Два вірші про те, що думають собаки (можливо)

Про що могли б думати собаки, коли вони дивляться на нас? Поет Біллі Коллінз уявляє внутрішній світ двох різних четвероногих. Це чарівний коротенький виступ, прекрасна нагода розслабитись і помріяти..

Не знаю, чи ви помічали,

але існує купа книжок,

виданих останнім часом,

в яких розглядається

когнітивне та емоційне життя собак.

Чи вони думають, чи відчувають,
і якщо так - то як?

Тож сьогодні, за цей обмежений час,

хочу спробувати розгадати ці питання,

і представлю вам двох собак,

вони обидвоє отримали здатність "говорити"

досить буквально.

Почнемо з першої собаки,

вона розглядає аспект

своїх стосунків зі своїм господарем,

називається твір "Пес про свого Господаря".

"Хоч я виглядаю такою юною,

я дорослішаю швидше, ніж він.

У пропорції сім до одного, так кажуть.

Хоч яким би було це число,
одного дня я його обжену

і вестиму,

як я це роблю під час
наших прогулянок у лісах,

і якщо він коли-небудь про це подумає,

це буде найприємніша тінь,

зі всіх, за якими я ганявся
по снігу чи траві".

(Оплески)

Дякую.

Наш наступний собака

промовляє з того світу,

як примарний дух, що повернувся

провідати вас.

"Я той пес, якого ти вклав спати,

як ти любиш казати - поринати у забуття,

я повернувся, щоб сказати одну просту річ:

Ти мені ніколи не подобався".

(Сміх)

"Коли я облизував твоє обличчя,

я думав про те, щоб відкусити тобі носа.

Коли я дивився, як ти витирався
рушником щодня,

мені хотілося скочити на тебе
й каструвати тебе одним укусом.

Я терпіти не міг твої рухи,

і відсутність тваринної грації,

і те, як ти сідав на стілець, щоб поїсти,

з серветкою на колінах та ножем у руці.

Я б утік,

та був надто слабким.

Ти навчив мене трюкам,

я навчився сидіти
та ставати на задні лапи,

а найгіршою образою було

потискати руку, не маючи рук.

Визнаю, що побачивши повідок,
я дуже тішився,

але тільки тому, що це означало,
що я нюхатиму речі,

до яких ти ніколи не торкався.

Ти не хочеш у це вірити,

але мені нема сенсу брехати:

я терпіти не міг машину, ґумові іграшки,

мені не подобались твої друзі,
і що найгірше - твої родичі.

Бряжчання моєї мітки
зводило мене з розуму.

Ти завжди чухав мене не в тому місці".

(Сміх)

"Все, що я від тебе хотів - це їжа і вода

у моїх мисках.

Коли ти спав, я спостерігав
за твоїм диханням,

поки місяць виходив на небо.

Мені коштувало немалих зусиль

не задирати голову і не вити.

Зараз я вільний від повідка,

вільний від жовтого дощовика,

светрика з монограмою,

абсурдності твого газону,

і все, що тобі варто знати про це місце,

окрім того, що ти вже собі уявив,

і радієш, що цього не трапилось швидше,

тут усі вміють читати й писати.

Собаки пишуть поезію,

а коти та всі інші -

прозу".

Дякую.

(Оплески)