Лаура Снайдер: Клуб філософських сніданків

Року 1812 у Кембридзькому університеті четверо чоловіків зустрілися за сніданком. А далі трапеза, сповнена палких дискусій, переросла у нову наукову революцію, завдяки якій ця четвірка - яка називала себе "натурфілософами", допоки вони не винайшли термін "науковець" - ввела, як спосіб функціонування науки, чотири головних принципи. Історик і філософ Лаура Снайдер оповідає нам цю цікаву історію.

Пропоную вам на хвильку повернутися зі мною назад

до 19-го сторіччя,

а саме до 24 червня 1833 року.

Британська асоціація з розвитку науки

проводить третє зібрання в Кембридзькому університеті.

Зараз - перший вечір зібрання,

і ось-ось станеться сутичка,

яка назавжди змінить науку.

Шановані, сивочолі учасники піднімаються зі своїх місць.

Члени Асоціації зі здивуванням усвідомлюють, що центром збурення

є поет Семюел Тейлор Колрідж,

який до цього дня рідко коли покидав свою домівку.

Його слова приголомшують усіх.

"Ви маєте припинити називати себе натурфілософами".

Колрідж вважав, що справжні філософи, як він сам,

осмислюють космос зі своїх зручних крісел.

Вони не стануть бруднитися в археологічних розкопках

чи експериментах з електричними батареями,

як члени Британської асоціації.

Юрба запалала гнівом і почало голосно обурюватися.

Молодий кембридзький учений Вільям Вевелл підхопився

і взявся заспокоювати аудиторію.

Він ввічливо згодився, що достойного найменування

для членів асоціації не існує.

"Якщо термін 'філософи' здається вам надто широким і надто пишним"

сказав він, "тоді за аналогією зі словом 'митець'

ми мусимо сформувати - 'науковець'.

Саме тоді слово 'науковець'

було уперше вимовлено публічно,

лише 179 років тому.

Уперше я зустріла згадку про це зіткнення, коли навчалася в аспірантурі,

і це мене страшенно вразило.

Тобто, як це могло бути, що науковців у світі

не існувало до 1833 року?

А як вони називалися до цього?

Що такого трапилось, що зробило нову назву необхідною

саме в той момент?

До цього зібрання, ті, хто вивчав природничі науки,

були талановитими аматорами.

Уявімо сільського священика або поміщика,

який колекціонує жуків або археологічні черепки,

як, наприклад, Чарльз Дарвін,

або меценатство від дворянина, як у випадку з Джозефом Прістлі,

який був, фактично, компаньйоном

маркіза Лансдауна,

на момент, коли він відкрив кисень.

Після цього вони стали науковцями,

професіоналами зі спеціальними науковими методами,

цілями, товариствами і фінансуванням.

Ця революція пов'язана з чотирма особами,

які зустрілись у Кембридзькому університеті 1812 року,

а саме з Чарльзом Беббіджем, Джоном Гершелем, Річардом Джонсом і Вільямом Вевеллом.

Це були видатні люди,

які мали неймовірні досягнення.

Чарльз Беббідж, відомий, я надіюсь, усім учасникам TED,

розробив перший механічний калькулятор

і перший прототип сучасного комп'ютера.

Джон Гершел створив карту зоряного неба південної півкулі

і у вільний час став співвинахідником фотографії.

Я впевнена - ми всі могли б бути такими ж продуктивними

без Фейсбука чи Твітера, які крадуть чимало нашого часу.

Річард Джонс став відомим економістом,

ідеї якого згодом вплинули на Карла Маркса.

І, нарешті, Вевелл, який не лише ввів термін 'науковець',

як і слова - анод, катод, іон,

а також був піонером досліджень

течій у світових океанах.

Протягом Кембридзької зими 1812 і 1813 років

четвірка зустрічалась, як вони казали, на філософських сніданках.

Вони говорили про науку

і потребу нової наукової революції.

Вони відчували в науці застій

порівняно з науковою революцією, яка відбулася

у 17 столітті.

Назрів час для нової революції,

яку вони пообіцяли здійснити.

Але найбільше приголомшує не те,

що ці люди мали такі грандіозні мрії,

ще навчаючись на старших курсах,

а те, що вони справді їх реалізували,

перевищивши навіть найсміливіші сподівання.

Сьогодні я збираюся розповісти вам

про чотири головні зміни в науці, що їх зробили ці люди.

Приблизно 200 років до того,

Френсіс Бекон і, пізніше, Ісаак Ньютон,

запровадили в науці метод індукції.

Це метод, який відштовхується

від спостережень та експериментів

і переходить до узагальнень, які називаються законами природи,

і які завжди служать для перегляду і відкидання певних тверджень,

якщо з'являються нові факти.

Однак 1809 року Давид Рікардо додав інтриги,

заявивши, що в економічній науці

треба використовувати інший, дедуктивний метод.

Проблема полягала ось у чому: впливова група вчених з Оксфорду

наполягала, що оскільки цей метод гарно працює в економіці,

то дедуктивний метод варто застосовувати

і у природничих науках.

Члени клубу філософських сніданків з цим не погоджувались.

Вони писали книги й статті, у яких підтримували метод індукції

в усіх галузях науки.

Статті мали резонанс серед натурфілософів,

студентів і зацікавленої публіки.

Одна з книг Гершеля

цілковито змінила світогляд Чарльза Дарвіна.

За його словами: "Навряд чи ще щось у моєму житті

справило на мене таке глибоке враження.

Книга надихнула мене зробити свій внесок

до скарбниці знань про природу".

Вона також сформувала науковий метод Дарвіна,

так само, як і його колег.

[Наука - для загального блага]

Раніше вважалося, що наукові знання

треба використовувати для блага короля чи королеви

або для особистого збагачення.

Наприклад, капітани суден повинні знати,

які існують течії в порту, щоб безпечно пришвартуватись.

Портові інспектори збирають цю інформацію

і продають її капітанам.

Клуб філософських сніданків спільними зусиллями

змінив цю ситуацію.

Вевел вивчав течії світових океанів

і видав загальнодоступні таблиці та карти течій,

які безкоштовно надавали інформацію портових інспекторів

усім капітанам.

Гершель допомагав, проводячи спостереження за течіями

в районі Південної Африки.

Якось він поскаржився Вевеллові,

що під час припливу його зіштовхнули у море.

Четвірка всіляко допомагала одне одному.

Вони також вимагали від британського уряду

грошей на побудову машин Беббіджа,

тому що вони вірили, що ці машини

матимуть величезне практичне значення для суспільства.

Коли ще не винайшли кишенькового калькулятора,

числа, яких потребувала більшість фахівців --

банкіри, страхові агенти, капітани, інженери --

можна були знайти у книгах на кшталт цієї,

заповнених таблицями чисел.

Ці таблиці вираховували за допомогою

встановлених процедур.

Це робили наймані працівники, яких називали - зверніть увагу - комп'ютерами (обчислювачами),

але ці обчислення були справді важкими.

Наприклад, цей навігаційний альманах

публікував місячні відхилення для кожного місяця року.

Для кожного місяця потрібно було 1,365 обчислень,

тому ці таблиці містили силу-силенну помилок.

Машина відхилень Беббіджа була першим механічним калькулятором,

розробленим для точного розрахунку будь-якої таблиці.

За останні 20 років було побудовано дві моделі цієї машини.

Їх виготовила команда з Музею науки в Лондоні,

скориставшись кресленнями Беббіджа.

А ось ця машина - з Музею історії комп'ютера в Каліфорнії -

працює безпомилково. Вона справді працює.

Згодом аналітична машина Беббіджа

стала першим механічним комп'ютером у сучасному розумінні.

Вона мала відокремлену пам'ять і центральний процесор.

Вона була здатна виконувати ітерації, розгалуження

і паралельні обчислення,

її можна було програмувати за допомогою перфорованих карт. -

Цю ідею Беббідж запозичив від ткацького верстата Жаккарда.

На жаль, машини Беббіджа не були побудовані в його епоху,

адже більшість людей вважала,

що комп'ютери без людської участі не зможуть бути корисними

для суспільних потреб.

[Нові наукові інституції]

Засноване в часи Бекона, Королівське товариство Лондона

було найвидатнішим науковим товариством Англії

і навіть усього світу.

До 19 століття воно перетворилося

у такий собі клуб джентльменів,

який відвідували антиквари, літератори і знать.

Члени клубу філософських сніданків

допомогли утворити чимало нових наукових товариств,

зокрема Британську асоціацію.

Устави нових товариств вимагали,

щоб їхніми членами були активні дослідники, які публікують свої результати.

Вони відновили традицію запитань і відповідей

після наукових доповідей,

яку скасувало Королівське товариство,

як "не гідну джентльменів".

Також клуб уперше залучив жінок до занять наукою.

Учасників заохочували приводити своїх дружин,

дочок і сестер на зібрання Британської асоціації,

і хоча сподівалися, що жінки будуть відвідувати

лише оглядові лекції і соціальні події, наприклад, загальні зібрання,

жінки приходили і на наукові сесії.

Британська асоціація згодом стала першою у світі

національною науковою організацією,

що дозволила жінками стати її повноцінними учасниками.

[Зовнішнє фінансування науки]

Аж до 19 століття

натурфілософи змушені були самі оплачувати

своє обладнання та інші наукові витрати.

Зрідка вчені отримували премії,

як-от Джон Гаррісон у 18 столітті

за розв'язання так званої проблеми довгот.

Однак премії давали за вже здійснені дослідження,

якщо взагалі давали.

За порадою клубу філософських сніданків

Британська асоціація почала залучати додаткові гроші,

зібрані під час зібрань, щоб давати ґранти

на дослідження в галузі астрономії, вивчення течій і викопних риб,

суднобудування і багатьох інших галузей.

Ці ґранти не лише дали змогу

проводити дослідження не дуже багатим людям,

а й заохочували оригінально мислити,

а не просто розв'язувати якусь проблему.

Зрештою, Королівське товариство

і наукові товариства інших країн пішли цією стежкою,

і це увійшло -- на щастя увійшло --

до світу сучасної науки.

Таким чином клуб філософських сніданків

допоміг вибудувати сучасну науку.

Це, так би мовити, героїчна частина їхньої історії.

Проте є й інший бік.

Вони не передбачили одного наслідку

своєї революції.

Вони були б дуже збентежені

сучасним розривом між наукою і рештою культури.

Неймовірно, але

тільки 28 % дорослих американців

мають базовий рівень наукових знань,

як це виявив тест із дуже простими запитаннями, наприклад:

"Чи люди й динозаври населяли Землю в один і той же час?"

або "Яка частина Землі покрита водою?"

Оскільки вчені стали членами професійної групи,

вони потроху відокремились від решти людей.

Це доволі неочікуваний наслідок тієї революції,

яку почали четверо наших друзів.

Чарльз Дарвін казав:

"Іноді я думаю, що популярні книги на загальну тематику

такі ж важливі для прогресу науки,

як і наукові роботи".

І справді, "Походження видів" було написано

для загальної публіки.

І цю книжку читали всі верстви населення.

Дарвін знав те, що ми, здається, забули -

що наука не лише для науковців.

Дякую.

(Оплески)