Пливуча фантазія Керолайн Вулард | Art21 "Нью-Йорк під об'єктивом"

Якби океан був майстернею...

Митець Керолайн Вулард із творчою командою розпочали дослідницький проект-скульптуру "З обох боків", щоб відтворити минуле й уявити майбутнє колись всюдисущого предмету, давньоримскької амфори. Повний підводних зйомок фільм іде разом зі скульпторами бруклінської студії UrbanGlass до пляжу Рокевей у Квінсі. Там вони експериментують із витвореними власними руками сучасними скляними амфорами, відпускаючи древні посудини у море, де вони і належать.

Стурбована глобалізмом економіки сьогодення, Вулард відчула вагомий резонанс політики та форми в амфорі (cлово означає "такий, якого носять з обох боків")--посудині з двома ручками, яку використовували для перевезення продуктів із підданих земель до імперіального Риму. Заглибившись далі в історію артефакту, Вулард відкрила, що "собачка" -@-, яка вмостилася у наших електронних адресах та соціальних мережах, була символом позначення амфори.

У співпраці з митцями і майстрами гутництва Хелен Лі та Александром Розенбергом та з дизайнером одягу Лікою Волковою, Керолайн втілила це дослідження, яке виявилося справжнім джерелом ідей, у наочну художню форму, створивши розмаїття кулястих скляних амфор і випробувавши їх на узбережжі Рокевей. Команда планує продемонструвати проект світові на веб-сайті (http://carriedonbothsides.com/), у короткому фільмі та як серію скульптур у нью-йоркському Lesley Heller Workspace. Вони також вивчають зв'язки між древньою торгівлею та комунікацією цифрової ери. "Цікаво, як у 20-му столітті життя оберталося наколо принципу виробництва, а у 21-му все керується принципом комунікації. Куди ж ми підемо далі?", дивується Вулард.

["Нью-Йорк під об'єктивом"]

Я виросла в оточенні океану.

Там ти можеш цілковито поринути
у свої думки,

наче у фантазію чи сон,

у якому можливо усе.

["Пливуча фантазія Керолайн Вулард"]

Як на мене, бути творцем означає

мати невгамовну цікавість
до всього наколо тебе.

Я прикипаю до кожного факту
і кожного зображення, що захоплюють мене.

Під час мого дослідження мене заполонила
ця історична посудина.

Амфора це глечик з двома ручками
та звуженим дном,

вона схожа на ріпу чи морквину.

Люди із захоплених староданім Римом земель

відправляли у них до міста на кораблях
оливкову олію або вино.

Я дізналася, що символ "@",
яким ми бачимо щодня в електронній пошті,

це позначка амфори.

І хто б міг подумати, що кожного разу,
коли я натискаю "@" на клавіатурі,

я вшановую дух стародавньої імперії.

Взаємозв'язок амфори і даного символу

перегукується з моїм інтересом
до обміну та економіки.

Це був шлях, на який я не могла
не ступити.

[ВУЛАРД]
--Привіт.

[ХЕЛЕН ЛІ]
--Агов!

[ВУЛАРД]
--Ну то над чим ти працюєш?

[ЛІ]
--Ось тобі мурріни.

[ВУЛАРД] Я знала,

що не впораюсь із цим проектом сама.

[ЛІ]
--Дивись, це "at".

[ВУЛАРД]
--Я ледве його бачу!

[СМІХ]

[ЛІ]
--Ось так.

[ВУЛАРД] Символ "at" вплітається
у суть цифрової комунікації,

адже вона відбувається через екранне скло.

Тому я захотіла залучити
майстрів скловаріння.

[Студія UrbanGlass, Бруклін]

Я закохалася у скло, тому що
воно народжується у природній співпраці.

[Александер Розенберг, митець]

Щоб бути склодувом,

потрібно працювати гуртом,
удвох, утрьох чи вчотирьох,

і у своєму найкращому прояві,
склодуви працюють у злагодженому ритмі

безмовної хореографії,

аби створити те, що неможливо
створити поодинці.

[Хелен Лі, художниця]

Ми взялися експериментувати з матеріалом,

звично за вказівками дослідження,

проте ми давали матеріалові
свободу самовираження.

Ми спробували зробити багато різних амфор.

Ми зробили традиційну амфору
древньої форми,

працювали з формою
пісочного годинника,

щоб підкреслити значення слова амфора,
"такий, якого носять з обох боків".

Амфори не були художніми експонатами,

їхня доля полягала
у практичному використанні на кораблях,

з яких вони приземлялися в пісок.

Щоб краще роздивитися в уяві амфору,

місце яких у морі,

ми вирішили піти на пляж.

[пляж Рокевей, Квінз]

--Дітки, наші дітки...

На пляжі ми мали встановити,

як ці об'єкти з завуженим дном

знаходять рівновагу.

Для цього ми наповнювали їх піском,

наповнювали їх водою.

Ми дивилися, як вони тримаються на воді.

І ми зрозуміли,

що у них є неймовірна здатність
майже літати.

Я люблю речі, які мають
нелегкі відносини з гравітацією

та небажання піддаватися
загрубілому бетонному світу.

Представляти цей проект нам доведеться
у традиційній виставковій залі,

також у рамках лекції-дійства

та на сайті онлайн.

На теперішній стадії процесу
ми продовжуємо експериментувати--

ми погоджуємось на будь-які
примхливі ідеї одне одного.

Я хочу поринути у простір
фантастичних припущень,

щоб дозволити собі уявити,
як художник образів,

що могло б бути.

Що, якби знак амфори розгорнувся
в лінію чи став хвилею?

Що, якби сучасний поштовх
до комунікації

у майбутньому став
покликом до відпочинку?

Яке б значення мало
прибрати скептичність

і дати волю витвору мистецтва
заради мрійливої насолоди?

Що, якби мистецтво жило
у блискучій скляній посудині

у водах океану?