Як я захищаю верховенство права

Кожна людина має право на захист відповідно до законодавства своєї країни, навіть коли про ці закони забувають або ігнорують. Розповідаючи нам три випадки зі своєї міжнародної юридичної практики, Кімберлі Мотлі, американський адвокат, що працює в Афганістані та інших країнах, показує нам, як закони країни здатні об'єднати правосуддя і справедливість, якщо їх використовувати за їхнім прямим призначенням - для захисту.

Дозвольте розказати вам історію

про маленьку дівчинку, яку звали Нагма.

Нагма жила в таборі для біженців

разом з батьками і вісьмома
братами і сестрами.

Щоранку її батько прокидався

з надією, що його візьмуть на роботу
на будівництво

і в особливо успішний тиждень він зможе
заробити 50 доларів.

Зима була дуже сувора

і, на превеликий жаль, брат Нагми помер,

а мати важко занедужала.

ЇЇ батько у відчаї пішов до сусіда,

щоб позичити 2500 доларів.

Почекавши декілька місяців,

сусідові ввірвався терпець,

і він почав вимагати, щоб
йому повернули борг.

На жаль, батько Нагми не мав грошей,

тому вони погодились, щоб цю
проблему вирішувала джирга.

Простіше кажучи, джирга - це форма
посередництва,

яка застосовується в неформальній
системі правосуддя в Афганістані.

Як правило, це рада, в яку входять
релігійні лідери

та старійшини,

джирги поширені в сільськогосподарських
країнах, таких як Афганістан,

де глибоко вкорінилась недовіра

до офіційної системи.

В джирзі чоловіки порадились

і вирішили, що найкращим способом
виплати боргу

буде шлюб Нагми і 21-річного сина сусіда.

Їй було 6 років.

Зараз, на жаль, такі випадки, як з Нагмою,

трапляються дуже часто,

а для тих, хто живе в комфорті,

ці історії можуть виглядати

як черговий нищівний удар по правах жінок.

І якщо ви бачили Афганістан в новинах,

у вас могло скластись враження,
що це неспроможна держава.

Проте Афганістан все ж має
свою правову систему,

і хоча джирга діє на основі
давніх племінних звичаїв,

прийняті нею рішення
є обов'язкові для виконання.

І навіть не треба говорити,

що віддавати дитину, аби покрити борг -

це не тільки вкрай аморально,
але й незаконно.

В 2008 р. я їздила в Афганістан

по програмі фінансування правосуддя.

Спочатку я поїхала туди на 9 місяців,

щоб навчати афганських юристів.

За ці 9 місяців я об'їздила всю країну

і спілкувалася з сотнями людей,
що сиділи у в'язницях,

говорила з багатьма підприємцями,

які теж працювали в Афганістані.

І завдяки цим розмовам

я починала розуміти зв'язки

між бізнесом і людьми,

і як нехтуються закони,

які мали б захищати їх,

в той час, коли грубими і незаконними
каральними заходами зловживають.

Це підштовхнуло мене
до пошуку справедливості.

А для мене справедливість означає

застосування законів за їхнім прямим
призначенням,

а саме для захисту.

Закони існують для того, щоб захищати.

І тому я вирішила відкрити приватну
судову практику

і стала першим іноземним
представником сторін

в афганських судах.

Протягом того часу я також
вивчала багато законів,

спілкувалась з багатьма людьми,

прочитала багато
судових справ,

і зрозуміла, що відсутність
справедливості -

це проблема не лише Афганістану,

це проблема усього світу.

І хоч спочатку я старалась не бути

представником у справах щодо прав людини,

оскільки я справді турбувалась про те,

як це вплине на моє професійне життя
і на мене особисто,

я вирішила, що потреба в справедливості
є такою великою,

що не змогла і далі ігнорувати це.

Тому я почала представляти таких
людей, як Нагма,

у тому числі й без оплати.

З того часу, як я була
в Афганістані,

і більш 10 років
пропрацювала адвокатом,

я представляла в судах інтереси
керівників компаній зі списку Fortune 500,

послів і таких дівчаток, як Нагма,

до того ж дуже успішно.

Рецепт мого успіху дуже простий:

я працюю з системою зсередини

і застосовую закони так,

як вони і мають бути застосовані.

Я вважаю,

що досягнути справедливості
в таких місцях, як Афганістан,

складно, і на це є 3 причини.

Перша причина, простіше кажучи, в тому,

що люди є дуже неосвічені в питаннях,
які стосуються їхніх прав,

і я вважаю, що це глобальна проблема.

Другою причиною є те,

що навіть писані закони

часто ігнорують або заміняють

племінними традиціями,
на кшталт тієї ж джирги,

яка продала Нагму.

І третя проблема на шляху досягнення
справедливості -

це те, що навіть з хорошими,
чинними писаними законами

немає людей чи юристів, готових боротися

за ці закони.

І це те, що роблю я:
застосовую чинні закони,

часто незастосовувані на практиці,

і опрацьовую їх таким чином, щоб вони
приносили користь моїм клієнтам.

Нам всім потрібно створити
глобальний культ

прав людини

та зробити вклад в світову
систему прав людини.

І працюючи з таким підходом,

ми зможемо значно покращити
справедливість у світі.

А зараз повернімося до ситуації з Нагмою.

Декілька людей чули про цей випадок,

і зв'язались зі мною, бо хотіли

виплатити цей борг в сумі 2500 доларів.

Але це не так просто;

не можна лише дати гроші і думати,

що проблема зникне.

в Афганістані все працює не так.

Тому я сказала їм, що займусь
цим питанням,

але за однієї умови:

якщо буде скликана друга джирга,

апеляційна джирга.

А для того, щоб це сталось,

треба зібрати разом всіх старійшин,

племінних лідерів,

релігійних лідерів.

Має бути згода батька Нагми,

згода сусіда

і його сина.

І я подумала, що якщо я збираюсь
взятися за цю справу,

то вони мають погодитись і на те,
щоб я в цій справі головувала.

Отже, після багатогодинних розмов

і вистежування,

після близько 30 чашок чаю

вони нарешті погодились зібрати

другу джиргу, і ми зібрали.

Друга джирга відрізнялась від першої тим,

що цього разу ключовим став закон,

для мене було дуже важливо,

щоб вони всі зрозуміли, що Нагма

мала право на захист.

І в кінці цієї джирги

суддя постановив

скасувати рішення першої джирги

і виплатити борг в сумі 2500 доларів.

Ми всі підписали письмовий
документ про те,

що ці чоловіки визнають,

що вчинили незаконно,

і якщо вони вчинять так знову,
опиняться у в'язниці.

Найголовніше -

(Оплески)

Дякую.

І найголовніше те,

що заручини розірвали

і Нагма була вільна.

Захист Нагми і її права на свободу

захищає нас самих.

Рівень ризиків, пов'язаних з моєю роботою,
по величині

є вище середнього.

Мене тимчасово затримували,

звинувачували у володінні притоном,

звинувачували у шпигунстві.

В мій офіс закидали гранату.

Але я не відмовилась від своєї роботи.

Я вважаю, що в моїй роботі

нагорода набагато переважає ризики.

І порівняно з тим, як ризикую я,

мої клієнти ризикують набагато більше,

бо вони втратять значно більше,

якщо їхній випадок приховають.

або ще гірше, якщо їх покарають за те,
що найняли мене адвокатом.

З кожною справою, за яку
я беруся,

я усвідомлюю, що наскільки я стою
за своїх клієнтів,

настільки вони стоять за мене,

і тому я продовжую цим займатись.

Закон є тим важелем впливу,

що має ключове значення при захисті
кожного з нас.

Робота журналістів тут дуже
важлива в тому,

щоб ця інформація була доведена
до громадськості.

Найчастіше ми отримуємо інформацію
від журналістів,

але забуваємо, яким чином
вона дійшла до нас.

Це фотографія групи

британських журналістів в Афганістані.

ЇЇ зробив декілька років тому
мій друг Девід Гілл.

За даними Комітету захисту журналістів

з 2010 р. тисячі журналістів

отримали погрози, були травмовані,

вбиті, затримані.

Дуже часто, коли ми отримуємо інформацію,

забуваємо, кого
це зачіпає,

або як саме ми цю інформацію отримали.

Робота як іноземних,
так і місцевих журналістів

просто вражаюча, особливо
в таких місцях, як Афганістан.

Важливо, щоб ми не забували це

ніколи, бо вони захищають

не тільки наше право на інформацію,

але й свободу преси, яка має

першочергове значення
для демократичного суспільства.

Метт Розенберг - журналіст
в Афганістані.

Він працює в The New York Times,

і, на жаль, кілька місяців тому

він написав статтю, що не сподобалась

людям в уряді.

У результаті він був тимчасово затриманий,

а потім незаконно висланий з країни.

Я представляю інтереси Метта,

і розібравшись з урядом, я змогла

отримати офіційне підтвердження

того факту, що його депортація
була неправомірна,

і що в Афганістані таки
існує свобода преси,

і за її порушення настають наслідки.

І я з радістю повідомляю,

що декілька днів тому

уряд Афганістану

офіційно запросив його назад в країну

і відмінив своє розпорядження щодо його
депортації.

(Оплески)

Якщо один журналіст піддається цензурі,
то це залякує інших

і незабаром народ замовкає.

Вкрай важливо захищати журналістів

і свободу преси,

бо це змушує уряди нести відповідальність

за свої рішення і бути більш відкритими.

Захищаючи журналістів і своє право

на інформацію, ми захищаємо самих себе.

Світ постійно змінюється. Сьогодні
ми живемо в іншому світі,

і те, що колись було проблемами
однієї людини,

зараз є проблемами світового масштабу.

Два тижні тому в Афганістані
вперше відбулася

демократична передача повноважень

і обрання президентом Ашрафа Гані.
Це неймовірна подія

і я покладаю великі сподівання на нього,

і надіюся, що він здійснить в Афганістані

необхідні зміни,

особливо у правовій сфері.

Ми живемо в іншому світі.

Ми живемо в світі,
в якому моя восьмирічна дочка

знає тільки чорношкірого президента.

Є велика ймовірність того,
що нашим наступним президентом

буде жінка,

і поки вона росте, вона може спитати,

чи білий чоловік може
бути президентом?

(Сміх)

(Оплески)

Світ змінюється, і нам необхідно
змінюватися разом з ним.

Те, що колись було проблемою

однієї людини,
тепер є проблемою кожного.

Згідно з даними ЮНІСЕФ,

сьогодні більш, як 280 мільйонів

хлопчиків і дівчаток до 15 років

перебувають у шлюбі.

280 мільйонів.

Дитячі шлюби розширюють порочне коло

бідності, поганого здоров'я,
відсутності освіти.

У 12 років Сахар вийшла заміж.

Її примусив до цього шлюбу

і продав власний брат.

Коли вона потрапила в будинок чоловіка,

її змусили займатися проституцією.

За те, що вона відмовилась,
її катували.

Її жорстоко били металевими прутами.

Обпалювали їй тіло.

Зв'язали в підвалі і морили голодом.

Виривали їй нігті пласкогубцями.

В якийсь момент

їй вдалося втекти з цієї кімнати тортур

в сусідній будинок,

а коли вона прийшла туди,
замість того, щоб захистити,

сусіди потягли її назад

в будинок чоловіка,

і там її почали катувати ще більше.

Коли я вперше зустріла Сахар,
на щастя, організація "Жінки

для афганських жінок»

дала їй безпечний притулок.

Як адвокат,
я намагаюся бути дуже сильною

заради всіх моїх клієнтів,

тому що це для мене дуже важливо.

Але бачити її,

те, наскільки знівеченою і слабкою
вона була,

це було дуже важко.

У нас пішли тижні на те, щоб з'ясувати,

що насправді з нею сталося,

поки вона перебувала в тому будинку.

Нарешті, вона почала відкриватися мені,

і коли вона нарешті відкрилась мені,

я почула,

що вона не знала,
які в неї були права,

але розуміла, що у неї є
якийсь рівень захисту

від держави, що прирекла її на це.

Тому ми змогли поговорити про те,

які були законні варіанти
виходу з цієї ситуації.

В результаті ми вирішили довести цю справу

до Верховного Суду.

Це надзвичайно важливо,

тому що це був перший раз,

коли жертву домашнього насильства
в Афганістані

представляв адвокат,

а закон, який роками
був прописаний в кодексах,

до випадку з Сахар ніхто ніколи
не використовував.

На додачу до цього ми ще й вирішили

подати позов про
відшкодування шкоди,

знову ж, відповідно до закону,
який ніколи не застосовувався.

А ми застосували його для цього випадку.

І ось ми вже у Верховному Суді,

виступаємо перед 12-ма
афганськими суддями,

я - американська жінка-адвокат,

і Сахар - молода дівчина,

яка ледве говорила пошепки,
коли я вперше її зустріла.

Вона постояла за себе,

висловилась,

моя дівчинка сказала їм,
що хоче справедливості.

І вона її отримала.

В кінці засідання суд одноголосно вирішив,

що чоловік і його родичі мають
бути заарештовані за скоєне.

ЇЇ клятий брат теж повинен бути
заарештований

за те, що продав її.

(Оплески)

Судді також визнали, що у неї є право

на цивільну компенсацію.

Сахар показала нам, що ми можемо боротися

з існуючими аморальними звичаями,
застосовуючи закон

за його прямим призначенням,

і захищаючи Сахар,

ми захищаємо самих себе.

Після того, як я пропрацювала

в Афганістані більш, ніж 6 років,

багато хто з моїх рідних і друзів думають,

що те, чим я займаюся, виглядає так.

(Сміх)

Але насправді, все, що я роблю,
виглядає ось так.

Сьогодні ми всі можемо щось зробити.

Я не кажу, що всі маємо купити квиток
і летіти в Афганістан,

але ми можемо внести свій вклад

у світову систему прав людини.

Ми можемо створити культ прозорості

і відповідності законам,

і змусити уряди бути відповідальними
перед нами

так само, як і ми є
відповідальними перед ними.

Кілька місяців тому юрист
з Південної Африки

відвідав мене в моєму офісі.

І сказав: «Я хотів зустрітися з вами.

Я хотів побачити, як виглядає
ця божевільна особа.»

Закони належать нам,

і незважаючи на етнічну приналежність,

національність, стать, расу,

вони належать нам,

і боротьба за справедливість
не є божевіллям.

Бізнесу теж потрібно
брати участь в програмах.

Корпоративні вклади в права людини

є приростом до капіталу підприємств.

І хай це бізнес, чи недержавна
організація,

чи окремий громадянин - норми права
йдуть на користь кожному з нас.

Працюючи разом, в узгодженому
напрямку,

завдяки людям, громадському
і приватному сектору,

ми можемо створити
світову систему прав людини

і стати світовими інвесторами
цієї системи.

Зробивши це,

ми можемо досягнути
справедливості разом.

Дякую.

(Оплески)