Чому, вважаючи себе некрасивими, ви завдаєте собі шкоди

Близько 10 000 людей щомісяця "ґуґлять" фразу: "Я потворна?" Меґан Рамзі, учасниця проекту Dove Self-Esteem, підозрює, що більшість з них - юні дівчата. В надзвичайно тривожній оповіді вона розкриває перед нами шокуючі наслідки низької самооцінки та впевненості у своєму вигляді — від низьких успіхів в навчанні до наркотичної та алкогольної залежності. А опісля ділиться з нами ключовими способами, які під силу кожному з нас, аби зруйнувати цю страшну реальність.

Це моя племінниця, Стелла.

Їй щойно виповнився рік,
і вона почала ходити.

Вона ще так смішно ходить,
як і всі однорічні:

погойдуючись, а тулуб мчить швидше ніг.

Це просто чарівно.

І одним з її улюблених занять зараз

є милування собою в дзеркалі.

Вона просто обожнює своє відображення.

Вона хихикає і пищить, з купою слини

смачно цілує себе в дзеркалі. Це так мило.

Очевидно, всі її друзі так роблять.
Мама каже, я теж так робила,

і це змусило мене задуматись:

Коли я припинила так робити?

В який момент ми перестаємо
собі подобатись?

Бо очевидно, воно так і є.

Десять тисяч людей щомісяця гуглять:

"Я потворна?"

Це Фей, їй 13 і вона живе у Денвері.

Як і будь-який підліток, вона хоче
подобатись іншим.

Недільний вечір.

Вона готується до початку робочого тижня
в школі.

Та Фей трохи страшно і не по собі,

бо крім того, що мама постійно їй каже,

яка вона красива,

щодня в школі хтось їй каже,
що вона потворна.

Через цю розбіжність між тим,
о каже мама,

і тим, що кажуть однолітки в школі,

вона не знає кому вірити.

Тож вона знімає себе на відео,
викладає на YouTube

і просить глядачів залишити коментар
на її запитання:

"Я гарна чи потворна?"

Фей вже отримала більше 13 000 коментарів.

Деякі з них настільки бридкі,
що не хочеться й згадувати.

Це звичайна, гарненька дівчина-підліток
отримує такі відгуки

в один з найбільш емоційно вразливих
періодів у своєму житті.

Тисячі людей викладають такі відео,

переважно дівчата-підлітки,
намагаючись дізнатись правду.

Та що штовхає їх на це?

Сьогодні підлітки рідко бувають самотні.

Вони відчувають напругу бути онлайн
та постійно доступними,

спілкуючись, пишучи смс, ставлячи "лайки",
коментуючи, роблячи пости та репости -

це ніколи не закінчується.

Ніколи раніше ми не були настільки
на зв'язку,

так безперервно, так миттєво,
і в такому юному віці.

Як сказала одна мама,
це наче в спальнях дітей щоночі вечірка.

Просто будь-яка приватність відсутня.

Соціальний тиск при цьому стає
тільки жорстокішим.

Це постійне онлайн-середовище
вчить наших дітей

формувати оцінку про себе на основі
кількості отриманих "лайків"

та характеру отриманих коментарів.

Більше нема межі між життям онлайн
та офлайн.

Складно відрізнити реальне
від віртуального.

А ще, дуже складно побачити різницю між

справжнім і тим, що зазнало
цифрової обробки.

Різницю між тим, що є важливим,
а що звичним в повсякденному житті.

А де ж вони шукають натхнення?

Можна побачити, які саме зображення
переважають

у стрічці новин дівчаток
сьогодні.

На подіумі й досі домінують
худорляві моделі.

Ретушування стало звичною справою.

Як і тренди #надихаємось-схудненням,
#стрункі стегна,

#бікінімостик та #проана.

Хто не знає, #проана означає
про-анорексія.

Ці тренди виникли зі стереотипів
та кричущого втілення

жінки в сучасній поп-культурі.

Не важко зрозуміти, до яких стандартів
прагнуть дівчата.

Та хлопчики теж від цього не застраховані.

Вони прагнуть мати відточені лінії щелепи
та шість кубиків пресу,

як у супергероїчних зірок спорту
чи музикантів-плейбоїв.

Та в чому тоді проблема всього цього?

Звісно, ми хочемо, щоб наші діти росли
здоровими та урівноваженими.

Та в одержимому образами суспільстві,
ми вчимо дітей

витрачати більше часу та зусиль
на свою зовнішність,

жертвуючи іншими аспектами
індивідуальності.

Тож їхні стосунки з іншими,
розвиток їх фізичних можливостей,

їхнє навчання, і т.д. - зазнає страждань.

Шість з десяти дівчат вирішують
не братись за щось,

бо думають, що не достатньо красиві.

І це не банальні заняття.

Це фундаментальні заняття, що формують їх

як людей, членів суспільства, працівників.

Тридцять один відсоток,
майже третина підлітків,

відмовляються відвідувати
шкільні дебати.

Вони не беруть участі, бо не хочуть

привертати уваги до свого вигляду.

Один з п'яти взагалі не ходять до школи

тоді, коли не впевнені у своєму вигляді.

А коли йде мова про екзамени,

якщо підліток не думає, що гарно виглядає,

а особливо, якщо не думає, що стрункий,

то він отримає гіршу оцінку,

ніж його однолітки, які про це не думають.

І це є істиною у Фінляндії, США та Китаї,

незважаючи на те, скільки
підліток насправді важить.

Тож, уточню: ми говоримо про те,

як ви думаєте ви виглядаєте,
а не те, як ви виглядаєте насправді.

Невпевненість у своїй зовнішності
підриває академічні успіхи.

А також завдає шкоди здоров'ю.

Невпевнені у своїй зовнішності підлітки

менш рухливі,
їдять мало фруктів та овочів,

практикують нездоровий контроль ваги,

що може призвести до харчових розладів.

Вони мають низьку самооцінку.

Вони більше піддаються впливу оточуючих

та більш схильні до депресії.

Думаю, саме через усе це
вони більш схильні

до вживання алкоголю та наркотиків,

екстремальних дієт, косметичної хірургії,

незахищеного раннього сексу та
нанесенню шкоди собі.

Погоня за ідеальним тілом завдає тиску
на системи охорони здоров'я

та коштує урядам мільярди доларів щороку.

А ще, ми з цього не виростаємо.

Жінки, які думають, що мають зайву вагу —

ще раз, незалежно, так це чи ні —

набагато частіше прогулюють роботу.

Сімнадцять відсотків жінок

не прийдуть на співбесіду в той день, коли

почувались невпевнено щодо свого вигляду.

Задумайтесь над тим, чого це завдає

нашій економіці.

Якби ми могли подолати це,

якими б стали наші можливості.

Розкриття цього потенціалу є в інтересах

кожного з нас.

Так як нам це зробити?

Розмови як такі ні до чого не приводять.

Цього недостатньо.

Якщо ви дійсно хочете щось змінити,

треба діяти.

А ми дізнались, що є три ключові способи:

Перший: розвивати їх впевненість
у своєму вигляді.

Ми маємо допомогти підліткам розвинути

стратегії у боротьбі з тиском
нав'язаних образів

і сформувати їхню самооцінку.

Хороша новина в тому, що існує

безліч програм, щоб зробити це.

Погана новина: більшість з них недієві.

Мене шокувало, що багато програм,

маючи благі цілі,

ненавмисно погіршують ситуацію.

Тож ми маємо бути впевнені на 100%,

що програми, які проходять наші діти

мають не тільки позитивний вплив,

а й довготривалий.

Дослідження показує, що найкращі програми

стосуються шести ключових сфер:

Перша - вплив сім'ї, друзів та стосунків.

Друга - медіа та знаменитості;

далі - як справитись з насмішками
та залякуванням;

як ми змагаємось і порівнюємо одне одного,

за одним зовнішнім виглядом;

розмови про зовнішність - дехто

називає це "розмови про тіло" чи

"розмови про калорії"; і нарешті,

основи самоповаги та догляду за собою.

Ці 6 пунктів є ключовими точками відліку

для будь-кого, хто серйозно ставиться

до розвитку впевненості у власному тілі,
що дійсно працює.

Таке навчання є надзвичайно важливим,

проте, щоб таки справитись з проблемою

кожен з нас має стати

найкращим взірцем для наслідування

для дівчаток, що присутні в нашому житті.

Тобто, ми повинні змінити те,
як сьогодні

сприймають жінок і що про них говорять.

Це не нормально, що ми судимо про внесок

наших жінок-політиків за їхніми зачісками

чи розміром їхніх грудей,

або припускаємо, що рішучість чи успіх

учасниці Олімпійських ігор є гіршим
тільки тому, що вона не красива.

Ми повинні почати судити людей за тим,
що вони роблять,

а не за їхнім виглядом.

Ми маємо з більшою відповідальністю
ставитись до того,

які фото та коментарі ми додаємо

у соціальних мережах.

Ми можемо похвалити людей за їхні зусилля

та їхні дії,

а не за їхній зовнішній вигляд.

Дозвольте мені поцікавитись,

коли ви востаннє

цілували дзеркало?

В кінці кінців, ми повинні працювати
разом,

у спільноті, в уряді, у бізнесі,

аби дійсно змінити нашу культуру так,

щоб наші діти зростали,
цінуючи себе повністю,

цінуючи свою індивідуальність,
відмінність, залучення.

Ми повинні звеличувати людей,

які дійсно змінюють

цей світ.

Даючи таким людям ефірний час,

ми зможемо створити зовсім інший світ.

Світ, в якому наші діти зможуть стати

найкращими версіями самих себе,

в якому те, що вони думають
про свій вигляд

ніколи не вплине на те, ким вони є,

чи на те, чого вони хочуть досягнути
в житті.

Подумайте, що це може означати
для когось у вашому житті.

Хто у вас на думці?

Ваша дружина?

Сестра?

Донька?

Племінниця?

Подруга? Це може бути жінка, що сидить
через кілька місць

тут у залі.

Що б це означало для неї,

якби вона була вільна від того голосу

внутрішньої критики, що тільки й ниє про

довші ноги, худі стегна, плаский живіт,

стопи меншого розміру?

Що б це означало для неї, якби ми
подолали все це

і розкрили її потенціал?

Сьогодні одержимість нашої культури
образами

відкидає нас назад.

Та покажімо нашим дітям правду.

Покажімо їм, що те, як хтось виглядає

є тільки малою частинкою індивідуальності,

а правда в тому, що ми любимо їх

за те, хто вони,

за те, що вони роблять,

і за те, як вони нас змушують почуватись.

Внесімо навчання про самооцінку
в шкільні програми.

Кожен з нас повинен змінити те, як ми

говоримо та порівнюємо себе до інших.

Працюймо разом як одна спільнота,

від місцевих організацій до уряду,

так, аби сьогодні радісні
однорічні малюки,

завтра стали впевненими людьми,

що змінюють світ.

Зробімо це.

(Оплески)