Щоб бути впевненим промовцем, знайте, коли слід замовкнути | Керолайн Ґойдер | TEDxBrixton

Цей виступ записано на місцевій події TEDx, проведеній у форматі конференції TED, але організованій незалежно місцевою спільнотою. Щоб дізнатися більше, перейдіть, будь ласка, за посиланням: http://ted.com/tedx

У цій веселій та особистій промові Керолайн ділиться історією сходження від сценічного паралічу до вільного самовираження. За допомогою незвичайного інвентаря вона заохочує нас використовувати свій голос як інструмент і по-справжньому віднайти впевненість всередині самих себе.

Керолайн Ґойдер -- авторка і тренер із публічних виступів. Її завжди цікавило, як ми знаходимо відвагу приймати власні рішення -- вголос. Керолайн отримала кваліфікацію акторки, і пізніше -- тренера із публічних виступів у Центральній школі сценічної мови та драматичного мистецтва (CSSD), де працювала протягом десяти років. Зараз вона є власницею бізнесу, що допомагає людям віднаходити впевненість і спокій на сцені життя.

Ось той момент, правда?

Я дивлюсь на вас і бачу перед собою
непогану компанію.

Тут неймовірна енергія.

Просидівши тут п'ять хвилин,
я відчула, що мені добре.

Ви дуже привітні, дякую Вам!

У Вас є сумніви щодо мого виступу.

Не хвилюйтесь, буде цікаво.

А ще отам бачу кілька тямущих облич
із TED.

Ми і від них почуємо декілька думок.

Та це саме той момент,
коли наші світи руйнуються.

Ви дивитесь на мене,
а я -- на вас,

мій рівень адреналіну стрімко зростає.

Відбувається молекулярне прискорення,
можна сказати.

Різні люди по-різному дають собі раду
в цю мить.

Деякі-от вигукують: "Привіт!"

Це впевнені люди,

вони цілком можуть впоратись
із цим моментом.

Та є й інші, не такі впевнені,

і це заважає їм говорити.

Вони хвилюються і думають,
що їм таке не під силу.

Але не в тому справа.

Насправді, усі ми впевнені.

Сьогодні я говоритиму про те,

що ми можемо знайти в собі
більше впевненості,

якщо знатимемо, де шукати.

Де ж нам шукати?

Всередині. "Знявши покришку".

Це ми й будемо робити далі.

Я хочу розповісти вам про це ось чому.
Багато років тому

я стояла перед такою ж великою публікою,
навіть більшою, у "Сентрал-Холі",

що розташований біля будівлі
британського парламенту,

це величезний методистський центр.

Я почувалась з цього приводу
дуже піднесено,

адже знала, що це моя "хвилина слави"
в ролі тренера-початківця

і що мені дали можливість виступити.

Я вийшла на сцену перед тією публікою,

і тоді пішло шкереберть усе,
що тільки могло.

Я говорила надто швидко, забувала слова.

Почувалась жахливо.

Як тільки я подумала,
що гірше вже не може бути,

зламався мікрофон.

Обвівши поглядом зал, я, голосом тренера,
промовила: --

там так не дуло, між іншим, --

(Сміх)

Я спитала якнайголосніше, як тренер:
"Вам ззаду добре чути?"

І хтось сказав: "Говоріть голосніше!"

Мене переповнило почуття сорому.

Оте почуття, коли публіка дивиться на вас,

почуття осуду, яке нас паралізує.

Я вийшла звідти і подумала:
"Більше ніколи".

Звісно ж, це не спрацювало, адже я тут.

Я також подумала, що наступного разу
мій виступ буде іншим.

Я зроблю все для того, аби наступного разу
почуватись добре на сцені.

Я мусила глянути всередину.

Ми живемо, оточені візуальною культурою.

Проводимо багато часу --
якщо уявити два світи --

проводимо багато часу,
думаючи про зовнішній світ.

Можливо, це особливо стосується жінок.

Насправді, не існує впевненості ззовні --

вона є всередині, в самому нутрі,

в тих куточках нас, яких ми не бачимо.

Ми зазирнемо в ті куточки.

Обдумуючи цю ідею три місяці тому, --

отримавши запрошення сюди, --

я почала хвилюватись, уявляючи цей момент,

і згадала слова режисера Пітера Брука

про те, що ми відкриваємо в собі
нові шухляди.

Мені спав на думку комод.

Тоді я зустріла крутого майстра

на ім'я Джордж МакКелем,
який, до речі, отам сидить.

Я попросила Джорджа:
"Можеш мені зробити комод?"

І він зробив.

Вам, напевно, цікаво, що це за річ.

Це якраз те, що зробив Джордж.

Однак, коли ви просите майстра
зробити комод,

він не завжди робить те,
чого ви чекаєте.

Хочете побачити, що він зробив?

(Сміх)

Так! Дякую, Джордже.
Найкраща реакція за цей ранок.

Меблі популярніші за мене.

(Сміх)

В цьому маленькому комоді,

швидше великому, мужньому комоді,

є три секрети, як шукати
впевненість у собі.

Три уроки, які я мусила засвоїти.

Тут є дуже важливий урок.

Власне, останній з них.

Ми до нього дійдемо.
І навряд чи ви здогадаєтесь, що це.

Це урок, який вас може здивувати.

Але спочатку, чи хотіли б ви заглянути
в першу шухляду?

(Публіка) Так!

К.Ґ.: Воно таке делікатне... Джордже.

Тож тут ми маємо інструмент.

Адже, як ви досі чули,
голос -- прекрасний інструмент.

Він дивовижний.

Чи часто ви замислюєтесь,
як працює ваш голос?

Бо ж як і ця гітара, він має струну,
а ще -- силу, яка штовхає.

Де ж струна нашого голосу?

Доторкнімось до неї рукою.

Ось тут, порухайте нею. Це ваша гортань.

Ееееeе... Ану зробіть отак для менееее.

Ееееее...

Струну штовхає повітря.

А тепер, коли ви знаєте,
що ваш голос -- це інструмент,

що це означає?

До мене приходять і кажуть:

"В мене негарний голос",
"Я -- поганий спікер".

"Я хвилююсь через оцей момент".

"Я ненавиджу зустрічі", "Я ненавиджу
презентації", "Не можу це зробити".

Голос -- це інструмент.

Хіба буває поганий саксофон?

Коли ми слухаємо хорошого саксофоніста, --

а він, напевно, десь там є --

то знаємо, що він довго тренувався,

що він не лише має талант до гри,
а й багато працював,

працював ще і ще,
аби видобути мелодійний звук.

Якщо ви коли-небудь засумніваєтесь
у свогєму голосі,

запевняю вас -- все, що вам потрібно --
це тренування.

Коли мені було страшно в той момент --

я назву "Сентрал-Хол" місцем сорому,
бо так воно і було, --

я згадала історію чоловіка
зі Стародавньої Греції,

якого звали Демосфеном.

Це довге застаріле ім'я,

тому ми будемо називати його
хлопцем з Греції,

хоча це, власне, теж трохи задовго,

тож, думаю, можна казати просто Дейв.

(Сміх)

Дейв виступав у амфітеатрі --
це як у залі компанії "О2".

Тут із нами є Саймон [Паркс].

Це ніби Brixton Academy
у Стародавній Греції.

Він хвилювався. Хотів стати оратором.

Тоді оратори були сучасними рок-зірками.

Тож він добре підготувався
до того визначного моменту в амфітеатрі,

і знаєте що?

Це був провал.

Його промову назвали кострубатою
і недоладною.

Слухачі свистіли і кидали в нього,
що попало під руку.

Будь ласка, не робіть так сьогодні!

(Сміх)

Покинувши сцену,
він був дуже пригніченим,

але тут один актор дав йому пораду.

Я певна, що грецькі актори були такими ж,
як і сучасні.

Вони напевно були трохи такими,
але ось що він сказав:

"Вашому голосу бракує яскравості.

Дайте більше напору, більше енергії.

Крім цього, Ви повинні вірити в себе,
тому що думка у Вас непогана".

Демосфен повернувся додому
і взявся до роботи.

Це був виклик.

Він збудував собі підвал під землею.

Поголив голову -- півголови, --

тож не міг вийти з дому три місяці,

і старанно тренувався
протягом тих трьох місяців

перед великим відполірованим щитом,
що слугував дзеркалом.

Коли він був готовим і чувся в силі,

то вийшов назовні.

Він пішов до моря, де промовляв до хвиль.

Його голос мав бриніти понад хвилями.

А тоді повернувся.
Повернувся до амфітеатру.

Знову виголосив промову,

і зажив слави одного з
найвидатніших ораторів того часу.

Про що це свідчить?

Це свідчить про тренування.

Про силу тренування.

Вам, мабуть, не варто голити півголови

чи будувати підвал, --

бо це може привернути увагу держорганів,

але тренуватись ви точно можете.

А найпростіший спосіб тренуватись --
це співати.

Ви не мусите вправлятись
у цьому "Мамамаммаааа!" --

розспівці тренерів з вокалу,
хіба, якщо хочете,

але я дуже рекомендую
кожного дня десь співати:

співайте в душі, в авто,
в метро, якщо маєте відвагу.

(Сміх)

Два тижні тому в мене брали кров на аналіз
в лікарні,

і там було двоє жінок,

які співали прямо в кабінеті --
це було чудово.

То ж я і раджу так робити.

Спів -- це шлях до сильного голосу.

Тренування -- шлях до хорошого
інструменту.

Це перший урок.

У нас є інша шухляда,
яку ми зараз відкриємо,

але перед цим я хочу дещо спитати.

Уявіть, що ви заходите у приміщення.

Там ви нікого не знаєте.

Дехто з вас, можливо, переживав
це відчуття сьогодні зранку.

Як ви розпізнаєте найсильнішу людину
серед присутніх?

Людину, яка має найбільше впевненості,

тієї внутрішньої впевненості,
про яку ми зараз говоримо?

За чим ви це визначите?

За тим, як вона рухається.
Чудово, Лоло.

Ви теж на цьому місці, правда ж?

Адже Ви -- співачка.

Ми судимо за тим, як вона рухається.

Насправді ж актор скаже вам,
що визначальним є дихання.

Найсильніша людина --
та, яка найбільш розслаблено дихає.

Один відомий науковець на ім'я Пол Екман,
який досліджує емоції, говорив: --

акторам може бути смішно,

оскільки для них це очевидно,

а для науки, можливо, й ні, --

що він довго не міг зрозуміти,
чому дихання таке важливе,

і проводив дослідження на цю тему,

допоки не зрозумів,
що система підсвідомості --

От, я не можу контролювати селезінку.

Вона просто виконує свою функцію.

Проте можу контролювати своє дихання.

І коли я заглиблююсь у дихання,
то заглиблююсь у підсвідомість.

Я заспокоююсь.

Тож те, що всередині вас, є джерелом
цієї сили спокою і впевненості.

Актори це знають,

бо коли вони грають короля,
король сидить непорушно.

Усі метушаться навколо нього,

і видно, що саме він усім керує.

Наступного разу, почуваючись стривоженими,
спробуйте так зробити, спробуйте завмерти.

Усередині вашого тіла є дещо,
справді схоже на короля.

Греки називали її центром самовираження.

Б'юсь об заклад, що 50% із присутніх тут
ніколи про неї не думали.

Хочете побачити, що це?

Дякую, мій милий друже.

У нас є легені, так?

У нас є ось це, що не дуже схоже на серце
з погляду анатомії,

але воно гарне.

(Сміх)

Але що є отут нижче? Що це?

(Публіка) Діафрагма?

К.Ґ.: Дуже дякую! Діафрагма.
Так, це справді вона.

Підніміть руку, якщо ви недавно
згадували про діафрагму.

Підніміть руку, якщо ви згадували про неї
сьогодні.

Дякую співакам, які є в залі. Добре.
Або акторам, чи саксофоністам.

Підніміть руку, якщо ви сьогодні
ще не думали про діафрагму.

Ага, досить значна частина з вас.

Отже, ми не думаємо про свою діафрагму,
правда ж?

Однак вона відіграє важливу роль
у регулюванні нашої системи.

Саме завдяки діафрагмі
ви можете заспокоїтись

у той момент, коли стоїте перед публікою.

Вона додасть вам упевненості тоді,

коли ви будете цього найбільше потребувати
і найбільше відчуватимете її брак.

Я нічого не знала про діафрагму.

Тоді дізналась. Я дізналась,
як вона мала б виглядати,

однак не знала, як це -- відчувати її.

Пізніше одного дня

я почувалась дуже напруженою
і вдихала повітря лише в груди.

Моє дихання стало неглибоким, уривчастим
під впливом адреналіну.

Це було недобре.

Я прийшла на заняття з йоги,
й інструктор сказав мені:

"Ви виглядаєте дуже напруженою.

А такий початок завжди поганий".

Він промовив: "Ляжте на підлогу".

Я послухалась, закрила очі

в очікуванні якоїсь приємної вправи
для розслаблення,

і раптом він поклав мені гирю на живіт.

І сказав: "Дихайте, піднімайте її".

Я так і зробила. Я вдихнула,

і, вдихаючи,

я мусила підняти гирю животом,

а моя діафрагма затремтіла,
виконуючи цю дію.

Раптом я зрозуміла.
Я зрозуміла, яким є це відчуття.

Я зрозуміла, що більше не потрібно
дихати тут вгорі,

що я можу дихати глибше.

Я б сказала, що діафрагма є
королевою впевненості.

Тож, пошукаємо вашу?

Візьмімо великий палець.

Прикладіть свій великий палець до тіла
нижче лінії бюстгальтера.

Так, правильно, сер. Ви все зрозуміли.

(Сміх)

Ось так. Тепер злегка натисніть.

Лоуренс Олів'є вчився дихати, --

знаєте актора Лоуренса Олів'є? --

вчився дихати, відштовхуючи рояль.

У мене вдома точно немає рояля.

Сучасні лондонські помешкання
йому не личать, правда?

Проте ми усі можемо відчути,
ніби штовхаємо рояль,

якщо вдихнемо, відштовхуючи
свій великий палець.

А тепер видихніть, відчувши,
як він повертається на місце.

Ви наповнюєте повітряну кульку
в себе в животі.

Вдихніть, відштовхуючи свій палець.

І видихніть так,
щоб він повернувся на місце.

Знайомтесь із своєю діафрагмою.

Якщо ви покладете руки на ребра,

то відчуєте діафрагму з усіх сторін.

Ви також, вдихаючи, можете
наповнити повітрям грудну клітку.

Роблячи вдих, ви відчуєте,
як ребра розширюються,

і звужуються, коли ви видихаєте.

Якщо коли-небудь будете нервувати
через виступ, зробіть так.

Ваша діафрагма -- це ключ до впевненості.

Отож, ми засвоїли два уроки:

про силу тренування
та про важливість діафрагми.

Є ще третій -- найважливіший.

Той, який справді має значення.

Я, до речі, почала думати про нього
декілька тижнів тому,

тому що мені написала людина,
з якою я працювала.

Вона надіслала мені електронний лист,

розповівши, що з нею трапилась
найгірша річ,

яку лише можна собі уявити.

Вона щойно вийшла заміж
і тішилась медовим місяцем,

та раптом у її чоловіка
стався серцевий напад, і він помер.

Ця жінка мусила повернутись у ту церкву,
в якій вони повінчались,

і виголосити промову в пам'ять
про свого чоловіка.

Власне, вона ще й прочитала вірш,
написаний, коли вони вперше зустрілись.

Вона сказала: "У найгірший день мого життя
я була змушена зібрати волю в кулак.

Знайти енергію, щоб пом'янути
цього чоловіка, якого так любила,

і допомогло мені лише те,
чого Ви мене навчили.

Вміння глибоко і розмірено дихати,
не поспішати,

тримати себе в руках,
віднаходити внутрішню впевненість.

Це був найбільший подарунок,
який я могла йому зробити".

В житті є моменти,
коли нам потрібно говорити

не тому, що маємо що сказати
від себе,

а тому, що хочемо сказати щось
заради інших:

весілля, поминальна промова.

На мою думку, в такі моменти
ці вміння є як ніколи важливими.

Те, що вам потрібно знати в такі моменти,
є у цій шухляді.

Це -- подих.

Повітря.

Чому повітря є важливим?

Тому що ми вдихаємо свої думки.

Усю мову ми видихаємо.
Усі пісні -- видихаємо.

А вдихаємо -- думку.

Покладіть руку на діафрагму на хвилинку,
і видихніть.

Тоді зосередьтесь на вдиху

і, вдихаючи, подумайте про когось,
кого дуже любите.

Якби ми усі говорили на такому видиху,

то були б повні любові.

Тепер знову вдихніть,

вдихніть відчуття піднесення
через прийдешній день,

адже він буде таким чудовим.

Якби ми вдихали і потім говорили
із цим відчуттям,

у нашому голосі вчувалося б піднесення.

Тож ви можете контролювати власний голос,

розуміючи, що вдих -- це думка.

І це можна зустріти в латинській мові.
Два світи: стародавній і сучасний.

Римляни це розуміли:

слова "надихати" і "вдихати"
мають однаковий корінь.

Римляни розуміли,
що ми вдихаємо свої думки.

Оскільки говоримо ми на видиху,

вам слід думати лише про вдих.

І ось, найпростіший спосіб
це зробити --

закрити рот.

І хто б міг подумати,
що особливий секрет, який я вам обіцяла,

у тому, що коли хочете бути впевненими
під час промови,

усе, що вам потрібно -- знати,
коли слід замовкнути.

(Сміх)

Дякую.

(Оплески)