Кетрін Шульц: Про помилки

Більшість з нас робить все можливе, щоб не хибити. Але що коли ми не праві в цьому? "Помилколог" Кетрін Шульц наводить переконливі аргументи не просто для визнання, але й для прийняття нашої схильності до помилок.

Отже - 1995 рік

Я в коледжі,

і подруга та я їдемо в подорож

з Провіденс, Род-Айленд

до Портленду, штат Орегон.

І ви знаєте, ми молоді та безробітні,

так що все це відбувається на сільських дорогах

через громадські парки

і національні ліси -

фактично - найдовший маршрут, що ми могли обрати.

І десь в центрі Південної Дакоти,

я повертаюся до моєї подруги

і ставлю їй запитання,

що турбувало мене

протягом 2000 миль.

"В чім річ з китайським ієрогліфом, що я продовжую помічати на узбіччі?"

Моя подруга дивиться на мене цілковито байдуже.

Ось, насправді, пан у першому ряду

що ідеально імітує її погляд.

(Сміх)

І я типу: "Ти знаєш,

всі ці знаки, що ми весь час бачимо

- з китайським ієрогліфом на них."

Вона просто тріщиться на мене кілька митей,

і тоді її прориває,

тому що вона зметиковує, про що я говорю.

І ось те про що я говорю.

(Сміх)

Вірно, - знаменитий китайський ієрогліф для зони пікніків.

(Сміх)

Я провела останні п'ять років мого життя

міркуючи про ситуації

точно як ця -

чому ми часами не розуміємо

знаків довкола нас,

і як ми поводимося, коли так стається,

і що все це може розповісти нам про людську природу.

Іншими словами, як Кріс щойно сказав,

я провела останні п'ять років

думаючи про буття неправим.

Це може вразити вас, як дивний кар’єрний хід

але він, направду, має одну велику перевагу:

жодного посадового суперництва.

(Сміх)

Фактично, більшість з нас робить все можливе,

щоб уникнути розмірковувань про неправість

або, принаймні - уникнути думати про вірогідність

що самі ми помиляємось.

- Ну так, добре, абстрактно ми це розуміємо.

Ми всі знаємо - кожен в цій кімнаті припускається помилок.

Людський вид, здебільшого - схильний до помилок -- окей, добре.

- Але коли доходить до мене просто зараз,

до всіх переконань, яких я дотримуюсь,

тут, в теперішньому часі,

раптово всі ці абстрактні визначення хибності

- вилітають крізь вікно,

і я не можу, насправді, вигадати нічого, стосовно чого я помиляюсь.

А справа в тому, що теперішній час - це те, де ми живемо.

Ми ходимо на зустрічі в теперішньому часі,

ми їдемо в сімейні відпустки в теперішньому часі,

ми йдемо на вибори і голосуємо в теперішньому часі.

Отже фактично - ми всі подорожуємо життям

в пастці цієї маленької бульбашки

- відчуття власної виключної правості стосовно всього.

Я думаю, що це становить проблему.

Я думаю, що це проблема для кожного з нас як особистостей,

в нашому приватному та професійному житті,

і я думаю, що це проблема для всіх нас загалом, як культури.

Отже що я хочу зробити сьогодні

- це, передусім - обговорити те, чому ми застрягаємо

всередині цього відчуття правоти.

А по-друге, чому це така вже проблема.

І, нарешті, я хочу переконати вас

що це можливо

- вийти за межі цього відчуття,

і що, якщо ви можете це зробити,

- це найвизначніший

моральний, інтелектуальний і творчий стрибок, що ви можете здійснити.

Отже - чому ми застрягли

у цьому почутті правоти?

Одна з причин, насправді, має стосунок до відчуття неправості.

Отже, дозвольте мені запитати вас, про щось -

або насправді, дозвольте мені запитати вас про щось, тому що ви просто тут:

Яке це відчувається - емоційно -

яке це - бути неправим?

Огидно. Великі пальці вниз.

Ніяково. Окей, чудово, добре.

- Огидно, великі пальці вказують донизу, ніяково -

дякую вам, це чудові відповіді,

але вони відповідають на інше питання.

Ви відповідаєте на питання:

-"Яке це відчувається - усвідомити, що ви не праві?"

(Сміх)

Усвідомлення що ти не правий може відчуватись як все те, і багато іншого, так?

Я маю на увазі - воно може бути руйнівним, може бути одкровенням,

воно, направду, може бути доволі смішним,

як моя дурна помилка з китайським ієрогліфом.

Але просто "буття неправим"

не відчувається ніяк.

Я дам вам аналогію.

Ви пам'ятаєте той мультфільм Looney Tunes

де є цей жалюгідний Койот,

що весь час переслідує та ніколи не ловить Зозулю-подорожника?

- Здебільшого в кожному епізоді цього мультфільму,

є момент, коли Койот переслідує Зозулю

а Зозуля збігає урвищем,

і це нормально, - він птах, він може літати.

Але справа в тім, що Койот біжить з бескиду просто слідом за ним.

І що дотепно -

принаймні, якщо вам шість років -

- те, що Койот теж абсолютно в порядку.

Він просто продовжує бігти, -

аж до того моменту, коли він зиркає вниз

і розуміє, що він в повітрі.

- Ось коли він падає.

Коли ми неправі стосовно чогось -

не тоді, коли ми це усвідомлюємо, але до того -

ми як той Койот

після того як він пішов зі стрімчака, але перш ніж він глянув вниз.

Розумієте - ми вже помилились,

ми вже в халепі,

але ми почуваємось наче на твердій землі.

Тож я маю, насправді, виправити дещо, що сказала мить тому.

- Це відчувається певним чином, коли ми помиляємось.

- Це відчувається наче ми праві.

(Сміх)

Відтак це одна з причин, структурна причина,

чому ми загрузаємо в цьому почутті правоти.

Я називаю це сліпотою до помилок.

Більшість часу,

ми не маємо жодного внутрішнього натяку,

що дав би нам знати, що ми помиляємось стосовно чогось,

доки не стає запізно.

Але також є і друга причина, чому ми грузнемо в цьому почутті

і ця причина - культурна.

Пригадаймо на мить початкову школу.

Ви сидите там, в класі,

і ваш учитель роздає листки тестів,

і один з них виглядає так:

Це не мій, між іншим.

(Сміх у залі)

Отже ви в початковій школі,

і ви точно знаєте, що думати

про дитину, що дістала цей листок.

Це дурна дитина, шкодник,

той, що ніколи не виконує своє домашнє завдання.

Отже, до часу, коли вам дев’ять,

ви вже навчені, передусім,

що люди, які сприймають речі неправильно

- ліниві, безвідповідальні бовдури.

а по-друге,

що шлях до успіху в житті

- це ніколи не припускатись жодних помилок.

Ми завчаємо ці дуже погані уроки справді добре.

І багато хто з нас -

і я підозрюю - особливо багато з нас в цій кімнаті -

ладнають з ними просто стаючи

довершеними маленькими відмінниками,

перфекціоністами, "над-досягайстерами".

Так,

Пан фінансовий директор, астрофізик, ультра-марафонець?

(Сміх)

Виявляється ви всі фінансові директори, астрофізики, ультра-марафонці.

Окей, добре.

За виключенням того, що ми жахаємося

вірогідності того, що ми схибили.

Тому що згідно цього,

помилитись стосовно чогось

означає, що щось не так з нами.

Так що ми просто наполягаємо, що ми праві,

тому що це змушує нас чутись розумними та відповідальними

добропорядними й убезпеченими.

Тож, дозвольте мені розповісти вам історію.

Пару років тому,

жінку доправляють до медичного центру Beth Israel Deaconess для хірургічного втручання.

Beth Israel в Бостоні.

це клінічна лікарня Гарварду

- один з найкращих шпиталів в країні.

Отже ця жінка надходить, і її забирають до операційної.

Вона під наркозом, хірург робить свою справу -

зшиває її, відслає в післяопераційну палату.

Все, здається - пройшло нормально.

Ось вона прокидається, і вона оглядає себе,

і каже: "Чому не той бік мого тіла в бинтах?"

Ну... не той бік її тіла перев’язано

тому що хірург оперував

її ліву ногу замість правої.

Коли віце-президент нагляду за якістю охорони здоров'я Beth Israel

говорив про цей інцидент,

він сказав щось дуже цікаве.

Він сказав: "З якоїсь причини

хірург просто гадав,

що він був на правильній стороні пацієнта ".

(Сміх)

Сенс цієї історії

в тому, що надто довірятись

почуттю власного місцезнаходження на правильній стороні будь-чого

може бути дуже небезпечним.

Це внутрішнє відчуття правоти

що всі ми переживаємо так часто

не є надійним провідником

стосовно того, що насправді відбувається в зовнішньому світі.

І коли ми діємо так, наче воно є,

і ми припиняємо припускати вірогідність того, що ми можемо помилятись,

- ось тоді ми закінчуємо чинячи таке

як вилив 200 мільйонів галонів нафти в Мексиканській Затоці,

або торпедування світової економіки.

Тож це величезна практична проблема.

Але це також й величезна суспільна проблема.

Замисліться на мить про те, що значить почувати себе правим.

Це означає, що ви думаєте, що ваші переконання

просто довершено відображають реальність.

І коли ви чуєтесь в такий спосіб

- у вас є проблема, що потребує вирішення,

котра полягає в тому - як ви збираєтеся пояснити

всіх тих людей, що не згодні з вами?

Виявляється, більшість з нас пояснює цих людей в подібний спосіб,

вдаючись до серії безталанних припущень.

Перше, що ми зазвичай робимо, коли хтось не погоджується з нами

- ми просто припускаємо, що вони неосвічені.

Вони не мають доступу до тієї ж інформації, що маємо ми,

і коли ми благодійно розділимо цю інформацію з ними,

- вони побачать світло і доєднаються до нашої команди.

Коли це не спрацьовує,

коли виявляється, ці люди володіють тими самими фактами, що й ми

і все одно не погоджуються з нами,

- тоді ми переходимо до другого припущення,

котре полягає в тому, що вони ідіоти.

(Сміх)

У них є всі правильні клапті пазлу

а вони надто тупенькі, щоб з'єднати їх правильно.

А коли й це не спрацьовує,

коли виявляється, що люди, які не згодні з нами

мають ті самі факти, що й ми

і направду вони доволі метикуваті,

- тоді ми переходимо до третього припущення:

вони знають істину,

і вони умисне викривляють її

задля власних зловмисних цілей.

Отже це катастрофа.

Ця схибленість на нашої власній правоті

утримує нас від запобігання помилкам

коли ми абсолютно потребуємо цього

і змушує нас ставитися один до одного жахливо.

Але для мене, що найнедолугіше

і найтрагічніше стосовно цього

є те, що це марнує весь сенс людяності.

Це наче ми хочемо уявити,

що наші розуми - просто таки довершено прозорі вікна

і ми так глядимо крізь них

і змальовуємо світ таким, як він розгортається.

І ми хочемо, щоб всі інші дивились з того ж вікна

і бачили точно ту саму річ.

Це не правда,

а якби було правдою - життя було б неймовірно нудним.

Диво вашого розуму

не в тому, що ви можете бачити світ як він є.

- в тому, що ви можете бачити світ, яким він не є.

Ми можемо згадати минуле,

і ми можемо думати про майбутнє,

і ми можемо собі уявити, як це

- бути якоюсь іншою людиною в якомусь іншому місці.

І всі ми робимо це трохи відмінно,

Саме тому ми можемо подивитися на те саме нічне небо

і побачити це,

а також це

а також це.

І так, це також через це ми сприймаємо речі хибно.

за 1200 років до того, як Декарт сказав свою знамениту річ

про "Я думаю, отже, я існую",

цей хлопець, Святий Августин, сів

і написав "Fallor ergo sum", -

"Я помиляюсь, відтак я існую".

Августин розумів,

що наша здатність облажатись,

це не якийсь дошкульний дефект

в людській системі

щось, що ми можемо усунути або подолати.

- це абсолютно фундаментальне для того, ким ми є.

Тому що, на відміну від Бога,

Ми не знаємо, направду, що там відбувається.

І на відміну від всіх інших тварин,

Ми одержимі спробами розібратися з цим.

Для мене це нав'язлива ідея

є витоком і коренем

всієї нашої продуктивності та творчості.

Торік з різних причин,

я знайшла себе слухаючи багато серій

Громадського радіо-шоу "Це Американське життя"

І ось я слухаю і слухаю,

і в якийсь момент я починаю відчувати

що всі історії про те як помиляються.

І моя перша думка була,

"Я звар'ювала.

Я стала божевільною леді неправості

Я просто уявляю її всюди ",

що й сталося.

Але кілька місяців по тому,

Я, насправді, мала можливість взяти інтерв'ю у Іра Гласс (Ira Glass), хазяїна шоу.

І я зауважила йому це,

і він типу: - «Ні, насправді - це правда.

"Фактично", говорить він,

"ми в студії жартуємо

що кожнісінький епізод нашого шоу

має ту саму крипто-тему.

І крипто-тема така:

"Я думав ця оте трапиться

і щось інше сталося, натомість ".

А справа в тому, каже Іра Гласс (Ira Glass) - ми цього потребуємо.

Нам потрібні ці моменти

подиву і виверту і неправості

щоб змусити ці історії спрацювати».

І решта з нас, глядачів,

слухачів, читачів

- ми хаваємо це.

Ми любимо повороти сюжетів

і риторичну плутанину і неочікувані кінцівки.

Коли мова заходить про наші історії,

ми любимо бути неправим.

Але, ви знаєте, - наші історії схожі на цю

тому що наше життя схоже.

- Ми гадаємо, що одна річ відбудеться

і щось інше стається натомість.

Джордж Буш думав, що він вторгнеться в Ірак,

знайде купу зброї масового знищення,

звільнить народ і принесе демократію на Близький Схід.

- і щось інше сталося натомість.

І Хосні Мубарак (Hosni Mubarak)

думав, що він буде диктатором Єгипту решту свого життя,

поки не стане надто старим чи надто хворим

і зможе перекласти вінець влади на свого сина.

- і щось інше сталося натомість.

А можливо ви думали,

що виростете й поберетеся з вашою коханою з середньої школи

і повернетесь в рідне місто, і роститимете купу дітей разом.

- і щось інше сталося натомість.

І я маю сказати вам,

Що я думала, що пишу нереально відстійну книгу

про предмет що всі ненавидять

для аудиторії, яка ніколи не матеріалізуються.

- і щось інше сталося натомість.

(Сміх)

Я маю на увазі... - це життя.

Добре це чи погано,

- ми генеруємо ці неймовірні історії

про світ довкола,

а тоді світ розвертається і вражає нас.

Не ображайтеся, але вся ця конференція

є неймовірним монументом

нашій здатності розуміти все не так.

Ми щойно провели цілий тиждень

говорячи про інновації та досягнення

і вдосконалення,

але ви знаєте, чому ми потребуємо всіх цих новацій,

і досягнень, і вдосконалень?

Тому що половина речей

- найприголомшливіші ті що мали змінити світ --

конференція TED 1998 -

- ех...

(Сміх)

Направду не вдалося як гадалося, чи не так?.

(Сміх)

Де мій реактивний пасок , Кріс?

(Сміх)

(Оплески)

І ось ми знову там само.

І ось як це відбувається.

Ми виходимо з іншими ідеями.

Ми розповідаємо іншу історію.

Ми проводимо ще одну конференцію.

Тема цієї,

як ви чули сім мільйонів разів

- дослідження дива наново.

І як на мене,

- якщо ви дійсно хочете, знову відкрити для себе чудо,

- вам треба вийти за межі

цього крихітного, заляканого простору правості

озирнутись одне на одного

окинути поглядом широчінь

і складність, і таємничість

Всесвіту

і спромогтись сказати,

- "Нічого собі..., я не знаю...

- може, я помиляюсь... ".

Дякую!

(Оплески)

Спасибі!

(Оплески)