією.

Місяць міг обертатися всередині
синестії протягом багатьох років,

залишаючись непоміченим.

Місяць з'являється завдяки охолодженню
і стисненню синестії

всередині своєї орбіти.

Синестія перетворюється на планету Земля

тільки після охолодження
протягом сотень років.

За нашою новою теорією,

гігантський удар утворив синестію,

яка розділилася на два небесних тіла,

створюючі наші ізотопно
ідентичні Землю і Місяць.

Синестії утворювалися у всьому Всесвіті.

І ми тільки-но зрозуміли це.

Що ще я не помічаю у світі навколо мене?

Що приховано від мого погляду
через мої упередження?

Наступного разу, коли ви подивитеся
на Місяць,

згадайте,

що речі, які здаються вам знайомими,

можуть мати дивовижні можливості.

(Оплески)