Ідеологія фільму "Надто старий, щоб померти молодим"

Провідний мотив - падіння американської імперії та постамериканське суспільство.

- [Голос диктора] Ці клоуни
по боках.

Це просто відголоски білих
після розвалу американської імперії.

Коли Америка розвалюється, мій друже,

то нас відносить назад у темні віки.

Розумієш, про що я?

Тепер ти розумієш, що я маю на увазі,
коли говорю про темні віки?

Маю на увазі,

люди звелися до бродячих банд варварів.

Тварюки!

Ось якими були темні віки.

Трохи прослідковуються гуманність
і суспільство в морі варварських орд.

А де було суспільство...

- Колись були просто люди й природа.

Потім прийшли чоловіки, що несли хрести.

Ми раніше вірили,
що були центром Усесвіту.

Що сонце й зірки оберталися навколо нас.

І ми провели ці останні роки
з часів Коперника, повільно повзучи туди,

де ми є тепер,

до цього піку людських досягнень.

Де ми врешті підкорили природу своїй волі.

Ми розщепили атом.

Ми зламали існуючий лад.

Ось як далеко ми зайшли.

Зараз вогні наших міст простягаються далі,
ніж зірки в небі.

Але чим досконаліше суспільство...

тим більше в нас психічних хвороб.

Ми еволюціонували завдяки жорстокості.

Ось для чого мали зуби й пазурі.

Самозбереження було найвищим законом.

Та з часом...

зграя стала забезпечувати нас...

і ми відкинули люту натуру.

Та вона не залишила нас

Лежала біля нас у сні.

На чаті.

І поки вона дожидалася,

ми стали рабами збудованої нами ж системи.

Зараз усе розпадається.

Невдовзі наші міста змиють повені.

Засипле пісок.

Спалить дотла вогонь.

Ось чому ти знайшов мене.

Бо ти не заплющуєш на все це очі.

Коли я був у бюро...

Мене поранили в голову.

Я втратив око.

Моє тіло зруйноване.

Я був мертвим три хвилини.

Але коли вернувся з того світу,
усе прояснилося.

Ніби я отримав дар.

Як світ ламається...

Хтось...

Там має бути хтось для захисту
невинності.