Як ехолокатор допомагає мені орієнтуватися у світі

Деніел Кіш втратив зір у 13 місяців, але навчився бачити за допомогою одного з видів ехолокаторів. Цокаючи язиком, він видає звуки, які відбиваються від поверхонь навколо нього і, повертаючись, допомагають йому зрозуміти будову простору, що його оточує. У своєму натхненому виступі, Кіш демонструє, як цей пристрій працює і закликає нас позбутися страху "темряви невідомого".

(Цокання)

Я народився з двосторонньою
ретінобластомою,

тобто раком сітківки.

У сім місяців

мені видалили праве око.

А у 13 місяців і ліве.

Перше, що я зробив, прокинувшись від
тієї останньої операції,

я зліз з ліжка

і блукав по відділенню
інтенсивної терапії,

можливо, шукаючи того,
хто зробив це зі мною.

(Сміх)

Очевидно, блукати по відділенню
без очей

не було проблемою для мене.

Інша річ - бути впійманим.

Уявлення сліпих людей про сліпоту

зазвичай виявляються значно страшнішими,

ніж сама сліпота.

Замисліться на хвилинку про те,
яке враження на вас справляє сліпота.

Подумайте про свою реакцію,
коли ви побачили мене на сцені,

а що як осліпнете ви

або хтось з ваших близьких.

Більшість з нас відчуває
всеохоплюючий жах,

оскільки вважається,
що сліпота

уособлює незнання та нерозуміння,

а також руйнівні сили
темряви невідомого.

Як поетично.

На щастя, мої батьки не були мрійниками.

Вони були прагматиками.

Вони розуміли, що незнання і страх
породжуються мозком,

а його можна пристосувати.

Вони були переконані в тому,

що я повинен мати стільки ж свободи
і відповідальності як і інші.

За їхніми планами,
я мав би покинути дім

(що я, до речі, і зробив у 18 років)

і платити податки.

Дякую.
(Сміх)

І вони знали різницю
між любов’ю і страхом.

Страх паралізує нас перед лицем
складних випробувань.

Вони знали, що сліпота
стане значним випробуванням,

тому вони виховували мене без страху.

Вони поставили мою свободу
на перше місце,

бо саме так вчиняє любов.

Рухаємося далі.
Як я живу сьогодні?

Світ значно більший за дитячу кімнату.

На щастя, я маю довгу надійну палицю,

значно довшу, ніж у більшості
сліпих людей.

Я називаю її моїм жезлом свободи.

Наприклад, вона дозволить мені

не зганьбитися,
спускаючись зі сцени. (Сміх)

Я бачу цей кінець сцени.

Завчасно нас попереджали,
що тут на сцені

з доповідачами які тільки
нещасні випадки не траплялися.

І мені байдуже,
чи буду я у тому списку.

Та поза тим,

багато з вас певно чули як я,
піднімаючись на сцену, цокав

(Цокання)

язиком.

То спалахи звуку,

які вилітають і, відображаючись
від усіх поверхонь навколо мене,

подібно до ехолокатора кажана,

повертаються до мене
з часточками інформації,

так само як світло несе
інформацію для вас.

І завдяки моїм батькам,
мій мозок достатньо розвинутий,

щоб формувати з отриманих шматочків
інформації зображення на зоровій корі

головного мозку, яку тепер називають
системою отримання зображень,

подібно до того, як це робить ваш мозок.

Я називаю цей процес
імпульсом ехолокатора.

Саме так я навчився бачити крізь сліпоту,

визначати свій шлях

крізь темряву невідомого
моїх власних випробувань.

Через це я отримав прізвисько

"неймовірний Бетмен".

Що ж, буду Бетменом.

Кажани круті.
І Бетмен крутий.

Та я ніколи не вважав себе
надзвичайним.

Я звик думати про себе,
як про людину,

яка знаходить свій шлях через темряву
невідомого власних випробувань.

Чи це так надзвичайно?

Я не користуюся очима,
я покладаюся на мозок.

Але хтось десь

певно думає, що це таки надзвичайно,
інакше я не був би зараз тут,

та давайте на хвилинку
замислимося над цим.

Хто з вас

зараз або коли-небудь
стикався з випробуваннями,

підніміть руки.

Ого. Добре.

Багато рук піднято, хвилинку,
дайте мені підрахувати.

(Цокання)

Це займе трохи часу.
(Цокання) (Сміх)

Добре, піднято багато рук.

Тримайте їх угорі.
У мене є ідея.

Опустіть руки ті з вас,
хто розв'язував свої проблеми

за допомогою мозку.

Добре, усі, чиї руки
все ще підняті,

мають власні проблеми.
(Сміх)

Що ж, усі ми стикаємося з випробуваннями,

і усі ми стикаємося
з темрявою невідомого,

яка супроводжує більшість випробувань.
Саме тому ми відчуваємо страх.

Але ж у нас є мозок,

який дозволяє нам, який активується,
щоб ми могли

пройти через ці випробування. Добре?

Я живий приклад цього.
Я прийшов сюди,

(Цокання)
а вони не сказали мені,

де розташована кафедра.

Тож, ви не можете покладатися
на цих людей з TED.

Вони сказали, щоб я знайшов її сам.

(Сміх)

І зворотній зв'язок від
системи P.A. зовсім не допомагає.

Зараз я дам вам одне завдання.

Заплющіть очі на хвилинку.

Ви зможете дізнатися дещо
про імпульс ехолокатора.

Я зараз видам звук

і буду тримати цю панель перед собою,
і не рухатиму її.

Просто прислухайтеся до звуку якусь мить.

Шшшшшш.

Добре, нічого дуже цікавого.

А зараз послухайте, що відбудеться
з тим самим звуком,

якщо я рухатиму панель.

Шшшшшшш.
(Змінюється висота звуку).

Ви не знаєте сили темної сторони.

(Сміх)

Я не можу чинити їй опору.

Не розплющуйте очей.

Ви почули різницю?

Переконаймося в цьому.

Ваше завдання:

скажете мені слово «зараз»,
коли почуєте, що я почав рухати панель.

Добре?
Це розслабить вас.

Шшшшшш.

Глядачі: Зараз.
Деніел Кіш: Добре. Чудово.

Розплющуйте очі.

Лише декілька сантиметрів,

а ви вже відчуваєте різницю.

Ви відчули на собі дію ехолокатора.

Ви усі були б першокласними сліпими.

Погляньмо, що станеться,

якщо цьому процесу активації

приділити більше часу і уваги.

(Відео) Джон Руіз: Так само,
як ви дивитеся своїми очима,

ми можемо дивитися своїми вухами.

Чоловік: Питання не в тому, щоб
робити це краще або гірше.

Питання в тому, щоб робити це по-різному.

Жінка: Він розлітається.
ДК: Так.

Жінка: А потім поступово
повертається назад.

ДК: Так!
Жінка: Це дивовижно.

Це те ж саме, якби я могла
побачити машину.

Чоловік 2: Мені подобається бути сліпим.

Якби я мов можливість повернути зір,
чесне слово, я б не хотів.

Чоловік 3: Що більша ціль,
то більше перешкод виникає,

але з іншого боку цієї цілі

на нас чекає перемога.

(По-італійськи)

(Оплески)

ДК: Чи виглядають ці люди переляканими?

Не дуже.

Ми запропонували тренування
для активації мозку

десяткам тисяч сліпим і зрячим людям
з різною підготовкою

у близько 40 країнах світу.

Коли сліпі люди вчаться бачити,

це надихає зрячих людей

вчитися ясніше і без страху,
бачити свій шлях,

бо коли ми активовані,
то маємо неосяжні можливості,

щоб управляти будь-якими випробуваннями

і йти через будь-які види темряви

до неймовірних відкриттів.

Я бажаю вам прожити
надзвичайно активоване життя.

Дуже дякую.

(Оплески)

Кріс Андерсон: Деніелю, друже.

Я знаю, ти можеш бачити
ці неймовірні овації на TED.

Дякую за неймовірну розповідь.

Маю одне запитання про твій світ,
твій внутрішній світ, який ти побудував.

Ми переконані, що сліпі люди не мають
у своєму внутрішньому світі тих речей,

які ми маємо.
На що схожий твій світ?

Що ти маєш такого, чого не має у нас?

ДК: Я можу бачити на 360 градусів,

оскільки мій ехолокатор опрацьовує сигнали
як переді мною, так і позаду мене.

Він сягає за ріг

і проходить через поверхні.

Загалом це схоже на
розмиту тривимірну геометрію.

Один із моїх студентів,
зараз він вже став інструктором,

коли втратив зір,
через декілька місяців,

сидячи у своєму
триповерховому будинку,

зрозумів, що може чути все,
що відбувається навколо:

розмови, людей на кухні,
людей у ванній кімнаті,

через стіни та поверхи.

За його словами це було щось
на зразок рентгенівського бачення.

КА: Як ти уявляєш собі цю залу

і цей театр?

ДК: Відверто кажучи,
забагато гучномовців.

Це цікаво.
Коли люди видають звуки:

вони сміються, вертяться,
п'ють воду або висмаркують ніс,

абощо - я все чую.

Я чую найменші рухи кожної людини.

Жоден з них не минає моєї уваги.

І як показує ехолокатор,

розмір кімнати, вигин рядів для глядачів,

висота кімнати - це все,

як я казав, схоже на тривимірну
геометрію поверхонь

навколо мене.

КА: Що ж, Деніелю, ти проробив
неймовірну роботу,

щоб допомогти нам поглянути
на світ по-іншому.

Ми дуже вдячні тобі за це.
ДК: Дякую.

(Оплески)