Родні Брукс: Чому ми покладатимемося на роботів

Серед людей нагнітають страх, що роботи відберуть роботу у звичайних працівників. Насправді вони стануть нашими корисними помічниками, звільнивши нас від марудної та механічної роботи. Родні Брукс наголошує, наскільки це важливо, адже кількість дорослих працездатного віку зменшується, а кількість пенсіонерів збільшується. Він знайомить нас із Бакстером - роботом з очима,чиї рухи та руки реагують на дотик і який може працювати разом зі старшим поколінням - і навіть допомагати їм по дому.

Артур Кларк,

відомий письменник-фантаст 1950-х років,

сказав: "Ми переоцінюємо технології у короткостроковій перспективі,

проте недооцінюємо їх у довгостроковій".

Усі чомусь бояться, коли бачать,

як зникають робочі місця через штучний розум роботів.

Ми переоцінюємо технології у короткостроковій перспективі.

Але я хвилююся, чи ми отримаємо ті технології, яких потребуємо, у далекому майбутньому.

Бо схоже на те, що демографія залишить нам чимало робочих місць, які потребують рук,

а наше суспільство змушене буде опиратися на сталеві плечі роботів майбутнього.

Тож я боюсь, що роботів бракуватиме.

Але страх втратити роботу через технології існує досить давно.

У далекому 1957 на екрани вийшов фільм "Спенсер Трейсі" із Кетрін Гепберн.

Ви знаєте, як він закінчився:

Спенсер Трейсі приніс комп'ютер, гігантський комп'ютер 1957 року,

щоб допомогти бібліотекарям.

Коли керівники запитували:

"Як називаються олені Санти?",

бібліотекарі мусили дати їм відповідь.

І цей комп'ютер мав би допомогти їм із цим завданням.

Звісно, що комп'ютер зразка 1957 року не приносив багато користі на цій роботі.

Бібліотекарі боялися, що їхні робочі місця зникнуть.

Але насправді сталося зовсім інше.

Після 1957 кількість робочих місць для бібліотекарів тривалий час зростала.

Аж поки не з'явився інтернет.

Коли з'явилася мережа і пошуковики,

потреба у бібліотекарях пішла на спад.

Я думаю, що всі у 1957 цілковито недооцінювали

рівень технологій, які ми сьогодні носимо у руках та кишенях.

Ми можемо просто спитати: "Як звуться олені Санти?", і одразу ж отримаємо відповідь

на це або інше запитання.

Між іншим, зарплати бібліотекарів зросли швидше,

ніж зарплати інших професій у США за той самий період,

оскільки бібліотекарі стали партнерами комп'ютерів.

Комп'ютери стали знаряддями, і вони мали більше знарядь під руками

і почали працювати ефективніше.

Таке ж сталось і в офісах.

У ті старі часи люди використовували таблиці.

Таблиці були листками паперу,

і їх рахували вручну.

Але тоді трапилася цікава річ.

Коли року 1980 відбулася революція ПК,

табличні програми були налаштовані для офісних працівників.

Ніхто не мав на меті замінити офісних працівників -

їх поважали як програмістів.

Так офісні працівники стали програмістами таблиць.

Їхні можливості зросли.

Їм більше не потрібно було здійснювати прості обчислення,

тож вони могли робити щось більше.

Сьогодні ми дедалі частіше бачимо роботів у своєму житті.

Ліворуч - ПекБот від iRobot.

Коли солдати натрапляють на придорожні бомби у Іраку та Афганістані,

замість того, що підходити до бомби і тикати палицею,

як вони робили до 2002,

зараз вони висилають робота.

Тож роботи беруть на себе небезпечну роботу.

Праворуч - кілька Таґів від компанії з Пітсбурга.

Такі є у сотнях лікарень по всіх США.

Вони забирають брудні простирадла до пральні.

Заносять брудну посуду назад до кухні.

Приносять ліки з аптеки.

І це звільняє медсестер і помічників медсестри

від необхідності робити цю роботу або просто механічно направляти речі.

Тепер вони мають змогу провести більше часу з пацієнтами.

Роботи стали всюдисущими у нашому житті.

Але я думаю, що коли йдеться про роботів на фабриках, люди бояться,

бо знаходитися біля роботів на фабриках небезпечно.

Щоб запрограмувати їх, ти маєш розуміти шестивимірні вектори та кватерніони.

І звичайні люди не можуть з ними працювати.

Я думаю, що ця технологія пішла неправильним шляхом.

Вона забрала працівника від технології.

Я гадаю, що ми маємо дивитися на технології,

з якими можуть працювати звичайні працівники.

Тож сьогодні я хочу розповісти вам про Бакстера, про якого ми говорили.

Бакстер - це перша хвиля роботів,

з якими звичайні люди можуть працювати у промислових умовах.

Ось наш Бакстер.

Це Кріс Гарберт з Rethink Robotics.

Ось тут - конвеєр.

І якщо світло не занадто яскраве -

Ах,ах! Ось воно. Він забрав предмет із конвеєра.

Він збирається принести його сюди і покласти.

І повернеться за іншим предметом.

Цікаво, що Бакстер має трохи здорового глузду.

Між іншим, що відбувається з очима?

Очі є на екрані.

Очі дивляться прямо туди, куди робот рухається.

Тож людина, яка працює з роботом,

розуміє, куди він збирається і не дивується його рухам.

Зараз Кріс забрав предмет з його руки,

і Бакстер не йде і не збирається його класти;

він пішов назад і зрозумів, що має взяти інший.

Він має здоровий глузд, йде і бере предмети.

І з Бакстером безпечно працювати.

Ви б не захотіли робити це зі звичайним промисловим роботом.

Але Бакстер не шкодить.

Він відчуває силу, розуміє, що Кріс є там

і не йде на нього, не штовхає його.

А найцікавіше - це користувацький інтерфейс Бакстера.

Кріс збирається підійти і взяти його за руку.

Коли він хапає його за руку, вона переходить у нульову силу тяжіння з компенсацією режиму,

і на екрані з'являється графіка.

Ліворуч на екрані - іконки для керування правою рукою робота.

Він збирається покласти щось у його руку, принести це сюди,

натиснути кнопку і відпустити цю річ у руці.

І робот розуміє - ага, він хоче, щоб я поклав цю річ.

Він пересуває маленьку іконку туди.

Він іде сюди і збирає пальці докупи, щоб взяти,

і робот робить висновок - ага ви хочете, щоб я підняв предмет.

Зелена іконка рухається убік.

Кріс збирається позначити територію, звідки робот має забрати предмет.

Він просто обводить це кругом, і робот розуміє, що це коло пошуку.

Йому не треба було вибирати це з меню.

Зараз робот піде і вивчить вигляд цього предмету,

поки ми продовжуємо розмовляти.

Отож зараз я розповім вам,

як це виглядає на фабриках.

Цих роботів ми відправляємо туди кожного дня.

Вони поступають на фабрики по всій країні.

Це Мілдред.

Мілдред працює на фабриці у Коннектикуті.

Вона працює на конвеєрі вже 20 років.

Через годину після того, як вона вперше побачила промислового робота,

вона запрограмувала його на кілька завдань на фабриці.

Вона вирішила, що їй справді подобаються роботи.

Робот виконував прості машинальні завдання, які Мілдред мала зробити заздалегідь.

Зараз цим займається робот.

Коли ми вперше вирушили, щоб поговорити з людьми на фабриках

про те, як зробити роботів кращими для співпраці,

ми запитували:

"Чи ви хочете, щоб ваші діти працювали на фабриці?"

У відповідь ми здебільшого чули: "Ні, я хочу кращу роботу для моїх дітей, ніж ця".

Мілдред - типовий працівник

фабрики у США.

Робітники старіють, стають старшими і старшими.

Небагато молодих людей приходять працювати на фабрики.

І через те, що їхні завдання стають щораз виснажливішими,

ми маємо дати їм знаряддя, з якими б вони працювали.

Це почасти розв'яже проблему.

Працівники й далі працюватимуть, а ми й далі вироблятимемо товари у США.

Тож на наш погляд, Мілдред, яка працює на конвеєрі,

стає тренером робота.

Вона піднімає свою вартість,

як офісні праціники 1980-х підняли вартість своєї роботи.

Ми не даємо їм знаряддя, які вони мусять вивчати роками перед використанням.

Ці знаряддя можна вивчити за кілька хвилин.

Є дві великі сили, обидві вольові, проте неминучі.

Це зміни клімату та демографія.

Демографія справді змінить наш світ.

Це відсоток дорослих працездатного віку.

За останні 40 років він трохи знизився.

Але у наступні 40 років він зміниться суттєво, навіть у Китаї.

Відсоток дорослих працездатного віку різко падає.

Як виявилось, людей пенсійного віку стає щораз більше,

адже бебі-бумери виходять на пенсію.

Це означає, що більше людей претендуватиме на менше соціальне забезпечення.

Вони змагатимуться за обслуговування.

До того ж, із віком ми слабшаємо

і не можемо працювати так, як раніше.

Якщо ми поглянемо на статистику віку вихователів,

у нас на очах ці вихователі стають старші і старші.

Статистика змінюється щохвилини.

І оскільки росте кількість людей, які старіють і досягають пенсійного віку,

то дедалі менше людей можуть доглядати за ними.

Незабаром ми матимемо роботів для допомоги.

Я не маю на увазі роботів-компаньйонів.

Я маю на увазі роботів, які роблять якісь буденні завдання,

що їх стає важче виконувати з віком.

Переносять покупки з машини вгору по сходах, до кухні.

А коли ми зовсім постаріємо,

роботи сідатимуть за кермо наших авто, щоб ми поїхали в гості.

Я думаю, що робототехніка дарує людям шанс жити достойно на старості,

адже вони контролюватимуть роботів.

Тож не муситимуть покладатися на тих небагатьох людей, що зможуть їм допомогти.

Я справді гадаю, що ми проводитимемо більше часу

з такими роботами як Бакстер

і працюватимемо з такими роботами у нашому щоденному житті. І що ми будемо--

Сюди, Бакстере, добре.

І всі ми будемо покладатися на роботів у наступні 40 років

як на частину нашого щоденного життя.

Щиро дякую.

(Оплески)