Зростання нових світових супер-багатіїв

Технологія розвивається надзвичайно стрімкими темпами, а разом із нею економічна нерівність, стверджує письменниця Христя Фріленд. У своїй палкій промові вона показує зростання нового класу плутократів (які є надзвичайно сильними, оскільки є надзвичайно багатими), та припускає, що глобалізація та нові технології не зменшують, а поглиблюють глобальний розрив у нерівності доходів. Фріленд говорить про три проблеми плутократії....та один проблиск надії.

Це найважливіший економічний факт нашого часу.

Ми живемо в епоху щораз більшої нерівності доходів,

особливо між тими, хто знаходиться на найвищих щаблях

та всіма іншими.

Це зміщення найпомітніше у США та Великобританії,

проте це глобальне явище.

Це відбувається у комуністичному Китаї,

у колишній комуністичній Росії,

в Індії та в моїй рідній Канаді.

Навіть у затишних соціал-демократичних державах,

як-от Швеція, Фінляндія та Німеччина.

Щоб не бути голослівною, я наведу кілька цифр.

У 1970-х роках один відсоток американців

володів приблизно 10% національного прибутку

у Сполучених Штатах.

Сьогодні їхня частка зросла більш ніж удвічі,

до понад 20%.

Але ще більше вражає

те, що відбувається на самій вершині

розподілу доходів.

0.1% американців

сьогодні володіє понад 8%

національних доходів.

Вони знаходяться зараз там, де 30 років тому був 1%.

Щоб ви мали змогу порівняти, я наведу інші цифри,

ці дані вирахував 2005 року

Роберт Рейх,

Міністр праці в адміністрації Клінтона.

Рейх підрахував статки двох вельми багатих людей,

Біла Ґейтса та Воррена Баффета,

та визначив, що вони дорівнюють статкам

40% населення США, яке знаходилось внизу списку,

120 мільйонів людей.

Тепер, як це буває,

Воррен Баффет не лише заможна і впливова людина -

він один із найпроникливіших дослідників цього явища,

і в нього є своя улюблена цифра.

Баффет любить підкреслювати, що у 1992 році

спільне багатство людей

у списку 400 найбагатших

людей Америки у журналі Форбс

становило 300 мільярдів доларів.

Задумайтесь.

Вам навіть не треба було бути мільярдером,

щоб потрапити у цей список у 1992.

Що ж, сьогодні ця цифра зросла у понад 5 разів

до 1.7 трильйонів,

і мені, мабуть, не варто вам казати,

що ми ніколи не бачили, щоб щось схоже

відбувалося із середнім класом,

чиї статки залишились такими ж, якщо не зменшились.

Тож ми живемо в епоху глобальної плутократії,

але ми пізно це зрозуміли.

Одна з причин, на мою думку,

це так званий феномен вареної жаби.

Повільні та поступові зміни

важко помітити,

навіть якщо кінцевий результат досить разючий.

Зрештою, подумайте про те, що трапилось із бідною жабкою.

Але, на мою думку, відбувається ще дещо.

Розмови про нерівність доходів,

навіть якщо ви не у списку 400 найбагатших людей згідно з Форбс,

змушують нас почуватись некомфортно.

Ми відчуваємо менше позитиву та оптимізму,

говорячи про те, як поділено пиріг багатства,

ніж розмірковуючи над тим, як зробити його більшим.

І якщо ви справді входите у список 400 Форбс,

розмова про розподіл доходів

та, звісно ж, про його вірного супутника, перерозподіл доходів

може вас лякати.

Отож, ми живемо у епоху щораз більшої економічної нерівності,

особливо це стосується вершини списку.

Що стоїть за цим, і що ми можемо вдіяти?

Одна з причин - політична:

зниження податків, дерегулювання, яке значною мірою стосується фінансових послуг,

приватизація, слабкі правові гарантії профспілок --

все це призвело до того,

що дедалі більше доходів припадає на верхівку.

Багато з цих політичних факторів можна віднести

до категорії "кланового капіталізму",

політичних змін, які приносять користь

групі, що перебуває у хороших стосунках з урядом,

але не приносить багато користі усім решту.

На практиці позбутися кланового капіталізму

дуже важко.

Подумайте про реформаторів,

які намагалися викорінити корупцію, наприклад, в Росії,

або як важко повторно врегулювати банки,

навіть після найглибшої фінансової кризи

з часу Великої депресії,

чи хоча б як нелегко змусити великі багатонаціональні компанії,

зокрема ті, чиїм дивізом є "Не чини зла",

платити хоча б такі податки

як середній клас.

На практиці позбутися

кланового капіталізму дуже важко,

а от теоретично - це легке завдання.

Врешті-решт, ніхто не стає на захист кланового капіталізму.

Справді, це одне з тих рідкісних питань,

яке об'єднує прихильників як лівої, так і правої політики.

Критика кланового капіталізму стосується

і Бостонського чаювання, і руху "Окупуй Волл-стріт".

Але якщо клановий капіталізм є, хоча б теоретично,

легкою стороною проблеми,

то все стає складнішим, якщо звернутися до

економічних рушіїв нерівності доходів.

Самі по собі, вони не є таємницею.

Глобалізація і технологічна революція,

пара економічних перетворень,

які змінюють наше життя

та перетворюють світову економіку,

також сприяють зростанню надбагатих людей.

Просто задумайтесь.

Уперше в історії,

якщо ви енергійний підприємець

із блискучою новою ідеєю

надзвичайного нового продукту,

ви миттєво отримаєте вільний доступ

до світового ринку з понад мільярдом людей.

У результаті, якщо ви страшенно розумний

і страшенно везучий,

ви страшенно швидко

станете страшенно багатим.

Останнім яскравим представником цього явища

є Девід Карп.

26-ти річний засновник Tumblr

нещодавно продав свою компанію Yahoo

за 1.1 мільярд доларів.

Задумайтесь над цим на хвилинку:

1.1 мільярд доларів у 26 років!

Легко помітити, як технологічна революція

та глобалізація створюють так званий ефект суперзірки

у тих галузях, що у всіх на очах -

у спорті та розвагах.

Ми всі можемо спостерігати за тим, як чудовий

спортсмен чи виконавець сьогодні заробляє завдяки своїй майстерності

по всьому світу, як ніколи раніше.

Але сьогодні цей ефект суперзірки

відчутний у всій економіці.

Ми маємо суперзірок технологів.

Суперзірок банкірів.

У нас є суперзірки юристи та суперзірки архітектори.

Є суперзірки кухарі

та суперзірки фермери.

Є навіть, і це мій улюблений приклад,

суперзірки дантисти,

а найяскравіший представник серед них -

Бернард Туаті, француз, який cлужить

посмішкам своїх колег суперзірок,

як російський олігарх Роман Абрамович

чи американська дизайнерка європейського походження

Діана фон Фурстенберґ.

Але якщо спостерігати за тим, як глобалізація

та технологічна революція

створюють світову плутократію - дуже просто,

то набагато важче зрозуміти, як до цього всього ставитися.

Це тому, що на відміну від

кланового капіталізму,

все те, що зробила глобалізація та технологічна революція,

є дуже позитивним.

Розпочнемо з технології.

Я люблю інтернет та свої мобільні пристрої.

Мені подобається, що завдяки їм

кожний охочий зможе подивитись цей виступ

далеко за межами цього глядацького залу.

Я ще запекліший фанат глобалізації.

Це перетворення,

яке підняло сотні мільйонів

найбідніших людей світу зі злиднів

до середнього класу,

а якщо ви живете у багатій частині світу,

то чимало продуктів стали доступніші -

хто, ви думаєте, зробив ваш айфон? -

а інші речі, які ми вже давно використовуємо, набагато дешевші.

Згадайте про свою посудомийну машину та футболку.

Але що тут не так?

Отож, кілька речей.

Мене хвилює,

як легко устрій, що його можна назвати меритократичною плутократією,

може перетворитися у кланову плутократію.

Уявіть собі, що ви чудовий підприємець,

який успішно продав

якусь ідею чи продукт мільярду людей

та став мільярдером.

На цьому етапі досить спокусливо

використати свій економічний інтелект,

щоб маніпулювати правилами глобальної політичної економіки

на свою користь.

Це не лише гіпотетичний приклад.

Згадайте про Amazon, Apple, Google, Starbucks.

Це одні з найбільш шанованих,

улюблених та іноваційних компаній у світі.

Вони також виявилися особливо ефективними

у міжнародній системі оподаткування,

значно знижуючи свої податкові декларації.

Та чому зупинятися лише на маніпулюванні глобальною політичною

та економічною системою

заради власної користі?

Якщо у вас є величезна економічна сила,

яку ми бачимо на самій вершині розподілу доходів,

та споріднена з нею політична влада,

вам раптом кортить

змінити правила гри

на свою користь.

Знову ж таки, це не лише гіпотетично.

Саме так зробили російські олігархи,

влаштувавши найбільший за сто років розпродаж

природних ресурсів Росії.

Саме це трапилось

із дерегуляцією фінансових послуг

у США та Великобританії.

Інша річ, яка мене хвилює,

це те, як легко меритократична плутократія

може перетворитися на аристократію.

Плутократів можна описати

як альфа-вундеркіндів.

Це люди, які чудово розуміють,

якими важливими є аналітичні

та прогностичні навички в умовах сучасної економіки.

Ось чому вони витрачають

безпрецедентні час та ресурси

на освіту своїх власних дітей.

Середній клас також більше витрачає на навчання,

але у цій глобальній гонитві освітніх озброєнь,

яка розпочинається в дитячому садку

та закінчується в Гарварді, Стенфорді та Массачусетському технологічному інституті,

Один Відсоток все ж

витісняє решту 99%.

Як наслідок маємо те, що економісти Алан Круґер

та Майлс Корак називають Кривою Великого Ґетсбі.

Що більша нерівність доходів,

то менша соціальна мобільність.

Плутократія може стати меритократією,

але все частіше вам потрібно народитися

у вищому ранзі, щоб принаймні мати змогу брати участь у цій гонитві.

Третя проблема, яка найбільше мене хвилює,

полягає у тому, якою мірою ті самі позитивні сили,

які призводять до збільшення глобальної плутократії,

також поглинають середній клас

у західних промислово розвинених країнах.

Розпочнемо з технології.

Ті сили, які створюють мільярдерів,

також поглинають багато традиційних робочих місць середнього класу.

Коли востаннє ви користувались послугами турагента?

І на відміну від промислової революції,

титани нашої нової економіки

не створюють багато нових робочих місць.

У свій найкращий час GM найняли сотні тисяч працівників,

Facebook - менше ніж 10.000.

Те ж саме можна сказати і про глобалізацію.

Бо все те, що витягує сотні мільйонів людей

з бідності на ринках, що розвиваються,

також зменшує кількість робочих місць

у розвиненій західній економіці.

Жахлива реальність полягає у тому,

що не існує жодного економічного правила,

яке б автоматично перетворило

щораз стрімкіше економічне зростання

у загальне благополуччя.

Про це, на мою думку, свідчить

найжахливіша економічна статистика нашого часу.

З кінця 1990-х років зростання продуктивності

було відокремлене від

зростання заробітньої плати і зайнятості.

Це означає, що наші країни стають заможнішими,

компанії - продуктивнішими,

але ми не створюємо більше робочих місць

і не платимо більше грошей людям.

З цього можна зробити моторошний висновок:

нам варто хвилюватися про структурне безробіття.

Ще більше мене турбує інший жахливий сценарій.

Зрештою, на абсолютно вільному ринку праці

ми могли б знайти роботу практично для кожного.

Антиутопія, яка мене тривожить,

це світ, у якому декілька геніїв

винаходять Google чи щось на кшталт цього,

а всі інші працюють на них, масажуючи їм шию.

Тож коли я перебуваю у справді депресивному стані через все це,

я заспокоюю себе думками про промислову революцію.

Врешті-решт, навіть з усіма цими похмурими, пекельними ливарнями

все закінчилося дуже добре, чи не так?

Зрештою, всі ми тут багатші, здоровіші, вищі,

ну, звісно, є кілька винятків,

та живемо довше, ніж наші предки на початку 19 століття.

Але необхідно пам'ятати,

що перш ніж ми навчилися ділитись плодами

промислової революції

із широкими верствами суспільства,

нам довелось пережити дві депресії:

Велику депресію 1930-х років

і Довгу депресію 1870-х.,

дві світові війни, комуністичні революції

у Росії та Китаї

та епоху величезних соціальних

та політичних потрясінь на Заході.

Ми також, невипадково,

пережили еру визначних

соціальних та політичних відкриттів.

Ми створили сучасну державу загального добробуту.

Ми створили державну освіту.

Службу охорони здоров'я.

Державні пенсії.

Профспілки.

Сьогодні ми живемо в епоху

економічних перетворень,

які за масштабами та сферою поширення

можна прирівняти до промислової революції.

Щоб переконатися, що ця нова економіка приносить користь нам усім,

а не лише плутократам,

нам варто вступити в епоху

доволі амбітних соціальних та політичних змін.

Нам потрібний новий Новий Курс.

(Оплески)