Виступ Віктора Ріоса на TED Talks Live

Визначати студентів за тим, чому вони сприяють, а не тим, чого їм не вистачає -- особливо тих, хто мав важкі сімейні обставини, ось про що говорить Віктор Ріос. Історія, що переплітається з його особистою розповіддю про юнацьку наполегливість, де Ріос визначає три прості стратегії для зміни відношення в освіті, і закликає інших викладачів побачити "потенційних" студентів замість "у-групі-ризику"; особистостей, які сповнені стійкістю, характером та витримкою.

Більше десяти років

я навчав молодих людей,
яких відрахували зі школи,

такі собі "непотріб".

А через те, що вони провалились
в освітній системі,

вони знаходяться на вулицях,
де вони вразливі перед насильством,

поліцейською агресією,

поліцейською жорстокістю

і ув'язненням.

Я йду за цими молодими людьми
протягом багатьох років,

через інституційні установки,

намагаючись зрозуміти те, що дехто з нас
називає "дорога зі школи до тюрми".

Коли ви дивитесь на зображення типу цього,

на молодих людей, яких я навчаю ...

ви можете побачити проблему.

Я маю на увазі - один з хлопців тримає
пляшку лікеру у своїй руці,

йому 14 років

і це шкільний день.

Інші люди, коли бачать це зображення,

можуть побачити банди,

зловмисників, правопорушників -

злочинців.

Але я бачу це інакше.

Я бачу цих молодих людей у перспективі,

яка показує активи, що вони їх приносять
до системи освіти.

Тож чи приєднаєтесь ви до мене, у зміні
того, як ми наліплюємо ярлики на юнаків

від "у-ризику" до "у-перспективі"?

(Оплески)

Як я взнав, що ці молоді люди

мають потенціал і перспективу до змін?

Я знаю це, тому що я один з них.

Розумієте, я зростав у жахливій бідності
у внутрішньому світі,

без батька --

він залишив мене навіть до мого народження.

Ми були на соціальному забезпеченні,

інколи бездомні,

часто голодні.

На той час, коли мені було 15 років,

я був ув'язнений у колонії для
неповнолітніх тричі за три злочини.

Мого кращого друга вже вбили.

І незабаром після цього,

коли я стояв поряд зі своїм дядьком,

його підстрелили.

І поки я чекав на приїзд швидкої

більше години ...

він стік кров'ю до смерті на вулиці.

Я втратив віру і довіру до світу,

і я махнув рукою на систему,
бо система провалила мене.

Я не мав нічого, щоб запропонувати,

і ніхто не мав нічого,
щоб запропонувати мені.

Я був фаталістом.

Я навіть не думав, що можу зробити це
до мого 18 дня народження.

Причина того, що я тут сьогодні -

вчитель, яка дбайливо сягнула

та доторкнулася до моєї душі.

Ця вчителька,

місіс Расс ...

вона була тим типом вчителя,
який завжди у курсі ваших справ.

(Сміх)

Вона була таким типом вчителя, як:

"Вікторе, я тут для тебе,
коли б ти не був готовий"

(Сміх)

Я не був готовим.

Але вона розуміла один з базових принципів
щодо молодих людей як я.

Ми як устриці.

Ми збираємось відкритись тільки тоді,
коли ми готові,

і якщо ви не тут, коли ми готові,

ми закриємось знов.

Місіс Расс була там для мене.

Вона була культурно значуща,

вона поважала мою спільноту,
моїх людей, мою родину.

Я розповів їй історію
про мого дядька Рубена.

Він взяв мене з собою на роботу,
бо я був безнадійним,

і він знав, що мені потрібні гроші.

Він заробляв на життя,
збираючи скляні пляшки.

О четвертій ранку у шкільний день,

ми кидали скляні пляшки
до кузова його фургона,

і пляшки розбивалися.

І мої долоні та руки почали кровоточити,

а мої теніски та штани
всі вкрилися кров'ю.

Мені було страшно та боляче,
і я припинив працювати.

І мій дядько, він подивися мені у вічі
і сказав мені,

"Mijo,

estamos buscando vida."

"Ми шукаємо кращого життя,

ми намагаємось зробити
щось з нічого."

Місіс Расс вислухала мою історію,

запросила мене до класної кімнати
і сказала,

"Вікторе, це твоя сила.

Це твій потенціал.

Твоя родина, твоя культура, твоя спільнота
привчили тебе до важкої роботи,

і ти скористаєшся цим, щоб дати собі шанс
в академічному світі,

тож ти зможеш повернутися
і дати шанс своїй спільноті."

Із допомогою місіс Расс,

я завершив повернення до школи.

Я навіть вчасно закрив свої борги

і закінчив школу разом зі своїм класом.

(Оплески)

Але місіс Расс сказала мені
перед самим випуском,

"Вікторе, я так пишаюся тобою.

Я знала, що ти можеш це зробити.

Тепер настав час піти до коледжу."

(Сміх)

Коледж, я?

Друже, що ця вчителька курить,
вважаючи, що я піду до коледжу?

Я подав заяву з менторами
і її підтримкою,

отримав листа про зарахування,

і один з параграфів,
що я прочитав:

"Ви були допущені відповідно до
випробувального статусу."

Я сказав, "Випробувального?
Я вже на випробувальному,

це не має значення?"

(Сміх)

Це був академічний випробувальний термін,
не кримінальний випробувальний термін.

Але що ж роблять вчителі на кшталт
місіс Расс, для успіху з молодими людьми,

такими, яких навчаю я?

Я пропоную три стратегії.

Перша:

давайте звільнимося від нашого
браку перспектив в освіті.

"Ці люди прийшли з культури насилля,

культури бідності.

Ці люди у-групі-ризику;
ці люди ледарі.

Ці люди порожні контейнери для нас,
які можна наповнити знанням.

Вони мають проблеми,

ми маємо рішення."

Номер два.

Давайте цінувати історії, що їх приносять
до школи молоді люди.

Їх історії з подолання нездоланних
перешкод такі потужні.

І я знаю, вам відомі деякі з цих історій.

Ці історії і досвід є дуже схожими,

вони вже мають витримку,
характер і стійкість.

Тож давайте допоможемо молодим людям
удосконалити ці історії.

Допоможемо їм пишатися тим, хто вони є,

тому що наша система освіти вітає
їхні родини, їхню культуру,

їхню спільноту

і той набір навичок, що вони вивчили,
щоб вижити.

І звісно, третя стратегія
є найбільш важливою:

ресурси.

Ми маємо надати молодим людям
адекватні ресурси.

Сама тільки витримка не допоможе.

Ви можете сидіти тут
і казати, що хочете,

"Гей, друже, зберись та влаштуй собі
перезавантаження".

Але що як я народився без
ременів на чоботах --

(Сміх)

Як я маю зібратись?

(Оплески)

Робочі тренінги.

Наставництво.

Консультування...

Навчати молодих людей
вчитись на своїх помилках

замість їх криміналізації,

і витягування їх з їхніх
класних кімнат як тварин.

Як щодо цього?

Я пропоную нам реалізувати відновне
правосуддя у кожній старшій школі Америки.

(Оплески)

Так ми вирішили протестувати ці ідеї
у спільноті Воттс, Лос-Анджелес,

з 40 молодими людьми,
яких відрахували зі шкіл.

Вільям був одним з них.

Вільям був такою дитиною,
на яку навішали всі ярлики.

Він кинув школу, він був членом банди,

злочинцем.

І коли ми зустріли його,
він дуже пручався.

Але я пам'ятаю, що казала місіс Расс.

"Агов, я тут для тебе,
коли б ти не був готовий"

(Сміх)

Тож з часом --

з часом він почав відкриватися.

І я пам'ятаю день,
коли він перемкнувся.

У нас була велика група

і молода дівчина з нашої програми плакала,

тому що вона розповіла нам
свою потужну історію

про її батька, якого вбили,

і після чого його тіло показали
в газетах наступного дня.

І поки вона плакала, я не знав, що робити,

тож я дав їй її простір,

але з Вільяма було досить.

Він вдарив рукою по столу і сказав,

"Агов, всі! Групові обійми!
Групові обійми!"

(Оплески)

Сльози та біль цієї молодої дівчини
перетворились на радість та сміх,

на знання, що її спільнота її підтримає,

і так Вільям дізнався,
що він мав мету в житті:

допомагати зцілювати душі людей
його власної спільноти.

Він розповів нам свою історію.

Ми вдосконалили його історію

від буття історією жертви,
до буття історією борця,

який здолав невдачі.

Ми надаємо цьому велике значення.

Вільям закінчив старшу школу,

отримав сертифікат охоронця,
щоб стати охоронцем,

і зараз працює у місцевому
шкільному окрузі.

(Оплески)

Мантра місіс Расс --

її мантра завжди була:

"коли ти вчиш серце, розум піде слідом."

Видатний письменник Кхаліл Гібран сказав:

"Зі страждання виникли найбільші душі.

Потужні символи вкрито шрамами."

Я вірю, що у цю революцію освіти,
про яку ми говоримо,

нам потрібно запросити душі молодих людей,
з якими ми працюємо,

і як тільки вони будуть
готові вдосконалюватися,

визначати свою витримку,
стійкість та характер

які вони вже розвинули --

їх академічна продуктивність покращиться.

Давайте вірити у молодих людей.

Давайте надамо їм правильні види ресурсів.

Я скажу вам, що моя вчителька
зробила для мене.

Вона вірила в мене так сильно,

що змусила мене повірити в себе.

Дякую.

(Оплески)